Особливості гувернерства в Російській Імперії в 19 столітті.

Гувернери і гувернантки, як уже зазначалось, виховували дітей не тільки в сім’ях, а й у пансіонах при гімназіях та училищах. Вони обіймали посади кімнатних наглядачів або гувернерів — помічників наглядачів "моральної і навчальної частини".

Гувернер — кімнатний наглядач опікувався п’ятнадцятьма вихованцями. Призначали на цю посаду добропорядну людину, яка вільно володіла однією — двома іноземними мовами (бажано, французькою і німецькою). Кімнатні наглядачі зобов’язувалися здійснювати безперервний нагляд за вихованцями, перебуваючи з ними постійно: разом їли, спали у їхніх кімнатах, були присутні разом із дітьми на усіх заняттях, слідкували за вивченням уроків у другій половині дня. Кімнатні наглядачі виправляли мовленнєві помилки вихованців, навчали їх етикету, прищеплювали хороші смаки, а також слухали розмови дітей, щоб зрозуміти, наскільки ефективно відбувається формування особистостей у запрограмованому державою напрямі.

Кімнатні наглядачі вели спеціальний журнал, у якому зазначалися успіхи піднаглядних дітей у науці, їхні вчинки, риси характеру, старанність, охайність тощо.

Дії цих гувернерів визначала заповідь "бути поблажливими до пустощів, притаманних дитячому і юнацькому вікові, але жорсткими у важливих випадках." Суворі покарання, за інструкцією, належало застосовувати по можливості рідше. Стимулюючим засобом у вихованні вважалося "шляхетне змагання". Воно полягало у тому, що дітей розподіляли за успішністю, за старанністю і поведінкою. Як засоби впливу допускалися усні догани, присоромлення, позбавлення вищого місця у класі, запис імені винного вихованця на "чорній дошці" і залишення на кілька годин вдень у замкненому класі (після повідомлення батьків чи опікунів про покарання і його причину). У разі неефективності зазначених заходів виправлення учнів 1-3 класів могли покарати різками. Старших вихованців за подібні провини і учнів 1-3 класів, на яких не подіяло навіть найсуворіше покарання, виключали з пансіону і з гімназії (чи училища), при якому містився пансіон.

Обов’язки гувернера як помічника наглядача моральної і навчальної частини були розроблені С. Чириковим і разом із циркулярами Міністерства народної освіти розіслані у навчальні заклади Російської Імперії. Документ дає вичерпне уявлення про обшир спектра виховної діяльності гувернера і про вимоги до його педагогічної майстерності.

До обов’язків гувернера входило здійснення ретельного суворого нагляду за поведінкою вихованців під час занять і в позаурочний час. Головні завдання гувернера полягали у виправленні шкідливих звичок дітей, навчанні їх добропорядності, етикету, привчали "любити корисне і добре". Формування означених якостей вважалося неможливим без вкорінення у душах дітей "святої християнської віри". Тому гувернер виховував у своїх підопічних "пошану до Бога, Святого Письма і Християнської церкви". Він наглядав, щоб під час вранішніх та вечірніх молитов, а також церковної служби вихованці стояли рівно, у визначеному для них порядку, молилися щиро і "мали страх Божий". Гувернер зобов’язувався "спонукати дітей до цього" власним прикладом і орієнтуватися не стільки на інтелектуальне сприйняття ними змісту релігійних повчань, скільки на пробудження почуттів.

Наступним обов’язком гувернера було патріотичне виховання учнів. Любов до Батьківщини трактувалася як невіддільна від безмежної відданості монарху. Отже гувернер переконував вихованців у важливості для кожної добропорядної людини схилятися перед образом царя, чиї "невсипущі піклування ведуть народ до благоденства, а дітям дозволяють одержати відповідну їхньому суспільному стану освіту". Дітей запевняли, що найвищою благословенною Богом чеснотою є віддати при потребі своє життя за царя і за Батьківщину.

Дітям пояснювали, які величезні зусилля докладаються батьками кожного з них, щоб забезпечити їхнє "безхмарне" існування у юному віці й щасливе майбутнє життя. Давалися настанови, як радувати і берегти батьків, як ставитися до них, коли ті постаріють. Вихованців навчали шанувати старших, піклуватися про молодших.

Одним із провідних пунктів морального виховання було формування "правильного", передбаченого законом "для кожного свідомого громадянина", ставлення "до начальств". Мета визначалася такою інструкцією: "Діти завжди повинні відчувати глибоку повагу і вдячність до Міністра народної освіти, директора, наглядача, професорів і до усіх тих, від кого отримують неоціненне багатство: просвітлення розуму і серця; повинні бути шанобливі, лагідні й покірні ".

Гувернер обов’язково був присутнім на уроках, спостерігаючи, щоб учні дотримувалися тиші, поводилися пристойно, не відволікалися від занять наукою.

Значної уваги надавали створенню сприятливого мікроклімату в дитячому колективі; привчанню вихованців налагоджувати міжособистісні стосунки з ровесниками. Гувернер піклувався, щоб діти одне з одним були ввічливими, лагідними, відвертими, доброзичливими і ні в якому разі не ображали товаришів навіть словами. Винні зазнавали суворого колективного осуду, їх примушували просити вибачення у ображеного в присутності усіх однолітків. Помічник наглядача відповідав за збереження між дітьми добропорядних стосунків, дотримування вихованцями помірності й тиші під час їжі, прогулянок, ігор, купання, "так щоб начальники і відвідувачі у будь-яку мить знайшли в установі взірцевий лад".

Гувернер застерігав дітей від непристойних і неетичних вчинків, використовуючи методи переконання, пояснення, звернення до прикладів. Про найменші вияви непослуху він повідомляв наглядача, і це загрожувало вихованцеві покаранням. Гувернер суворо наглядав, щоб ранком та після вечірньої молитви жодна дитина не покидала своєї кімнати, дотримувалася тиші, використовувала вільний час для корисних справ (читання дозволених книг або повторення уроків), не заважала іншим, підтримувала чистоту у своїй кімнаті.

На помічника наглядача лягала турбота про здоров’я підопічних. Він контролював, щоб спальні завжди були провітрені, а температура у дитячих кімнатах утримувалася оптимальною для кожної пори року. Г увернер вимагав від вихованців чисто, охайно вдягатися; чисто вмиватися і мити руки; ретельно стежити за своєю зачіскою та ін.

Представлений матеріал дає зрозуміти, що робота гувернера до 1917 року в сім’ї чи у пансіоні означала фактично повну відмову від особистого життя, "принесення себе в жертву" справі виховання чужих дітей. Це був нелегкий і часто невдячний спосіб забезпечити собі прожитковий мінімум. Відомі російські та українські педагоги і суспільні діячі піддавали детальному аналізу педагогічну діяльність гувернерів і, визнаючи істотне значення цих людей для справи виховання юних громадян, прагнули поліпшити соціальне і матеріальне становище домашніх наставників.

У XIX — на початку XX століття у Російській Імперії гувернерство вважалось одним з пріоритетних напрямів педагогічної практики й контролювалось не тільки Міністерством народної освіти, яке було створене у 1802 році, а й особисто царем і представниками царської родини.

Відомий російський вчений П. Ф. Лесгафт довів, що до моменту вступу до першого класу (в 5-7 років у XVIII столітті й у 9-10 років у XIX столітті) у дитини вже завершується формування індивідуального типу поведінки, який у процесі всього подальшого життя майже не коригується і через призму якого індивід сприймає довкілля й самого себе.

Якщо обмежитись навіть цими відомостями, стає зрозуміло, що гувернер (домашній наставник) чи домашній вчитель, під чиїм впливом діти перебувають тривалий період і чия педагогічна діяльність виступає як один із важливих факторів домашнього виховання, можуть істотно поліпшити чи погіршити якість підготовки до дорослого життя молодих громадян країни.

Для глибшого розуміння ситуації проаналізуємо ряд постанов, наказів, циркулярів, виданих царем та Міністерством народної освіти у XIX столітті в Російській Імперії. Численні проблеми, порушені у цих документах, законодавчо регламентувались і у XVIII столітті, але найбільш повно й чітко були врегульовані й систематизовані з 1 липня 1834 року.

З 1834 року пріоритетною турботою уряду стала боротьба із засиллям в Російській Імперії іноземців та іноземної культури. Як уже зазначалося, часто малоосвічені, без спеціальної педагогічної підготовки іноземці не могли забезпечити дітям ні високого рівня знань, ні відповідного виховання. П. Ф. Лесгафт, узагальнюючи свої спостереження, писав, що вчитель чи вихователь- іноземець навчає російських дітей шанувати неросійських кумирів (Наполеона, Людовіка та ін.), нав’язує думку, що, наприклад, Париж — найкраще місто на землі чи Німеччина — найкраща країна. Дитину повністю відривають від рідного ґрунту: не привчають помічати красу Батьківщини, рідного міста, рідної природи. Виховується манкурт — ні патріот і ні громадянин. Діти часто навіть не володіють рідною мовою. Фактично, у такій ситуації держава своїм невтручанням знищує власне майбутнє.

Реакція тогочасного російського уряду може послугувати уроком патріотизму й турботи про майбутнє держави для нас — нинішніх українців, які опинились у схожій ситуації. Боронячи національні (тоді російські) інтереси, імператор видає ряд циркулярів щодо: 1) допуску до роботи з дітьми тільки висококваліфікованих спеціалістів; 2) обмеження кількості гувернерів-іноземців;

2) здійснення контролю за змістом і характером діяльності домашніх наставників та вчителів; 4) підсилення національного характеру виховання; 5) підготовки вітчизняних педагогічних кадрів для домашнього виховання дітей.

Наприклад, "Циркуляр про засоби загальної перестороги стосовно іноземців обох статей, що допускаються до різних посад у колі домашнього виховання" від 2 квітня 1834 року має наступний зміст: "Ми впевнені, що батьківська ніжність і здоровий глузд люб’язніших вірнопідданих наших цілком відкривають їм усю важливість і користь цих заходів; що кожний істинно російський батько розділить нашу турботу про збереження юних сердець від вражень, протилежних вірі, моральності й народному нашому почуттю. ...по всій Імперії суворо забороняється приймати у сім’ї дворян, чиновників, купців іноземців обох статей, які не отримали атестатів від російських університетів на учительські, наставницькі чи гувернерські звання і не мають свідоцтв про моральність і поведінку, що вимагаються Указом від 12 червня 1831 року, з тим, щоб при порушенні цієї постанови відповідальність за законами була віднесена як до особи батька, що прийняв у свій дім іноземця без атестата, так і до особи останнього, який протизаконно виконує обов’язки...".

Зрештою, 18 березня 1848 року в’їзд іноземних вчителів і вихователів взагалі був тимчасово припинений, оскільки царський уряд боявся розповсюдження в Імперії революційних ідей з Європи.

Законодавчі акти визначають коло осіб, які мали право навчати й виховувати дітей у домашніх умовах. Подавали чіткий перелік навчальних закладів, випускникам яких з одержанням атестата чи диплома без додаткових іспитів дозволялося займати посади домашніх наставників і вчителів.

Циркуляром Міністерства народної освіти № 4226 від 17 квітня 1835 року особам, належним до духовного сану, заборонялось займатись домашнім навчанням і вихованням, "поки вони у цьому сані перебуватимуть". Але висока оцінка урядом ролі духовенства у справі навчання й виховання законослухняних громадян привела до внесення до законодавства змін: "... ніщо не забороняє священикам і дякам, окрім навчання дітей Закону Божого, у вільний час займатись початковим навчанням у сім’ях".

8 січня 1835 року виходить циркулярна пропозиція Міністерства народної освіти "Про незаборону службовцям чиновникам вступати в звання домашніх наставників чи вчителів". Чиновниками різних відомств з дозволу їхнього керівництва дозволялось складати передбачені законодавством іспити на звання й займатись навчанням і вихованням дітей в сім’ях у вільний час та після виходу у відставку.

Домашнім наставникам і вчителям, окрім вказаних у свідоцтві загальноосвітніх предметів, дозволялось, за бажанням батьків, навчати дітей "мистецтвам і художествам".

Видаються циркуляри "Про відмінності звань, встановлених для осіб, які виховують дітей у приватних домівках", "Про вигоди й переваги, що надаються тим із російських підданих, які отримують право виховувати дітей у приватних домівках", "Правила для спеціальних іспитів на звання вчителя повітового училища і домашніх вчителя й учительки", а також "Про відповідальність за порушення" вищезазначених постанов.

Важливим параграфом при оформленні документів і дозволу працювати домашнім наставником (гувернером) чи вчителем поставала вимога "благонадійності". Попечителем навчального округу надсилався спеціальний запит до поліцейського управління (секретний циркуляр від 5 грудня 1879 року). Іноземці мусили представляти схвальні свідоцтва від російських місій у тих державах, звідки вони прибули. Уряд понад усе остерігався розповсюдження "шкідливого спрямування" поглядів. Зокрема, на накладення заборони на в’їзд у країну іноземних гувернерів відчутно вплинула революційна ситуація у Західній Європі.

Вимагались також чесність, порядність, відсутність компрометуючих зв’язків у педагога. За переконаннями можновладців, порядного, духовного громадянина могли виховати тільки порядні, духовні дорослі члени суспільства.

Прагнення уряду зберегти єдиною імперською релігією православне християнство диктувало ряд циркулярів стосовно віросповідання домашніх наставників і вчителів. З 16 грудня 1839 року від педагогів, які сповідували іншу віру, при видачі свідоцтв на право домашнього навчання брали підписки в тому, що, навчаючи дітей православного віросповідання, вони не будуть прищеплювати їм правил, які суперечать Православній Східній церкві, "під загрозою передачі їх (педагогів) до суду як спокусників".

Від кожного претендента на звання гувернера чи домашнього вчителя від 28 листопада 1839 року вимагалося свідоцтво про належність до віросповідання. Цим же циркуляром, за розпорядженням імператора, заборонено допускати до будь-якої педагогічної роботи розкольників: "Государ Імператор, вважаючи, що як основою виховання юнаків повинні бути істинні правила релігії, то з цього самого постає, що розкольник, заблудший в понятті про віру, не може бути вчителем, а тому Височайше повеліти зволив: ... щоб від учбових місць і начальств не видавались розкольникам дозволительні акти на право навчати дітей".

Циркуляром від 29 червня 1839 року розв’язувалось питання "... про те, у якому віці потрібно удостоювати звання домашнього вчителя і вчительки". Вказувалось, що достатньо осіб за рівнем своїх знань навчальних предметів і мов могли б виконувати обов’язки домашніх вчителів, але не мають на це права через молодість та недосвідченість. Відповідно, юнакам дозволялось працювати домашніми вчителями чи наставниками з 18 років, а дівчатам — з 17-літнього віку.

Для гувернерів публікували спеціальну педагогічну літературу. Так, для домашніх наставниць існував спеціальний журнал "Гувернантка". Про нього згадується в "Енциклопедичному словнику" І. Є. Андреєвського, К. К. Арсеньєва і Ф. Ф. Петрушевського. В ньому зазначається, що "Гувернантка" — періодичне видання для осіб, які займаються вихованням; видавалось у Санкт-Петербурзі у 1862 році; редакторами-видавцями були Агнія Мамишева й Зоя Травлинська; вийшло 6 номерів журналу.

У 1870 році була заснована Московська спілка виховательок і вчительок. При ній містилися: рекомендаційна контора для гувернанток та гувернерів, притулок для тих, хто шукав місце, дешеві квартири, бібліотека, педагогічний музей, педагогічні курси, притулок для пристарілих гувернанток, пенсійна каса .

Як бачимо, на межі XIX і XX століть вітчизняна педагогічна наука стояла на високому рівні й одним із провідних напрямів свого розвитку визначала теорію і практику родинного виховання. Творчо опрацьований, адаптований до сучасних умов досвід доцільно використати як істотне доповнення до існуючої нині практики удосконалення системи родинного виховання в Україні.

Відомості про стан зарубіжної і вітчизняної педагогіки у XIX столітті, що дійшли до нас, дозволяють зробити наступні висновки. XIX століття можна вважати століттям розквіту гувернерства як системи домашнього виховання й навчання. Інтенсивно розвиваються традиції, започатковані у XVIII столітті в Німеччині. Працювати гувернерами дозволяється тільки дипломованим спеціалістам. Документ (диплом чи свідоцтво) видавався за результатами складання спеціальних іспитів (екстерном чи випускних у навчальному закладі). Ідея державного контролю усіх ланок освіти одержала у XIX столітті небувалого раніше розмаху. Особливо це стосується Російської Імперії, правляча верхівка якої панічно боїться розповсюдження революційних ідей з Європи й підвищення національної свідомості неросійських народів. Гувернерство перетворюється на органічну складову імперського освітньо-виховного механізму. Приймаються закони, якими передбачено майже абсолютний контроль системи домашнього виховання й навчання. Така всеохоплююча регламентація, мета якої — обернення гувернерства на важіль реалізації державної політики шляхом програмування певним чином домашнього виховання молодого покоління, може розцінюватись як наступний — десятий період розвитку гувернерства. Для цього періоду характерно: диктатура держави, повне приєднання системи домашнього виховання й навчання до державної освітньої системи, публікація достатньої кількості науково-методичної літератури для домашніх наставників і домашніх вчителів.