Розвиток гувернерства в соціалістичних країнах.

Зовсім інакше розвивалась педагогіка країн, які у XX столітті опинилися спочатку в так званому соціалістичному таборі, а після розпаду СРСР намагаються по-новому будувати своє життя. Оскільки до них належить і Україна, прослідкуємо стан гувернерства у цих країнах на прикладі нашої держави.

До Лютневої революції 1917 року гувернерство на тій території України, що входила до складу Російської Імперії, розвивалось згідно до законодавства цієї країни. У західноукраїнських землях — так, як в Австро-Угорщині. У 1917-1919 роках українські уряди вирішували питання розвитку української освіти по- своєму. Водночас у ставленні до освіти та педагогіки усі ці уряди мали спільну тенденцію: вони цікавились винятково системою суспільного навчання й виховання, залишаючи гувернерство поза увагою. Така позиція пояснювалась кількома об’єктивними причинами. Першою причиною була нагальна необхідність створення української школи. Другою причиною особливої уваги до державних закладів освіти й байдужості до освіти домашньої (гувернерської) стала потреба незалежної України у формуванні покоління з новою життєвою позицією: патріотів, захисників і творців молодої вільної держави. Ідеологічне виховання в освітньо-виховних закладах знаходилось під контролем держави. Систему домашнього виховання контролювати було значно складніше, тому з ідеологічних міркувань вона визнавалась як небажана. Третя причина: уряди незалежної України, навіть ті, які негативно ставились до більшовицьких гасел, переважно сповідували ідеї соціалістичної педагогіки. Метою їхніх освітніх реформ була однакова доступність усіх освітніх закладів, рівні можливості в отриманні освіти й виховання для усіх представників суспільства. Гувернерство ж розцінювалось як форма існування елітарної навчально-виховної системи.

З грудня 1919 року в Україні встановлюється радянська влада. Україна втрачає волю і знову опиняється під владою Москви.

Радянська держава з перших днів свого існування взяла неухильний курс на повне знищення здобутків дореволюційної педагогіки, як і багатьох інших галузей науки, культури, господарства. Гувернерська система домашнього навчання і виховання сприймалась радянськими ідеологами як найбільш ворожа галузь педагогіки. Три причини були аналогічні тим, через які негативно ставились до гувернерства незалежні українські уряди:

1. Потреба у створенні нової радянської школи.

2. Необхідність у формуванні покоління з новою життєвою позицією: революціонерів, інтернаціоналістів, колективістів.

3. Сповідування ідей соціалістичної педагогіки.

Окрім цих трьох, існувало іще дві причини. Четвертою причиною була орієнтація винятково на колективне виховання. Метою радянського виховання було позбавлення людини інтересу до власної особистості. Колективні інтереси проголошувались пріоритетними перед індивідуальними. Індивідуальні взагалі намагались ліквідувати спеціально організованою системою виховання: застосовувався психологічний "закон колективу" (або "закон натовпу" — за характеристикою американського вченого Д. Карнегі). За цим законом людина, яка постійно відчуває себе частиною колективу, легко втрачає свою індивідуальність. Вона стає його невід’ємною складовою, і тоді на неї легше впливати. Вона сміятиметься й аплодуватиме з приводу таких речей, на які не звернула б уваги, перебуваючи наодинці, разом з іншими виконає те, чого б не зробила сама, — відбувається процес взаємонавіювання.

Гувернерство ліквідувалось як ворожа індивідуалізована система впливу на дитину, цілком протилежна системі колективного виховання. Навіть родинне виховання вважалось небажаним, оскільки до дитини вдома здійснюється індивідуальний підхід. Окрім того, виховна позиція батьків могла не збігатися з позицією держави. Більшовики, Комуністична партія настільки боялись індивідуального виховання, що у 1956 році відкривають новий тип школи — школи-інтернати ("школи майбутнього"). У них планувалось виховувати молоде покоління — радянський народ — при мінімальному впливі сім’ї, щоб вона не заважала такій важливій справі. В СРСР життя людини цілковито залежало від характеристик, які давали їй за місцем навчання чи роботи. Основним параметром оцінки людини в характеристиці виступали її колективістські якості. Найрозумніший, найталановитіший спеціаліст ставив під загрозу свою кар’єру, якщо відзначався схильністю до усамітнення.

П’ята причина полягала у тому, що індивідуалізована освітньо-виховна система плекала розумну, самобутню, непересічну особистість з властивим лише їй світоглядом, із стійкою життєвою позицією. Таку людину нелегко, а часто й неможливо, було перетворити на безликий, слухняний "гвинтик" соціалістичного механізму. В орієнтації на знеособлення, "приведення усіх до спільного знаменника" полягало домінуюче завдання соціалістичного виховання. Навіть головного ідеолога колективістської педагогіки А. С. Макаренка влада піддавала постійній нищівній критиці й зрештою усунула від роботи в колонії. Талановитий педагог, щиро вбачаючи свою місію в формуванні "нової" людини, виховував талановитих, сміливих, безкомпромісних інтелектуалів, готових до боротьби з утисками й несправедливістю. Педагогічна система А. С. Макаренка базувалась на опосередкованому індивідуальному підході до кожної дитини, у чому й крилася причина високої результативності виховання.

Гувернерство виявилось не просто ліквідованим як система, робились неодноразові спроби знищити навіть пам’ять про нього. Цікавим феноменом є те, що практично усі "буржуазні системи" за радянських часів досліджувались і критикувались, гувернерство ж не вивчалось і не згадувалось взагалі. Це поняття фіксується навіть не в кожному словнику періоду 1919-1991 років. Наприклад, такі солідні довідники, як "Українська радянська енциклопедія" 1980 року видання та "Український енциклопедичний словник" 1988 року видання, зазначеного поняття не містять.

У тих же словниках, де це поняття подається, трактується термін "гувернер" як "особа, що наймалася для домашнього виховання й початкового навчання дітей у сім’ях дворян, вищих чиновників, буржуазії та купців". Більше ніяких відомостей немає.

Для порівняння: дореволюційні довідники присвячували поясненню поняття "гувернерство" половину сторінки та більше. Наприклад, "Енциклопедичний словник" за редакцією І. Є. Андреєвського, К. К. Арсеньєва, Ф. Ф. Петрушевського, виданий у 1893 році, або "Енциклопедичний словник" за редакцією Б. С. Гамбарова, В. Я. Железнова та ін., опублікований у 1914 році.

Радянські підручники з педагогіки та історії педагогіки взагалі замовчують існування гувернерської системи домашнього навчання і виховання.

Провідні радянські ідеологи усвідомлювали гнучкість, живучість, педагогічну силу означеної системи, розуміли, що її відродження сприяло б відродженню індивідуалізації поглядів, вчинків, протиставленню індивідуальності колективу.