Розвиток гувернерства в капіталістичних країнах. Сполучені Штати Америки.

XX століття в світовому масштабі характеризується посиленими пошуками шляхів розвитку освіти й виховання на новому, більш ефективному рівні. Педагогіка активно використовує на практиці надбання психологічної науки, досліджує проблеми морального виховання дитини в умовах стрімкого, прискореного темпу життя, розглядає питання фізичного виховання та питання впливу неправильного виховання на поширення наркоманії, вивчає особливості економічного виховання особистості. Однією з головних проблем, яку намагались оптимально вирішити у країнах капіталістичної орієнтації, було розв’язання питання здійснення індивідуального підходу в освітньо-виховному процесі шляхом впровадження гувернерських методик у практику загальноосвітньої школи. Чи не найбільше нововведень у цьому плані виникає в Сполучених Штатах Америки.

Широке розповсюдження дістає "Батавія-план", автором якого був керівник шкіл м. Батавія Дж. Кеннеді. "Батавія-план" являв собою систему організації навчально-виховної роботи у школі, згідно якої кожен викладач використовував для класних занять лише половину навчального часу, а другу відводив для індивідуальних самостійних занять учнів під його наглядом. Система була спробою поєднати колективне навчання з кращими здобутками гувернерського індивідуального навчання.

У м. Долтон у США на початку XX століття вперше застосували систему, засновану на принципі індивідуального навчання — "Долтон-план" (чи більш поширена назва — "Дальтон-план"). Ця система, як і "Батавія-план", орієнтувалась на наближення шкільного навчання до індивідуального, гувернерського. При цій системі учень одержував від педагога завдання, виконував його самостійно і, завершивши роботу, звітував вчителеві. Учням надавалась повна свобода у виборі занять, черговості вивчення навчальних предметів, у використанні свого робочого часу. Річний обсяг навчального матеріалу розбивався на місячні розділи, які, у свою чергу, поділялись на щоденні завдання. Учні працювали в окремих кабінетах- лабораторіях, від чого походить іще одна назва системи — "Лабораторний план". Методика дозволяла пристосувати темп навчання до індивідуальних можливостей дітей, привчаючи їх до самостійності, розвиваючи ініціативу, спонукаючи до пошуку раціональних методів роботи, формуючи почуття відповідальності за виконання завдань.

Ще одна система індивідуалізованого навчання "Келлер-план", розроблена американським педагогом і психологом Ф. С. Келлером, дістала найбільшого поширення у вищих навчальних закладах США, але подекуди застосовувалась і в загальноосвітній школі. Основні ознаки "Келлер-плану": орієнтація на повне засвоєння змісту навчального матеріалу, включаючи вимогу засвоєння попереднього розділу як обов’язкову умову переходу до наступного; індивідуальна праця учнів у властивому кожному з них темпі; використання лекцій тільки з метою мотивації й загальної орієнтації учнів; застосування друкованих матеріалів; поточне оцінювання засвоєння учнями інформації за розділами курсу.

Наступна система персоналізованого підходу до учня — "Кембридж-план". Назва походить від назви міста Кембриджа у штаті Масачусетс, де вона розроблялась ряд років і на початку XX століття знайшла масове застосування. Система полягала в тому, що учні, здатні засвоїти курс елементарної школи прискореним темпом, діставали можливість закінчити дев’ятирічний курс навчання за 8 чи 7 років. З цією метою комплектувались невеликі групи учнів з приблизно однаковим рівнем знань і темпом навчання. Дозволялось переведення з групи в групу не лише наприкінці, а й у середині навчального року. Окремі учні при цьому могли вивчати різні предмети в різних навчальних групах. Дитина не почувала себе часткою колективу, але перебування серед інших учнів привчало її порівнювати свої успіхи з успіхами оточуючих, створювало умови для повсякденного спілкування.