Особливості розвитку гувернерства в капіталістичних країнах на сучасному етапі.

В більшості країн з середини, а в деяких — з початку XX століття діти після закінчення початкової школи, приблизно у віці 10-12 років, за результатами тестування й показниками успішності розподіляються між трьома типами шкіл чи навчальних потоків.

Перший, найпрестижніший тип, — повна середня школа (граматичні школи в Англії, ліцеї у Франції й Італії, гімназії у Німеччині та ін.). Ці навчальні заклади вирізняються найвищим рівнем теоретичної освіти й цільовою установкою на підготовку до навчання у вищій школі.

Другий тип — середня школа (чи коледж). Теоретичний рівень освіти тут нижчий, аніж у повних середніх школах, акцент робиться на прикладні знання. Ця школа призначена для учнів, які у перспективі стануть працівниками так званої "середньої ланки".

Третій тип — практична освіта — відкриває молодій людині шлях безпосередньо на виробництво або в систему промислового чи комерційного навчання.

В частині країн, таких як США, школа єдина, але представлена трьома навчальними потоками (академічним, загальноосвітнім, професійним), які ідентичні вищезазначеним трьом типам шкіл.

Індивідуалізації навчально-виховного підходу до дитини сприяє мережа численних приватних шкіл, часто спеціалізованих. Такі школи мають комфортабельні навчальні корпуси, добре обладнані класні кімнати, лабораторії, бібліотеки, спортивні зали. Тут працюють ретельно відібрані висококваліфіковані педагоги. Наповнюваність класів удвічі-утричі менша, аніж у державних школах. В результаті приватні школи забезпечують вищий рівень знань порівняно з державними.

Приватні школи виконують і репетиторську функцію. Жорсткий відбір учнів у державних школах при розподілі їх за здібностями на три потоки може не влаштовувати батьків, які прагнуть дати своїй дитині вищий рівень освіти. В такому разі дитину віддають до спеціалізованої комерційної школи, призначеної для посередньо встигаючих учнів. Напрям навчання дитини у них визначається винятково згідно із бажанням батьків. Відсів через неуспішність у корекційних школах не практикувався. Не було й вікових обмежень. Педагогічний персонал приділяє багато уваги індивідуальній роботі з дітьми. Як наслідок, учня "доводять" до атестата зрілості і йому відкривається шлях до вищого навчального закладу.

У XX столітті, порівняно з XIX, у капіталістичних країнах відчутно розширилась мережа шкіл для дітей з фізичними та розумовими вадами.

Формуванню неповторної індивідуальності дитини у розвинених капіталістичних країнах підпорядкована вся шкільна система. Учням присвоюються звання: "кращий учень тижня", "кращий математик школи" та ін. У багатьох школах практикується визначення порядкового місця дитини у класі відповідно до її успіхів у навчанні й поведінці. Адміністрація шкіл щороку присвоює дітям "звання": "перший", "третій", "дванадцятий" учень, — чим стимулює їх до самовиховання, самоосвіти, невпинної роботи над власним самовдосконаленням. Батьківські й опікунські асоціації та представники місцевої влади видають спеціальні подарунки чи грошові премії учням — переможцям предметних олімпіад (конкурсів), а також нагороди за успіхи у навчанні та "вияв видатних моральних якостей". Усі ці заходи привчають дітей до конкуренції, боротьби за перше місце, за досягнення високого становища в ієрархічній соціальній піраміді суспільства.

У кожній школі працює психолог чи кілька психологів, які надають індивідуальну й групову допомогу учням, батькам, вчителям.

При школах діють численні гуртки й секції (математичні, театральні, музичні, спортивні та ін.), орієнтовані на розвиток індивідуальних здібностей та інтересів учнів.

Індивідуалізований виховний підхід у розвинених капіталістичних країнах, як і навчальний, будується з урахуванням кращих здобутків гувернерської практики. Великого значення надано формуванню чоловічого стереотипу поведінки у хлопчиків і жіночого стилю поведінки у дівчаток.

У XX столітті активна емансипація та кардинальні зміни моральних норм (визнання за норму дошлюбних та позашлюбних інтимних стосунків, громадянські шлюби та ін.) поставили під загрозу існування сім’ї — головної структурної одиниці суспільства. Виростаючи у неповній сім’ї, лише з матір’ю, хлопчики здебільшого переймають жіночий тип поведінки, жіночі манери вияву емоцій, стиль спілкування. Часто, будучи єдиною дитиною, переважно хворобливою (внаслідок несприятливої екологічної ситуації в планетарному масштабі), хлопчик до досягнення повноліття перебуває під посиленою опікою матері. В результаті цього виростає чоловік, не здатний до прийняття самостійних рішень, безініціативний, безпорадний, що не вміє піклуватись про близьких людей, а лише привчений приймати їхню опіку й турботу. За таких умов, усвідомлюючи, що чоловіки здебільшого не можуть стати для них опорою у житті, та копіюючи матір, дівчатка часто перетворюються на "залізних леді" — самостійних, рішучих, практичних диктаторів. Фактично, жінка й чоловік у сім’ї починають виконувати не властиві їм функції: жінка керує, чоловік підкоряється; жінка опікає, чоловік приймає опіку. Така неприродність призводить до розпаду сім’ї, і наступне покоління дітей знову виховується без батьків. Виникає замкнене коло.

Уже у 50-60-х роках XX століття у капіталістичних країнах на державному рівні порушується зазначена проблема. При школах створюються клуби для дівчаток і клуби для хлопчиків. У клубах на спеціальних заняттях дівчаток готують до раціонального ведення домашнього господарства: навчають шити, готувати їжу, доглядати за домівкою. Дівчаткам допомагають індивідуально підібрати фасони одягу, які їм пасують, прикраси, косметику. Психологи знайомлять дівчат зі специфікою спілкування з майбутнім чоловіком, з майбутніми дітьми, з основами ділового спілкування. Для дівчаток видаються журнали з порадами спеціалістів стосовно різних життєвих проблем, актуальних для певної вікової групи.

Для хлопчиків створені аналогічні клуби, у яких їх готують до життя як майбутніх чоловіків, навчають, як зробити кар’єру, заробити солідний капітал, виконати ту чи іншу чоловічу домашню роботу.

Індивідуальну допомогу дітям у розвинених капіталістичних країнах надають соціальні служби — розвинена і поставлена на практичну основу соціальна педагогіка. Існують цілеспрямовані форми допомоги дітям, які постраждали від жорстокого поводження батьків, дітям — жертвам сексуального насилля та ін. Поширені центри планування сім’ї й сімейного виховання. Діє служба допомоги сім’ям, які мають дітей.

Якщо мати-одиначка чи вдова виховує хлопчика, вона за незначну плату чи безкоштовно запрошує у вихідні дні на 2-3 години чоловіка — працівника соціальної служби чи парафіянина своєї церкви, який виступає в ролі гувернера: спілкується грається, гуляє, майструє, рибалить тощо з її сином. Така допомога організовується з метою формування у хлопчиків чоловічого стереотипу поведінки.

У Франції, якщо жінка, що має дитину дошкільного віку, виходить на роботу, то держава бере на себе витрати, пов’язані з оплатою дошкільного закладу або няні (якщо мати хоче, щоб дитина виховувалась вдома). Виховательку для дитини можна запросити додому також у Великобританії, Фінляндії та інших країнах. У Данії 1/5 частину вихователів дошкільних закладів та соціальних служб складають чоловіки. Саме їм переважно доручається виховання дітей з неповних сімей.

Розвинені країни намагаються стимулювати усіх членів родини займатись вихованням дитини. Наприклад, у Німеччині та Швеції відпустку по догляду за малолітніми дітьми може отримати не тільки мати, а й батько. Нині ця практика впроваджена і у колишній соціалістичній країні Угорщині. Цінний досвід перейняла також Болгарія. Вона пішла іще далі: відпустка по догляду за онуками надається також бабусям і дідусям, якщо вони не досягли пенсійного віку. Період догляду за онуками зараховується в трудовий стаж. Дослідження спеціалістів довели, що збільшення тривалості перебування дитини вдома, відсування часу відвідування дитячого дошкільного закладу позитивно впливає на здоров’я малюка.

У розвинених капіталістичних країнах система гувернерського домашнього виховання існувала упродовж усього XX століття, існує й удосконалюється у XXI столітті. Підготовкою гувернерів і гувернанток, які й виховують, і навчають дітей, займаються переважно приватні структури. У тих же закладах готують нянь. Нині гувернерство в економічно розвинених країнах являє собою досить престижну високооплачувану роботу. Найвище оплачується і вважається вигідною за рейтингом професій і посад у суспільстві робота гувернерів і гувернанток у сім’ях монархів, президентів, високих посадових осіб та кінозірок.

За результатами спеціально організованого дослідження, найбільш престижним у світі визнаний гувернерський коледж, який знаходиться в Англії, у Норланді, і має досвід роботи понад 100 років. У коледжі діють два відділення. На одному два з половиною роки навчають майбутніх нянь, на другому — гувернанток. Гувернанток готують до роботи з дітьми віком 5-12 років. Вступати до коледжу приїздять дівчатка на лише з усієї Англії, а й з Канади, США, Японії. Для вступників існують підготовчі курси. Навчання і курси платні, тому частина дівчат паралельно з навчанням влаштовується у коледжі чи найближчих установах працювати прибиральницями, посудомийками та на інші роботи, що дозволяє їм оплачувати навчання.

Коледж має цікаві традиції. Наприклад, усі вихованки постійно ходять у формі — скромному довгому платті. Їм забороняють використовувати косметику. З прикрас дозволяється носити тільки крихітні сережки-цвяшки. Вважається, що ці заходи сприяють вихованню у дівчат скромності, стриманості й доброчесності.

Один із провідних секретів високої кваліфікації випускниць коледжу — високий рівень сформованості практичних педагогічних умінь. Досягається він особливим розкладом занять: кожний тиждень теоретичної підготовки чергується з тижнем застосування на практиці засвоєних знань.

У XX — на початку XXI століття в економічно розвинених країнах гувернерство стає доступним фактично для кожної родини. Так, у США існує служба, яка називається "Бебі-сітер". У цій країні, як і в багатьох інших, заборонено законом залишати дитину віком до 12 років без нагляду навіть на нетривалий час. Тому батьки при необхідності і за певну плату можуть запросити зі служби "Бебі- сітер" людину, яка побуде з дитиною скільки потрібно, погодує її, вийде з нею на прогулянку та ін. Подібні служби існують і в інших країнах.

Проблеми виховання дитини у сім’ї найбільш активно висвітлюють у статтях, книгах та спеціальних передачах для батьків і гувернерів відомі американські вчені Б. Вілкінсон, Д. Вудс Віннікот, Дж. Добсон, Е. Ле Шан та ін.

У XX столітті сформувалось особливо шанобливе ставлення до гувернерів. Наприклад, у Німеччині гувернантку називають "денною мамою".

У Норвегії емігрантки вступають на роботу гувернантками, що дає їм достатні засоби для існування і можливість на хорошому рівні оволодіти норвезькою розмовною мовою. Вони не тільки виховують своїх підопічних, а й навчають їх іноземної мови.

У Франції існує два види гувернерства. Перший — гувернер, "який приходить". Він проживає окремо, приходить у певний час доглядати за дитиною і отримує за це погодинну грошову винагороду. Другий варіант — гувернер проживає з родиною вихованця, тобто отримує житло, харчування і щомісячну оплату. Другий варіант найбільш придатний для гувернерів-іноземців.

У Франції до гувернера висувається ряд вимог. Він зобов’язаний знати мову тієї країни, у якій перебуває, вміти знайти підхід до дитини, бути лагідним із вихованцем. Гувернер повинен бути пунктуальним, ніколи не спізнюватись на роботу, бути ввічливим у сім’ї, шанувати її традиції, утримувати в чистоті свою кімнату, мати охайний вигляд. Якщо гувернер проживає з сім’єю вихованця, то сім’я несе відповідальність за його безпеку, тому про намір поїхати кудись на вихідні гувернер зобов’язаний попереджати батьків свого підопічного. Усі обов’язки гувернера обумовлюються в контракті. Виконання домашньої роботи (прибирання, приготування їжі та ін.) в обов’язки гувернера не входить. Однозначною умовою для гувернера-іноземця є навчання в будь-якому французькому навчальному закладі, оскільки віза, яку він отримує для в’їзду до Франції, як правило, студентська.

Статус гувернера у Франції був затверджений урядовою постановою у 1996 році. Гувернерами можуть працювати молоді люди віком від 18 до 27 років. Тривалість роботи визначається від 3 до 12 місяців, але при потребі термін може бути продовжений на півтора роки.

Якщо гувернера чи сім’ю, у якій він працює, щось не влаштувало, батьки дитини чи гувернер за два тижні мусять попередити іншу сторону про розірвання контракту. Гувернер інформує про це фірму, через яку працевлаштовувався, і вона шукає йому нове місце. Це здійснюється в можливо стислі терміни, щоб молода людина не опинилася на вулиці.

Розвиткові гувернерства у Франції надається вагома державна підтримка, тому що ця галузь приносить країні істотну вигоду. Так, за іноземця, що працює на території Франції гувернером, сім’я, у якій він перебуває, сплачує податок у розмірі 9 тисяч франків на рік. Окрім того, запрошуючи гувернера, сім’я сплачує фірмі від 400 до 1200 франків, залежно від терміну його майбутньої роботи. Близько 300 франків виплачують за працевлаштування і самі гувернери. В середньому фірма-організатор за працевлаштування кожного гувернера заробляє близько 2000 франків, отож її посередницька діяльність досить вигідна. Для сім’ї ж, яка вирішила запросити гувернера, ці послуги коштують недешево: до 10 тисяч франків на місяць. Окрім податку державі та внесків фірмі-посередникові родина сплачує гувернерові щомісяця 1700 франків, не враховуючи транспортних витрат, харчування, проживання та кишенькових грошей, розмір яких також передбачений законом. Якщо гувернер харчується окремо, сім’я повинна виплачувати йому компенсацію. Але незважаючи на істотні витрати значна кількість французьких сімей користується послугами гувернерів.

Гувернерські методики знайшли застосування в системі виховання дітей- сиріт. У капіталістичних країнах у 50-х роках була реалізована мрія Й. Г. Песталоцці, Ф. Фрьобеля та багатьох інших видатних педагогів. Умови виховання дітей-сиріт стали наближеними до родинних. Вихователь тепер виступав практично в ролі гувернера. Досягти кардинальної зміни умов виховання вдалося шляхом створення дитячих будинків сімейного типу і цілих "Дитячих селищ 808".

Перше "Дитяче селище 808" виникло в Австрії у місті Імст. Заснував його педагог Г. Гмайнер. Діти виховувались в умовах, наближених до багатодітної сім’ї: "мама" і 7-8 дітей різного віку. Щоб зменшити ризик прийняття на роботу випадкової людини, кожна жінка, яка бажала зайняти посаду "мами", спочатку 3-6 місяців працювала помічницею "мами" — "тьотею". За випробувальний строк і роботодавці, і вона сама встигали розібратись, чи зможе ця людина присвятити життя роботі з чужими дітьми. Більш як 50-літній досвід виховання сиріт в умовах, наближених до родинних, показав, що порівняно з вихованням у дитячих будинках (сиротинцях) чи школах-інтернатах, де дитина постійно перебуває у великому колективі, в будинках сімейного типу діти краще розвиваються фізично й інтелектуально, не мають численних нервових і психічних захворювань, практично не відзначаються девіантною поведінкою.

Як засвідчують факти, в країнах капіталістичної орієнтації гувернерство є поширеною формою навчання і виховання дітей. Методики індивідуального навчання й виховання знаходять активне застосування в освітньо-виховній системі та системі соціальних служб.