Виховання в закладах закритого типу. М. Даниленко.

У Російській Імперії у XIX — на початку XX століття використовувались не тільки виховні системи, розроблені вітчизняними вченими, а й системи зарубіжних дослідників, які ідеологічно відповідали орієнтації імперської педагогічної науки й практики.

Полтавський протоієрей М. Даниленко у книзі "Нариси про виховання дітей" виклав розроблену ним програму гувернерського виховання дітей в установах закритого типу, яку рекомендував також гувернерам, що працювали з дітьми в домашніх умовах.

Спочатку автор формулює мету виховання як розвиток усіх здібностей індивіда, потрібних для його майбутнього життя. Далі розповідає про те, як найкраще організувати оточення дітей, щоб ті, наслідуючи, переймали у старших позитивні манери та звички і не могли запозичувати негативні. Однозначно трактується необхідність створення індивідуальної системи виховання для кожної дитини. Даються рекомендації щодо оптимального фізичного виховання. Увага читачів акцентується на організації харчування дитини, її перебування на повітрі, ролі сну, купання, рухливих ігор та гімнастики, вивчають гігієну одягу.

У навчанні М. Даниленко прихильник вузької спеціалізації. На його думку, сенс освіти полягає не у навчанні усіх наук і мистецтв кожного, а у досконалому опануванні вихованця однією наукою (чи одним мистецтвом). Якщо ж навчити його всього, то знання і вміння не матимуть практичного застосування в житті дитини і будуть забуті.

Основою морального виховання педагог бачить виховання дитини у "божій вірі", яка наставлятиме підопічного на істинний шлях та рятуватиме від гріховних бажань.

У книзі немає особливо оригінальних ідей. Виховну систему М. Даниленка слід розцінювати як приклад вдалого синтезу педагогічних систем Я. А. Коменського, Дж. Локка й Й. Г. Песталоцці.

Близька за структурою до попередньої книга Д. Е. Остен-Саксена "Думки про виховання дітей і поради дітям моїм, коли Бог благословить їх добрими дружинами й дітьми". Виховна система подана у вигляді формулювання проблем та відповідей на них. Ця робота більше, аніж попередня, синтезує європейські виховні системи періоду ХУІ-ХІХ століть. Разом з тим, значне місце у ній займають власні міркування й висновки автора, які становлять інтерес і для нашої епохи. Ці міркування наступні.

1. Невід’ємною частиною виховання повинна стати передача дитині знань з гігієни. Це вбереже її від численних страждань, допоможе завжди бути в хорошій фізичній формі, потрібній для активної життєдіяльності.

2. З раннього дитинства потрібно плекати в дитини таку рису характеру, як бережливість. Бережливість — якість похвальна і немає нічого спільного зі скупістю. Вона дозволяє займатися благодійництвом, тоді як "марнотратство відбирає необхідне у бідного, робить борги без наміру сплачувати їх, доводить до убозтва сім ’ ю марнотратця".

3. Ознака хорошого виховання — привчання підопічного до порядку. Ця риса закладає фундамент для мудрості й хазяйновитості.

4. Не існує гідного виховання без формування чесності. "Від правди вгору підіймаються сходи моральної гідності, а донизу простягаються сходи усіх вад, усього морального приниження".

5. Наставник мусить врятувати вихованця від надмірної вразливості, переконати його, що людина з почуттям внутрішньої гідності ніколи не ставиться до навколишніх з підозрою, що вони її недостатньо поважають. Такі підозри характерні виключно для нікчемних, позбавлених гідності індивідів.

6. Лихослів’я й насмішки супротивні Божим заповідям, тому дитина ніколи не повинна їх практикувати.

7. Вихователеві слід застосувати усю свою майстерність, щоб не дозволити дитині отруїти свою душу почуттям заздрості.

8. Важлива турбота домашнього виховання — прищеплення дитині гарного смаку. В розумінні автора, гарний смак — це відсутність усього вражаючого грубістю й непристойністю. Гарний смак — умова всіх пристойностей, згоди, гармонії. Смак засновується на моральності. Від нього походять: невинність, простота, людяність, усунення всього удаваного, несправжнього, перемога над хвальковитістю, грубістю та дріб’язковістю.

9. Доцільний розумний підхід до виховання у дитини скромності. Скромність прикрашає тільки людину, переповнену істинними заслугами й достоїнствами, удавана ж скромність робить недостойну людину смішною і є ознакою несмаку.

11. Дуже корисно привчити вихованця вести щоденник, до якого б той регулярно заносив власні роздуми про свої вчинки, свої міркування, враження тощо.

12. Дітей із знатних родин потрібно з наймолодшого віку поступово готувати до керівної діяльності (у праці вміщено детальний проект такої підготовки).