Г. Спенсер “Виховання розумове, фізичне й моральне”.

За прикладом А. Дістервега, адаптовану до умов XIX століття, індивідуальну систему домашнього виховання описує у ґрунтовній педагогічній праці "Виховання розумове, фізичне й моральне" відомий англійський вчений Г. Спенсер. Г. Спенсер не мав власного педагогічного досвіду. Він зафіксував освітньо-виховну систему родинного виховання, розроблену його батьком — відомим педагогом. Система була доповнена, розширена і в обробці вченого набула цілісного логічно завершеного характеру.

Як і А. Дістервег, Г. Спенсер розвиває у своєму творі ідею еволюції. Він підходить до процесу виховання з позиції, що сучасне слід розглядати не лише у зв’язку з минулим, але й пов’язувати з майбутнім, оскільки сучасне являє собою перехід до наступного, значно вищого рівня розвитку цивілізації. Основою педагогічного процесу Г. Спенсер вважав глибоку обізнаність наставника в галузі практичної психології.

Окрім праць А. Дістервега, на формування педагогічних поглядів Г. Спенсера істотно вплинули твори Ф. Бекона, Дж. Локка, М. Монтеня, Ж.-Ж. Руссо. Їхні ідеї майстерно поєднуються у виховній системі видатного англійського вченого.

Людина, в розумінні Г. Спенсера, — "частина безкінечної еволюції". Призначення людини — особисте щастя та щастя її ближніх. У своїй виховній системі вчений намагається узгодити формування в дитини альтруїстичних позицій нарівні з умінням задовольнити її власні егоїстичні домагання. Вихованню відводиться складна роль навчити дитину пристосовуватись до навколишньої природи й людської спільноти, створювати систему внутрішньої гармонії індивіда й суспільства. Таким чином, завданням виховання є підготовка до життя. Але життя не обмежується матеріальним аспектом. Підготувати до життя — означає навчити вихованця піклуватися про фізичне здоров’я; розвивати його розум; підготувати до професійного ведення справи, створення щасливої сім’ї, виховання дітей; навчити виконувати обов’язки громадянина у суспільстві.

На перше місце у виховній системі Г. Спенсер ставить інтелектуальне виховання, оволодіння дитини знаннями — основами наук. Розумове виховання вчений цінує настільки, наскільки воно орієнтоване на можливість практичного застосування знань і вмінь. Г. Спенсер високо оцінює дисциплінуючу роль науки. Він твердить, що оволодіння науками виховує в дитини самостійність, незалежність думки й характеру, твердість, вдумливе ставлення до власних дій і до всього оточуючого, позитивно впливає на релігійний розвиток вихованця.

Про фізичне виховання Г. Спенсер говорить так докладно, що у його міркуваннях швидше визначається натураліст, аніж педагог. Фізичне виховання, з позицій вченого, не обмежується фізичними й гімнастичними вправами у підлітковому віці. Воно розпочинається з першого року життя і триває до самої смерті людини, регламентуючи режим харчування, гігієни одягу. Дієтика узгоджувалася з найновішими відомостями сучасної Г. Спенсеру науки. Вчений обурюється посиленою увагою своїх співвітчизників до фізіології й дієтології при розведенні тварин і байдужістю до справи фізичного виховання дітей. Відповідні погляди Дж. Локка й Ж.-Ж. Руссо викладаються ним у вигляді чіткого вчення, заснованого на новітніх для кінця XIX століття наукових відомостях. Порушення правил гігієни, байдуже ставлення до власного здоров’я Г. Спенсер прирівнює до тяжкого гріха, бо цим індивід шкодить не лише собі та своїм нащадкам, а й суспільству, якому не може принести максимальної користі через погане самопочуття. На відміну від Дж. Локка, Г. Спенсер пише, що нерозумно загартовувати тіло холодом: "немало дітей було так добре загартовано, що їм довелося розпрощатися з життям". Холод затримує ріст дитини. Недостатньо теплий одяг і переохолодження викликають нежить, стають причиною бронхітів.

Особливу увагу Г. Спенсер звертає на фізичне виховання і збереження здоров’я дівчаток. Він роз’яснює, що метою жіночого виховання повинне стати насамперед здоров’я жінки-матері, а вже потім краса та розумовий розвиток. "Слабка стать", за переконанням вченого, повинна займатися фізичними вправами, рухливими іграми на повітрі, гімнастикою й спортом. Дівчаткам і жінкам доцільно не стежити за фігурою, а їсти з апетитом, щоб бути сильними, міцними й здоровими.

Вчений вимагає усунення причин перевтоми. Найнебезпечнішою він визнає перевтому від навчання. Тому рекомендує розпочинати регулярне навчання не раніше досягнення дитиною восьмилітнього віку і тільки в домашніх умовах. Взагалі Г. Спенсер прибічник винятково індивідуального домашнього виховання та навчання.

Вчений не знаходить справедливого пояснення обмеженню прав жінки у суспільстві. Тому він вважає доцільним дозволити жінкам нарівні з чоловіками здобувати будь-яку професію.

Схвильований занепадом релігійних вірувань і знічений порожнечею, яка утворилася від цього в серцях людей, вчений висловлюється про необхідність замінити згасаючу віру наукою. Моральний кодекс, заснований на вірі, вчений пропонує замінити "кодексом природної моральності". Проте й сам він не може достатньо чітко уявити, що має на увазі під цією термінологією. Не впевнений він також і в тому, чи зможе науковий підхід зробити людську істоту духовною. Передбачаючи небезпеку інтелектуального розвитку людства, позбавленого духовності, у пошуках виходу з цієї ситуації Г. Спенсер намагається спрогнозувати можливість виховання через позитивний приклад і формування позитивних почуттів. Проте ці міркування у нього недостатньо систематизовані.

Досконалою поведінкою індивіда вчений визнає таку поведінку, яка оптимально сприяє його самозбереженню й продовженню життя його близьких та інших оточуючих.

Вчений переконаний, що вищі моральні якості людини розвиваються дуже повільно. Штучні намагання прискорити їхній розвиток обов’язково дадуть негативні результати. Вихователь повинен задовольнятись помірним успіхом, пам’ятаючи, що це не ознака зіпсованості вихованця, а тільки недолік розвитку.

Виховна система Г. Спенсера актуальна й цікава для нас особливо тим, що у ній акцентується увага на проблемах, досі не вирішених людством: "кодекс моральності", проблема перевтоми і нервових розладів та ін.

Гувернерські виховні системи Європи XIX — початку XX століття продовжують розвивати традиції попередніх століть. Вони також істотно доповнюють їх, орієнтуючись на вирішення наступних педагогічних питань:

1. Спонукання дитини до самовиховання.

2. Зміна стилю виховання, пов’язана з віковими особливостями дитини і переходом її до іншої вікової групи.

3. Культуровідповідність виховання.

4. Попередження та усунення перевтоми і нервових розладів. Зазначені педагогічні проблеми досі не знайшли повного вирішення, тому досвід XIX — початку XX століття є для нас значимим і важливим.

ТЕМА. МЕТОДИКА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ДОМАШНІХ УМОВАХ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ В 19 - НА ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТТЯ (ПЕРІОД ДО 1917РОКУ)