Виховна системи І. Канта.

Прихильником і захисником навчального закладу І. Базедова став видатний філософ І. Кант. І. Кант також відомий у світовій педагогіці як автор дієвої гувернерської системи. На жаль, вчений не описав особисто систему домашнього навчання й виховання, застосовану ним на практиці. Це зробив його учень Рінк.

Світ, за філософською теорією І. Канта, — це органічна цілісна система, що розвивається за невідомими механічними законами і спрямовується до єдиної визначеної мети. Мета ця — людина як розумна й вільна істота. На виховання І. Кант дивиться таким чином: людина стає тим, що робить із неї виховання. Тому виховання є найбільшою й найскладнішою проблемою з усіх, що виникають перед людиною. Виховувати — означає формувати особистість, яка є вільною в діяльності, знає собі ціну і усвідомлює себе часткою суспільства. Проте свобода особистості не повинна обмежувати свободу інших. Аналогічно, скеровування волі дитини в потрібному руслі не дає права наставникам впроваджувати рабську дисципліну. Одна з провідних проблем виховання полягає у вмінні поєднувати повагу до свободи особистості вихованця з необхідністю певного насилля над його бажаннями. Слухняність педагогічно корисна і є результатом природної протидії злому бажанню, грубим інстинктам, задоволення яких при повторенні увійде у звичку, що вже сама собою пригноблюватиме свободу особистості. Виховання є культура, засвоєння знань, розвиток розуму та вмінь, які застосовують на практиці. Виховання — це також вироблення корисних звичок, вміння спілкуватися (формування манер, такту, ввічливості), опанування житейської мудрості. Виховання вбирає в себе поняття моральності, переконання, вироблення у людини такого світогляду, під впливом якого вона б прагнула творити лише добро. Задатки усіх перелічених якостей, за теорією Т. Канта, закладені в дитині від природи. Але удосконалюються тільки завдяки вихованню. Т. Кант піддає критиці Дж. Локка за його захоплення грою у процесі навчання. Т. Кант, навпаки, переконаний у доцільності привчати дитину до праці заради самої праці, оскільки робота потребує уваги, зосередженості, виховує силу волі.

Вихованню волі філософ надає провідного значення у педагогічній системі. Він навіть рекомендує протиставити вродженому темпераментові сильний вольовий характер. Т. Кант радить скласти для дитини катехізис моральності, який би містив приклади випадків, що можуть статися у повсякденному житті, та шляхи правильної поведінки у цих ситуаціях (наприклад, ніколи не брехати). Хоча в надто юному віці релігійні поняття іще не доступні дитині, Т. Кант вважає необхідним, з практичних міркувань, знайомити вихованця з основами релігійних уявлень, пов’язуючи їх з моральними принципами. Особливо чітко філософ радить формувати громадянські правові поняття. Завершується кантівське викладення педагогічних ідей такою думкою: потрібно вчити дітей цінувати себе і свою внутрішню гідність, а не думку про себе інших людей; внутрішню цінність вчинку і поведінки, а не слова і пориви душі; розум, а не почуття; радість і благочестя, а не скорботну і залякану зворушливість.

Подібно до Ж.-Ж. Руссо, Т. Кант категорично заперечує проти надання жінці рівних із чоловіком прав.

Україна в ХУТ-ХУШ століттях також мала своїх видатних педагогів. З них найвідоміші: С. Полоцький, Г. С. Сковорода, Є. Славицький. На жаль, ці талановиті люди не залишили нащадкам детального опису своїх педагогічних систем. Т це надзвичайна втрата, адже достовірно відомо, як високо цінували і щиро любили їх учні. Так, в архівах Г. С. Сковороди зберігся лист до нього від вихованця Василя Томари, датований 3 грудня 1722 року. З листа видно, що колишній учень продовжує підтримувати зв’язок зі своїм домашнім наставником, радиться з ним у складних життєвих ситуаціях, має душевну потребу ділитися з учителем своїми переживаннями. Лист переповнений особливою душевною теплотою, любов’ю і вдячністю. Т, звичайно, якби сучасним батькам і педагогам вдалося довідатись, яким чином досяг досить вимогливий педагог такої духовної близькості з вихованцем, це стало б великим надбанням вітчизняної педагогічної науки.

Гувернерські виховні системи ХУГ-ХУПТ століть, попри їхню самобутність, мають багато спільного. По-перше, визначено три напрями: фізичне, моральне й розумове виховання. По-друге, кожна з систем цього періоду орієнтована на досягнення кінцевої мети — формування всебічно розвиненої, практичної особистості, підготовленої до того, щоб знайти своє місце в суспільстві. Щоб допомогти дитині краще оволодіти необхідними для цього знаннями і вміннями, рекомендується кожну дитину виховувати у відповідності з тим, до якого прошарку суспільства вона належить. Ставиться питання про різні методи у вихованні дівчаток та хлопчиків, продиктовані відмінністю функцій жінок і чоловіків у сім’ї та суспільній діяльності.

Оптимальним у ХVТ-ХVТТТ століттях визнається флегматичний темперамент, який вважається темпераментом мислителя й філософа. Відповідно, у кожній з проаналізованих нами виховних систем цього періоду простежується намагання прищепити дітям такі позитивні ознаки вказаного темпераменту, як поміркованість, статечність, ґрунтовність та сумлінність.

Виховні системи ХV-ХVТТТ століть переважно зберегли актуальність і для нашого часу, тому становлять значний науковий інтерес.

ТЕМА. МЕТОДИКА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ДОМАШНІХ УМОВАХ У ЄВРОПІ В 19 - НА ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТТЯ (ПЕРІОД ДО 1917РОКУ)