Українські національні ідеї у вихованні. О.В. Духнович.

Ідея українського національного виховання, втілена у виховній системі, була результатом копіткої самовідданої роботи видатного українського педагога О. В. Духновича. О. В. Духнович певний час працював домашнім учителем, тому з інтересом ставився до системи сімейного виховання. У його педагогічних творах висвітлена проблема індивідуального підходу до навчання й виховання української дитини, досліджено питання фізичного розвитку і збереження здоров’я дітей. Вагомим внеском О. В. Духновича в педагогіку є вивчення та впровадження в систему фізичного виховання дитини народних ігор. Народні ігри, приурочені до кожного сезону, сприяли забезпеченню оптимальної рухової активності дитини протягом усього року, розвиткові усіх м’язів, формуванню досконалої координації рухів. Окрім того, сюжети ігор істотно сприяли моральному вихованню підростаючого покоління.

У праці педагога А. С. Наумової "Поради про виховання дітей" подається бачення найкращого способу організації виховання в сім’ї. На першому місці у ці системі стоїть християнське виховання. Провідні ідеї педагогічної праці такі:

1. З першим вимовленим вашою дитиною словом навчіть її молитися уранці і ввечері й вести бесіду з Творцем, повіряючи йому свою душу. Звичка повіряти Всевишньому свої справи й думки зберігає чистоту совісті й серця від зла.

2. Якомога раніше пробудіть у дитини совість.

3. Навчіть дитину спілкуватися з її Янголом-охоронцем і просити у нього поради й захисту.

4. Виховайте в дитини слухняність, покірність, стриманість, терпіння, милосердя, поступливість, справедливість, скромність, охайність, працьовитість і бережливість, активність і ініціативність.

5. Формуйте у дитини силу волі як ознаку безсмертного духу.

6. Виховуйте дітей як майбутніх батьків і громадян. Навчайте їх бути добрими дітьми, хорошими сім’янинами й відданими громадянами вітчизни. Людина, яка не любить своєї батьківщини і байдужа до розвитку свого народу, варта презирства, шкідлива для суспільства.

7. Потрібно знайомити дітей на практиці з тим, що корисно, а що шкідливо у житті, захищаючи їх цими знаннями від підступності із зовнішнім блиском та удаваною люб’язністю. Виховання повинне все передбачити, просвітливши розум досвідом і підпорядкувавши серце розуму, а розум — вірі.

8. Необхідно виховати дітей працьовитими.

У цій книзі показано, що мета виховання — навчити дитину бути щасливою. Щастя ж людини трактується як поєднання щастя в родині, душевної рівноваги і спокою. Ознайомлення з таким трактуванням та методами виховання є цікавим і корисним для сучасних прагматичних нервових батьків та зациклених на матеріалістичному вихованні педагогів.

Однією з особливо авторитетних серед батьків та гувернерів книг була у XIX столітті праця французького педагога Е. д’Ерікура. У цій праці пропонувалася апробована автором система виховання дівчаток-дошкільниць. Зміст цієї наукової праці віддзеркалює основну суть педагогічних рекомендацій того історичного періоду.

Провідним положенням системи є думка про те, що в людській істоті панує дві сили: інстинкт і воля. Перша спонукає людину піклуватися про самозбереження; викликає потребу спілкування з подібними їй людськими істотами; стимулює вияви індивідуальних схильностей, потреб, запитів. Друга — виховується протягом життя і дозволяє людині свідомо керувати своїми діями.

Пріоритетне значення надається піклуванню про фізичне здоров’я дитини, оскільки "слабке здоров’я так само перетворює людину на раба, як і нестача волі, шляхетності чи домінування егоїстичних нахилів". Пропонуються способи загартування і фізичного розвитку дитини. Рекомендуються комплекси гімнастичних вправ та рухливі ігри. Подаються поради щодо створення оптимальних гігієнічних умов організації середовища, у якому перебуває дитина. Нині усі ці питання досліджені значно глибше і ширше, аніж у XIX столітті, тому наводити приклади недоцільно. Разом з тим, теперішні батьки, на жаль, фактично не обізнані зі змістом досліджень, не знають, як запобігти виникненню у дітей захворювань. Організація на державному рівні лікнепу з означеної проблематики зберегла б здоров’я багатьом поколінням українців. Показово, що саме збереженню здоров’я дитини приділяється першочергова увага практично у кожній педагогічній праці XIX століття, орієнтованій на батьківську та гувернерську аудиторію. Такий досвід заслуговує на вивчення і поширення.

Друге місце після питання охорони здоров’я в усіх вагомих педагогічних працях

XIX століття посідає тема морально-етичного виховання. Виховувати дитину Е. д’Ерікур, як і більшість педагогів того часу, рекомендує, спираючись на її природні схильності та індивідуальні особливості. Якщо вихованка скривдила когось, пропонується не карати її, а поставити в такі умови, щоб вона сама зрозуміла непорядність свого вчинку, після чого обговорила б його з вихователькою і вибачилася перед людиною, яку образила. Обов’язковим визнавалося цілеспрямоване формування у дитини вмінь спілкування з оточуючими, здатності першою розпочинати розмову, навичок організації спільних ігор та інших видів діяльності. Педагогічна наука Російської Імперії XIX століття заперечувала здійснення прямого авторитарного тиску на особистість. Так само категорично відкидалася і вседозволеність, орієнтація на абсолютно "вільне" виховання. Науково обґрунтовувався педагогічний підхід з позицій так званої золотої середини, тобто планомірний, до дрібниць продуманий виховний вплив на дитину, коли вона опиняється у такому "педагогізованому" середовищі, де вимушена чинити позитивний моральний вибір ніби самостійно, без вказівок і повчань дорослих. На нашу думку, ця педагогічна позиція в родинному (і не лише в родинному вихованні) є оптимальною і доцільно її поширювати в сучасних умовах.

Третій аспект — всебічний гармонійний розвиток і навчання дитини. Тут цінною є індивідуалізація підходу до розвитку кожної особистості. За можливості, враховуються особливості дитини: її темперамент, характер, самопочуття. Е. д’Ерікур пропонує один із шляхів. Проте Міністерство народної освіти Росії було далеке від монополізації якоїсь однієї системи. Пропагувалися різноманітні методики і форми роботи.