ДОДАТКОВА

Абдульханова-Славская КА. Стратегая жизни. - М, 1991., - С. 32-35.

Агеева Л.И., Дворкина Ю.Б., Катаева Г.И., Кукина Е.Е. Осно-вн режиссурьі театрализованньїх представлений. - М., 1995. -333 с.

Андреева ГМ. Социальная психологая. - М.: Аспект пресе, 1998. -325 с.

Аргайл М. Психология ечастья. - М.,1990. - 224 с.

Бестужев-Лада И.В. Молодость и зрелость: Размьішления о некоторьіх социальньїх проблемах молодежи. - М: Политиздат, 1984. - 231 с.

Бестужев-Лада И.В. К школе XXI века. - М., 1988. - 411 с.

Бовкун В.В. Образ жизни современной молодежи: тенден-ции, проблемьі, перспективи. - М., 1997. - 432 с.

Бочарова В.Г. Педагогика социальной работьі - М.: Просве­щение, 1994. - С. 41-86.

Гагин В.Н. Интересно ли в вашем клубе? - М: Политиздат, 1989. - С. 190-238.

Горбатова И. Создавать защитную ереду // Встреча. - М, 1996. - № 3. - С. 2-4.

Гордон ЛА., Длопов 9.В. Человек после работьі. - М., 1972. -153 с.

Давьідов Ю.Н. Рок: музьїка? Субкультура? Стиль жизни? // Социологические иселедования. - 1997. - №6. - С. 4-7.

Дадашева С.С. Индивидуализация в воспитакии. - М., 1990. -112 с.

Дворкина Ю.В. Клуб и свободное время // Клуб. - М., 1999. -№ 6. - С. 2

Ерасов Б.С. Социальная культурология: Учеб. пособие. - М: Аспект пресе, 1997. - С. 196-233.

Земба М. Елементи персонального управління в неурядо­вих організаціях. - Львів: Товариство Лева, 1998. - СІ6.

Зинченко ВИ. Создай самого себя // Знание - сила - 1998. -№3. - С. 19.

Иконникова С.Н. Диалоги о культуре. - М: Лениздат, 1987. -167 с.

Каган М.С. Человеческая деятельность. - М., 1974. - С. 255-256.

Калинин И. Клубние парадоксьі // Встреча. - М., 1996. -№5. - С. 19-21.

Калинин И. Клубний клубок // Встреча. - М., 1998 - №6, №7. - С. 13-15.

Киселева Т.Г., Красильников ЮД. Основьі социально-культур-ной деятельности. - М., 1995. - 112 с.

Кисилева Т.Г., Красильников ЮД. Межведомственньїе куль-турно-досуговьіе центрьі открьітого типа // Социальная педаго-гика: Проблемьі, поиски, решения: Проспект / ВНИК АПН СССР. - М., 1991. - с. 3.

Кон И.С. Юность как социальная проблема // Молодежь и общество. - М., 1973. - С. 48.

Константшова А.И. Игровой стретчинг. - СПб.: Аллегро, 1993 - 71 с.

Лем С. Модуль культури // Вопросьі философии. - 1998 -№8. - С. 56-57.

Леонтьев АИ. Деятельность. Сознание. Личность. - М., 1976. -С. 210.

Мансуров И.С. Теоретические предпосьілки программирова-ния развития личностной активности. - М.: Просвещение, 1976. - С. 40 - 43.

Маркарян Е.С., Чистов К.В. Культура и традиции. - М.: По-литиздат, 1989. - С. 19-23.

Некрьиіова А.Ф. Русские народньїе городские праздники, развлечения и зрелища. - М., 1988. - 152 с.

Никифорова Е. Перестали работать на глазок // Клуб. - М., 1998.- № 10. - С. 23 - 25.

Общественное мнение: методологические рекомендации для проведення социологических опросов / Под. ред. Ж.Т. Тощен-ко. - М., 1980. - 171 с.

Полукаров В.В. Подростковьш клуб: самодеятельность, твор-чество самоопределение. - М, 1988. - 332 с.

Попов А.Д. Художественная целостность спектакля. - М., 1959. - С. 94.

Розумний В А. Клуб и культура общения. - М., 1989. - 98 с.

Скрипунова ЕА., Морозов А А. О предпочтениях городской молодежи // Социс. - №1, 2002. - С. 105 - 110.

Скутович К. Співпраця. Можливість. Чи необхідність для неурядових організацій? - Львів: Товариство Лева, 1999. - С.8.

Стеббинс РЛ. Свободное время: к оптимальному стилю до-суга (взгляд из Канадьі) // Социс. - №7. - 2000.- С. 54-59.

Стрельцова ЮА. Свободное время // Клуб. - 2000.- № 1. - С. 29-35.

Струмилин СІ Социология: Учеб. для вузов / Под. ред. В.Н. Лавриненко. - М., 1998. - 347 с.

Товстоногов ГА. Зеркало сценн. В 2 т. Т. 2. - Л., 1980. - С. 43.

Уледов АК. Актуальньїе проблеми социальной психологии. - М, 1981. - С. 32.

Чейнен Г. Із тіней. - Амстердам; К.: Асоціація психологів України, 1997. - СІ 15.

1.У світі немає жодного народу, який не мав би своїх традицій і звичаїв, що передають новим поколінням його досвід, знання й досягнення. Традиції, звичаї й обряди відіграють важливу роль у відтворенні культури і всіх сфер духовного життя. Вони за­безпечують наступність нового і старого, сприяють гармонійно­му розвитку суспільства й особистості. їх існування підтри­мується народними масами в усіх сферах громадського життя: трудовій, соціально-політичній, сімейно-побутовій, соціально-культурній. Відповідно до особливостей різних форм і видів суспільних відносин виділяються традиції національні, інтерна­ціональні, патріотичні, релігійні, соціально-культурні, сімейно-побутові. Існують особливі традиції в шкільному, студентсько­му, науковому, творчіому у сільському і міському середовищі. Наприклад, проведення випускних вечорів - традиція, яка підтримується в навчальному середовищі, а свято врожаю про­водиться лише в сільській місцевості, карнавальні ходи - в ос­новному в містах.

Традиції - це міцно усталені, успадковані від попередніх поколінь і підтримувані суспільною думкою форми поводжен­ня людей та їхніх взаємин або принципи, за якими розвиваєть­ся загальнолюдська культура (наприклад, реалістичні традиції в літературі і мистецтві). Коли йдеться про сімейно-побутову сферу, частіше вживається слово „звичаї", які є найдавнішою формою збереження і передачі від покоління до покоління стан­дартних дій і поводження людей у певних типових обставинах і конкретних ситуаціях. Звичай - це загальновизнана норма поводження, неофіційно узаконена владою масової звички, традицій і громадської /думки (хоча сам факт обов'язковості цього звичаю може і не усвідомлюватися людьми) та стихійно відтворена діями безлічі людей.

У традицій і звичаїв є визначена подібність. Вони ґрунту­ються, по-перше, на виконанні однакової ролі в житті суспіль­ства; по-друге, вони мають однакові риси й ознаки (стійкість, нормативність, зв'язок з громадською думкою, моральними нормами, громадськими звичками, стандартами поводження); по-третє, вони мають однаково значне поширення. Через сис­тему традицій і звичаїв нові покоління суспільства успадкову­ють вироблені в ньому відносини і весь суспільний досвід, аж до самих конкретних вчинків і дій. Спадкування соціального досвіду з його критичним осмисленням дає змогу суспільству з меншими витратами йти по шляху соціального розвитку. Сприяючи цьому, звичаї і традиції самі відтворюються, причо­му деякі з них зникають, а інші з'являються або поступово ви­дозмінюються.

Традиції і звичаї, включені в моральну систему, а також у систему суспільної психології, виконують функцію суспільно­го регулятора. Засвоєння традицій і звичаїв сприяє формуван­ню в людей соціально-необхідних якостей, звичок і навичок суспільної діяльності і поводження. Традиції і звичаї викону­ють також пізнавальну і виховну функції. Без виконання цих функцій вони значною мірою позбавилися б суспільного змісту. Традиції і звичаї зближуються, тому що виконують подібні за своєю суспільною спрямованістю функції. Однак це ще не свідчить про їхню абсолютну подібність. Саме їхнє розходжен­ня виявляється в тому, що свої функції вони виконують у суспільстві різними шляхами і в різній формі.

Змістом звичаю є правило поведінки, детальне розпоряд­ження вчинку в конкретній ситуації, а змістом традиції - загальна норма, принцип поводження. Звичай жорстко фіксує дію або забороняє її. Традиція не має чіткого зв'язку з конкретною дією у визначеній ситуації. Через звичаї люди здобувають не­обхідні знання, навички поводження, досвід, пов'язаний з без­посереднім оточенням, а через традиції відбувається прилучен­ня до соціального досвіду людства.

Різний і характер виховного впливу на людей звичаїв і тра­дицій. На основі засвоєння звичаїв і проходження їх форму­ються прості звички, стереотипні навички поводження, а про­ходження традицій сприяє формуванню не тільки складних звичок, й складних соціальних почуттів (патріотичного, інтер­національного).

Розходження між звичаями і традиціями аж ніяк не свідчить про перевагу одних перед іншими. Наприклад, виховний вплив звичаїв дуже значимий у тому відношенні, що люди, притри­муючись їх, поволі прищеплюють собі певні духовні риси і якості, виховуються непомітно для себе, природно і просто.

Специфіка обряду, як і ритуалу, полягає насамперед у його символічному і суворо визначеному часовому плані. У будь-якій традиції (особливо в звичаях) існує їхня обрядна, ритуаль­на сторона. Весілля, як традиція і звичай за своїм смислом і змістом, мабуть, мало чим відрізняються в різних країнах. Але обрядове оформлення цієї події має істотні розходження у різних народів.

Обряд як складова частина звичаю, тієї чи іншої традицій­ної діяльності підкоряє поводження і дії людей єдиному емоц­ійному настрою на основі якого розум і почуття, раціональні й емоційні спонукання і дії людей зливаються, спрямовуються в єдине русло. Для обряду характерна вражаюча, яскрава форма, яка має естетичний і психологічний вплив. Багато обрядів, їх естетичне оформлення включають усі основні види мистецтва. Наприклад, у весільному обряді яскраво виражена народна творчість в усіх ЇЇ жанрах: поетичному, музичному, пісенному, драматичному і навіть прикладному (особливе оформлення весільного одягу, приміщення).

Одна з особливостей обряду полягає в тому, що, незважаю­чи на розходження ролей у певному обрядовому ритуалі, всі учасники його внутрішньо активні, переживають однакові по­чуття. Як підкреслюють дослідники обрядів, на весіллі, наприк­лад, навіть найпасивніші його учасники у певні моменти з гля­дачів перетворюються на співучасників.

Обряди особливим чином виконують важливі соціальні функції: масового спілкування, виховну, соціально-нормативну, соціального спадкування (особливо соціально-культурного). Обряд являє собою особливий спосіб передачі новим поколін­ням ідей, соціальних норм, цінностей і почуттів. Ця передача здійснюється безпосередніми особистими контактами.

Соціальна природа обряду зумовила його колективістськість. Люди при цьому задовольняють потребу колективних пережи­вань, співучасті і громадської оцінки важливих для них подій. Обряд не тільки формує, й поглиблює почуття людей, збагачує їхній емоційний світ, що в наяіу епоху - особливо важливо. Урочисті символічні акти формують у кожного їхнього виконав­ця почуття приналежності до колективу, суспільства (участь у військовому параді, присвята в робітники тощо). Якщо врахува­ти, що здебільшого обряди відбуваються у визначні моменти життя людини, родини, колективу, народу, держави, суспільства, то стане зрозуміло, наскільки велике їхнє виховне значення.

Характерною рисою обряду є його консерватизм, стійкість до зовнішніх впливів, стереотипність дій і поводження людей. У цьому його суспільна сила і слабість. Обслуговуючи суспільство протягом ряду історичних епох, він дуже ефективно забезпечує наступність у розвитку людської культури. Але під час соціаль­них революцій консервативна сила обрядів відіграє важко пере­борну антисоціальну роль, стає перешкодою на шляху суспіль­ного прогресу. Тому в розвитку й удосконалюванні нового способу життя особливе значення має як боротьба проти старої обрядовості, так і створення нової, що відповідає новим формам життя й побуту, спілкування і соціального розвитку обрядовості.

Особливе значення в цьому аспекті має проблема розвитку традицій і звичаїв. Основною закономірністю формування звичаїв і традицій є їхня обумовленість економічним розвитком, певним рівнем і характером виробництва. Значний вплив соціально-еко­номічні відносини мають на сімейно-побутові традиції і звичаї.

Дуже важливо враховувати особливості сімейно-побутових традицій і звичаїв. Зміни в побуті відбуваються повільніше, ніж в економіці, системі освіти і соціального виховання, а також у деяких інших сферах громадського життя. Консерватизм сімей­но-побутових відносин зумовлений інтимністю, специфічністю, відносною самостійністю і замкнутістю родини. Тут часом по­значається і тривалий, дуже глибокий вплив релігії, національ­ної психології, труднощів і протиріч у розвитку індивідуальної свідомості. Саме в сімейно-побутовій сфері найчастіше трапля­ються рецидиви старих, що втратили і економічну, і ідейну ос­нови звичаїв і традицій. Боротьба проти старих, шкідливих звичаїв і обрядів повинна вестися не абстрактними закликами, а справою, активною діяльністю щодо впровадження і розвит­ку нової побутової обрядовості.

Не слід забувати, що багато старих сімейно-побутових тра­дицій, звичаїв та обрядів мають споконвічне морально-естетич­не значення. Наприклад, традиційною особливістю родин усіх народів було за можливості раннє включення дітей у трудове життя родини. У середній смузі Росії батько саджав дитину вер­хи на коня і віз по селу в поле. Спочатку 6-7-літнє маля було їздовим (водило коня), а пізніше ставало за плуг. Діти зранку виганяли худобу в поле і виконували іншу нескладну роботу. Ці традиції формувалися під впливом економічної необхідності, вони були найдійовішим засобом виховання працьовитості, не говорячи вже про вплив на фізичний розвиток і загартування дітей. І повага до результатів праці, і поняття про борг, і багато інших моральних якостей формувалися в підростаючого покол­іння безпосередньо. Правда, у самому сімейно-побутовому житті було колись значно більше об'єктів для посильної праці дітей. Під впливом зростання матеріального добробуту, розвитку техніки в побуті зменшилося цих об'єктів, та й самі традиції стали вгаса­ти. І наслідки не змусили себе чекати, чітко позначилася тенден­ція зниження працьовитості в дітей.

Деякі інші сімейно-побутові традиції і звичаї, незважаючи на значні соціальні зміни в нашому житті, необхідно зберігати й удосконалювати, тому що в них виражений народний ідеал тих людських якостей, формування і наявність яких визначає сімейне щастя, сприятливий мікроклімат родини і в цілому людське благополуччя. Так, велике значення має традиційна дружба родин, які ніби рідняться при народженні дітей.

Невід'ємною частиною сучасної естетичної культури є відрод­ження деяких народних свят (російська масляна, татарський са­бантуй - свято плуга та ін. Однак навряд чи можна вважати корисними ті зміни в народних звичаях і обрядах, які псують їхню суть і знижують естетичну цінність. Наприклад, усім відо­мий звичай одарування молодят під час весілля. Ще в недалеко­му минулому подарунки були речовими: гості дарували різні речі, необхідні для влаштування побуту молодої родини. Зараз дару­ють переважно гроші, причому в такій урочистій події спостері­гається домішка аморальності: у даруванні грошей багато хто прагне перехизуватися один перед одним, а на адресу тих, хто менше дав грошей, навіть з боку деяких батьків молодят повзуть брудні обмови. Навряд чи можна порівняти естетичне задово­лення від того, як раніше молодята після весільного бенкету роз­глядали подарунки і милувалися ними, з тим, як зараз з нальо­том жадібності перераховують гроші, а батьки потім розмірковують про „виторг" від весілля. У такі „торги" перетво­рюються свята, присвячені дням народження, ювілейним датам.

У середньоазіатських республіках спостерігається відрод­ження ганебного звичаю минулого - калиму, викупу за наре­чену. Пишні весілля, руйнівні похоронні обряди не можна ви­давати за народні звичаї й обряди, як і не можна красиві народні звичаї перетворювати на міщанський культ.

морально-естетичні цінності, і ті, котрі не тільки не містять нічо­го соціально корисного, але й наносять шкоду розвитку сучас­ної культури. Адже цілком доречно порушити питання: що для іменинника - п'ятилітнього маляти цінніше: подарована йому красива іграшка чи зовсім недоступний для його розуміння акт вручення батькам грошей? Але ж свято влаштовується заради нього і для нього!

Народні традиції, обряди і звичаї, в тому числі традиційні свята, повинні бути засобом розвитку естетичної культури, колективної розваги і відпочинку, удосконалення соціалістич­ного побуту. Не треба забувати, що, крім свят, є будні, а в них найважливішим елементом естетичної культури є гарні трудові і сімейно-побутові традиції. Недарма праця і сімейне життя так нерозривні в народній свідомості. Недарма вони знайшли таке широке відображення в народних прислів'ях і приказках, у билинах, народних піснях і казках, що представляють у сукуп­ності ідейний зміст народних традицій і звичаїв. В усій народній творчості, яка найважливішим елементом естетичної культури, прославляється дружба в родині, повага до батьків, любов до праці, і засуджується лінь, дармоїдство, обжерливість, нечесність, марнотратство та інші людські пороки, що відбуваються від прагнення жити забезпеченим життям, не докладаючи для цьо­го праці. І це цілком природно, тому що праця завжди була, є і буде основою способу життя.

Важливу роль відіграють сімейно-побутові традиції у фор­муванні ідейно-моральних якостей людини. їхня підтримка і розвиток здійснюються в основному шляхом колективної участі в подіях сімейного, загальнонародного значення й орган­ізації дозвілля як у родині, так і поза нею.

Події загальнонародного значення стосуються кожної роди­ни. По-різному в родинах відносяться до подій загальнонарод­ного значення. В одних родинах стало традицією в найбільш важливі дні загальнонародних урочистостей дарувати один одному пам'ятні подарунки, в других - лише готуватися до святкового застілля, а в третіх - організувати колективний культурний відпочинок (усім разом сходити в кіно, до театру, му­зею, на стадіон). Гарною загальною традицією стало поздоров­лення з тим чи іншим святом своїх родичів, друзів, добрих знай­омих. Виховний ефект дотримання цих важливих традицій не тільки в масштабі країни, міста, кожного села, й у кожній родині залежить від морально-естетичного колориту. Наприклад, ве­ликі можливості в цьому відношенні має святкування Міжна­родного жіночого дня, Дня Перемоги. У деяких родинах існує така традиція: до дня 8 Березня діти матерям і бабусям, чолов­іки - дружинам, сестрам, матерям потай готують подарунки. У деяких родинах матерів і бабусь звільняють від домашньої праці на весь день, віддаючи данину поваги їх повсякденним до­машнім турботам. Усе в такий день важливо: оригінальність подарунка (особливо зробленого дітьми своїми руками), краси­во накритий святковий стіл, емоційно насичений тост за свят­ковим столом. Найголовніше - щоб усе це робилося зі щирі­стю і теплотою.

У житті будь-якої родини є події, що відзначаються за тра­дицією як сімейно-побутові свята: дні народження, початок і закінчення навчального року в школярів і студентів, дні повно­ліття, одержання паспорта, вступ до трудового життя, вихід на пенсію. Багато хто ці події відзначає в загальноприйнятому порядку і не тільки в сімейному колі (наприклад, вихід на пен­сію організовують разом з виробничим колективом), але деякі з них - у кожній родині по-своєму. Дні народження дітей і дорослих у родині, цілком природно, повинні святкуватися по-різному, але головне, - щоб не було на такому святі нудьги й одноманітності, щоб на торжестві дітей батьки не почували себе зайвими і не змушені були залишати їх. І навпаки: щоб діти не виявлялися в такому положенні на торжестві батьків.

Багато батьків, святкуючи день народження сина або доч­ки, не вміють зробити цей урочистий день сімейним святом. Вони думають насамперед про частування, про оздоблення кімнати, про запрошення гостей і забувають головне: треба зро­бити, так щоб син чи дочка з нетерпінням чекали свого святаю.

У сімейно-побутових традиціях особливе місце посідає організація культурного дозвілля.

Зі збільшенням вільного часу проблема дозвілля стас все важливішою соціальною проблемою. Психологи та соціологи все частіше пишуть про раціоналізацію, оптимізацію дозвілля, педагоги і батьки вказують на недолік використання вільного часу і на зростаючу завантаженість школярів; юристи і право­знавці однією з причин злочинності й антиправового повод­ження називають низьку культуру дозвілля значної частини населення. Очевидно, усі, хто займається питаннями людиноз­навства, не можуть обходити цю проблему. У зв'язку з цим необхідно мати більш чітке уявлення про дозвілля і його куль­турну організацію як у великому суспільному масштабі, так і в масштабі сімейно-побутового характеру.

Час дозвілля - це вільне від роботи або іншої обов'язкової діяльності час. У цей час людина вільно (але в рамках норм і правил людського гуртожитку) вибирає ті чи інші заняття, про­водить час відповідно до своїх інтересів і схильностей, своїх духовних і фізіологічних потреб. Дозвілля можна класифікува­ти як активне і пасивне (так само, як і відпочинок), культурне і безкультурне, індивідуальне і колективне, сімейне, шкільне, суспільне, захоплююче і різноманітне. У будь-якому випадку дозвілля пов'язане з вільним часом.

Прагнення до збільшення обсягу вільного часу кожним чле­ном родини - явище закономірне.

Із ростанням рівня освіти, культури, розвитком джерел інформації, які має сучасна родина, збільшуються можливості розмаїтості дозвілля.

В організації культурного дозвілля велике місце займає те­лебачення. Але непомірний перегляд телепередач дітьми не­рідко призводить до вкрай небажаних наслідків. У дітей не тільки псується зір і погіршується здоров'я, а й виробляється

ганебність до інформації, притуплюється емоційне сприйняття. Заборона дивитися всі підряд телепередачі нічого не дасть, якщо батьки не будуть прагнути розумно спрямувати діяльність дитини в години дозвілля. Необхідно прагнути до того, щоб сімейне дозвілля було активним, різноманітним, сприяло ду­ховному зростанню і батьків, і дітей.

Сімейне дозвілля займає особливе місце в розвитку мораль­но-естетичної культури. Це, по-перше, пояснюється тим, що в родині створюються найбільш інтимні умови життєдіяльності людей, їхнього спілкування і взаємин. По-друге, більшість лю­дей проводять значну частину вільного часу саме в сімейному оточенні. По-третє, сімейне дозвілля характеризується віднос­ною стабільністю і пов'язане із сімейно-побутовими традиція­ми і звичаями.

В організації сімейного дозвілля велике значення має умін­ня дорослих розумно використовувати свої вільні години і на­вчити цьому дітей. Це уміння залежить від організованості, роз­порядливості, діловитості в усьому, від розуміння того, що час -це те багатство, яке нічим не заповнюється. А навчити цьому дітей треба зі встановлення і підтримки правильного режиму дня, розподілу трудових обов'язків у родині, виконання простих правил сімейного і загальнолюдського гуртожитку. Необхідно пам'ятати, що найдужчими засобами формування духовного ба­гатства дітей є найчастіше не формальні виховні впливи, а не­прямі: читання і розповідання казок (пізніше - інших книг), бес­іди про життя простих і видатних людей; іграшки, а потім приучення до творчих аматорських занять; прогулянки до лісу, спільне відвідування кіно, театрів, виставок, музеїв.

Розумне і раціональне використання часу, у тому числі часу дозвілля, повинне бути однієї з головних сімейно-побутових традицій.

В організації дозвілля величезну роль відіграє читання літе­ратури. Однак рівень читацької культури в значної частини як дітей, так і дорослих дуже далекий від бажаного. Батьки дуже рідко надають допомогу дітям у виборі літератури.

Потрібно відроджувати і таку сімейну традицію, коли до­рослі в спілкуванні з дітьми відкривають їм різноманіття навко­лишнього світу. Це тим більше необхідно в морально-естетич­ному відношенні, тому що в значної частини сучасних дітей розвивається раціоналізм мислення і сприйняття навколишнь­ого на шкоду розвитку емоційного світу. Для формування емо­ційного світу дітей (та й самих дорослих) треба розвивати й удосконалювати таку сімейну традицію, як спільні ігри (мають­ся на увазі ігри інтелектуальні, які збагачують духовний світ людини). Візьміть, наприклад, домашні географічні подорожі, історичні вікторини, різні лінгвістичні змагання. І один з ефек­тивних шляхів для цього - перетворення корисних, захоплю­ючих ігор у сімейні традиції.

У культурній організації сімейного дозвілля велике значення, особливо в міських умовах, мають колективні сімейні прогулян­ки. Важливо, щоб вони були не від випадку до випадку, а увійш­ли в звичку, стали маленькою сімейною традицією, і саме - про­гулянки спільні. Адже часто буває, що батьки й діти прогулюються окремо, начебто з тактовних розумінь - не заважають один одно­му. Це цілком природно: у дорослих і дітей у силу вікової психо­логії інтереси різні. Але є й повинні бути спільні інтереси. Це вже залежить від ідейно-моральної атмосфери родини, яку потрібно створювати і якою потрібно управляти.

Дуже важливо в організації культурного дозвілля в родині розвивати аматорські заняття (колекціонування, технічне конст­руювання, в'язання, фотографія, збирання грибів, вирощування квітів, риболовля і т. ін.), туризм, проведення інтелектуально насичених сімейних вечірок. Головне - треба виховувати гарні звички культурного відпочинку і пам'ятати при цьому, що вони втрачаються легше, ніж здобуваються. Звички позитивного доз­вілля залишаються надовго, якщо стають традицією. Створення і підтримка сімейно-побутових традицій і організація культурно­го дозвілля в родині - основна умова формування особистості.

2. Позакласною називається різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, її організовує з у^чями в позаурочний час педагогічний колектив школи.

Позашкільною роботою називають освітньо-виховну діяльність по­зашкільних закладів для дітей та юнацтва.

Завдання позакласної га позашкільної роботи: а) закріплення, збагачення і поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; б) розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування

у них наукового світогляду, вироблення умінь і навичок самоосвіти

в) формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту,

виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей і нахилів;

) організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних

озваг; д) поширення виховного впливу на учнів у різних напрямках

иховання.

Зміст позакласної та позашкільної роботи: естетичне, моральне, пра­вове та інші напрямки виховання; освітньо-пізнавальна діяльність; заняття з праці і техніки та профорієнтаційної роботи; заняття різними видами мис­тецтва; спортивно-масова робота; ігри та розваги; позакласне читання учнів.

Тематика виховних заходів, які проводяться в школах, свідчить про те, що виховання повертається до своїх національних джерел. Так, наприклад, в останні роки учителі шкіл Дрогобиччини проводили виховні заходи: "Шевченкове село", "Франкові дні", цикл лекцій-розповідей "Повернуті імена", конференцію, присвячену 125-річчю з дня народження М.С.Грушевського, вечір "Ми твої, Україно, сини", день Матері "Лебеді материнства", свято рідної мови "Мова моя солов'їна", свято квітів, обжинків, свято "Калиновий передзвін", фольклорно-обрядові (зимові і весняні) свята, бесіди, вікторини, ранки до 900-річчя Дрогобича на теми "Що пам'ятає Дрогобицька ратуша", "Ткацтво в Дрогобичі", "Народні промисли Дрогобича", "Чи знаєш ти рідне місто", години класного керівника "Хліб усьому голова", "Коса — дівоча краса", "Без верби і калини нема України", "Історія мого родоводу", вечір пам'яті В.Стуса, акцію "Ук­раїнські діти — українським солдатам", інсценізацію козацької пісні тощо.

Принципи організації позакласної і позашкільної роботи: а) доброві­льна участь у ній учнів; б) суспільна спрямованість; в) ініціатива і самоді­яльність учнів; г) розвиток винахідливості, дитячої технічної, художньої творчості; д) взаємодія різних форм і видів.

Щоб краще розібратися в різномаїтті форм організації виховання, скористаємось прийнятою в педагогічній літературі класифікацією, в основу якої покладено кількість учнів, які беруть участь у виховному заході. Відповідно до такої основи класифікації форми організації виховання поділяють на три групи:

а) масові; б) групові (гурткові); в) індивідуальні.

До масових форм виховної роботи належать: тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, конференції, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.

Розглянемо найбільш поширені форми масової виховної роботи.

Однією з них є читацька конференція. Вона разом з тим є важливим засобом пропаганди художньої та науково-популярної літератури серед учнів. Конференція допомагає учням глибше зрозуміти зміст та образи

твору, особливості мови та стилю, відрізнити головне від другорядного, прищеплює літературно-естетичні смаки.

Види і тематика читацьких конференцій різноманітні: конференція може проводитись на матеріалі одного або кількох творів на одну тему, творчості письменника, з окремої літературної або наукової проблеми. Вибір теми визначається завданням морально-естетичного виховання, характером навчального матеріалу і віковими особливостями учнів.

В залежності від типу конференцій і індивідуальних особливостей читацького колективу визначається структура її проведення . В V — VII класах читацька конференція наближається до бесіди, під час якої учні висловлюють своє ставлення до героїв, їх вчинків, читають напам'ять уривки з книги, а після цього ставлять інсценівки або переглядають діафільм, кінофільм. В VIII — XI класах читачі виступають з доповідями, повідомленнями, в яких дають моральну оцінку рисам, якостям і вчинкам героїв книг, творів у цілому, аналізують художні особливості і недоліки творів, роблять висновки про виховне та освітнє значення твору.

Важливе місце серед форм виховної роботи займають тематичні вечори. В практиці роботи утвердилась така тематика вечорів: суспільно-політичні, присвячені державним святам, пам'ятним датам, політичним подіям; військово-патріотичні, приурочені до історичних дат армії і флоту України, знаменним датам в житті народів України.

Цінність тематичного вечора полягає і в тому, що в його підготовці і проведенні беруть участь самі учні. Тут вони мають можливість проявити свою ініціативу, самостійність, ерудованість в підборі теми, запрошенні гостей, оформлені приміщення, підготовці книжкової виставки, художньої самодіяльності, підборі кінофільмів тощо.

Вечори запитань і відповідей — одна з ефективних форм організації виховання учнів. Вона зарекомендувала себе як цікавий і живий засіб роз'яснення учням різноманітних питань внутрішнього і міжнародного політичного життя України, виробництва, науки, техніки, культури, спорту, побуту, явищ природи тощо.

Групові форми виховної роботи: гуртки, екскурсії, походи, класні го­дини та ін.

Політична інформація як одна з форм виховної роботи може бути оглядовою або тематичною. Оглядова політінформація — це коротке популярне повідомлення про найбільш важливі події, які хвилюють світ, нашу країну. Тематичні політінформації присвячуються розкриттю певного питання або кількох питань, органічно пов'язаних між собою. Така політінформація поглиблює знання учнів з актуальних питань політичного, економічного, культурного і наукового життя нашої країни або міжнародної обстановки.

Після проведення політінформації доцільно провести її самоаналіз за

такими питаннями: Наскільки актуальна для політінформації підібрана тема?
Який рівень підготовленості політінформаторів-учнів? Зацікавленість учнів
проблемою теми і їх активність під час політінформації? Ідейно-політичний
рівень матеріалу для політінформації, його доступність для даного класу і
віку? Якими джерелами користувалися учні під час підготовки до
політінформації? Чи вміють політінформатори робити висновки і
узагальнювати результати? Яка педагогічна ефективність даної

політінформації і яким чином вдосконалити її в майбутньому? Чи виконав учитель свою роль під час політінформації?

Однією з найбільш поширених форм виховної роботи є година класного керівника. Вона є важливим засобом формування у школярів наукового світогляду і моральної поведінки.

Тематику таких годин розробляє класний керівник з урахуванням особливостей колективу учнів. Ці години можуть проводитись у формі етичної бесіди, лекції, диспуту, усного журналу, зустрічі з цікавими людьми, обговорення книг і ін. Останню годину класного керівника місяця доцільно присвячувати підбиттю підсумків навчально-виховної роботи класу.

До підготовки виховного заходу класний керівник залучає учнів, щоб вони не були тільки пасивними слухачами і спостерігачами, а брали активну участь у його проведенні. Адже сам процес такої підготовки справляє позитивний вплив на школярів.

Тему виховного заходу доцільно дати учням заздалегідь, розподілити завдання по збору і підготовці наочності до теми, запропонувати почитати необхідну літературу, підготувати питання, які їх цікавлять, зібрати місцевий матеріал (цифри, факти, спогади тощо).

Важливе місце у позакласній виховній роботі займають гуртки художньої самодіяльності. Виховна цінність участі учнів в роботі цих гуртків полягає в тому, що мистецтво зближує їх на сцені, пробуджує почуття відповідальності, колективне переживання успіхів і невдач. Учні мають можливість проявити свою творчість, розумно провести свій вільний час. Досвід показує, що учасники художньої самодіяльності краще розуміють і відчувають красу мистецтва і природи, людських відносин, більше тягнуться до книги.

У школі дуже важливо приділяти увагу підбору репертуару художньої самодіяльності. Учні часто захоплюються в основному тільки естрадним мистецтвом. Воно сприяє розвитку їх естетичних смаків, дає їм культурний відпочинок. Але бажано пропагувати і драматичні гуртки. Хороша п'єса, інсценівка, де розкривається конфлікт характерів, точок зору, стверджуються передові ідеї і відкидається все негативне.

У художній самодіяльності доцільно використовувати місцевий матеріал з життя колективу класу і школи. Вдалу частівку, інсценівку, вірш особливо тепло зустрічають учні, і вони емоційно діють на них.

Однією з форм позакласної виховної роботи є участь учнів у випуску стінної газети. В школі випускаються різноманітні стінні газети: загальношкільна, класна, предметного гуртка, сатирична і інші. Вони допомагають формувати громадську думку, спрямовувати її на поліпшення успішності учнів, зміцнення їх дисципліни.

Газета повинна не тільки критикувати недоліки в житті і діяльності учнівського колективу, а й схвалювати хороші справи і зразкову поведінку учнів.

Важливо якомога більше учнів залучати до випуску стінгазети через створення редакційних колегій, кореспондентської мережі. Активна участь у підготовці стінної газети допомагає формувати в учнів такі якості, як чесність, правдивість, принциповість, вміння аналізувати і давати оцінку фактам і явищам. При цьому в них виробляється критичне ставлення до своїх вчинків.

Дуже істотним є і саме оформлення стінної газети. Не рекомендується втискувати її в спеціальні рамки. Кожна чергова газета повинна мати нове оформлення (крім назви заголовка), що впадає у очі, звертати на себе увагу учнів. Вивішувати газету доцільно не в класі, а загальношкільний колектив учнів в спеціально відведеному місці в школі. В такому разі вона інформуватиме про стан справ у даному класі.

Необхідно дбати і про культуру мови стінгазети, стиль викладу її змісту, колективно вирішувати, кого і за що похвалити чи покритикувати. Щоб редакційна колегія успішно справлялася зі своїми обов'язками, її необхідно постійно навчати.

Індивідуальні форми виховної роботи: читання художньої літератури, колекціонування, філателія, нумізматика, гра на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Індивідуальні форми роботи можуть пов'язуватися з груповими і фронтальними. Це підготовка виступів на конференцію, підготовка до участі в конкурсах, олімпіадах тощо.

Особливе місце серед індивідуальних форм виховної роботи належить позакласНому читанню учнів. Правильна його організація сприяє розширенню культурного кругозору і підвищенню якості знань учнів, формуванню в них моральних і естетичних якостей.

З метою формування в учнів здорових читацьких інтересів, вироблення в них культури читання педагог повинен проводити різноманітну виховну роботу.

Передусім під час відвідування сім'ї учня необхідно пояснити батькам, що і як слід читати їх дитині, скільки відводити часу на позакласне читання залежно від її вікових і індивідуальних особливостей.

В роботі з учнями в цьому плані важливо домогтися, щоб читання літератури було плановим, а не хаотичним, випадковим. При складанні індивідуального плану читача враховується список літератури для конкретного класу.

Вчителю необхідно проводити з учнями бесіди на матеріалі прочитаних книг, дати їм можливість обмінятися думками про улюблені твори, систематично слідкувати за читанням учнів, допомагати їм вибрати книги, формувати в них погляди і переконання.

Корисно привчити учнів складати відгуки на прочитані книги і висвітлювати, що особливо сподобалося, схвилювало читача, чому він пропонує прочитати даний твір іншим. Такі відгуки поміщають в стінній газеті або в спеціальному альбомі. Добре оформлені альбоми відображають читацькі інтереси учнів, сприяють їх формуванню. Школярі стають пропагандистами відомих їм книг.

Бажано в класі мати бібліотечку. Вона може складатися з книг шкільної бібліотеки і особистих книг учнів. У психологічному плані значення такої бібліотеки в тому, що книги постійно на очах учнів.

Пропаганді книги сприяє і її обговорення в класі. Обговорення проходить активно тоді, коли учні її прочитали, коли свіжі враження про прочитане, не пройшов інтерес до книги. Обговорення книги бажано організувати таким чином, щоб в процесі його проведення виникали дискусії, обмін думками.

Особливу увагу необхідно звертати на учнів, які мало читають і на тих, хто захоплюється детективною літературою. Для них треба підбирати цікаві книги, в яких ставляться важливі морально-етичні проблеми.

Цікавою формою індивідуальної виховної роботи є колекціонування. Воно полягає в збиранні однорідних предметів, які викликають науковий, художній, історичний інтерес. Така діяльність дуже розповсюджена серед школярів, але часто вона має неорганізований характер. При правильному педагогічному керівництві колекціонування позитивно впливає на загальний розвиток школярів, на їх навчальну діяльність і поведінку, розширює кругозір і пізнавальні інтереси, формує навички дослідницького підходу до вивчення явищ, виховує цілеспрямованість і наполегливість у подоланні труднощів.

У середовищі школярів спостерігається захоплення різними видами колекціонування. Найчастіше воно проявляється в збиранні марок (філателія), монет (нумізматика), художніх листівок, плакатів, репродукцій і т.п. Під впливом позакласних гурткових занять учні займаються деколи складанням колекцій мінералів, плодів і насіння.

Педагог повинен насамперед виявити, хто і яким видом колекціонування захоплюється, яку мету перед собою ставить, які має Досягнення, з якими труднощами зустрічається, якої потребує допомоги. На підставі одержаних даних він планує роботу з питань учнівського колекціонування. Тут багато залежить від того, що виявить вчитель у класі, з яким досвідом колекціонування учнів він зустрінеться.

В одному випадку потрібно буде провести роз'яснювальну роботу про мету і значення колекціонування, в другому — дати правильний напрямок справі, в третьому — надати практичну допомогу техніці збирання, оформлення і збереження матеріалів. Інколи корисною може бути організація в класі виставки і огляду колекцій, які є в учнів.

Підготовка до такої виставки повинна бути особливо ретельною. Про її організацію вивішується красиво оформлене оголошення, заздалегідь робиться повідомлення в стінній газеті. Всі експонати попередньо переглядаються активом класу з участю педагога, складається план проведення виставки. Вчитель готує вступне і заключне слово. Учасники виставки під керівництвом вчителя готуються до пояснення експонатів.

У позакласній та позашкільній виховній роботі використовуються такі методи виховання: розповіді, бесіди, лекції, диспути та інші.

Педагогіка народного календаря. Народний календар — це система історично обумовлених дат, подій, спостережень за навколишньою дійс­ністю, народних свят, інших урочистостей, які в певній послідовності від­значаються протягом року. Народний календар — це енциклопедія знань про життя людей, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.

У роки відродження в життя і побут народу входять такі знаменні ідейно і морально насичені свята й урочистості як День Незалежності України (24 серпня), День Конституції України (28 червня), День Соборності України (22 січня), Свято Козацької Слави (3-5 серпня) та інші.

Нині народний календар поповнюється такими загальнонаціональними святами як День Знань, Свято квітів, День Матері, День Батька, День Родини.

Народний календар передбачає і такі дати й урочистості, що мають регіональний характер у зв'язку з певними природними умовами, істори­чними подіями в минулому, специфічними видами трудової діяльності (проводи на полонину в Карпатах).

Особливе місце в народному календарі займають дати, пов'язані з ре­лігійними святами: День Андрія, День Миколи, Щедрий Вечір, Святвечір, Різдво, Водохреща, Стрітення, Великдень, Івана Купала, Покрови Матері Божої та інші.

Складовою народного календаря є родинний календар, який включає важливі дати, віхи життя сім'ї, кожного її члена (дні народження членів сім'ї, ювілеї весілля батька і матері, бабусі й дідуся).

3. До позашкільних установ належать: палаци (будинки) школярів, літні табори відпочинку, дитячі спортивні школи (ДСШ), станції юних техніків (СЮТ), станції юних натуралістів (СЮН), дитячі театри, дитячі бібліотеки, дитячі залізниці, екскурсійно-туристичні станції, дитячі пароплавства, музичні школи та ін.

В Україні діє 2522 позашкільних навчально-виховних закладів, а саме:

812 палаців, центрів творчості дітей та юнацтва, 324 центри (станції) юних техніків, 77 центрів (станцій) юних туристів, 230 центрів (станцій) юних натуралістів), 118 клубів фізичної підготовки юних космонавтів, льотчиків, десантників, парашутистів та інші, в яких навчається понад 1,5 млн. дітей та підлітків. У гуртках технічної творчості навчається 400 тис. учнів, біологічних — 200 тис, туристсько-краєзнавчих — 150 тис, художніх — 500 тис.

Поширюється створення позашкільних навчально-виховних закладів нового типу: навчально-дослідницьких та творчо-виробничих центрів творчості, туризму, краєзнавства, шкіл мистецтва, спортивно-технічних шкіл, клубних закладів, театральних комплексів, соціально-педагогічних комплексів, кіноцентрів, міжшкільних клубів тощо.

За участю вихованців позашкільних закладів щорічно проводяться Всеукраїнські конкурси "Наукова зміна", "Таланти твої, Україно", виставки, олімпіади, турніри, конкурси тощо.

Кожен тип позашкільної установи має свою специфіку виховної роботи з учнями.