Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



МЕХАНІЗМ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ В ПРОЦЕСІ СПІЛКУВАННЯ.




Читайте также:
  1. Quot;Просвіти" та їх роль у культурному процесі
  2. Аналіз системи, що автоматизується у заданій предметній області, напрямків її розвитку, бізнес-процесів, принципів моделювання
  3. Апаратне забезпечення інформаційних процесів
  4. Бюджет жіктеуі, бюджет процесі, оның кезеңдері. Бюджеттік бағдарламалар
  5. Бюджетна політика і бюджетний механізм
  6. Бюджетний механізм
  7. Вибір слова у мові професійного спілкування. Використання термінів у науковому та офіційно-діловому стилі
  8. ВИДИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ. ВИМОГИ ДО ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ.
  9. Випробування підіймально-транспортних машин і механізмів
  10. Відношення „контроль - вплив" як елемент багатовимірної моделі владного спілкування.

 

Об'єкт соціальної перцепції (об'єкт спостереження) - це автор повідомлення, яке приймає, інтерпретує спостерігач (суб'єкт). Соціальні психологи вже давно досліджують характеристики зов­нішності і поведінки, які є найбільш важливими з точки зору сприйняття і розуміння.

У момент сприйняття людина, яка спостерігається, є для суб'єкта спостереження деякою сукупністю соціально значимих ознак, завдяки яким в певній культурі традиційно транслюються психологічні властивості і стани. Ці ознаки, які інколи називають «перцептивними гачками», є для даної людини певним соціаль­ним шрифтом. Сприйняття зовнішнього вигляду людини, вираз її емоцій викликає у відповідь емоційні переживання і реакції у людей. Вміння читати виразні рухи передбачає тонке розуміння всіх відтінків і нюансів у виразі обличчя, жесту, пози і рухів тіла іншої людини. Розпізнати індивідуально - психологічні особливо­сті особистості можна за мімікою, пантомімікою, фізіологічними реакціями, що супроводжують емоції, - судинними, дихальни­ми, секреторними; за особливостями будови тіла, рисами облич­чя рисунками на кистях, пальцях та іншими природно – біологічними ознаками.

Візуальна психодіагностика досліджує всі зовнішні виявлен­ня вигляду і поведінки людини з метою вивчення її особистісного змісту. Візуальна психодіагностика (термін введено українським психологом Г.В. Щекіним у 1989 р.) є суто прикладним знанням, яке особливо потрібне спеціалістам, що працюють з людьми, для діагностики їх особистісних, індивідуально-типових і професійно важливих якостей.

Вивчення і систематизація даних про характерні відмінності зовнішнього вигляду людей і особистості, їх виразних рухів має довгу історію. Ще з давнини, наприклад, певному типу побудови тіла приписувались різні моральні і психологічні особливості. На основі цього вченими було створено досить багато типологій, за­снованих на особливостях тілобудови людини.

Фізіономіка, френологія, хіромантія, астрологія, графологія це галузі знань, які намагалися за зовнішніми ознаками тих або інших частин тіла, виразними рухами та іншими особливостями поведінки людини виявити її психологічну сутність.

Фізіогноміка (від грец. physis — природа, gnomon — знаючий) розробляла систему відповідності між рисами обличчя людини і властивостями її характеру, здібностями і талантами. Фізіогномі­ка виникла в стародавні часи. Засновником її вважають Піфагора, нею займався Аристотель.



Найбільш відомою стала фізіогномічна система Йогана Кас пера Лафатера, який вважав основним шляхом пізнання людини вивчення будови голови, конфігурації черепа, міміки і та ін.

Австрійський лікар Ф.Й. Галь створив френологію— теорію, в якій намагався систематизувати і розвинути далі знання про зв'язок психічних особливостей людини з зовнішньою формою її черепа.

У глибині тисячоліть криються джерела хіромантії— вчення про зв'язок будови кисті руки, форми пальців, опуклостей і запа­дин, ліній і борозенок на долоні з внутрішньою сутністю людини, її минулим і майбутнім. Хіромантію знали в стародавньому Китаї та Індії, а також у Греції і Римі задовго до нашої ери. Зараз існує навіть сучасна назва - дерматогліфіка, яка вивчає узори на до­лоні людини. її дані використовуються в криміналістиці, меди­цині, генетиці, психології, психогенетиці тощо.

У 1965 ропі під керівництвом академіка Б.Г. Ананьєва в Ленінградському університеті проводилося комплексне дослідження абітурієнтів. Поряд з вимірами тіла молодих людей, включаючи масу тіла, зріст, розміри голови, рук та ін., фіксували малюнок долоні і пальців рук.



Коли були оброблені дані досліджень, то виявилося, що в осіб із сильною врівноваженою нервовою системою домінують петлі, сильної, але не врівноваженої - спіралі. Дуга спостерігалася тільки у власників слабкої нервової системи.

Не менш стародавню історію має астрологія, яка розробляла планетарну і зодіакальну типологію людини, а також графологія, яка шукала закономірні зв'язки між почерком і характером індиві-

Фізіогноміка, френологія, хіромантія, астрологія, графоло­гія - це галузі знань, які намагалися за зовнішніми ознаками тих або інших частин тіла, виразними рухами та іншими особливос­тями поведінки людини виявити її психологічну сутність.

На межі XIX і XX ст. під впливом антропологів, які звернули увагу на відмінності у будові тіла, а також психіатрів, що поба­чили індивідуальні відмінності у схильностях до психічних за­хворювань, концепція зв'язку між тілобудовою і типологічними особливостями людини отримала подальший розвиток, зокрема у французького лікаря Клода Ciro, який залежно від переважання в організмі однієї з основних систем (дихальної, травної, мускуль­ної або мозкової) виділив відповідні їм будови тіла. Ці погляди здійснили суттєвий вплив на формування сучасних конституцій­них теорій, які отримали поширення в психології індивідуальних відмінностей.

Конституційну типологію осооисгості запропонував Кречмер на основі виділення чотирьох основних типів конституції будови тіла (статури).

1-й тип статури — астенік — людина тендітної статури, з пласкою грудною кліткою, вузькими плечима, видовженими і худими кінцівками, видовженим обличчям, але сильно розвине­ною нервовою системою, головним мозком;



2-й тип статури — пікнік — людина малого або середнього зросту, з вираженою жировою тканиною, опуклою грудною кліт­кою, великим животом, круглою головою на короткій шиї;

3-й тип статури — атлетик — людина з вираженою муску­латурою, пропорційною міцною статурою, широким плечовим поясом:

4-й тип статури — дипластик — людина з неправильною статурою.

До виділених типів будови тіла Кречмер співвідніс певні типи особистості.

Астенік - він замкнений, схильний до міркувань, до абстра­кції, важко пристосовується до оточення, чутливий, вразливий, «люди, які тонко відчувають», ідеалісти-мрійники, холодні влад­ні натури й егоїсти, сухарі і безвладні, у них відбувається коли­вання між чутливістю і холодністю, між загостреністю і тупістю почуття («скривдить іншого і при цьому образиться сам»), напо­легливий, послідовний, невибагливий, витривалий. Зворотний бік цих переваг - брак доброзичливості, приємного природного лю­динолюбства, їх можна розподілити на такі групи: 1) чисті ідеа­лісти і моралісти; 2) деспоти і фанатики; 3) люди холодного роз­рахунку.

Пікнік - його емоції коливаються між радістю і сумом, він товариський, відвертий, добродушний, реалістичний у поглядах, «веселі базіки», спокійні гумористи, сентиментальний тихоня, безтурботні любителі життя, активні практики. Серед них можна виділити такі типи історичних лідерів: 1) хоробрі борці, народні герої; 2) живі організатори значного масштабу; 3) примирні полі­тики.

Атлетики - вони бувають двох видів: енергійні, різкі, впев­нені в собі, агресивні або маловразливі із стриманими жестами і мімікою, невисокою гнучкістю мислення.

Абсолютно «чистих» типів статури менше, ніж змішаних.

Кожен з виділених у наведених класифікаціях типів особисто­сті можна фіксувати і на основі морфологічних ознак. Класифі­кацію психологічних типів К. Юнга було покладено в основу соціоніки. У візуальному плані, за даними соціоніків раціональність - ірраціональність краще спостерігається в профілі обличчя.

Раціональні профілі різкіше окреслені, більш кутасті, виділя­ються окремими деталями або їх сукупністю (лінія носа, носо - губної зморшки, підборіддя, надбрівних дуг та ін.): «ірраціональ­ні» - мають більш м'які і плавні лінії профілю обличчя.

Інтуїтивні типи, як правило, мають високий лоб. слабо окре­слене, або невелике трикутне підборіддя; їхнє обличчя нагадує скоріше овал, ніж круг.

Сенсорні типи — круглолиці, підборіддя пружне, а лоб. якщо й високий, то скошений назад.

Мислительний і емоційний типи розрізняються за активністю верхньої і нижньої частин обличчя. Перший маніпулює більше верхньою частиною (наморщує лоб, розкриває і щурить очі), а другий - нижньою (посмішка, зуби, щоки). Мислительні типи більш «кістляві», у емоційних - переважає брюшина і низ груд­ної клітки, у сенсорних - м'язова маса тіла (кращі культуристи, штангісти, борці, як правило, належать до сенсорного типу). Ін­туїтивні типи мають серед усіх інших найдовші ноги, їм також морфологічно більш властиві довгі пальці рук і довга шия.

Так, сучасний російський дослідник 1. Стернін подає систему найбільш типових поз та жестів, що свідчать про увагу або не­увагу вашого співрозмовника (аудиторії).

Про увагу до мовця можна говорити, якщо:

- погляди слухачів спрямовані до того, хто говорить;

- положення тіла - корпус нахилений в бік мовця; слухач посунувся на краєчок стільця, щоби бути ближче до нього;

- нахил голови вбік - ознака зацікавленості.

Про неувагу свідчить таке:

- погляд слухача спрямовано вбік;

- тіло напружене, посадка пряма, ноги зведені та рівно сто­ять на підлозі (така поза часто імітує увагу);

- голова не нахилена, слухач тримає її прямо, хребет випрям­лений;

- слухач робить такі рухи: голова випрямляється, плечі під­німаються, потім опускаються, погляд починає блукати по сторонах - це свідчить про втрату думки, втрату уваги;

- тіло набуває пози, спрямованої в бік виходу;

- ноги витягнуті вперед та перехрещені, тіло відкинуте назад, голова опущена вперед (часто означає незгоду);

- голова підпирається всією долонею;

- автоматичне постукування кінцівками (пальці рук. ноги) або якимось предметом (ковпачком ручки тощо) по підлозі або поверхні столу: це вираз нетерпіння, причому чим швидший темп постукування, тим нетерпіння більше;

- малювання на папері сторонніх предметів;

- застиглість очей, немиготливий погляд (імітація уваги);

- легке погладжування носа;

- міцно зчеплені руки;

- погладжування шиї (у чоловіків);

- поправлення зачіски, похитування ногою, пошуки чогось у сумочці (у жінок);

- рука торкається вуха та опускається вниз: або - губ та опу­скається вниз (приховане бажання заперечити, перебити);

- застібання піджака (у чоловіків).

При інтерпретації того чи іншого жесту варто брати до уваги багато чинників: національно - культурні традиції, вік людини, фі­зіологічний стан тощо. Але якщо невербальні моменти суперечать тому, що людина говорить, то варто вірити саме їм, а не словам.

Отже, 80 % успіху в спілкуванні забезпечує добре розвинена психологічна спостережливість. Для ефективного спілкування необхідно добре орієнтуватися в ролях, станах, властивостях особистості. Джерелом інформації про це слугує зовнішність партнера по спілкуванню, його мова, поведінка і особливо пове­дінка невербальна.

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 29; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты