Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Сутність, види та методи формування зобов'язань банку




Зобов'язання – це акумульовані банком ззовні кошти, які в своїй більшості становлять тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб мобілізовані банком за відповідну плату на певних умовах і на певний термін чи до запитання.

За економічним змістом зобов'язання поділяються на:

- кредити, отримані від НБУ;

- кошти інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити);

- кошти клієнтів (кошти до запитання і строкові кошти фізичних та юридичних осіб);

- кошти бюджету, позабюджетних фондів та інші кошти клієнтів, що утримуються з бюджету;

- боргові цінні папери, емітовані банком;

- чисті нереалізовані витрати від похідних фінансових інструментів;

- нараховані витрати до сплати;

- субординована заборгованість та інші зобов'язання.

Банківські ресурси у формі депозитів є основним джерелом їх формування. Банки прагнуть збільшення частки депозитів у структурі зобов’язань, оскільки це дешевше джерело формування ресурсів ніж позикові кошти. Однак депозитне залучення коштів має свої зауваження. Так, банки змушені витрачати значні кошти на маркетингові заходи, здійснювати платежі до Фонду гарантування вкладів, врешті решт депозитне розміщення коштів залежить від ініціативи потенційних вкладників і не дуже суттєво від прагнення самого банку.

До позикових джерел банківських ресурсів належать кошти, отримані від емісії і продажу власних боргових цінних паперів, та кредити, отримані від інших комерційних банків та НБУ.

Комерційний банк може випускати облігації для залучення позичкових коштів лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій. До акціонерних банків, що випускають облігації, застосовуються такі самі вимоги, як і при випуску акцій. Емісія облігацій регламентується законами України «Про господарські товариства» і «Про цінні папери та фондову біржу», тобто тими самими законодавчими актами, що й випуск акцій.

Реалізація емітованих банком облігацій свідчить про надання покупцями таких цінних паперів коштів у розпорядження емітента у формі строкової позики. Власник облігації отримує дохід у вигляді відсотку протягом терміну дії позики або дисконту у випадку продажу облігації зі знижкою. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику облігації її номінальну вартість. Відсотки, які нараховуються за облігаціями, так само як за депозитами, банки відносять до процентних витрат.



Для міжбанківських кредитів характерна короткостроковість, нижча ніж для підприємств відсоткова ставка та швидкість прийняття рішення про надання позики. Поширеними є кредити на один день, метою яких є підтримання поточної ліквідності банку.

Для банку-позичальника міжбанківський кредит є дорогим ресурсом і його значна частка в структурі зобов’язань свідчить про негаразди в банку. Банк-кредитор повинен завжди детально оцінювати ситуацію, ретельно аналізувати динаміку економічних нормативів позичальника та виявляти реальні причини браку ресурсів.

Поширеним методом формування банківських ресурсів є кредити, надані НБУ, оскільки вони надаються під мінімальні відсотки (не нижче облікової ставки). Як кредитор останньої інстанції з метою ефективного регулювання грошово-кредитним ризиком та забезпечення ліквідності банків НБУ здійснює рефінансування банківських установ такими методами:

- здійснення операцій на відкритому ринку;

- надання стабілізаційних кредитів;

- проведення біржових та позабіржових операцій з купівлі-продажу державних цінних паперів.



Операції на відкритому ринку НБУ проводить, здійснюючи короткострокове та середньострокове рефінансування банків через кількісний або процентний тендер, а також через постійно діючу лінію рефінансування (кредит «овернайт»).

До участі в тендері допускаються комерційні банки, які відповідають таким вимогам:

- функціонують на ринку не менше одного року;

- мають ліцензію НБУ на здійснення відповідних банківських операцій;

- володіють високоліквідними активами (цінними паперами та іншими цінностями), які можуть бути прийняті в заставу;

- дотримуються рекомендованих значень таких нормативів капіталу: капіталу банку (Н1), мінімального розміру статутного капіталу (Н2), платоспроможності (Н3), достатності капіталу (Н4), у тому числі розмір зареєстрованого та сплаченого статутного капіталу не повинен бути меншим, ніж розмір, що визначений кваліфікаційними вимогами;

- виконують нормативи загальної ліквідності та співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку;

- мають сформовані резерви для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями відповідно до встановлених обсягів;

- здійснюють своєчасне погашення одержаних від НБУ кредитів;

- мають прострочені та сумнівні кредити, що не перевищують 10% кредитного портфеля;

- надали іншим банкам кредити, що не перевищують 5% кредитного портфеля банку.

Короткострокове рефінансування банків за допомогою операцій на відкритому ринку здійснюється на термін до 14 днів, середньострокове – до шести місяців, через кількісний та процентний тендер або кредитний аукціон.

Рефінансування банків через операції на відкритому ринку здійснюється під забезпечення державних цінних паперів або врахованих банком векселів у розмірі, що не перевищує 85% від балансової вартості державних цінних паперів та 70% від номінальної вартості врахованих векселів. Термін погашення прийнятих під забезпечення цінних паперів повинен бути не раніше ніж через 10 днів для державних цінних паперів та 30 днів для векселів.



НБУ попередньо повідомляє банки про дату проведення тендеру, а також надає інформацію про: вид тендера (процентний чи кількісний), термін кредитування, загальну суму пропонованих кредитних коштів (або без зазначення такої), мінімальну суму кредиту для одного банку, відсоткову ставку, перелік цінних паперів, які можуть бути забезпеченням кредиту та ін.

Один банк не може одержати більше, ніж 50 % запропонованого обсягу кредитів на кредитному аукціоні.

При проведенні кількісного тендера розподіл кредитів здійснюється згідно з поданими заявками до закінчення запропонованої на цей тендер суми. Якщо пропонованих кредитних коштів недостатньо для задоволення усіх заявок банків, то їх за однією тендерною ціною розподіляють між усіма банками пропорційно до поданих заявок.

Під час проведення НБУ процентного тендера банки самостійно пропонують процентну ставку, за якою вони погоджуються одержати кошти, яка повинна бути не нижча за облікову. На процентному тендері заявки задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і надалі поступово знижуючи до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків. Якщо кредитної суми недостатньо і неможливо задовольнити заявки усіх банків — учасників процентного тендера, які пропонують однакову процентну ставку, кошти, що залишилися, розподіляються пропорційно між цими банками.

Для підтримання миттєвої ліквідності банку НБУ запровадив постійно діючу лінію рефінансування, а саме – надає кредит «овернайт» - кредит на один робочий день. Такі кредити надаються під забезпечення державних цінних паперів, якими володіє банк – клієнт Депозитарію НБУ, і не обтяжені в обігу. НБУ щоденно оголошує відсоткову ставку банкам, з якими щоквартально укладається кредитна угода. Кредит «овернайт» надається в розмірі не більше ніж 85% забезпечення.

У разі неповернення банком кредиту «овернайт» і процентів за користування ним наступного після отримання кредиту робочого дня до банку-позичальника застосовується безспірне стягнення заборгованості з його кореспондентського рахунку. Якщо на цьому рахунку недостатньо коштів, непогашена заборгованість прирівнюється до прострочених кредитів із нарахуванням пені у розмірі 0,5% за кожний день прострочки, але не більше ніж за 10 днів, після закінчення яких НБУ має право продати державні цінні папери.

Якщо банк функціонує у режимі фінансового оздоровлення НБУ може надати йому стабілізаційний кредит, який має цільове призначення і не може використовуватись для кредитних операцій цього банку. Цей кредит надається під відповідне забезпечення заставою високоліквідних активів банка-позичальника або гарантію чи поруку іншого фінансово стабільного банку чи фінансової установи.

Стабілізаційний кредит надається банкам строком до трьох років, а якщо програма фінансового оздоровлення забезпечує достатні грошові потоки, то банку може надаватися короткостроковий кредит строком до одного року.

Ще одним засобом рефінансування комерційних банків є ломбардний кредит, який надається на строк до тридцяти днів у межах лімітів, встановлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.

Забезпеченням ломбардного кредиту повинні бути державні цінні папери, випущені Мінфіном України і перелік яких періодично змінюється та затверджується правлінням НБУ і доводиться до відома комерційних банків. Такі державні цінні папери повинні бути занесені НБУ до ломбардного списку як такі, що перебувають на балансі комерційного банку і що до них немає претензій, а також термін їх погашення не припадає на термін користування ломбардним кредитом (не раніше, як через 35 днів з моменту переказування їх на рахунок ДЕПО в НБУ). Сума наданого ломбардного кредиту не може перевищувати 75% вартості забезпечення.

Рішення про надання ломбардного кредиту приймає регіональне управління НБУ, після чого комерційний банк переказує портфель цінних паперів, які є забезпеченням кредиту, зі свого ДЕПО-рахунка на ДЕПО-рахунок у депозитарії НБУ. Одночасно регіональне управління НБУ зара­ховує кредитні кошти на кореспондентський рахунок банка-позичальника. Після закінчення терміну погашення лом­бардного кредиту регіональне управління НБУ списує його суму та відсотки за користування ним з корес­пондентського рахунка комерційного банку. Після цього НБУ розблоковує рахунки ДЕПО комерційного банку, і цінні папери знову пе­реходять у власність комерційного банку. При недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом і відсотки по ньому погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих банком як забезпечення кредиту.

Ефективним інструментом оперативного управління ліквідністю комерційних банків та регулювання обсягів грошової маси в обігу є операції репо.

Учасниками операцій репо можуть бути банки, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл НБУ на: операції за дорученням клієнтів або від свого імені, депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників імен­них цінних паперів.

Операція репо — це операція з цінними паперами, що складається з двох частин і для здійснення якої укладається договір між НБУ та банком про продаж (купівлю) державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного їх продажу (купівлі) у визначений строк за обумовлену договором ціну.

«Пряме» репо — це договір про купівлю НБУ державних цінних паперів із портфеля банку з подальшим зобов'язанням цього банку викупити ці державні цінні папери за обумовленою ціною на обумовлену дату.

«Зворотне» репо — це договір про продаж НБУ із свого портфеля державних цінних паперів з одночасним зобов'язанням зворотного їх викупу в банків за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Для підтримки своєї короткострокової ліквідності банки можуть звертатися з проханням до НБУ щодо здійснення операції «пря­мого» репо. При цій операції ціною купівлі Національним банком державних цінних паперів із портфеля банку є рин­кова або балансова вартість державних цінних паперів. Ціна зворотного продажу Національним банком державних цінних паперів залежить від суми отриманих банком коштів, строку дії операції репо, ставки рефінансування НБУ, яка діяла у відповідному періоді, про­центних ставок за кредитами та депозитами на міжбанківському ринку.

При накопиченні надлишкової ліквідності в банківській системі, значному зростанні грошової маси Національний банк може продавати з власного портфеля державні цінні папери шляхом операцій «зворотного» репо за умови викупу цих самих державних цінних паперів в установлений термін. Ціною продажу Національним банком державних цінних паперів зі свого портфеля за операцією «зворотного» репо є ринкова або балансова (у разі відсутності активного фондового ринку) їх вартість. Ціна зворотного викупу банками державних цінних паперів залежить від суми залучених Національним банком коштів, строку дії операції репо, процентних ставок за борговими зобов'язаннями Національного банку.

НБУ може здійснювати операції на відкритому ринку з купівлі (продажу) державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з банками, так і шляхом проведення тендера заявок.

Залежно від строку НБУ може здійснювати такі види операцій «прямого» та «зворотного» репо:

нічне репо (термін дії один день). Процентний доход (витрати) є фіксованим на весь строк проведення операції;

відкрите репо (строк операції в договорі не визначається, кожна з сторін договору може вимагати виконання операції репо в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору). Процентний доход (витрати) не є фіксованим і розраховується залежно від того, скільки днів триває операція репо;

строкове репо (термін операції чітко визначений). Процентний доход (витрати) обумовлений та є фіксованим на час її проведення.

Якщо одна із сторін договору не здійснює зворотної купівлі державних цінних паперів у визначений договором термін через відсутність коштів, то інша сторона має право залишити державні цінні папери у своїй власності, про що сторони укладають додаткову угоду.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 103; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты