Класифікація страхового ринку та організація страхової діяльності

Страховий ринок класифікують за інституціональною, територіальною та галузевою ознаками.

Основу інституціональної та територіальної структури стра­хового ринку складають страхові компанії, в основу класифікації яких покладено: характер власності страховиків; їх спеціалізацію; розмір статутного капіталу; територію обслуговування та інше.

Інституціональна структура базується на розмежуванні при­ватної, публічної і комбінованої форм власності. Згідно з таким підходом, розрізняють акціонерні, корпоративні, взаємні та дер­жавні страхові компанії. В Україні їх діяльність регламентується Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням вимог Закону України "Про страхування".

За територіальною ознакою виділяють національний, регіо­нальний та міжнародний страхові ринки.

За галузевою ознакою страховий ринок поділяють на ринок стра­хування життя та ринок загальних видів страхування.

Таким чином, страховий ринок є складною, багатофакторною, динамічною, відповідним чином структурованою, відкритою, мо­більною, залежною від загальної економічної ситуації в країні та активності страховика системою.

За роки незалежності в Україні, в основному, створено законо­давчу та нормативну базу страхування. Це дало можливість роз­будувати страховий ринок на засадах конкуренції, що сприяє під­вищенню якості надання страхових послуг.

З метою реалізації державної політики у сфері страхування че­рез упровадження в Україні перевірених світовою практикою форм, видів страхування та здійснення відповідних заходів, урядом Укра­їни було прийнято Програму розвитку страхового ринку України на 2001—2004 рр., затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2001 р. № 98 (далі — Програма).

У Програмі враховано законодавче розмежування сфер діяльно­сті страхування й загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачено шляхи реформування ринку страхуван­ня, визначено можливі напрями взаємодії та участі страховиків у обслуговуванні загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Організація діяльності страхової компанії, що базується на попередньому вивченні стану страхового ринку і перспектив по­питу на страхові послуги, визначенні завдань поліпшення орга­нізації роботи з реалізації наявних у розпорядженні страховика послуг і на розробці нових видів страхових операцій називається страховим маркетингом.

Взаємовідносини між страховиком і страхувальником оформ­ляються страховим договором. Для укладення договору страхуван­ня страхувальник подає страховику письмову заяву про свій намір укласти договір страхування. Факт укладення страхового догово­ру посвідчується страховим свідоцтвом (полісом, сертифіка­том ). Договір страхування стає чинним з моменту внесення стра­хового платежу, якщо інше не передбачено умовами страхуван­ня.

Максимальна кількість об'єктів, котрі можна застрахувати на договірних засадах, формує страхове поле. У страхуванні майна це може бути кількість підприємств, які знаходяться в певному регіоні, або кількість власників майна. В особистому страхуван­ні — це кількість населення, яке має самостійні доходи, або кількість працівників на цьому підприємстві чи в організації.

Правила страхування розробляються страховиком на кожний вид страхування і погоджуються з уповноваженим органом з на­гляду за страховою діяльністю. Ці правила містять такі елемен­ти: перелік об'єктів страхування, порядок визначення страхових сум, перелік страхових ризиків, термін і місце дії договору стра­хування, порядок його укладання, права й обов'язки сторін, дії страхувальника в разі настання страхового випадку та перелік Документів, що підтверджують ці випадки, порядок і умови спла­ти страхових сум, термін прийняття рішення про виплату або від­мову щодо відшкодування, умови припинення дії договору і порядок вирішення суперечок.