Правові і організаційні засади державних фінансів.

Усі дії держави в фінансовій сфері мають ґрунтуватися на правових актах, які повинні виконувати такі основні функції:

1) визначати коло юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється дія правових норм;

2) визначати права та обов'язки юридичних та фізичних осіб, щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів;

3) визначати відповідні дії по виконанню правових норм.

Фінансове право — це система фінансових правових норм та законів, що регламентують відносини щодо мобілізації, розподілу і використання коштів, зосереджених у суб'єктів господарювання з метою забезпечення виконання функцій держави, які визначаються Конституцією України.

Фінансовим правом регулюються:

> організаційно-майнові відносини, що виникають із владно-організаційної діяльності держави у процесі утворення і використання нею фондів коштів;

> відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави (регулювання бюджетного процесу, системи державних доходів тощо);

> відносини, що виникають у процесі контролю щодо забезпеченості законності та дотримання фінансової дисципліни при мобілізації, розподілі і використанні коштів.

На основі Конституції приймається низка законів, які регулюють фінансові відносини:

ü Бюджетний Кодекс.

ü Закон "Про систему оподаткування".

ü Закон "Про місцеве самоврядування".

ü Закон "Про Державний бюджет України" на відповідний рік та інші.

Організаційну роботу по використанню чинного законодавства у сфері фінансів здійснюють фінансові органи, які очолює Міністерство фінансів.

Міністерство фінансів несе відповідальність за розробку і реалізацію фінансової політики держави.

Оперативне управління фінансами здійснюється через фінансовий апарат, склад і структура якого визначається відповідно до державного устрою країни.

Для оперативного керівництва створюється фінансова колегія.

Нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є:

1) Конституція України;

2) цей Кодекс;

3) закон про Державний бюджет України;

4) інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини,передбачені статтею 1 цього Кодексу;

5) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України,прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу та інших законів України, передбачених пунктами 3 та 4 частини першої цієї статті;

6) нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, передбачених пунктами 3, 4 та 5 частини першої цієї статті;

7) рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування,прийняті відповідно до цього Кодексу, нормативно-правових актів,передбачених пунктами 3, 4, 5 і 6 частини першої цієї статті.

1. Державні доходи: методи їх формування. Держані видатки

Державні доходи - це сукупність грошових коштів, що використовуються державою для виконання нею функцій та завдань, передбачених конституцією. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт (новостворена суспільна вартість), частину якого вона і використовує.

Залежно від порядку формування державних доходів їх поділяють на централізовані та децентралізовані.

До централізованих доходів належать кошти, призначені на формування державного та місцевого бюджетів, державних цільових фондів.

Децентралізовані доходи - це, доходи державних підприємств, установ, організацій, що формуються переважно за рахунок їхнього прибутку і використовуються за місцем їх створення.

Залежно від методів акумулювання фінансових ресурсів можна виділити такі групи державних доходів:

ü податки, збори та інші обов'язкові платежі;

ü державні позики;

ü емісійний дохід.

Податки - це обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня здійснюваного платником у порядку та на умовах, що визначаються законодавчими актами держави. Податки є основним джерелом доходів бюджету, а також однією із найважливіших форм регулювання ринкової економіки.

Державні позики - безпосередньо пов'язані з бюджетним дефіцитом, оскільки є джерелом його покриття. В окремих випадках за допомогою позик мобілізуються кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Крім того, до системи державного боргу, який виникає внаслідок внутрішніх і зовнішніх запозичень, належать позики, що надаються під державні гарантії, та позики на поповнення валютних резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду.

Емісійний дохід - це дохід від емісії центральним банком держави в обіг додаткових паперових грошей, що призводить до їх наступного знецінення і скорочення реальних доходів населення. Надмірний випуск грошей в обіг є найгіршою формою позики, що призводить до зниження купівельної спроможності грошей. У результаті генерується інфляція - переповнення каналів грошового обігу паперовими грошима, збільшення грошової маси в обігу без відповідного товарного забезпечення, а відтак знецінення грошей і зростання цін.

Державні доходи можуть формуватись на поворотній і безповоротній основі. Доходи на поворотній основі - це державні позики. До безповоротних доходів відносять доходи держави і інші доходи, які надходять на основі чинного законодавства.

Джерела державних доходів можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми.

Внутрішніми джерелами є валовий внутрішній продукт, національний дохід і національне багатство своєї країни. Зовнішні джерела - це економічні ресурси інших країн.

Державні доходи у контексті поняття "доходи Державного бюджету України" класифікують таким чином:

ü податкові надходження;

ü неподаткові надходження;

ü доходи від операцій з капіталом;

ü офіційні трансферти; цільові фонди.

Більш предметно класифікацію доходів державного бюджету за методами залучення коштів в розрізі кожної складової буде розглянуто в подальшому.

Державні цільові фонди - це фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються державою з метою фінансування визначених програм. Державні цільові фонди поділяються на бюджетні та позабюджетні. Бюджетні фонди - це фонди, які входять до складу державного бюджету. Позабюджетні державні цільові фонди - це фонди, які не включаються до складу державного бюджету, мають самостійні джерела формування та використовують фінансові ресурси, незалежно від розміру доходів та видатків державного бюджету.

Державні видатки - це обсяг коштів, що витрачається державою в процесі виконання ЇЇ функцій. Відповідно до рівня розміщення державних видатків їх поділяють на централізовані та децентралізовані. З урахуванням впливу державних видатків на процеси розширеного відтворення їх поділяють на поточні видатки та видатки розвитку.

Поточні видатки - це видатки бюджету на соціальний та економічний розвиток держави, фінансування заходів соціального захисту населення та інші видатки, які не передбачені у видатках розвитку. Поточні видатки забезпечують державне споживання (купівля товарів та послуг), передбачені законодавчо виплати населенню, перекази за кордон, державні субсидії, дотації, субвенції (трансферти) тощо.

Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови національної економіки та інші видатки, пов'язані із розширеним відтворенням.

Державні видатки з позиції використання державних фінансів умовно можна поділити на дві категорії: державне фінансування та державне споживання.

Державне фінансування передбачає процес перерозподілу акумульованих у зведеному бюджеті коштів. Державні видатки у контексті державного фінансування здійснюють відшкодування з бюджету життєво необхідних суспільних витрат у вигляді відповідних послуг держави (наприклад, частина зібраних коштів від податкових надходжень, отриманих від фізичних осіб, використовується на фінансування освіти, науки, охорони здоров'я тощо). Для забезпечення ефективності такого фінансування передбачається використання програмно-цільового методу, який все ширше впроваджується.

Державне споживання - це використання коштів бюджету держави на утримання владних структур (апарату Кабінету Міністрів, Президента, Верховної ради України, правоохоронних органів, збройних сил тощо), які необхідні для управління країною, оборони та забезпечення в ній правопорядку.

За формами фінансування розрізняють такі державні видатки:

- державні інвестиції;

- державні трансферти (субсидії, субвенції, дотації);

- державні кредити;

- кошторисне фінансування.

Крім вищезазначених ознак класифікації державних видатків, їх можна поділити на такі види:

1. За фондами фінансових ресурсів:

- загальний фонд - видатки, пов'язані з фінансуванням діючої мережі установ, закладів, соціальних програм;

- спеціальний фонд — видатки, пов'язані з окремими заходами, програмами.

2. За роллю в розвитку національної економіки:

- розвиток виробництва - фінансування окремих програм промисловості, сільського господарства, транспорту, будівництва, зв'язку тощо;

розвиток сфери суспільних послуг - фінансування науки, культури, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення.

3. За суспільним призначенням:

- економічний розвиток;

- соціально-культурні заходи;

- наука і освіта;

- обороноздатність країни;

- правоохоронна діяльність;

- управління;

- зовнішньоекономічна діяльність;

- обслуговування державного боргу.

4. За цільовим призначенням:

- заробітна плата бюджетним установам;

- нарахування на заробітну плату;

- господарські витрати;

- поточний та капітальний ремонт;

- дотації тощо.

Для підвищення ефективності використання бюджетних коштів законодавством передбачено здійснення визначених витрат бюджетними установами вище певних обсягів тільки через проведення тендерних процедур. Світова практика показує, що правильне застосування таких процедур дозволяє заощаджувати 10-15 % загального обсягу видаткової частини бюджету.