Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Тема 10. ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І СОЦІАЛЬНУ СФЕРУ




Читайте также:
  1. Quot;Підручні" засоби захисту інформації
  2. V7: Воздействие финансов на экономику и социальную сферу
  3. Адміністративні правопорушення, що посягають на трудові права громадян і здоров’я населення
  4. Видатки бюджетів на охорону навколишнього природного середовища
  5. Видатки бюджетів на розвиток інфраструктури країни
  6. Видатки бюджетів на розвиток промисловості, енергетики і будівництва
  7. Видатки бюджетів на розвиток сільського господарства, мисливства і рибальства
  8. Видатки бюджетів на соціальний захист
  9. Видатки бюджетів на фізичну культуру і спорт
  10. Видатки бюджету на вищі органи державного управління, органи місцевої влади та місцевого самоврядування

10.1. Функціональне призначення, склад видатків бюджету на соціальний захист населення і соціальну сферу, основи їхнього планування і фінансування

Видатки бюджету на соціальний захист населення – це насамперед видатки, спрямовані на підтримку малозабезпечених громадян, встановлення певного рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися в екстремальних умовах. Окрім здійснення видатків на соціальний захист населення, держава бере на себе зобов’язання фінансувати: розвиток системи народної освіти; охорону здоров’я; культуру і мистецтво; фізичну культуру і спорт .

Освіта є важливою умовою досягнення економічного зростання та добробуту суспільства. Основну частину видатків бюджету на освіту складає фінансування середніх загальноосвітніх шкіл. В основі визначення обсягів такого фінансування лежать два показники: вихідний – кількість учнів; похідний – кількість класів.

Ці показники відображаються у кошторисі на дві дати: 1 січня і 1 вересня. Кількість учнів на 1 січня планового року приймається на рівні контингенту на 1 вересня поточного року. Кількість учнів на 1 вересня планового року визначається на основі плану прийому (перепису дітей в районі функціонування), повного переходу з класу в клас і випуску учнів. Кількість класів визначається на кожну дату, виходячи з нормативів наповнюваності одного класу: більше 35 учнів для 1–9 класів та більше 25 учнів для 10–12 класів.

Система зарплати вчителів складається з оплати навчальних годин, доплати за перевірку зошитів та додаткової доплати. Додаткові доплати встановлені за класне керівництво, завідування навчальними кабінетами, дослідними майстернями і ділянками, ведення позакласної фізкультурної роботи, завідування бібліотекою тощо. Розрахунок зарплати вчителів здійснюється у тарифікаційному списку.

Основним напрямом витрат по школі є фонд зарплати, який складається з трьох елементів: заробітної плати педагогічного персоналу, адміністративно-управлінського персоналу, обслуговуючого персоналу. Планування фонду оплати педагогічного навантаження здійснюється на основі кількості педагогічних ставок та середньої ставки зарплати. Для дошкільних установ основним оперативно-сітьовим показником є кількість дітей, а похідним – кількість груп за строком перебування в них дітей.



Фонд заробітної плати навчально-виховного й адміністративно-обслуговуючого персоналу розраховується множенням кількості штатних посад на середню заробітну плату, яка визначається на основі штатного розпису. Крім того, планується фонд заробітної плати, призначений для залучення додаткового персоналу, пов’язаного зі заміною окремих категорій працівників на період чергової профспілкової відпустки (вихователі, поварі та ін.). Цей фонд визначається методом прямого розрахунку: множенням кількості днів відпустки працівників, яких замінюють на період відпустки, на середню зарплату. Середньоденна заробітна плата визначається діленням місячної заробітної плати на кількість робочих днів на місяць.

Система вищої освіти в Україні включає заклади І-II рівнів акредитації (коледжі, технікуми, училища) та III-IV рівнів акредитації (інститути, університети, академії). Фінансування вищих навчальних закладів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та надходжень від надання платних освітніх послуг. Для вищих навчальних закладів основними показниками діяльності є кількість студентів за формою навчання (денна, вечірня, заочна) і кількість аспірантів.



Штати професорсько-викладацького персоналу формуються за нормативом кількості студентів на одного викладача, який затверджує Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Розміри посадових окладів професорсько-викладацького складу залежать від посади, наукового ступеня і вченого звання. Фонд оплати праці вищих навчальних закладів включає фонд оплати праці професорсько-викладацького складу, адміністративно-управлінського персоналу, навчально-допоміжного персоналу, обслуговуючого персоналу та фонд погодинної оплати праці викладачів.

Фонд заробітної плати професорсько-викладацького персоналу визначається множенням кількості штатних одиниць на середню ставку заробітної плати одного викладача в поточному році, а фонд оплати праці викладачів з погодинною оплатою – множенням кількості навчальних годин на вартість оплати однієї академічної години.

Витрати на виплату стипендій студентам денної форми навчання розраховуються на основі встановленої норми охоплення студентів стипендією і середнього розміру стипендії на одного студента. Середній розмір стипендії обчислюється діленням стипендіального фонду на кількість стипендіатів. Планова сума витрат на виплату стипендій визначається множенням кількості студентів на середню стипендію. Стипендіальний фонд аспірантів планується виходячи із кількості аспірантів і середньої стипендії.

Планування витрат на науково-дослідну роботу здійснюється за такими напрямами: наукова робота кафедр, наукові відрядження, видатки на захист дисертацій. Сума витрат за кожним напрямом розраховується виходячи із загальної величини наявних бюджетних асигнувань і конкретних заходів, які передбачає здійснити навчальний заклад у плановому році.



При плануванні видатків на охорону здоров’я використовують головним чином два основні показники: кількість ліжок і кількість лікарів амбулаторно-поліклінічного обслуговування населення. Кількість ліжок і кількість лікарів планується з урахуванням фактичної забезпеченості населення мережею та амбулаторно-поліклінічним обслуговуванням, часу використання і обороту лікарняного ліжка згідно із штатними нормативами медичного персоналу.

Кількість лікарняних ліжок – головний сітьовий показник для визначення витрат на утримання стаціонарних лікарень. Його розраховують згідно з планом економічного та соціального розвитку. У територіальному розрізі цей показник планують, виходячи з демографічних, соціально-економічних, культурно-побутових та інших умов. Зокрема, враховують віковий склад населення, розподіл за видами зайнятості тощо.

Потреба населення в ліжках визначається, виходячи із кількості хворих, які госпіталізовані, і обороту одного ліжка за рік. Оборот ліжка вимірюється кількістю хворих на одне ліжко за рік. На величину цього показника впливає середня тривалість перебування одного хворого в лікарні і час використання ліжка протягом року.

Згідно з досвідом планування витрат на охорону здоров’я використовують дані на початок і кінець року, а також про середньорічну кількість ліжок. Середньорічна кількість ліжок, крім фактичної наявності на початок планового періоду, враховує намічене планом їхнє збільшення протягом року.

Кількість днів використання ліжка застосовується також для розрахунку ще одного показника планування видатків на охорону здоров’я – кількості ліжко-днів. Цей показник визначається шляхом множення середньорічної кількості ліжок на кількість днів використання ліжка за рік і застосовується для планування видатків на харчування й медикаменти.

Планування мережі поліклінік та жіночих консультацій базується на даних про кількість лікарських відвідувань за рік кожним мешканцем району чи міста. Кількість ліжок та кількість лікарських відвідувань слугують підставою для визначення чисельності медичних працівників і затрат, необхідних для виплати їм заробітної плати.

Для планування чисельності медичних працівників і сум заробітної плати застосовуються відповідні нормативи. Нормативи чисельності працівників визначаються наказами і вказівками Міністерства охорони здоров’я. Користуючись цими нормативами, а також розрахувавши кількість відвідувань поліклінік мешканцями того чи іншого міста або району, можна визначити загальну потребу лікарського персоналу даної місцевості.

Кількість середнього та молодшого медичного персоналу в лікарнях визначається з урахуванням цілодобового обслуговування хворих. На один цілодобовий пост палатної медичної сестри передбачається, як правило, 20 –25 ліжок і 30 ліжок на молодшу медичну сестру (санітарку). При цьому загальна кількість роботи кожного поста становить 8760 годин на рік, розрахованих виходячи із календарної кількості днів та кількості годин на добу ( 365 х 24 ).

Система зарплати персоналу закладу охорони здоров’я ґрунтується на встановленні ставки зарплати та системи доплат і надбавок. Розміри посадових окладів (тарифних ставок) визначаються за тарифними розрядами Єдиної тарифної сітки, які встановлюються професіоналам, фахівцям залежно від наявної кваліфікаційної категорії, робітникам – кваліфікаційного розряду у межах діапазону визначеного для цих посад Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників, за такими основними групами: адміністративно-управлінський персонал, лікарі, середній медичний персонал, молодший медичний персонал, працівники аптек та допоміжних лікувально-діагностичних підрозділів, господарсько-обслуговуючий персонал. Доплати до зарплати встановлюються у відсотках від посадового окладу працівника за суміщення професій, роботу в нічний час, науковий ступінь тощо. Надбавки також розраховуються у відсотках від посадового окладу працівника за тривалість безперервної роботи, почесні звання, за високі досягнення у праці, виконання особливо важливої роботи, складність, напруженість у роботі тощо. Фонд зарплати розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати.

Витрати на харчування визначають, виходячи з вартості добової норми продуктів харчування на одного хворого та середньорічної кількості ліжко-днів. Витрати на придбання медикаментів і перев’язувальних засобів включають асигнування на придбання медикаментів, препаратів та перев’язувальних матеріалів, мінеральних вод, сироваток, вакцин, вітамінів. Їх розраховують на один ліжко-день – у лікарнях, на одне лікарське відвідування – у поліклініці.

Витрати на придбання обладнання та інвентаря для закладів охорони здоров’я включають витрати на придбання апаратів та приладів, медичних інструментів, медичних меблів, обладнання, спеціального посуду та інших предметів, необхідних для лікування хворих. Витрати на придбання м’якого інвентаря та обмундирування включають асигнування на придбання білизни, одягу, взуття, постільної білизни.

Сприяння національно-культурному розвитку країни – невід’ємна складова державної політики. Бюджетні видатки на культуру і мистецтво включають видатки на:

збереження та відтворення національної культурної спадщини, розвиток музейної справи, збереження і поповнення бібліотечних та архівних фондів;

— розвиток національного театрального, музичного та циркового мистецтва;

— розвиток національної кінематографії;

— розвиток та застосування української мови;

— здійснення заходів з виявлення та підтримки творчо обдарованих дітей та молоді;

— закупівлю творів драматургії, музичного та образотворчого мистецтва;

— стимулювання молодих діячів у галузі театрального, музичного, образотворчого мистецтва та кінематографії, зокрема, на виплату грантів Президента України для створення і реалізації їх творчих проектів;

— підтримку статутної діяльності національних творчих спілок;

— здійснення державної підтримки розвитку туризму.

Заклади культури і мистецтва можуть здійснювати свою фінансову діяльність як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку. У кошторисному порядку фінансуються ті з них, які не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші і послуги яких повинні мати доступний характер – бібліотеки, музеї, заповідники.

Комерційний розрахунок може бути повним або частковим. Повний розрахунок передбачає повну самоокупність і отримання прибутку, частковий характеризується покриттям витрат як за рахунок бюджетних асигнувань, так і за рахунок надання платних послуг. Такий метод фінансової діяльності встановлюється, наприклад, стосовно театрів загальнонаціонального значення.

Заходи фізичної культури і спорту фінансуються за рахунок державного, місцевих бюджетів, коштів професійних союзів, добровільних спортивних товариств, благодійних внесків і пожертвувань. До видатків на фізичну культуру і спорт належать:

— фінансування заходів з фізичної культури і спорту: видатки на утримання національних збірних команд України, проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань, підготовку і участь національних збірних команд в Олімпійських іграх, утримання інвалідних центрів, проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань серед інвалідів та з нетрадиційних видів спорту, навчально-тренувальну роботу спортивних шкіл, утримання спортивних організацій і спортивних споруд, перепідготовку тренерських кадрів, фінансову підтримку клубних команд та підліткових клубів тощо. Значні обсяги фінансових ресурсів останнім часом спрямовуються на розвиток матеріально-технічної бази спорту вищих досягнень (спортивні бази олімпійської підготовки), підготовку спортивного резерву, спортивну реабілітацію інвалідів, запровадження та здійснення в Україні системи антидопінгового контролю в спорті та на цілий ряд інших заходів;

— фінансова підтримка громадських організацій: видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань, навчально-тренувальну роботу спортивних шкіл, утримання спортивних організацій тощо.

Отже, бюджетні видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення є важливою складовою видатків на розвиток людського капіталу як у розвинених країнах, так і країнах з трансформаційною економікою. Потреба у політиці соціального захисту та відповідних засобах її проведення при переході від адміністративно-командної економічної системи до ринкової системи визначається необхідністю заходів, спрямованих на недопущення надмірного зниження рівня життя найменш забезпечених і найвразливіших прошарків населення.

Трансформація економіки держави вимагає ретельнішого аналізу стану соціального захисту населення й розробки заходів, що сприятимуть встановленню раціонального балансу інтересів держави, виробників і споживачів соціальних послуг. Складність при прийнятті рішень у цій сфері полягає у необхідності одночасного задоволення критеріїв економічної ефективності й соціальної справедливості. Тому одним із основних завдань трансформаційного періоду повинно стати проведення такої політики перерозподілу та соціального захисту, яка б не послаблювала стимулів економічної активності і при цьому підтримувала життєвий рівень усіх громадян на прийнятному рівні.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 317; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.018 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты