Видатки бюджету на науку та інновації

Сучасні світові глобалізаційні процеси підштовхують кожну країну до здійснення заходів щодо прискорення науково-технічного прогресу та економічного розвитку, що забезпечує конкурентоспроможність держави на світовому ринку. На сьогодні загальновизнаним шляхом підвищення конкурентоспроможності не тільки розвинених країн, а й перехідних економік є розбудова економіки, що базується на знаннях. Україна має всі необхідні передумови для розбудови економіки знань, і кожна зі складових такої економіки у нас розвинута більшою чи меншою мірою, має серйозний потенціал для розвитку, проте, на сьогодні він використовується безсистемно, немає налаштування на створення нових конкурентних переваг на ринках, а тому й не відбувається його трансформування у високу якість зростання.

Інноваційний тип розвитку економіки характеризується переходом країни на більш високий рівень технологічного укладу, проявом чого є переорієнтація інвестиційного капіталу у високотехнологічні галузі економіки, в реалізацію інноваційних проектів, у здійснення фундаментальних наукових досліджень та освітні програми. Головним чинником інноваційних нововведень, розробок і використання інформаційно-інтелектуальних технологій в економічному житті країни є наука.

Україна належить до держав з вагомим науковим потенціалом, який можна порівняти з потенціалом більшості розвинених країн Європи. Розгалужена мережа наукових організацій, що діє в нашій державі охоплює широкий спектр галузей науки і техніки й здатна за сприятливих умов забезпечувати реалізацію науково-технічного прогресу та інноваційної перебудови української економіки. Крім того, Україна входить до вісімки країн світу, які мають необхідний науково-технічний потенціал для створення найсучаснішої авіакосмічної техніки, до десятки найбільших суднобудівних держав світу, а частка зайнятих у високо- і середньотехнологінчих галузях промисловості співставна з аналогічними показниками європейських країн. Разом із тим, продуктивність праці в нас у декілька разів нижча, ніж у цих країнах. На відміну від розвинутих країн, які до 85–90% приросту ВВП забезпечують через виробництво та експорт наукоємної продукції. Посідаючи за кількістю науковців одне з перших місць у світі Україна, поки що, не експортує в значних обсягах результати своїх наукових досліджень, а частка вітчизняної наукоємної продукції становить близько 0,1% на світовому ринку високотехнологічної продукції, який оцінюється в 2,5–3 трлн. дол США. Однією з голових причин такого непривабливого становища науки в нашій країні є низький рівень державного фінансування науки – менше 1% ВВП: у 2007 році – 0,84%, у 2008 році – 0,37%, у 2009 році – 0,32%. На думку деяких вчених, враховуючи невеликі обсяги ВВП в Україні, для забезпечення самодостатнього розвитку вітчизняної науки недостатнім буде її фінансування на рівні 2% ВВП.

Формування пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки здійснюється Кабінетом Міністрів України із залученням Національної академії наук України, галузевих академій наук і центральних органів виконавчої влади шляхом розробки та здійснення державної цільової програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України. Реалізація на практиці пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки забезпечується шляхом розроблення та виконання за визначеними пріоритетними тематичними напрямками наукових досліджень державних цільових програм, державного замовлення на науково-технічну продукцію, підготовку наукових кадрів, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення наукових досліджень і науково-технічних розробок.

Бюджетне фінансування наукової і науково-технічної діяльності здійснюється шляхом базового та програмно-цільового фінансування. Метод базового фінансування наукових розробок полягає у виділенні коштів з державного бюджету науковим установам і вищим навчальним закладам, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, для здійснення наукової і науково-технічної діяльності. На основі базового фінансування сьогодні здійснюється забезпечення: фундаментальних наукових досліджень; найважливіших для держави напрямів досліджень, у тому числі в інтересах національної безпеки та оборони; розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності; збереження наукових об’єктів, що становлять національне надбання; підготовки наукових кадрів. Обсяг коштів на фінансування державних цільових наукових і науково-технічних програм відповідно до окреслених пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки затверджується у законі про Державний бюджет України на відповідний рік у розмірі не менше 30% загального обсягу фінансування видатків на науку за рахунок бюджетних коштів окремо по кожному пріоритетному напряму розвитку науки і техніки.

Для підтримки фундаментальних наукових досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук, що провадяться науковими установами, вищими навчальними закладами, вченими, створений Державний фонд фундаментальних досліджень, діяльність якого регулюється Положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України й фінансується за рахунок асигнувань з державного бюджету, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб (у тому числі іноземних); кошти Фонду розподіляються на конкурсній основі. Варто відмітити, що діяльність цього фонду сьогодні не є результативною, що пов’язано, в першу чергу, із його несамостійністю у прийнятті рішень та обмеженістю державного фінансування.

Програмно-цільове фінансування наукових досліджень і розробок передбачає виділення бюджетних коштів для здійснення конкретно-визначених цільових наукових чи науково-технічних програм, як правило, на конкурсній основі, а саме: науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; забезпечення проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, які виконуються за державним замовленням; проектів, що виконуються в межах міжнародного науково-технічного співробітництва.

Слід відзначити, що використання програмно-цільового методу планування видатків бюджету на наукові розробки повинно ґрунтуватися на ретельному аналізі необхідних і можливих фінансових ресурсів для їх фінансування як в плановому, так і в наступних роках з отриманням від їх реалізації очікуваних результатів. За допомогою цього методу можна оцінити різні варіанти управлінських рішень щодо ефективності фінансування наукових досліджень задля досягнення очікуваних результатів використання бюджетних коштів та посилити контроль за їх витрачанням. Як засвідчує практика високорозвинених європейських країн, а також США, програмно-цільовий метод планування бюджету є сьогодні найкращим механізмом фінансування, реалізації, моніторингу, контролю виконання й оцінки результативності бюджетних програм.

Сьогодні вітчизняна практика формування, виконання й контролю виконання державного бюджету передбачає постатейне планування видатків на науку та інновації на короткострокову перспективу (бюджетний рік). Тому державні органи влади забезпечують більшою мірою виконання затвердженого обсягу видатків на наукові дослідження й не повною мірою здійснюють контроль за досягненням конкретних соціально-економічних результатів у процесі виконання бюджетної програми. Відсутність середньо- і довгострокового бюджетного планування й постійні зміни в бюджетному процесі призводять до того, що на практиці завдання та показники, окреслені в паспортах бюджетних програм розвитку науки та інновацій, не завжди виконуються. Крім того, при плануванні видатків на науку та інновації не прогнозуються наслідки й ризики від використання чи невикористання державних коштів. Зважаючи на відсутність достатньої нормативно-правової бази та бюджетної стратегії на довгостроковий період, запровадження програмно-цільового методу фінансування наукових розробок перебуває в нас на початковій стадії: наявне використання лише окремих елементів, тоді як повне його застосування, все-таки, ще залишається формальним у здійсненні бюджетної політики нашої держави на перспективу.

Характерні відмінності планування та фінансування науково-дослідних установ обумовлені особливостями та методами організації їхньої фінансово-господарської діяльності. Науково-дослідні організації, які функціонують за рахунок бюджетних коштів, щороку складають фінансові плани у вигляді єдиного кошторису доходів і видатків за встановленою формою, який є основним фінансово-плановим документом яким підтверджуються повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначення обсягів і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Джерелом формування доходів таких організацій є бюджетні асигнування й позабюджетні кошти, які находять за виконані науково-дослідні роботи від замовників. Обсяги бюджетних асигнувань визначаються залежно від обсягів роботи наукових установ, їх виробничих показників, бюджетних норм, нормативів, тарифів тощо. Кошторис наукових і науково-дослідних установ та організацій має дві складові: загальний фонд, де показують обсяги надходжень із загального фонду державного бюджету та розподіл видатків за економічною класифікацією на виконання установою покладених на неї функцій і спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення та реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням основних функцій.

Одночасно із складанням кошторису науково-дослідні установи формують зведення показників спеціального фонду свого кошторису в розрізі спеціальних коштів та інших власних надходжень. Разом із кошторисом затверджується план асигнувань наукової установи, в якому подано помісячний розподіл видатків, затверджених у кошторисі для загального фонду і регламентація взяття установою зобов’язань впродовж року. Формування дохідної частини спеціального фонду проекту кошторису здійснюється на підставі розрахунків доходів, які складають за кожним джерелом доходів, що планується на наступний рік. За основу цих розрахунків беруться обсяги наданих послуг, виконаних науково-дослідних робіт, інші розрахункові показники та розмір плати в розрахунку на одиницю показника, а також прогнозовані обов’язкові надходження до спеціального фонду державного бюджету. На підставі цих показників визначається сума доходів на наступний рік за кожним джерелом їх надходження з урахуванням особливостей роботи науково-дослідної установи та рівня їх фактичного виконання за звітний рік. Крім того, планування спеціального фонду кошторису наукової установи передбачає зведення доходів за всіма джерелами надходження коштів із відповідними напрямками їх використання.

В складі позабюджетних коштів, які включаються до спеціального фонду кошторису наукової установи виділяють: власні надходження та інші надходження. В більшості випадків власні доходи наукових установ і організацій пов’язані з наданням платних послуг і виконанням науково-дослідних робіт, а також орендою приміщень, основних засобів та ін. Обсяги позабюджетних коштів визначаються результатами неосновної діяльності і наданням послуг наукових установ, при цьому за кожним видом таких коштів складається розрахунок доходів і витрат. Позабюджетні кошти науково-дослідних установ можуть ними використовуватися тільки відповідно до цільового призначення та в межах сум затвердженого кошторису. До інших надходжень відносять депозитні суми, доброчинну допомогу сторонніх осіб, кошти державного інноваційного фонду, позабюджетного фонду впровадження фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт галузевого спрямування тощо.

Планування видатків у кошторисах науково-дослідних установ здійснюється на основі врахування потреби в коштах, виходячи з основних показників діяльності установи, обсягів виконуваних наукових робіт і послуг, штатної чисельності працівників, необхідності реалізації окремих наукових програмі намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому році. Видатки бюджетних науково-дослідних установ і організацій відповідно до економічної класифікації поділяють на поточні, капітальні та нерозподілені, окремо вказуються також операції з кредитування (надання й погашення внутрішніх та зовнішніх позик).

Поточні видатки об’єднують видатки на товари і послуги, виплату процентів за зобов’язаннями, субсидії і поточні трансферти. Капітальні видатки науково-дослідних установ включають видатки на: придбання основного капіталу (обладнання і предметів довгострокового користування); капітальне будівництво й капітальний ремонт житлового фонду, адміністративних приміщень, реконструкцію та реставрацію; створення державних запасів і резервів; придбання землі і нематеріальних активів; капітальні трансферти.

Варто зауважити, що найбільшу питому вагу в кошторисах науково-дослідних установ і організацій мають витрати на оплату праці. Фонд заробітної плати визначається на основі середньорічної чисельності працюючих, типових штатів для відповідної категорії наукових установ і діючої схеми посадових окладів. Штат працівників встановлюється згідно зі штатним розписом, а ставки заробітної плати наукових працівників залежать від посад, категорій, вченого ступеня та інших факторів. До витрат на оплату праці включають також: заробітну плату викладачів і наукових керівників з підготовки аспірантів, різні види надбавок, премії, допомоги, заробітну плату сумісників та інші виплати, передбачені чинним законодавством. Нарахування на заробітну плату включаються у кошторис у межах сум, нарахованих за процентами від сформованого фонду оплати праці. Працівникам науково-дослідних установ, які працюють в шкідливих умовах, передбачається спецхарчування, видатки на організацію якого визначаються на основі середньорічної чисельності працюючих, що мають право на спецхарчування, кількості днів харчування на рік і норм харчування на день.

Важливим видом витрат для науково-дослідних установ є витрати, пов’язані з виконанням науково-дослідних робіт, створенням дослідних зразків приладів та машин, механізмів, придбанням предметів та обладнання, матеріалів для наукових цілей. Ці видатки плануються, виходячи зі середніх витрат, які склалися за минулі 2–3 роки. Видатки на придбання м’якого інвентаря та обмундирування також розраховуються, виходячи із середніх видатків, які склалися за минулі роки із урахуванням факторів, які можуть вплинути на їх розміри в плановому році. Інші статті видатків кошторису науково-дослідної установи плануються в тому ж порядку, як і в інших бюджетних установах. Кошториси затверджуються головними розпорядниками бюджетних коштів і є основними документами, на основі яких здійснюється фінансування діяльності науково-дослідної установи та складання фінансової звітності.

Науково-дослідні установи та організації можуть виконувати науково-дослідні, проектні і дослідно-конструкторські роботи на замовлення за плату. До науково-дослідних робіт (НДР) належать науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДР згідно з вимогами, узгодженими із замовником, що виконуються чи надаються науково-дослідними, конструкторськими і технологічними організаціями чи їх підрозділами. Вартість таких робіт обумовлюється умовами договору науково-дослідної установи із замовником, а всі витрати з виконання науково-дослідних робіт покриваються за рахунок власних доходів науково-дослідних установ, основним видом яких є надходження коштів замовників за виконання науково-дослідних робіт.

Усі витрати науково-дослідної установи, що пов’язані з виконанням замовлень на наукові дослідження відображаються в спеціальному кошторисі витрат, в якому обсяг виконаних робіт визначається як сума вартості всіх робіт протягом звітного року власними силами наукових організацій за прямими договорами без податку на додану вартість. При цьому обсяг робіт, що фінансуються з бюджету, наводиться на основі даних кошторису, за договірними роботами – на основі актів здавання-приймання робіт.

З метою визначення всіх планових затрат науково-дослідних організацій щодо виконання науково-дослідних робіт здійснюється їх планування за такими економічними елементами: матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні заходи, службові відрядження, виконання робіт сторонніми підприємствами, паливо та енергію для науково-виробничих цілей, спецустаткування для експериментальних робіт, накладні та інші витрати. Планування витрат за статтями калькуляції дає змогу визначити планову собівартість НДР, при цьому об’єктом планування та калькулювання є науково-дослідні роботи загалом або їх окремі теми (етапи). Проведення НДР затверджується відповідним тематичним планом організації, за яким складається науковий звіт та здійснюється державна реєстрація. Витрати на проведення НДР науково-дослідна установа планує самостійно на основі розрахунків, результати яких відображаються в калькуляції кошторисної вартості в цілому за науковою темою. Для визначення суми витрат за калькуляційними статтями в цілому за тематичним планом на рік складається зведена калькуляція кошторисної вартості НДР.

Оскільки всі витрати на утримання науково-дослідних установ і організацій визначаються кошторисом, то і порядок їхнього фінансування називається кошторисним. Фінансування науково-дослідних установ з бюджету здійснюється через головних розпорядників бюджетних коштів. Кошти на здійснення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) перераховуються з Державного бюджету України головним розпорядникам – Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України, Національній академії наук України та галузевим академіям наук. В подальшому головні розпорядники перерозподіляють бюджетні кошти на фінансування наукових тем і на виконання науково-дослідних розробок. Зауважимо, що кошти, які виділені з державного бюджету Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України далі розподіляються на конкурсній основі, а кошти, що виділені Національній академії наук України та галузевим академіям України – переважно на умовах кошторисного фінансування.

Безумовно, що бюджетне (кошторисне) фінансування збереже свої позиції у вітчизняній практиці функціонування науково-дослідних установ і організацій, але основні засади його здійснення вимагають вдосконалення та розвитку. Враховуючи світовий досвід фінансування наукової сфери зазначимо, що модель конкурсного фінансування є значно ефективнішою, оскільки кошти отримати на умовах відкритого конкурсу мають можливість лише ті учасники, які запропонують найбільш ефективніший, найменш витратний проект і до того ж привабливий часовому вимірі для надавача грантового інвестування. Крім того, до учасників таких відкритих конкурсів ставляться ще певні вимоги щодо його ділової репутації, фінансового стану, досвіду та результативності роботи в сфері наукових розробок.

Джерела фінансування наукових досліджень залежать від характеру їх здійснення. Розрізняють наступні види наукових та науково-технічних робіт: фундаментальні, прикладні дослідження, науково-технічні розробки та науково-технічні послуги. Фундаментальними дослідженнями вважаються експериментальні, пошукові або теоретичні дослідження, що спрямовані на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їхнього взаємозв’язку, без будь-якої конкретної мети, пов’язаної з використанням цих знань; результатом їх виконання є гіпотези, теорії, методи. Визначити наперед результативність та ефективність таких досліджень дуже складно, відтак і неможливо встановити їх вартісну оцінку. У зв’язку з великим ризиком використання інвестованих коштів ці дослідження фінансуються з державного бюджету, хоча в останні роки до них посилюється увага приватних та інших недержавних інвесторів. За функціональною класифікацією видатки бюджету на фундаментальні дослідження включають дві групи: видатки на фінансування фундаментальних досліджень наукових установ і видатки на фінансування Державного фонду фундаментальних досліджень, видатки на розробку перспективних технологій і пріоритетних напрямків науково-технічного прогресу.

Прикладні дослідження – це оригінальні дослідження, які здійснюються для отримання нових знань, але призначені головним чином для здійснення конкретної практичної мети чи завдання. Прикладні дослідження визначають можливі шляхи використання результатів фундаментальних досліджень, нові методи розв’язання проблем, сформульованих раніше. Оскільки в даному випадку можливе прогнозування ефективності таких робіт, встановлення їх вартісної оцінки, то фінансування може здійснюватись за рахунок коштів замовника або за рахунок коштів міністерств і відомств. Якщо відомчі заклади ведуть фундаментальну тематику, то в цій частині вони отримують кошти з державного бюджету. Прикладні дослідження є перехідним етапом між фундаментальними дослідженнями та безпосереднім використанням наукових досягнень; у переважній більшості зумовлюються комерційними потребами, ініціюються замовниками і споживачами. Відповідно джерела і механізми фінансування інноваційної діяльності на цьому етапі мають базуватися як на системі державної підтримки, так і на системі комерційних замовлень.

Науково-технічні розробки – це систематичні роботи, що базуються на існуючих знаннях, отриманих у результаті досліджень і/чи практичного досвіду, та направлені на створення нових матеріалів, продуктів, процесів, пристроїв, послуг, систем чи методів. Ці роботи можуть бути також спрямовані на значне вдосконалення об’єктів, що вже існують. Фінансування науково-технічних робіт може здійснюватися за рахунок коштів міністерств і відомств або за рахунок коштів замовників

До науково-технічних послуг належить діяльність у галузі науково-технічної інформації, патентів, ліцензій, стандартизації, метрології та контролю якості, науково технічного консультування та супутня діяльність, що сприяє впровадженню у виробництво науково-технічних розробок, інші види діяльності, що сприяють одержанню, поширенню та використанню наукових знань. Фінансування такого виду послуг здійснюється за рахунок коштів замовників.

Таким чином, видатки бюджету на науку та інноваційний розвиток у довгостроковій перспективі мають відповідати стратегії соціально-економічного розвитку країни і забезпечувати її реалізацію. Вбачається за доцільне визначення пріоритетних напрямів використання бюджетних коштів встановлення для цього відповідних вагових коефіцієнтів, запровадження механізму відбору бюджетних програм, порядку використання коштів для фінансування таких програм, особливо тих, що фінансуються за рахунок виконання інвестиційних проектів. Зауважимо, що фінансування фундаментальних наукових досліджень доцільно здійснювати шляхом надання грантів на їх проведення в шляхом виділення державних коштів на конкретну тематику наукових досліджень, яка затверджена в установленому порядку.

Для надолуження позицій високотехнологічної держави та забезпечення реального впливу науки й інновацій на економічне зростання потрібно збільшити частку ВВП, що інвестується в наукові дослідження та інноваційний розвиток хоча б до загальноєвропейського критерію в 3% ВВП. Для досягнення таких пріоритетів необхідно вжити наступні заходи:

— збільшити частку підприємницького сектору в обсягах інвестицій не менш як до двох третин і суттєві змінити моделі фінансування науки, особливо щодо врахування оцінок рівня перспективності технологій, очікуваних результатів їх впровадження, конкурсних засад відбору проектів;

— удосконалити нині чинний Закон „Про інноваційну діяльність”, передбачивши в ньому реальні механізми стимулювання інноваційної діяльності виробничих підприємств, особливо спрямованої на реалізацію визначених державою пріоритетних напрямів;

— відновити діяльність Державного інноваційного фонду, передбачивши його наповнення шляхом певних відрахувань від валового доходу (доцільними для України є 1,5–2%) всіх платників податку;

— створити Фонд підтримки прикладних досліджень і розробок, в рамках якого на засадах самостійності (незалежності від міністерства або відомства) зможуть об’єднатися наукові установи; включені в реєстр наукові установи мають право отримувати на виконання державних замовлень до 50% коштів від загального обсягу виконаних ними НДДКР;

— удосконалити Закон України „Про державні цільові програми”, особливо в напрямку конкретизації механізму їх формування, управління та

— більш повного використання переваг програмно-цільового підходу;

— унормувати принципи і правовий статус недержавних джерел фінансування науково-технологічної та інноваційної діяльності;

— розширити акціонерне фінансування наукових розробок, яке передбачає додаткові емісії цінних паперів під певні інноваційні програми;

— активізувати кредитування як вид фінансування НДДКР, що базується на програмному підходу до зацікавленості банків та інших кредитно-фінансових установ до інноваційного фінансування;

— створити мережі венчурних та інноваційних фондів як центрів ризикового кредитування науково-технічних досягнень;

— створити державно-приватної страхової компанії, яка здійснювала б страхування венчурних проектів від притаманних цій ризиковій діяльності збиткових результатів.