Зміст управління фінансовими ризиками

Управління фінансовими ризиками полягає у розробленні системи заходів для нейтралізації можливих негативних фінансових наслідків ризиків, пов'язаних зі здійсненням різних аспектів фінан­сової діяльності.

Об'єктом управління є ризик, ризикові вкладення капіталу та економічні відносини між суб'єктами господарювання в процесі реалізації ризику (страхівником та страхувальником, позичальником та кредитором, підприємцями).

Суб'єктом управління є спеціальна група людей (фінансовий менеджер, спеціаліст зі страхування тощо), які застосовують різні способи та прийоми управління ризиковими ситуаціями.

Управління фінансовими ризиками передбачає виконання таких завдань:

1. Ідентифікація можливих видів фінансових ризиків.

2. Оцінка ймовірності настання ризикової події для кожного виду фінансового ризику.

3. Визначення розміру можливих фінансових втрат у разі настання ризикової події для окремих видів фінансових ризиків та визначення зони допустимого ризику. Зважаючи на можливі фінансові втрати у разі настання ризикової події, фінансові операції поділяють на декілька груп .

4. Дослідження факторів, які впливають на рівень фінансових
ризиків підприємства. В процесі дослідження визначається чутливість
реагування рівня фінансового ризику на зміну окремих факторів.

Виділяють декілька напрямів стратегії управління ризиками (рис.).

Рис. Напрями стратегії управління ризиками

Вибирають один з напрямів згідно з принципами, наведеними в табл.

Таблиця - Способи управління ризиком

Розглянуті принципи не виключають один одного. Одночасно можна використовувати два або й більше правил. Наприклад, час­тину ризику можна прийняти на себе, а іншу частину - застрахувати. В деяких випадках ризик можна спробувати проконтролювати, наскільки це можливо, а решту ризику прийняти на себе. Або ж час­тину ризику контролювати, а решту - страхувати.

Вибір варіанту рішення залежить значною мірою від схиль­ності до ризику особи, що приймає рішення, від типу фінансової політики. Так, у разі реалізації поміркованої фінансової політики фінансову операцію відхиляють (уникають ризику), якщо:

• в одному з 10 випадків може бути втрачена розрахункова сума прибутку;

• в одному зі 100 випадків може бути втрачена розрахункова сума валового доходу;

• в одному з 1000 випадків може бути втрачений весь влас­ний капітал внаслідок банкрутства.

Програма управління ризиками передбачає визначення окре­мих видів заходів, обсягів та джерел їх фінансування, конкретних виконавців, термін виконання, оцінювання ефективності розробле­них заходів тощо.

Фахівці стверджують, що потреба в оцінці ризику будь-якої підприємницької компанії або окремого підприємця може бути задоволена такими способами:

• створення власного підрозділу з аналізу та управління ризиками;

• використання послуг спеціалізованих підприємств (аутсо-рингу);

• комбінування перших двох способів.

Створення власної служби є економічно вигідним, якщо вона здійснює не менше ніж 15-25 процедур оцінювання ризику на рік. Водночас споживання послуг спеціалізованих компаній забезпечує достовірний аналіз ризиків за нижчих фінансових витрат та корот­шого терміну виконання.

Доцільність реалізації будь-якого з заходів визначають, порів­нюючи витрати на його реалізацію з сумою можливих втрат у разі реалізації ризикової події.

Якщо рівень фінансового ризику неможливо точно оцінити, процес обґрунтування доцільності управлінських рішень повинно ґрунтуватися на загальних евристичних правилах прийняття рішень в умовах ризику:

• ризикувати можна лише в межах власного капіталу;

• необхідно зважувати можливі негативні наслідки ризику;

• не можна ризикувати великими сумами капіталу, якщо очікуваний результат занадто малий;

• необхідно паралельно розглядати інші альтернативні ва­ріанти рішень, які можуть характеризуватися меншим ризиком.

Одним зі способів зниження інноваційного ризику є диверсифікованість інноваційної підприємницької діяльності, що полягає в розподілі зусиль розробників (дослідників) і капіталовкладень для здійснення різноманітних інноваційних проектів, безпосередньо не пов'язаних один з одним. Якщо в результаті настання непередбачених подій один із проектів буде збитковим, то інші проекти можуть виявитися успішними і будуть приносити прибуток. Передача ризику шляхом укладання контрактів - наступний метод мінімізації ризиків. Якщо проведення яких-небудь робіт з інноваційного проекту занадто ризиковано і величина можливого ризику неприйнятна для інноваційного підприємства, воно може передати ці ризики іншій організації. Це можуть бути будівельні контракти, оренда машин і устаткування (лізинг), контракти на збереження і перевезення вантажів, контракти продажу, обслуговування, постачання, договір факторингу, біржові угоди. Найважливішим методом зниження ризиків є їхнє страхування (система економічних відносин, що включає створення спеціального фонду засобів (страхового фонду) і його використання (розподіл і перерозподіл) для подолання і відшкодування різного роду втрат, збитку, викликаних несприятливими подіями (страховими випадками) шляхом виплати страхового відшкодування і страхових сум). З усіх форм передачі ризику страхування найбільш повно відповідає ідеальним умовам, пропонованим до трансферу ризику, тому що ресурси для покриття втрат інноваційної фірми виходять з страхових організацій швидше, ніж з будь-якого іншого джерела. Однак, даний метод мінімізації ризику має ряд обмежень: високий розмір страхового внеску, відсутність деяких ризиків зі страхування.

Значну роль для зниження інноваційного ризику грає захист комерційної таємниці на підприємстві, тому що в деяких випадках технічна і комерційна інформація про розроблювальний на фірмі інноваційний проект може «підштовхнути» конкурентів до паралельних розробок.