Критика глобалізації

Важливо наголосити на тому, що не всі уявлення про глобалізацію ґрунтуються на її об'єктивному і закономірному характері. Так, індоне­зійські вчені відзначають, що «в Індонезії проблема глобалізації носить більш риторичний характер». На думку С. Ринакіта і X. Соесастро, це більше питання віри: ті, хто вірить у глобалізацію, вважають, що вона відкриває нові можливості й обіцяє великі переваги. Ті, хто не вірить, відзначають тіньові сторони глобалізації. Деякі дослідники вважають, що світове співтовариство, навіть попри прогрес останніх десятиліть, не готове до глобалізації ні політичне, ні психологічно, ні економічно. Причину цього вбачають, зокрема, у країнах, що розвиваються.

Дослідження співвідношення об'єктивних і суб'єктивних чин­ників і вимірів глобалізації стає окремим важливим аспектом гло­бальних досліджень. Особливо відзначається суперечливість глобалі­зації, яка стає предметом числених досліджень. Так, звертаючи увагу на різноспрямованість трендів глобалізації, Б. Барбер у лекції, про­читаній 4 травня 2000 р. у Лондонській школі економіки, зазначив, що глобалізація в її сучасному вигляді була б неможлива без «третьої хвилі демократизації», однак в її неоліберальному варіанті вона веде до руйнування самих основ сучасної демократії. Відзначається тісний взаємозв'язок між процесами універсалізації та партикуляризацІЇ, гло­балізації та фрагментації. Конфліктогенний потенціал глобалізації досліджується у працях У Бека, Т. Баркаві, В. Іноземцева, О. Неклесси, О. Панаріна, М. Покровського.

Вчені неодноразово звертали увагу на суперечливість тенденцій, поєднуваних загальним терміном «глобалізація». Так, Г.О. Трофименко говорить про два поняття глобалізації: «Одне — це природний процес інтеграції світу в більш консолідоване і більш загальносвітове співтовариство, що відбувається в силу розвитку систем зв'язку, транспорту, банківської системи, транскордонних операцій... Це нормальний природний процес, пов'язаний зі світовим технічним прогресом. Друге поняття — це спроба підпорядкування американ­ському диктатові всіх незалежних держав, прибирання до рук клю­чових галузей промисловості, політики, фінансів відповідних країн. Це "американізація", встановлення американської гегемонії, прикрита терміном "глобалізація". По суті, мова йде про дилему об'єктивної закономірності глобалізації і суб'єктивної (у "волюнтаристичному" сенсі) стратегії використання цих закономірностей в інтересах так званих "глобалІзаторів"».

О. Зинов'єв доводить, що за своєю соціальною сутністю глобалі­зація породжена великим еволюційним зламом, що відбувся в історії людства в XX ст. Цей злам полягає в переході людства від епохи пану­вання людських об'єднань типу й рівня суспільств до епохи панування людських об'єднань типу й рівня надсуспільств, а також у проектова-ності і керованості еволюційного процесу. Той світовий процес, що називають Ідеологічно нейтральним словом «глобалізація», є насправді новою світовою війною, яку веде західний світ на чолі з США. Війна йде за володіння всією планетою й, більше того, за контроль над всією соці­альною еволюцією людства.

На думку О. Зинов'єва, у глобалізації як у новій світовій війні (або в новій світовій війні у формі глобалізації) можна визначити такі етапи. Перший етап — етап розгрому західним світом радянського комуністичного блоку, Радянського Союзу й радянського комунізму. Основну роль при цьому відіграли засоби «холодної» війни. Напри­кінці цього етапу стали застосовуватися засоби «теплої» (за терміно­логією дослідника) війни, включаючи величезного масштабу дивер­сійні операції й «п'яті колони», а також окремі операції «гарячої» війни (Чечня, Лівія, Ірак, Югославія), Перший етап глобалізації як нової сві­тової війни завершився придушенням югославського опору. Бомбу­вання Югославії у 1999 р. стали першою відкритою операцією на шляху переходу до другого етапу. Другий етап, за О. Зинов'євим, почався 11 вересня 2001 року. Об'єктом агресії СІЛА на другій стадії глобалі­зації став мусульманський світ. Ця стадія ще не закінчена. Але Зинов'єв припустив, що за другим піде третій етап: «Третій етап глобалізації також спланований у відповідних центрах, установах, штабах і т. д. "західнистського надсуспільства". Політики й ідеологи Заходу відкрито говорять, що XXI століття буде століттям війни Заходу проти Китаю "Й взагалі проти азіатського комунізму. Триває підготовка до цієї війни. Сили Заходу, що розгромили СРСР і радянський комунізм руками самих радянських людей, мають намір діяти за тим же шаблоном проти Китаю, — розколоти китайців, створити в Китаї свою "п'яту колону" і використовувати людські ресурси й територію Росії, коли справа дійде до "гарячої" війни».

А.І. КостІн говорить про те, що поряд зі звичним позначенням терміном «глобалізація» процесу загострення всього комплексу гло­бальних проблем і наростання планетарної взаємозалежності різних країн і регіонів світу під впливом стратегії США цим терміном стали позначати стратегію «силового глобалізму» в економічній, політичній і інформаційній сферах. Цей суб'єктивний, волюнтаристично-силовий, управлінський вимір глобалізації стає об'єктом досліджень теорії сві­тової політики та політичної глобалістики.

Достатньо поширеними є також думки про кон'юнктурнїсть поняття «глобалізація». Це навіть знайшло відображення у Зверненні Міжнародного комітету з порівняльного вивчення цивілізацій та глоба­лізації, у якому наголошується на думці одного з його членів: «Поняття

глобалізації кон'юнктурне, а поняття цивілізації — некон'юнктурне»¹⁵. Сумніви у глобалізації висловлюють не лише культурологи, а й еко­номісти (такі як П. Хірст і Дж. Томпсон). Вони стверджують, що капі­талізм завжди був інтернаціональним, а сучасна міжнародна торгівля носить скоріше регіональний характер і становить лише близько 20% ВВП світових економічних лідерів — США, ЄС та Японії.

15 Обращение Международного комитета по сравнительному изучению ци-вилизаций й глобализации // Глобализация. Конфликт или діалог цивили-заций? — М.: ИД «Новьій век», Институт микрозкономики, 2002. — С. 357.

Окремі дослідники взагалі заперечують реальність феномену гло­балізації. Зокрема, В.Л. Іноземцев до основних помилок сучасних кон­цепцій глобалізації зараховує серйозну переоцінку нинішнього стану процесу глобалізації без урахування того, що взаємодія між окремими регіонами чи великими міжнародними компаніями аж ніяк не охоплює всі частини світу однаковою мірою; відмову взяти до уваги те, якою мірою нинішні процеси глобалізації впливають на соціальну стабіль­ність усередині розвинутих країн; а також несумісність концепцій гло­балізації з тим фактом, що комплексна світова система мусить базу­ватися на культурній і соціальній сумісності складових її народів і володіти центральними політичними інститутами, що існують лише в уяві адептів глобалізації.

Дослідник доводить, що постіндустріальне суспільство не може бути побудоване, єдиним шляхом його становлення є еволюційний розвиток, що відбувається на основі максимальної реалізації особис-тісного потенціалу людей, що досягли високого рівня матеріального добробуту. У свою чергу, такий шлях у найближчі десятиліття В.Л. Іно­земцев вважає неможливим ніде, крім США і ЄС. У сучасних умовах формування постіндустріального суспільства скоріше містить деякі передумови глобалізації, ніж реалізує їх у дійсності. Ті тенденції, що вважалися сприятливими для глобалізації, можуть стати її природними обмежувачами. У нинішніх концепціях глобалізації процеси активізації господарської і соціальної взаємодії окремих елементів постіндустрі­ального світу трактуються таким чином, ніби вони стосуються і їхніх відносин з іншими країнами. Однак самі по собі процеси інтеграції розвинутих держав Заходу не є чимось новим порівняно з відомими формами світогосподарської інтеграції.

Слід звернути увагу, що тенденції відокремлення постіндустрі­ального світу, формування замкненої, самодостатньої постіндустрі-альної економіки відзначають у своїх дослідженнях також М. Кастельс, О. БратІмов, Ю. Горський, М. Делягін, О. Коваленко, О. Нагорний, А. Суріков, О. Неклесса, В. Хорос, Ю. Шишков та інші. Ця проблема тісно пов'язана з проблемою відносин «центр — периферія», зрос­таючою соціально-економічною поляризацією між розвинутими І сла­борозвинутими країнами.

В.Л. Іноземцев указує на те, що, оскільки дотепер поняття глоба­лізації не одержало досить однозначного визначення, багато дослід­ників абсолютизують суто кількісні параметри змін, що сьогодні відбу­ваються. У цьому контексті глобалізація розглядається як соціальний процес, у ході якого стираються географічні межі соціальних і куль­турних систем, а населення дедалі більше усвідомлює зникнення цих кордонів. Виникають також спроби морально-етичного обґрунту­вання глобалізації, що стала ідентифікуватися з ідеєю «відкритого суспільства».

Російський учений закликає визнати, що «ніякої глобальної еко­номіки сьогодні не існує, а є лише господарська система, у якій еконо­мічний і соціальний розвиток більшості країн величезною мірою зумов­лений прогресом постіндустріального світу І його здатністю впливати на розвиток подій». Він вважає, що насправді «сьогодні йде активний розвиток процесів інтернаціоналізації, які мають своїм результатом подолання політичної й ідеологічної роздробленості світу і зведення нових економічних бар'єрів. Про нову якість соціального розвитку можна буде говорити тільки тоді, коли почне долатися економічний поділ світу, а це можливо за умови, що нова, постекономічна система мотивації буде засвоюватися в планетарному масштабі»¹⁶.

Справді, сучасні тенденції процесу глобалізації далеко не в усьому такі самоочевидні, як це здається на перший погляд. У першу чергу викликають сумнів такі феномени, як «поширення ліберальної демо­кратії», «перевага ринкових сил в економіці» та її «інтеграція»: попри об'єктивні підстави для тверджень про такі тенденції, їхній реальний зміст глибоко суперечливий. Це залишає відкритим питання про те, що ж насправді являє собою глобалізація. Мається на увазі хоча б процес функціональної стратифікації держав, що підсилює розрив між висо-корозвинутими постіндустріальними державами й іншим світом. Сьогодні перші вже не мають можливості «скинути пар» без ризику фізичного вимирання величезних мас людей, але чи можна при цьому Ідентифікувати безвихідь західної моделі розвитку з незворотністю глобалізації?

Д. Пізано попереджає про небезпеку перебільшення значення гло­балізації, ставлячи питання про те, чи насправді процес інтернаціо­налізації господарської діяльності стає глобальним. Він відзначає, що

принаймні половина країн, що розвиваються, не відчула росту торгівлі й інвестицій, які асоціюються із глобалізацією. У межах скептичного підходу британські економісти П. Хірст та У. Томпсон узагалі ставлять під сумнів правомірність розгляду глобалізації як унікального явища наших днів. Капіталізм завжди був інтернаціональним, і глобалізація світової економіки означає створення ідеальної моделі всесвітнього господарства на основі діяльності ТНК, що втрачають свою державну приналежність. Але сьогодні світ ще дуже далекий від такого ідеалу. Крім того, міжнародна торгівля сьогодні носить більше регіональний, ніж загальний характер (80% — між країнами-членам й ОЗСР), а сама вона складає лише близько 20% ВНП світових економічних лідерів — США, ЄС, Японії.

Під впливом світової фінансово-економічної кризи голос скеп­тиків значно посилився. Як заявляє І. Валлерстайн, «ми рухаємося у світ протекціонізму — забудьте про так звану глобалізацію. Ми йдемо до набагато безпосереднішої ролі урядів у виробництві. Навіть США й Британія частково націоналізують банки й вимираючі великі підпри­ємства. Ми йдемо до урядів популістського перерозподілу, що може набути форми або лівоцентристської соціал-демократії або вкрай правого авторитаризму. І ми йдемо до гострого соціального конфлікту усередині країн, де кожний бореться за свій шматок пирога. У най­ближчій перспективі це, загалом, неприємна картина»¹⁷.

¹⁶ Иноземцее В.Л. Глобализация: иллюзии й реальность // Свободная мысль. — XXI. — 2000. — № 1. — С. 74.

17 Иммануил Валлерстайн о современном кризисе // Социс.— 2009. №6. —С.93.

П. Хірст та У. Томпсон вважають глобалізацію міфом, спрямованим на приховування конфронтаційної реальності розвитку міжнародної економіки, яка представляє жорстко стримуваний баланс сил трьох регіональних блоків — Північної Америки, Європи і Східної Азії, в ареалі яких національні уряди зберігають всю колишню могутність. Критики мондіалізації і мондіалістського підходу до глобалізації також звертають увагу на внутрішні проблеми, що виникають у лідерів цього процесу. Так, П. Б'юкенен і інші американські ізоляціоністи сприймають глобалізацію як систему допуску на багатий і справедливий американ­ський ринок демпінгових товарів з країн з майже рабською працею, як втечу вільного американського капіталу в зони дешевої робочої сили, що руйнує американську економіку і позбавляє роботи великі маси власне американців. У цьому сенсі П. Б'юкенен назвав глобалізацію «заміною комунізму» як головного противника США.

Ряд сучасних тенденцій, витлумачених як прояви глобалі­зації, насправді мають до неї дуже опосередковане відношення. Так, М.О. Косолапов відносить до джерел процесу глобалізації окремі дії й у цілому активність суб'єктів світової економіки і політики, насамперед США, спрямовані на забезпечення їхніх поточних інтересів І цілей, головним чином на закріплення і зміцнення їхнього домінуючого поло­ження через монопольну конкурентоздатність.

Різноманітні інтерпретації природи глобалізації, справді, формують колоритну картину цього феномену, однак у переважній більшості вони лише частково, фрагментарне його описують. Напевно, сьогодні дати узагальнене, всеохоплююче визначення глобалізації неможливо. Значно актуальнішим є питання про визначення її рушійних сил, закономір­ностей, можливостей та шляхів впливу на її розгортання. Це особливо важливо в умовах спроб глобальних лідерів скористатися самою темою глобалізації для нав'язування науковому співтовариству і міжнародній громадськості думки про безальтернативність існуючого вектора глоба­лізації. У працях О.С. Панаріна ґрунтовно доведено принципову нето­тожність глобалізації та глобалізму, що дозволило розкрити перехідний характер останнього, можливість і необхідність активно впливати на розвиток глобалізаційного процесу з метою подолання негативних рис системи глобалізму.

Поряд з позитивними оцінками глобалізації в міру просування у цьому напрямку зростає число дослідників, які застерігають, що кон­кретні її втілення сприяють реалізації зовсім інших цілей, ніж були декларовані, як-от: диференціації та фрагментації світу, сегрегації люд­ських суспільств, дискредитації ідей демократії і права тощо. Американ­ський аналітик Мойзес Наїм називає «п'ять війн» (загроз) глобалізації, що стають найбільш значущими проблемами сучасного суспільства. Це розповсюдження наркотиків, наростання корупції, незаконне вико­ристання інтелектуальної власності, поширення нелегальної міграції людей і відмивання грошей. Дослідники відзначають також, що амбі­валентність методів глобального управління сама по собі може стати чинником, який дестабілізує світову ситуацію, що наочно продемон­стрували фінансова криза 1997-1998 років та новітня фінансово-економічна, що розпочалася у 2008 р.

Дедалі очевиднішими стають кризові наслідки глобалізаційних про­цесів. Прояви кризовості в її глобальних вимірах відзначають, зокрема, такі дослідники, як О. Богомолов, Б. Єрасов, Дж. Гелбрейт, X. Мартін, Г.-П. Шуманн, Дж. Сорос, Дж. СтіглІц. Глобалізація створила ста­новище, за якого великі кризи поширюються в планетарному масштабі, не зустрічаючи опору, за висловом Ж. Бодріяра, «вірусним шляхом». Світова криза актуалізувала алармістські погляди на глобалізацію. Так, Л. Ларуш категорично заявив: «Глобалізація — найбільша афера XX століття». С. Кара-Мурза вважає, що «глобалізація — це світова контр-культурна революція. Це реванш Темряви». З іншого боку, під впливом світової фінансове-економічної кризи темпи самої глобалізації помітно сповільнилися. Хоча в міру виходу економіки з кризи процес глоба­лізації відновиться, її темпи вже не будуть такими серйозними, як у докризовий період.

Президент Франції Ніколя Саркозі на відкритті 40-ї зустрічі Всесвіт­нього економічного форуму в Давосі 28 січня 2010 р. заявив: «Нинішня криза не просто глобальна криза, і це не криза в процесі глобалізації. Нинішня криза — це криза самої глобалізації. У певний момент вия­вилися вади всього нашого світогляду. Саме це нам треба виправити. Звичайно, без ефективної фінансової системи, без вільного руху товарів і послуг, без конкуренції процвітання неможливе. Але фінанси, вільна торгівля й конкуренція — це не мета, а засоби. З того моменту, коли ми вирішили, що ринок завжди правий, і будь-які фактори, що суперечать цій ідеї, не слід брати до уваги, глобалізація вийшла з-під контролю».

У цій атмосфері Фредерик Лордон, науковий директор Лабораторії спінозистського аналізу економік у Сорбонні, висловлює думку, що гло­балізація, заснована на лібералізації й дерегуляцїї, завершена. Мета гло­балізації (створення єдиного світу) увійшла в суперечність Із методами — послідовним послабленням регулюючих інститутів. Учений вважає, що успішна економічна глобалізація неможлива без політичної, а для цього немає інститутів легітимації й дисципліни. Та ж Всесвітня торговельна організація — просто майданчик для з'ясування балансу інтересів, а не реальний регулюючий механізм. «Глобального політичного суспільства просто немає», а без цього політична глобалізація сьогодні — це небез­печна химера. Тому Ф. Лордон робить висновок, що справді ефективна інтеграція можлива сьогодні лише на регіональному рівні.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Азроянц З.А. Глобализация: катастрофа или путь к развитию? Современньїе тенденции мирового развития и политические амбиции,— М.: ИД «Новьій век», 2002.

2. Бебик В.М., Шергін С.О,, Дегтерьова Л.О. Сучасна глобалістика: провідні концепції і модерна практика: Монография. — К.: Ун-т «Україна», 2006.

3. Бек У. Что такое глобализация? (Ошибки глобализма — ответьі на глобализа-цию) / Пер. с нем. А. Григорьева и В. Седельника. — М.: Прогресс-Традиция, 2001.

4. Богомолов Б.А, Глобализация: некоторьіе подходьі к осмьіслению феномена / Б.А. Богомолов // Вестник Мос. ун-та. Сер. 12. Политические науки. — 2004. — №3.

5. БутенкоА.П. Глобализация: сущностьи современние проблеми//Социально-гуманитарньїе знання. — 2002. — № 3.

6. ВолодинА.Г., Широков Г.К. Глобализация: начала, тенденции, перспективи.— М.: Ин-т востоковедения РАН, 2002.

7. Глобалізація і сучасний міжнародний процес / За ред. проф. Б.І. Гуменюка і проф. С.О. Шергіна. — К.: Ун-т «Україна», 2009.

8. Глобализация: многостороннее измерение / Под общ. ред. В.А.Михайлова, В.С. Буянова; Рос. академия гос. служби при Президенте РФ. — М.: Книга и бизнес, 2004.

9. Грани глобализации: Трудньїе вопросьі современного развития / Предисл. М.С. Горбачева. — М.: Альпина Паблишер, 2003.

10. ДахинВ. Глобализация— взгляд историка // Свободная мьісль.— XXI. — 2001. —№5(1507).

11. Дилигенский Г.Г. Глобализация в человеческом измерении // Миров. экономика и междунар. отношения. — 2002. — №7.

12. 3юганоеГ.А. Глобализация и судьба человечества. — М.: Мол. гвардия, 2002.

13. Иноземцее В.Л. Глобализация: иллюзии и реальность// Своб. мысль. — XXI. —

2000. —№1.

14. Карапетян Л.М. О понятиях «глобализм» и «глобализация» // Философские науки. —2003. —№3.

15. Кастельс М. Глобальна ли глобальная зкономика // Зкономические стратегии. —2000, —№3.

16.Клименко А.Ф. Глобализация и ее влияние на воєнную политику и воєнную стратегию// Воєнная мьісль, — 2002.— №5.

17.Койчуев Т. Глобализация— противоречивая черта современного мирового развития // Общество и зкономика. — 2000. — № 3-4.

18. Косолапов НА. Глобализация: сущностньїе и международно-политические аспектьі // МЗ и МО. — 2001. — №3.

19. Кузнецов В. Что такое глобализация?//МЗ и МО. — 1998. —№2.

20. ЛоуиТ. Глобализация, государство, демократия: образ новой политической

науки//Полис.— 1999, —№5.

21. НеклессаА.И. Глобализация: новьійцивилизационньїй контекст// Безопасность Евразии. —2001.—№1.

22. Петров Н. Глобализация как феномен зпохи постмодернизма // Междунар. жизнь. — 2003. — №9-10.

23. Симония Н. Глобализация и неравномерность мирового развития // МЗ и МО.—2001, —№3.

24.СпиридоновоВ.И. Амбивалентность глобализации // Полигнозис.— 2003.— №1.

25.ТранснациональньІе процессьі: XXI век/ Под ред. Г.Ю. Семигина. — М.: Соврем. зкономика и право, 2004.

26.Трофименко Г.А. О глобализации международньїх отношений //США-Канада: зкономика, полишка, культура. — 2003. — №6.

27. Удовик С.И. Глобализация: семиотические подходьі. — К.; М.: Ваклер; Рефл-бук, 2002.

28.УткинА.И. Главньш процесе зпохи — глобализация // США-Канада: экономика, политика, культура. — 2001. — №3.

29. Уткин А.И. Глобализация: процесе и осмьісление. — М.: Логос, 2002.

30.Хозин Г.С. Глобализация международньїх отношений: обьективная тенденция или стратегия США // США-Канада: зкономика, политика, культура.— 2000.—№1.

31.Чешкое М.А. Глобализация «без берегов» и самоопределение глобалистики // Безопасность Евразии. — 2002. — № 1 (7).

32. ШепелєвМ.А. Глобальний мир, Ordo Nouvo и новая политическая наука. Монография. — Днепропетровск: Журфонд, 2002.

33. Эльянов А. Глобализация и расслоение развивающихся стран // МЭ и МО.— 2000.—№6.

34. Юрлое Ф.Н. Социальние издержки глобализации //Социс. — 2001. — №7.