Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Обговорення головних теоретичних положень. Розуміння студентами сутності уроку-діалогу та уроку-монологу як форм організації взаємодії вчителя й учнів у навчальному процесі дає змогу з'ясувати місце та




Читайте также:
  1. Методика проведення теоретичних та практичних уроків
  2. Обговорення головних теоретичних положень
  3. Обговорення головних теоретичних положень
  4. Обговорення головних теоретичних положень
  5. Обговорення головних теоретичних положень
  6. Обговорення головних теоретичних положень
  7. Обговорення головних теоретичних положень
  8. Обговорення головних теоретичних положень
  9. Обговорення головних теоретичних положень

Розуміння студентами сутності уроку-діалогу та уроку-монологу як форм організації взаємодії вчителя й учнів у навчальному процесі дає змогу з'ясувати місце та особливість використання монологу як різно­виду усного мовлення вчителя на уроці.

Засвоєння учнями знань під час слухання монологу вчителя — складна психічна дія. У слухачів активно працюють уява, мислення, але нерідко без опертя на чуттєве сприймання. Навантаження припадає переважно на слуховий аналізатор, натомість зір, за допомогою якого в природних умо­вах людина отримує 4/5 інформації, залишається пасивним. Учитель має подбати про унаочнення викладу, а також про гармонізацію мімічної та пантомімічної виразності зі змістом повідомлення як вияв ставлення пе­дагога до предмета розповіді, що «зчитується учнями». Під час слухання згортаються мовленнєві, вимикаються моторні акти школярів. Наванта­ження на одні й ті самі рецептори при гальмуванні інших призводить до швидкого стомлювання, розпорошення уваги, що може спричинити випа­діння зі свідомості учнів якоїсь ланки міркувань і зруйнувати цілісність сприймання матеріалу. Вчитель мусить постійно здійснювати зворотний зв'язок, щоб розуміти, як діти усвідомлюють інформацію, і використову­вати у своїх діях прийоми підтримання уваги школярів.

Темп викладу та осмислення під час слухання не збігається. Час, відведений для розповіді, коротший за час, потрібний для свідомого об­думування. Адже учень, сприймаючи матеріал, виконує одночасно кілька дій: він повинен почути, сприйняти, побачити внутрішнім зором (якщо немає предметної наочності) те, про що йдеться, зіставити зі своїм досві­дом і попередніми знаннями; осмислити істотні характеристики пред­мета розмови. Така багатофункціональна діяльність учня буде ефектив­ною, коли вчитель забезпечить її своєю багатофункціональною діяльніс­тю, що має містити не тільки інформування, а й активізацію діяльності учнів (уяви — через включення словесних образів, пам'яті — через зіставлення з попереднім досвідом і відомими знаннями, мислення — через залучення до обмірковування). Необхідні семантичні паузи. Темп викладу має контролюватися вчителем з орієнтацією на діяльність учнів.

Важливо пам'ятати і про інші труднощі, на які може натрапити учень. Це — нечіткість уявлень під час сприймання окремих слів і висловів на слух. Отже, доцільним буде використання дошки, на якій фіксуються син­хронно з викладом нові поняття, дати, назви тощо. Складність — і в неможливості під час слухання зупинитися, повернутися до попередньо­го матеріалу, бо відстанеш (усне мовлення розгортається лінійно на відміну від письмового, що дає змогу зупинитися і діяти у власному темпі).




Щоб усунути труднощі, вчителеві доцільно підкреслити головне, повторити найважливіші висновки, допомагаючи слухачеві утримува­ти головну думку і не збочувати на неістотне.

Такі утруднення можуть перетворитися на значні перешкоди на шля­ху до ефективної діяльності школяра. Тому важлива передумова під час розроблення монологу — виходити з можливостей дитини, забезпечую­чи ЇЇ активну діяльність під час сприймання навчального матеріалу.

У педагогіці активізацію навчання розглядають як мобілізацію вчи­телем (за допомогою спеціальних засобів) інтелектуальних, моральних, фізичних сил учнів на досягнення конкретних завдань навчання й ви­ховання (Т. Шамова), тобто це залучення цілісної особистості школяра до процесу уроку, а не тільки стимулювання його пізнавальної діяль­ності. Активізуючи сприймання учнями нового матеріалу, вчитель спря­мовує свої зусилля на забезпечення зв'язку процесів засвоєння знань і розвитку учнів; він формує пізнавальний інтерес та інші види моти­вації стосовно теми повідомлення; забезпечує умови активного само­стійного осмислення учнями матеріалу; допомагає з'ясувати важливі положення, щоб утворилася система знань; залучає кожного школяра до взаємодії. Отже, складники активізації сприймання під час викладу нового матеріалу є такими: мотивація навчання, організація осмислен­ня, систематизація знань та індивідуалізація впливу вчителя. Ми бачи­мо: виклад нового матеріалу — не транслювання готових знань, а органі­зація пізнавальної діяльності учнів, така взаємодія, коли вчитель у про­цесі розповіді створює умови для активного сприймання інформації і формування у слухачів власних висновків. Цими умовами є ситуації співроздумів і співпереживань у педагогічному процесі.



Як такі ситуації створити?

Спгвроздуми — внутрішній механізм контакту, мисленнєва співдія вчителя й учнів, що визначається залученням обох сторін до єдиної активної діяльності щодо розгляду проблеми. Досягається спроможніс­тю педагога публічно мислити, демонструвати власні роздуми, вмінням порушувати проблеми, послідовно й логічно їх розв'язувати.

Співпереживання — внутрішній механізм контакту, в основу якого покладено психічне явище «зараження», зумовлене зацікавленістю, пе­реконаністю, емоційним піднесенням учителя, його здатністю створюва­ти систему образних бачень, що породжує емоційну реакцію слухача (за І. Зимньою).

Розглядаючи урок-діалог та урок-монолог, ми переконалися, що роз­межування їх відбувається не за зовнішніми ознаками (скільки осіб бере участь у розмові), а за внутрішніми, психологічними характерис­тиками. Урок-монолог будується на суб'єкт-об'єктних засадах, а діалог передбачає суб'єкт-суб'єктну взаємодію, активізацію діяльності учнів.



Уведення монологу як різновиду усного мовлення вчителя в урок-діалог, по суті, потребує трансформації його у внутрішній, прихований діалог. При одноосібному викладі матеріалу вчителем (а така потреба


постає тоді, коли бесіда недоцільна через брак досвіду учнів), тобто під час зовнішнього монологу, ми організовуємо взаємодію з класом, залу­чаємо учнів до активного пізнавального процесу завдяки діалогізації змісту і форм повідомлення.

Діалогізація — композиційно-стилістичний прийом, що полягає у введенні елементів діалогу у виступ. Це спонукає до внутрішнього, мис-леннєвого діалогу (В. Біблер) кожного слухача.

Як розробити діалогізований монолог?

1. Виробити установку на діалогічне спілкування з класом. Обмірку­
вати шляхи співвіднесення інтересів учнів зі змістом уроку, способи
«передачі» мети вивчення теми. Ввести у монолог звернення до ауди­
торії, спираючись на зчитування її станів, демонструвати спільність («ми»,
«поміркуймо»).

2. З'ясувати головні тези, над якими повинні думати учні. Розподі­
лити інформацію на блоки, орієнтуючись на надзавдання. Виробити
систему запитань різного рівня до кожного блоку для організації роз­
думів над проблемою. Ввести різні види діалогу (прямий, непрямий,
внутрішній, риторичний).

3. Обміркувати, які уявлення доцільно викликати в учнів стосовно
конкретної теми. Визначити прийоми організації співпереживання:
введення словесних картин, тропів, укрупнення деталей тощо.

4. Забезпечити взаємодію педагогічною технікою (мовленням і невер-
бальними засобами). Особливого значення потрібно надати діалогізації
повідомлення: модальності мовлення, персоніфікації, установці на від­
повідь.

Модальність мовлення — вияв суб'єктивно-особистісного ставлен­ня педагога та учнів до інформації (за Г. Макаровою).

Персоніфікація — виклад інформації від першої особи, звернення педагога до особистого досвіду, що пов'язаний із предметом повідом­лення (за А. Харашем).

Установка на відповідь — використання педагогом системи засобів (вербальної пропозиції, інтонації, рухів очей тощо), щоб спонукати учнів обміркувати відповідь на питання, дати оцінку фактам (за І. Васильє­вою).


Дата добавления: 2014-12-30; просмотров: 11; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты