Введение. Тенденції розвитку радіотехніки зумовили широке впровадження автоматичних і автоматизованих систем управління

Тенденції розвитку радіотехніки зумовили широке впровадження автоматичних і автоматизованих систем управління, для дослідження і проектування яких необхідне використання системно-інформаційного аналізу. У цьому випадку дослідження ТС пов'язано з поняттями інформаційного опису: ентропія, інформація, кількість інформації, кодування та іншими, що належать до статистичної теорії інформації.

Під час зростання обсягів знань, накопичуваних людством, збільшувалася кількість переданої інформації. Це вимагало вирішення ряду технічних проблем, пов'язаних зі швидкістю передачі, переробленням інформації, її кодуванням і розшифровкою, перетворенням сигналів на вході й виході каналу зв'язку між джерелом інформації та її споживачем. У середині ХХ в. під час бурхливого розвитку науки й техніки зросла роль інформації як засобу спілкування між людьми, між людиною і машиною, між машинами. Лавиноподібне зростання інформації в другій половині ХХ в., що одержало назву інформаційного вибуху, зажадало наукового підходу до інформації, до виявлення її характерних властивостей.

Теорією інформації називають науку, що вивчає кількісні закономірності, пов'язані з одержанням, передачею, обробленням і зберіганням інформації. Теорія інформації, яка виникла в 40-х роках ХХ століття із практичних завдань теорії зв'язку, в цей час стає необхідним математичним апаратом під час вивчення різних процесів керування та систем, в яких можна виділити джерело, приймач і канал передачі інформації.

Неважко помітити, що всі обчислювальні машини (ЕОМ, контролери, логічні пристрої, що програмуються, та ін.) належать до інформаційних систем, основна відміна яких від енергетичних систем полягає в тому, що у них головним об’єктом передачі є інформація, а не енергія. ЕОМ як інформаційна система являє собою сукупність технічних засобів, призначених для формування, передачі, перетворення, перероблення, зберігання й використання інформації. Отже, взаємодія арифметичного (АП) та запам’ятовувального (ЗП) пристроїв в ЕОМ – це класична схема теорії зв’язку (рис.1, а). У загальному випадку, враховуючи процеси оброблення інформації в ЕОМ, цю схему можна подати у іншому вигляді (рис. 1.б), на якому введені наступні позначення: КП – керувальний пристрій; ВхП і ВихП – вхідний (кодувальний) і вихідний (декодувальний) пристрої відповідно.

Рис. 1. Схема перероблення інформації в обчислювальних пристроях: а – взаємодія АП та ЗП; б – загальна схема перероблення інформації

Сучасне розуміння інформації склалося не відразу; вона являла собою сукупність знань, отриманих різними науками: фізикою, біологією, теорією інформації та ін. Хоча фізика намагалася вивчати природні явища в максимально незв'язаній з людиною і її впливом формі, їй не вдалося повністю виключити людський фактор. Це зумовлено такими причинами:

1. При експериментальному дослідженні фізичних явищ не можна обійтися без вимірювання багатьох величин, а без впливу людини не проводяться навіть автоматичні експерименти.

2. Дослідження фізикою технічних пристроїв привело до того, що в їхньому поводженні виявилися сліди людської діяльності (уперше це було помічено в термодинаміці – науці, що вивчає процеси в теплових машинах).

3. Часто припускається, що спостереження ведеться безпосередньо за самою системою Х. Однак на практиці може виявитися, що вона недоступна для спостереження і з'ясовується стан не цієї системи, а деякої іншої системи Y, зв'язаної з нею.

При цьому розходження між системою Х і системою Y, що піддається безпосередньому спостереженню, можуть бути двох типів:

- розходження через те, що деякі стани системи Х не відображаються системою Y;

- розходження через помилки (неточності вимірювання параметрів системи Х і неточності під час передачі повідомлень).

Виявилося, що без введення спеціального поняття ентропії (від гр. entropy – перетворення) неможливо описати дії технічних пристроїв. Стрибок у розумінні природи ентропії відбувся, коли Л. Больцман дав її статичну інтерпретацію (1877 р.). Він кинув фразу, що “… ентропія характеризує відсутню інформацію”, але тоді його ніхто не зрозумів.

Після побудови К. Шенноном теорії інформації виявилося, що формула Шеннона для інформаційної ентропії та формула Больцмана для термодинамічної ентропії збігаються.

Для системного аналізу поняття інформації так само фундаментальне, як поняття енергії для фізики. Адже справедливим вважається таке означення кібернетики, запропоноване А.Н. Колмогоровим: кібернетика – це наука, що займається вивченням систем будь-якої природи, здатних сприймати, зберігати і переробляти інформацію та використовувати її для керування і регулювання.

Інформація – це властивість матерії, яка полягає у тому, що внаслідок взаємодії об'єктів установлюється певна відповідність. Чим сильніше виражено цю відповідність, тим повніше стан одного об'єкта відбиває стан іншого, тим більше інформації один об'єкт містить про інший.

Слід розрізняти поняття ”інформація” і “повідомлення”. Повідомлення – це форма подання інформації. Під час передачі повідомлення має бути попередньо перетворено в сигнал. Сигнал – це матеріальний носій повідомлення, фізична величина, що змінюється та відображає повідомлення, засіб перенесення інформації в просторі та часі.

Як сигнали використовуються не об'єкти самі по собі, а їхні стани, причому не всякий стан має сигнальні властивості. Відповідність між сигналом та інформацією, що ним переноситься, встановлену за спеціальними правилами, називають кодом. У штучних системах кодом називають комплекс правил утворення сигналу (синонімом коду в техніці є модуляція), який покладено в основу роботи відповідних кодувальних пристроїв.

Математичний опис сигналів містить набір функцій параметра t (кожну таку функцію називають реалізацією) та ймовірнісну міру на множині реалізацій. Цей опис називають ансамблем. Він має такий вигляд:

, (1)

де – реалізація сигналу в момент часу t; – імовірність появи реалізації , причому , m – кількість значних реалізацій сигналу.

Пристрій, що здійснює вибір повідомлень з ансамблю повідомлень у системах перероблення інформації, називають джерелом повідомлень.

У зв'язку із цим ентропія – міра невизначеності випадкової величини зі скінченним числом можливих значень, що зв’язана з одним символом (елементом, реалізацією) повідомлення (сигналу), тобто

, (2)

де – імовірність (міра невизначеності) появи i-го елемента повідомлення.

У загальному випадку ентропію можна виразити як кількість інформації, що припадає на одну реалізацію (відлік) сигналу, тобто як міру зняття невизначеності під час прийому сигналу. Використовуючи вираз (2), отримаємо

(3)

за умови, що .

Особливе місце в статистичній теорії інформації займає питання вибору кількісної міри інформації. У виразах (2) – (3) ця міра двійкова, суть якої можна визначити як кількість інформації, що дорівнює двійковому логарифму від двох рівно ймовірних можливостей:

(біт),

тобто одна двійкова одиниця (біт) являє собою результат вибору із двох рівно ймовірних можливостей.

Примітка

Значення основи а логарифма під час вимірювання інформації та ентропії можуть бути різними, тому що вони визначають масштаб вимірювання. На сучасному етапі розвитку інформаційних систем крім бітів користуються такими одиницями виміру: при – у нітах; при – у дітах.

У цьому випадку кількості інформації під час дослідження систем можна дати таке наочне тлумачення: вимірювання в бітах умовно характеризується кількістю відповідей “так” і “ні”, за допомогою яких можна одержати потрібну інформацію.

Приклад 1. Задумано деяке ціле число Х від 1 до 8 ( ). Необхідно його вгадати, поставивши мінімальну кількість запитань, на кожне з яких дається відповідь “так” або “ні”.

Визначаємо інформацію, яка міститься в повідомленні: “Яке число задумано?” Апріорі всі значення Х від 1 до 8 однаково ймовірні, тобто , отже, за виразом (3)

.

Мінімальна кількість запитань, яку потрібно поставити для з'ясування задуманого числа, становить не менше від трьох, тобто якщо сформулювати запитання так, щоб імовірності відповідей “так” і “ні” були рівними, то достатньо трьох запитань.

Нехай, наприклад, задумано число 3, ми цього не знаємо й задаємо запитання:

Запитання 1. Число Х парне?

Відповідь: ні.

(Висновок: Х – одне з чисел 1, 3, 5, 7).

Запитання 2. Число Х менше за 5?

Відповідь: так.

(Висновок: Х – одне з чисел 1, 3).

Запитання 3. Це число 1?

Відповідь: ні.

(Висновок: число Х дорівнює трьом).

2. Перетворення безперервних сигналів в дискретні

Сигнал являє собою відображення повідомлення і може бути дискретним або безперервним. Визначимо, що всі реальні сигнали скінчені в часі. Тому будь-який сигнал подають у дискретному вигляді.

Квантування безперервних сигналів може бути проведено за часом (рис.2), за рівнем (рис. 3) або одночасно за рівнем і часом.

Квантування за часом полягає в заміні безперервного сигналу дискретним за часом сигналом , значення якого для фіксованих моментів часу збігаються відповідно з миттєвими значеннями безперервного сигналу, унаслідок чого функція заміняється сукупністю миттєвих значень , .

За миттєвими значеннями можна відновити вихідну функцію з певною точністю на основі теорії відображення Найквиста – Котельникова, зокрема, на основі теореми відліків, яка базується на дискретній модуляції безперервних сигналів: будь-яка функція зі спектром, що знаходиться в інтервалі , повністю визначається послідовністю її значень у точках, що знаходяться на відстані одна від одної на 1/2f одиниць часу.

Часовий інтервал між двома сусідніми фіксованими моментами часу, у якому задається дискретна функція, називають інтервалом часового квантування, а величину – частотою квантування.

а б

Рис. 3. Квантування безперервних сигналів за рівнем: а – заміна функції меншим дискретним значенням; б – заміна функції меншим або більшим дискретним значенням

Квантування за рівнем здійснюється двома способами, коли миттєве значення функції заміняється меншим дискретним значенням (рис. 5.3, а) або меншим чи більшим дискретним значенням (рис. 5.3, б) залежно від того, яке із цих значень ближче до миттєвого значення функції. При цьому під час передачі, зберігання або оброблення значення сигналу подається номером-кодом відповідного дискретного рівня.

Приклад 2. Нехай задано безперервний аналоговий сигнал , обмежений смугою частот від 0 до 340 Гц (рис. 4). Зробити перетворення сигналу виду “аналог – код” для передачі його по каналу зв’язку при кількості рівнів квантування .

Рис. 4. Вид безперервного аналогового сигналу для прикладу 2

На початку зробимо операцію дискретизації, тобто перетворення функції безперервного часу у функцію, що квантується за часом. Координатами є миттєві значення функції, вилучені у зазначені моменти часу:

мс.

Далі проведемо операцію квантування за рівнем. Вона зводиться до заміни будь-якого миттєвого значення функції одним з дозволених значень рівня квантування, наприклад відповідно до рис. 3, б.

На рис. 4 миттєве значення за рівнем позначимо горизонтальною рискою, а за часом – точкою (тобто при ). Якщо в цій точці значення функції лежить в інтервалі , то чисельно воно визначається шляхом присвоювання найближчого за величиною одного з двох кінцевих значень інтервалу або , тобто або при та . У випадку, коли , то величина береться такою, що дорівнює або .

Наприклад, для першої риски ( ) числове значення безперервної функції лежить в інтервалі, оскільки квантування значення визначено до найближчого цілого числа, тобто . Таким чином для всіх шости “рисок” функції одержимо цифровий двійковий код при :

– 1 (001); – 3 (011);

– 5 (101); – 6 (110);

– 6 (110); – 6 (110);

– 6 (110); – 5 (110);

– 4 (100).

Отриману цифрову форму аналогового сигналу , поданого у вигляді кодової комбінації, зображено на рис. 5.5.

Рис. 5. Цифрова форма сигналу

Максимальна кількість значущих станів за рівнем (кількість відліків) визначається співвідношенням

, (4)

де – діапазон зміни сигналу; Δ_k – крок квантування (різниця між сусідніми рівнями квантування); g – зведена середня квадратична похибка (у відсотках) або похибка, що відповідає кроку квантування.

Під час квантування за рівнем з'являються методичні похибки, що пов'язані із заміною дійсного значення реальної функції її дискретним значенням. Цю похибку називають похибкою квантування за рівнем (шумом квантування). Використовуючи умови, наведені у прикладі 2, знайдемо шум квантування (див. рис. 4):

. (5)

Похибка квантування має випадковий характер, причому під час квантування за рівнем першим способом (див. рис. 3, а) ця похибка завжди від’ємна й змінюється в діапазоні ; за другим способом – у діапазоні . Закон розподілу залежить від закону розподілу функції , але при досить великій кількості рівнів квантування закон розподілу підпорядковується закону розподілу рівної ймовірності, а саме у таких випадках:

- при заміні дійсного значення функції найближчим меншим значенням

(6)

з математичним сподіванням похибки квантування і дисперсією ;

- при заміні дійсного значення функції меншим або більшим дискретним значенням

(7)

з математичним сподіванням похибки квантування і дисперсією .

З урахуванням похибки d зведена середня квадратична похибка, що відповідає кроку квантування Δ_k, визначається таким виразом:

за умови, що , (8)

де N – кількість інтервалів, на які розбивається динамічний діапазон сигналу під час квантування, – середнє квадратичне значення похибки квантування.

Реальна кількість значущих станів за рівнем (кількість відліків) на одиницю перевищує кількість інтервалів квантування, тобто

. (9)

Приклад 3. Сигнал, переданий по каналу зв'язку, квантується за рівнем способом заміни його миттєвих значень найближчим меншим рівнем квантування. Визначити реальну кількість рівнів квантування сигналу за умови, що зведена середня квадратична похибка не перевищує 0,3 %.

При заданому способі квантування похибка квантування від’ємна із середнім квадратичним значенням відповідно до виразу (6)

.

З урахуванням виразу (8) зведена середня квадратична похибка становить

.

Отже, реальна кількість рівнів квантування сигналу згідно з виразом (9) буде

.

Таким чином, можна зробити висновок, що випадкові процеси є адекватною моделлю сигналів. Крім того безперервні сигнали допускають дискретне подання. На цій основі виникла теорія інформації, що розглядає сигнальну специфіку процесів.

Оглавление

Введение……………………………………………………………………….4

РАЗДЕЛ 1. ЯЗЫК КАК ОБЪЕКТ ИЗУЧЕНИЯ………………………….......5

Тема 1. Определение понятия «язык»………………………………………..5

Тема 2. Направления изучения языка………………………………………...8

Тема 3. Функции языка ………………………………………………………13

Тема 4. Отношение языка к смежным понятиям…………………………...17

Тема 5. Возникновение и развитие языка…………………………………...23

Тема 6. Научные методы в лингвистике…………………………………….31

РАЗДЕЛ 2. ЯЗЫК КАК СИСТЕМА…………………………………………40

Тема 7. Языковые знаки………………………………………………………40

Тема 8. Система и структура языка………………………………………….48

Тема 9. Грамматические категории и способы выражения грамматических значений……………………………………………………………………….79

ПЛАНЫ СЕМИНАРОВ (ПРАКТИЧЕСКИХ ЗАНЯТИЙ)…………………87

Примерные вопросы к экзамену……………………………………………..95

Рекомендуемая литература…………………………………………………...98

Введение

«Теория языка» - дисциплина, открывающая изучение лингвистических дисциплин. Её основная задача – сформировать базовые представления о языке, языкознании и смежных областях знания, обеспечить студентов терминологическим аппаратом лингвистики. От того, насколько достигнута эта цель, зависит как успешность освоения всех дисциплин лингвистического цикла, качественная подготовка курсовых и выпускных квалификационных (дипломных) работ, так и компетентность будущего учителя-словесника.

Достижению этой цели призвано способствовать данное учебно-методическое пособие. В нем представлен курс лекций, включающий в себя два раздела «Язык как объект изучения» и «Язык как система», планы семинарских (практических) занятий, снабженные вопросами для обсуждения, практическими заданиями и терминологическим минимумом. Следует отметить, что курс лекций не даёт исчерпывающих знаний, подготовка к семинарским (практическим) занятиям требует обращения к учебным пособиям и научным работам других авторов, материалам словарей и справочников.

Автором данного пособия используется рейтинговая система оценки знаний студентов, включающая в себя личное участие студента в обсуждении темы семинарского (практического) занятия, оценки за терминологические диктанты, которые проводятся по списку терминологического минимума на каждом семинарском (практическом) занятии, оценка за итоговую контрольную работу и оценка, полученная на экзамене. Экзамен по предмету может быть проведён в классической (билетной) форме или в форме собеседования. При проведении экзамена в форме собеседования студенту предлагается ответить на ряд конкретных вопросов по различным темам курса (см. «Образцы вопросов на экзамене в форме собеседования»).

Автор данного пособия рекомендует составление терминологических картотек с определениями лингвистических понятий, которые представлены в разных источниках, что будет способствовать расширению научного кругозора студента. Кроме того, подготовка к семинарским (практическим) занятиям требует составления плана-схемы изучаемой темы, в котором фиксируются основные понятия и отношения между ними, что обеспечит широту взгляда на изучаемый аспект языка.

Представленные в курсе лекций взгляды на спорные вопросы не являются единственно приемлемыми, в ходе их обсуждения приветствуется любая точка зрения, изложенная обоснованно и убедительно. Повышению обоснованности и убедительности в большой мере могут способствовать как ссылки на мнения известных ученых, так и примеры из речевой практики.

Автор выражает благодарность к.ф.н. Лине Александровне Лисиной за помощь в подготовке пособия.