Англо-американська школа 2 страница

Зверніть увагу на те, що суть подальшого розвитку обліку в Росії полягає в:

- удосконаленні базових принципів і правил бухгалтерського обліку, що забезпечують формування інформації для складання індивідуальної й консолідованої фінансової звітності;

- зближенні правил податкового і бухгалтерського обліку;

- подальшому вдосконаленні системи підготовки й підвищення
кваліфікації кадрів, у тому числі користувачів бухгалтерської звітності;

- розвитку міжнародної співпраці в області бухгалтерського обліку, звітності й аудиторської діяльності;

- подальшому підвищенні ролі професійних суспільних об'єднань у розвитку й регулюванні бухгалтерської й аудиторської професії;

- розширенні сфери контролю за якістю бухгалтерської звітності.

Національні системи обліку

Зверніть увагу, що в XX ст. у багатьох країнах формуються національні системи бухгалтерського обліку. Під системою обліку слід розуміти сукупність елементів обліку, пов'язаних між собою й об'єднаних у єдине ціле, якій притаманні свої методи оцінки основних засобів і нарахування зносу, методи оцінки виробничих запасів, порядок відображення в звітності

71 операцій, виражених в іноземній валюті, підходи щодо до складання форм

звітності, способи контролю за діяльністю підприємств тощо [5].

Слід добре з’ясувати, що на формування національних систем обліку

вплинули як зовнішні, так і внутрішні фактори. До внутрішніх факторів слід

віднести: стадію економічного розвитку країни, рівень законодавчої та

нормативної бази, рівень системи оподаткування, рівень інфляції,

національні особливості та культурні відносини. До зовнішніх факторів

можна віднести: рівень іноземних інвестицій, вплив транснаціональних

корпорацій, наявність кризових явищ у світі та інші.

Зверніть увагу, що національні системи бухгалтерського обліку різних

країн суттєво відрізняються між собою. Це пов'язано з їх історичним і

економічним розвитком, політичною системою, відмінностями законодавчої

бази, загальним рівнем облікової освіти в кожній країні, культурними

цінностями, традиціями тощо. Разом із тим, облікові системи одних країн

можуть впливати на облікові системи інших. Це може бути зумовлено

політичною або економічною залежністю, географічним положенням.

Наприклад, завдяки географічній близькості й тісним економічним зв'язкам,

США значно впливають на облікову політику Канади. Значний вплив на

розвиток теорії та практики у світі також здійснює Великобританія. Про це

свідчить той факт, що майже всі колишні англійські колонії ведуть облік за

британською моделлю (Південна Африка, Пакистан, Індія, Малайзія,

Австралія, Нова Зеландія). Значно меншою мірою порівняно

Великобританією впливають у сфері обліку на свої колишні колонії

Німеччина та Франція.

У країнах зі схожими соціально-економічними умовами системи обліку

мають багато спільного. Тому вчені багато уваги приділяли питанням

класифікації національних систем обліку. Крім того, класифікації систем

обліку можуть допомогти в закріпленні в певній країні бухгалтерської справи

й вибрати систему, яка є найбільш придатною для даної країни.

72 Класифікації систем обліку залежать від того, яку ознаку покладено в

основу класифікаційного групування.

Зверніть увагу на те, що в обліково-економічній літературі найбільш поширеною класифікацією систем обліку є класифікація за суб'єктивно-географічною ознакою, за якою облікові системи поділяються на такі: англо-американську, континентальну й південноамериканську [5, 13, 51].

Англо-американська система обліку охоплює такі країни, як США, Великобританія, Австралія, Гонконг, Ізраїль, Ірландія, Ісландія, Індія, Канада, Кіпр, Мексика, Нідерланди, Центральна Америка та інші. Характерними рисами цієї системи є: наявність великої кількості транснаціональних корпорацій; наявність розвинутого ринку цінних паперів; орієнтація ринку на потреби інвесторів і кредиторів; високий рівень професійної бухгалтерської підготовки.

Континентальна система включає такі країни, як Австрія, Алжир, Бельгія, Греція, Єгипет, Іспанія, Італія, Люксембург, Норвегія, Португалія, Франція, Німеччина, Швеція, Швейцарія, Японія. Характерні особливості цієї системи: сильний вплив ЄС, орієнтація обліку і звітності на інтереси державного управління оподаткуванням; тісний зв’язок із банками, детальна юридична регламентація обліку і звітності.

Південноамериканська система обліку: Аргентина, Бразилія, Болівія, Парагвай, Перу, Чилі, Еквадор. Характерні риси цієї системи: суворо визначена облікова політика, уніфікація принципів обліку; високий рівень інфляції; жорсткий контроль доходів фірм і населення.

Слід також зазначити, що, виходячи із трактування обліку вчені виділяють чотири основні варіанти його трактування, які можуть пояснити існуючі системи обліку й звітності: макроекономічний (Швеція), мікроекономічний (Нідерланди), незалежний (США, Великобританія), одноманітний (Франція, Німеччина).

Зверніть увагу на те, що за сферами впливу на розвиток облікової практики в країнах світу виділяють такі моделі обліку:

1) британську модель, яка впливає на розвиток обліку в Австралії та

Індії;

2) американську модель, розповсюджену в Мексиці й у цілому ряді
латиноамериканських країн, Ізраїлі та Японії;

3) французьку модель, яка існує в Південній Європі, районах
Середземномор'я й у деяких південноамериканських країнах.

Також слід зазначити, що при розгляді питання організації бухгалтерського обліку в зарубіжних країнах виділяють три моделі обліку:

1) англо-американську модель, що практикується більшістю американських, англійських, японських, канадських та голландських підприємств і є, безумовно, домінуючою у світі;

2) французьку модель (вчені називають її франко-німецькою), що широко розповсюджена в Європі;

3) змішану модель, яка поєднує в собі дві попередні домінуючі моделі.
Отже, з’ясування питання класифікацій національних облікових

систем, їх складових і особливостей дозволяє обрати оптимальну концепцію розвитку бухгалтерського обліку країни. Крім того, це дозволяє використати значний міжнародний досвід з організації бухгалтерського обліку на національному рівні з максимальним урахуванням соціально-економічних особливостей конкретної країни.

5.2. Термінологічний словник

Гармонізація бухгалтерської практики –приведення національних бухгалтерських принципів та стандартів у відповідність до міжнародних.

Комерційний баланс– баланс, який визначається як зіставлення на певний момент витрачених підприємством власних і залучених коштів, як частка фінансування й господарського застосування їх у той же момент, у якості діючих складових часток майна; складається з рахунків поточного обліку.

74 Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку –сукупність правил,

методів і процедур обліку, які розробляються Комітетом із міжнародних

стандартів обліку та рекомендуються до застосування країнами світу.

Національна система бухгалтерського обліку- облікова система певної країни, що включає сукупність елементів обліку, пов'язаних між собою й об'єднаних у єдине ціле, якій притаманні свої методи оцінки активів, підходи щодо до складання форм звітності, способи контролю за діяльністю підприємств.

Національні стандарти бухгалтерського обліку –це нормативи з бухгалтерського обліку, які видаються для використання всередині певної країни, і які не суперечать Міжнародним стандартам.

Облікова політика –сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Податковий баланс- баланс, що будується на основі комерційного, і передбачає рівномірний розподіл результатів діяльності між звітними періодами.

Постулати обліку –загальні базові положення обліку, очевидність яких не піддається сумніву.

Принципи бухгалтерського обліку –правила, якими слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Професійні організації з обліку –об’єднання бухгалтерів певних країн із метою підвищення статусу та престижу бухгалтерської професії, проведення науково-дослідної роботи в сфері бухгалтерського обліку, здійснення контролю за професійною відповідністю і якістю роботи бухгалтерів, підготовки нормативних актів з обліку, чи розробки бухгалтерських стандартів.

75 Стандарт ведення бухгалтерського обліку -комплекс документально

оформлених правил ведення обліку, що визначають термінологію, методи,

засоби, сутність обліку при відображенні того чи іншого явища.

5.3. Теми рефератів

1. Фактори формування обліку в різних країнах світу в XXI ст.

2. Вплив професійних організацій на розвиток обліку в різних країнах світу в XX ст.

3. Комерційна освіта та підготовка облікових працівників у країнах світу (XX ст.).

4. Історичний розвиток та принципи побудови планів рахунків різних країн світу.

5. Вплив зарубіжних моделей обліку на розвиток облікової практики в країнах світу в XXI ст.

6. Міжнародні стандарти ведення бухгалтерського обліку та складання звітності.

5.4. Контрольні питання

1. Розглянути характерні особливості обліку у в англомовних країнах у XX ст.

2. Виділити актуальні питання розвитку обліку в Німеччині в XX ст.

3. Пояснити, в чому полягали напрямки розвитку обліку у Франції в XX ст.

4. Які основні періоди розвитку обліку в Росії в XX –XXI ст.?

5. Перелічити фактори, що вплинули на формування національних систем обліку в XX ст.

6. У чому полягають відмінності між основними національними системами бухгалтерського обліку?

7. В яких країнах з’являються перші стандарти ведення бухгалтерського обліку та складання звітності?

5.5. Тестові завдання для перевірки знань

1. Видатними представниками юридичного напрямку у Франції в XX ст. були:

а) Ш. Пангло, Ж.Б. Дюмарше, Ж. Бурнисьєн, Р. Делапорт;

б) Л. Батардон, А. Бомон, Р. Лефор, Л. Совегрен;

в) Р. Делапорт, Ж.Б. Дюмарше, А. Лефевр, Г. Фор.

2. Тимчасове положення про принципи бухгалтерського обліку було опубліковане:

а) Інститутом присяжних бухгалтерів Англії та Уельсу (1880);

б) Американською бухгалтерською Асоціацією (1936);

в) Канадським комітетом зі стандартів бухгалтерського обліку (1973).
3. У США характерними особливостями обліку в XX ст. були:

а) введення карткових форм, співіснування двох видів балансу:
податкового й комерційного;

б) впровадження подвійної бухгалтерії, уніфікація планів рахунків;

в) розвиток законодавчих норм, що регулюють діяльність та облік
корпорацій і введення стандартів бухгалтерського обліку.

4. За суб'єктивно-географічною ознакою облікові системи поділяються на:

а) англо-американську, французьку, змішану;

б) англо-американську, континентальну, південноамериканську;

в) англо-американську, ісламську, французьку.

5. Характерні риси англо-американської системи обліку:

а) сильний вплив ЄС, орієнтація обліку й звітності на інтереси
державного управління оподаткуванням, тісний зв’язок із банками, детальна
юридична регламентація обліку й звітності;

б) суворо визначена облікова політика, уніфікація принципів обліку,
високий рівень інфляції, жорсткий контроль доходів фірм і населення;

в) наявність великої кількості транснаціональних корпорацій, наявність
розвинутого ринку цінних паперів, орієнтація ринку на потреби інвесторів і
кредиторів, високий рівень професійної бухгалтерської підготовки.

6. До континентальної системи обліку належать такі країни:

а) Австрія, Алжир, Бельгія, Греція, Єгипет, Іспанія, Італія,
Люксембург, Норвегія, Франція, Німеччина, Швеція, Швейцарія, Японія;

б) Аргентина, Бразилія, Болівія, Парагвай, Перу, Чилі, Еквадор;

77 в) США, Великобританія, Австралія, Гонконг, Ізраїль, Ірландія,

Ісландія, Індія, Канада, Кіпр, Мексика, Нідерланди, Центральна Америка.

7. Провідною професійною недержавною організацією США в сучасних
умовах є:

а) Американський інститут присяжних бухгалтерів;

б) Інститут присяжних бухгалтерів державних фінансових організацій;

в) Управління зі стандартів бухгалтерського обліку Канади.

8. Провідною професійною організацією спеціалістів у сучасній Росії є:

а) Інститут професійних бухгалтерів Росії;

б) Інститут державних бухгалтерів- експертів;

в) Московське товариство бухгалтерів.

9. Перехід від соціалістичного обліку до ринкових методів і форм обліку в
Росії відбувається:

а) з 1991 р.; в) з 1945 р.;

б) з 1965 р.; г) з 1932 р.

10. Національні стандарти бухгалтерського обліку - це:

а) правила, якими слід керуватися при вимірюванні, оцінці та
реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у
фінансовій звітності;

б) загальні базові положення обліку, очевидність яких не викликає
сумніву;

в) нормативи з бухгалтерського обліку, які видаються для використання
всередині певної країни й не суперечать Міжнародним стандартам.

Література

2, 5, 6, 8, 9, 13, 34, 40, 46, 48 - 50, 51, 54-55.

ТЕМА 6. ЕВОЛЮЦІЯ ЕЛЕМЕНТІВ МЕТОДУ

БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

6.1. Методичні вказівки

78 Вивчаючи дану тему, слід з’ясувати, що бухгалтерський облік має свій

метод, який враховує такі елементи: рахунки, подвійний запис,

документацію, інвентаризацію, оцінку, калькуляцію, звітність і баланс.

Розуміння саме цих елементів бухгалтерського обліку формувалось протягом

тривалого часу як результат широкої наукової дискусії. Усі елементи методу

органічно пов’язані між собою. Їх не можна розглядати окремо, бо вони

перестають виконувати свої функції в бухгалтерському обліку. Особливість

методу бухгалтерського обліку полягає в тому, що сукупність його елементів

забезпечує суцільне, безперервне, взаємопов’язане, документально

обґрунтоване, у вартісній оцінці відображення об’єктів, що обліковуються.

Рахунки й подвійний запис

Зверніть увагу на те, що перші уявлення про рахунки бухгалтерського обліку належать до періоду, коли почалася реєстрація фактів господарського життя, тобто приблизно шість тисяч років тому. Із цього часу бухгалтерія існує як практична діяльність – рахівництво.

Слід відмітити, що саме за часів існування первісного суспільства склалися матеріальні передумови виникнення рахунків. У цей час не тільки розпочалося здійснення підрахунку основних облікових об’єктів, але й була закладена обчислювальна основа обліку. У первісному суспільстві існував господарський облік, який здійснювався тільки в кількісному вимірі. Це було пов’язано з відсутністю в первісному ладі товарно-грошових відносин.

У країнах Стародавнього світу (Стародавньому Єгипті, Стародавній Греції, Шумері й Вавилоні) ми знаходимо перші паростки виникнення бухгалтерських рахунків.

Зверніть увагу на те, що хоча рахунки з’явились як один із перших прийомів бухгалтерського обліку, тим не менш про них можна й потрібно говорити тільки в зв’язку з розповсюдженням подвійної бухгалтерії, яка перетворила всі рахунки в єдину замкнену систему, пов’язану подвійним записом.

79 Вперше визначення рахунку, застосування понять «дебет» і «кредит»,

пояснення подвійного запису наводяться в науковій праці Луки Пачолі -

«Про рахунки та записи» [41]. Крім того, викладені в трактаті правила

відкриття й закриття рахунків та запису операцій, дослідження замкненої

системи рахунків із рахунком «Капітал» в центрі, запропоновані групування

рахунків вплинули на подальші дослідження вчених епохи Середньовіччя та

Відродження в Іспанії: Д. дель Кастіло; в Італії: Д. Манчіні, А. ді Пієтро, А.

Казанова, Л. Флорі, Ф. Гаратті; у Голландії: Я. Імпіна, С. ван Стевіна, А. де

Граафа, К. Гезеля; у Франції – М. де ла Порта, Ж. Саварі, Б. Ф. Баррема, Е.

Дегранжа; у Німеччині: І. Готліба, Ф. Гельвіга.

Зверніть увагу на те, що пояснюючи природу подвійного запису, науковці завжди розходились між собою в поглядах. Залежно від того, який аспект господарських фактів превалював у поясненні подвійного запису, виникло й декілька напрямків у теорії обліку. У кінці XIX - на початку XX ст. виникають школи бухгалтерського обліку, які по різному трактували рахунки й подвійний запис.

Італійська школа бухгалтерського обліку відрізнялась різноманітністю поглядів на рахунки. Прихильники юридичного напрямку (Ф. Марчі, Дж. Чербоні, Н. де Анастасіо, К. Белліні, Дж. Россі) вважали, що на рахунках обліковуються права і обов’язки господарюючих суб’єктів. Усі рахунки пояснювалися як особові. Прихильники економічного напряму (Дж. Кріппа, Ф. Беста) вважали, що на всіх рахунках обліковуються матеріальні цінності, а особових рахунків не існує. Стверджували, що всі рахунки відкриваються не для окремих осіб, а, навпаки, незалежно від осіб за видами майна.

Французька школа (Ж.Г. Курсель-Сенель, Е.П. Леоте, А. Гільбо, Г. Фор, Ж.Б. Дюмарше, П. Гарньє) розглядала рахунки як елементи балансу за видами засобів і процесів, без зв’язку з особами, що стоять за ними. Для цієї школи характерним є розвиток складної системи операційних рахунків. В основу системи рахунків покладено рівність між рахунками власника та рахунками третіх осіб. Вводили регулюючі рахунки до Балансу, і тим самим

80 створили два баланси: „нетто” із регулюючими рахунками й „брутто” без

них. Підкреслювали народногосподарське значення рахунків та рахівництва.

Представники німецької школи (Ф. Гюглі, І.Ф. Шер, Е. Шмаленбах, Ф. Ляйтнер, М. Берлінер) вважали основою обліку не рахунки (як дві попередні школи), а баланс, і тому наполягали, щоб факти господарського життя вивчались не від рахунку до балансу, а від балансу до рахунку. Вони поділяли всі рахунки по відношенню до балансу на активні та пасивні. Зазначали, що кореспонденція рахунків існує тільки для взаємозв’язку між частинами балансу. Створили й використовували в практиці змішані проводки. Запропонували теорії одного ряду рахунків (М. Берлінер), двох рядів рахунку (Ф. Гюглі) та трьох рядів рахунку (Ф. Ляйтнер), удосконалювали плани рахунків.

Англо-американська школа мало цікавилася теорією рахунків. Представники цієї школи (Е.Т. Джонс, Ч.Е. Шпруг) вважали, що набір рахунків у Головній книзі замінює всі правила й постулати, в той час як міркування про предмет і метод змушували їх утримуватися від подібних знань.

Значний внесок у розвиток категорії „рахунок” було зроблено представниками російської бухгалтерської школи. Для Московської школи (М.С. Лунський, Р.Я. Вейцман, О.М Галаган, О.П. Рудановський, М.А. Кіпарісов, Я.М. Гальперін) було характерним визначення рахунків як елементів балансу та уявлення про те, що система рахунків задана балансом, а вивчати облік потрібно від балансу до рахунку. Представниками цієї школи була висунута теза про незалежність інвентаря від плану рахунків.

Представники Санкт-Петербурзької школи (Є.Є. Сіверс, М.О. Блатов, А.М. Вольф, Л.І. Гомберг, Е.О. Мудров, Ф.В. Єзерський, П.І. Рейнбот) стверджували, що баланс – наслідок системи рахунків, тому вивчення фактів господарського життя слід вести від рахунку до балансу. Вони також зазначали, що баланс опирається тільки на рахунки й пов’язаний з інвентарем.

81 Серед радянських вчених категорія „рахунок” розглядалась в працях

П.П. Німчинова і В.Ф. Палія.

Слід також зазначити, що історію розвитку рахунків і подвійного запису досліджували російські вчені Я. В. Соколов [48], Т. М. Малькова [31] і українські вчені - Ф.Ф. Бутинець [5], М.С. Пушкар [44] та ін.

Зверніть увагу на те, що серед сучасних представників української школи бухгалтерського обліку, які досліджували рахунки як елемент методу бухгалтерського обліку в підручниках із теорії обліку, слід відмітити таких вчених, як Ф.Ф. Бутинець [7], М.В. Кужельний [24], В.Г. Лінник [24], М.Т. Білуха [1], В.В. Сопко [52], О.В. Лишиленко [26], Г.Ф. Шепітко [59], Н.М. Грабова [17], С.М. Гольцова [15] та ін.

Документація

На протязі всього періоду існування обліку документ був, і залишається традиційним носієм бухгалтерської інформації.

Вивчаючи дану тему, зверніть увагу на те, що на ранніх етапах розвитку в господарському обліку регістр не відокремлювався від первинного документу. Із часів існування країн Стародавнього Світу й до кінця XIX ст. документація господарських операцій була предметом вивчення, головним чином, торгового права.

Слід засвоїти, що в роботі В. Котрулі „Про торгівлю і досконалого купця" (1458 р.) та в науковій праці Л. Пачолі „Про рахунки і записи" (1494 р.), як і в торговому праві того часу, ще не існувало поняття документу, відокремленого від поняття регістр.

Таке поєднання знайшло також і законодавчу підтримку в першому кодексі торгового права - „Комерційному кодексі" (Ордоннанс, 1673 р.). Слід зазначити, що всі наступні законодавства в цій галузі були пов'язані також із веденням облікових регістрів. Про це свідчать торгові кодекси багатьох країн (Франції, Бельгії, Італії). У цей час купці використовували велику кількість облікових книг, серед яких: Інвентар, Журнал і Головна книга.

82 Зверніть увагу на те, що одним із перших вчених, хто усвідомив

різницю між документами й регістрами, був І.Ф. Шер. У книзі „Бухгалтерія й

баланс" один із розділів має назву „Документи як основа бухгалтерії" [48].

У ньому він вперше формулює, що основою бухгалтерських записів є

документи. Для відкриття записів слугують інвентаризаційні описи, для

поточної реєстрації - первинні виправдні документи. І.Ф. Шер зазначав: „В

сущности ведение книг заключается в хронологической й

систематической обработке документов. Ибо последние являються

историческими источниками бухгалтерии" [48]. Розповсюдження

первинних документів зробило непотрібним Пам’ятну (чернову) книгу.

Зверніть увагу на те, що російська школа зробила суттєвий внесок у розвиток документації. Серед російських вчених необхідно відмітити таких як: С.М. Барац і Є.Є. Сіверс, які у своїх облікових працях значну роль відводили виправдовуючим документам та їх класифікації.

О.П. Рудановський звернув увагу на необхідність скорочення строків представлення до бухгалтерії виправдовуючих документів. Зазначав, що будь-яка затримка встановлених строків порушує інтереси підприємства. Він першим звернув увагу на той факт, що обліковується не сама господарська діяльність, а тільки інформація про неї.

Питання документації досліджувались також в працях Р.Я. Вейцмана, М.А. Кіпарісова, О.М. Галагана, М.О. Блатова. В радянські часи проблеми документації також вивчали В.Г. Макаров [29], В.Ф. Палій [39], Г.Г. Жуйков.

Зверніть увагу на те, що документація як елемент методу бухгалтерського обліку розглядається в підручниках таких відомих сучасних українських вчених, як: М.Т. Білуха [1], Ф.Ф. Бутинець [7], Т.А. Бутинець [3], С.М. Гольцова [15], В.Г. Горєлкін, Н.М. Грабова [17], Г. Кім, В.В. Сопко [52], М.В. Кужельний [24], В.Г. Лінник [24], Л.М. Герасим, Г.П. Журавель, Г.Ф. Шепітко [59].

Інвентаризація

83 Оскільки інвентаризація є складовим елементом методу

бухгалтерського обліку, її здебільшого розуміють значно ширше - як засіб, за

допомогою якого виявляють все те, що не підлягає щоденному обліку, тобто

як засіб приведення у відповідність даних поточного обліку з фактичною

наявністю майна, коштів, фінансових зобов’язань.

Слід з’ясувати те, що інвентаризація є одним із перших прийомів бухгалтерського обліку й має свою давню історію. У країнах Стародавнього світу (Стародавньому Єгипті, Китаї, Стародавній Греції) саме інвентаризація була основним обліковим прийомом.

Зверніть увагу на те, що в епоху Середньовіччя та Відродження питанням інвентаризації приділялась достатня увага. У трактаті Л. Пачолі “Про рахунки та записи” (1494 р.), перша частина якого іменується „Інвентарем”, розповідається, що таке „інвентар” і як слід складати купцям „інвентаризаційний опис”.

А. ді Пієтро - представник італійської бухгалтерської думки XVI ст. і послідовник Л. Пачолі запропонував вчення про інвентаризацію, вперше класифікував інвентаризацію на переоблік нерухомого, рухомого майна й цінних речей.

Й. Готліб – представник німецької бухгалтерської думки XVI ст., пропонував замість складання опису (відомості або книги майна) виконувати записи про натуральні залишки прямо в товарних книгах, в кредит відповідних рахунків. Оскільки на цих рахунках показувався рух товарів, то такий порядок дозволяє бухгалтеру відразу, автоматично, виконувати функції, які забезпечувала порівняльна відомість.

Зверніть увагу на те, що вчені різних світових шкіл бухгалтерського обліку досліджували проблеми інвентаризації. Наприклад, П. де Альвізе – представник італійської школи, послідовник економічного напряму в Італії, в 1934 р. надав повну класифікацію інвентаризації, виділив такі класифікаційні ознаки щодо інвентаризації: за обсягом (повні, часткові); за належністю (майно на підприємстві, поза підприємством); за метою (вступні, подальші,

84 при передачі цінностей, ліквідаційні); за послідовністю (від об’єкта до

регістру, від регістру до об’єкта); за суб’єктом (ординарні – за ініціативою

власника і екстраординарні – за ініціативою зовнішніх органів: судових,

фінансових); за використанням даних (інформативні – вирішують економічні

задачі, доказові – юридичні); за формою описів (усні, письмові, на

механічних носіях).

Е.П. Леоте та А. Гільбо - представники французької школи брали за основу експериментальну оцінку, допускали в книжковому інвентарі переоцінку лише на основі угод, на особливих рахунках порядку та методу, тобто вимагали резервування переоцінок. Вчені вимагали дотримуватися принципу перманентності інвентарю, при використанні якого вплив суб’єктивізму в оцінці завершується в момент укладання угоди й не може проявитися в новій угоді взагалі. Проте принцип перманентної оцінки заперечувався не лише практиками, які вважали такий облік практично не здійсненним, але й представниками італійської бухгалтерської школи, зокрема Ф. Бестою, який вважав таку оцінку небезпечною та такою, що дозволяє зберегти в балансі первинну вартість, яка далеко відступала від дійсності. [ ]

Німецька вчені ХХ ст. (Ф. Гюглі, Е. Шмаленбах, І.Ф. Шер, Г. Нікліш, А. Кальмес, Г. Хольцер, В. Ле-Курт) дотримувались принципу необмеженості в праві оцінки, допускали та визнавали різні методи оцінки, подібно до італійської школи. Поряд з книжковим інвентарем, що підлягає обліку, німецька школа ставила завжди не книжковий (поза обліковий, натуральний) інвентар, який міг вимагати будь-якого відступу від книжкового за даними суб’єктивної натуральної оцінки. [ ]

Зверніть увагу на те, що російські вчені також багато уваги приділяли дослідженню категорій „інвентар” та „інвентаризація”.

Л.І. Гомберг - автор вчення економології (наука про відкриття та ведення рахунків), в якому він визначив та систематизував бухгалтерські категорії та економічні процеси. Один із розділів вчення про економологію

85 присвятив інвентаризації. Він писав, що мета інвентаризації – встановити

„хозяйственную силу предприятия”. [ ]

М.С. Лунський, який очолював московську школу, ввів в теорію обліку такі категорії як „суттєве” і „належне”. Категорії „суттєве” відповідає інвентар, „належне” – баланс. Він зводив інвентар до балансу, і будував баланс на інвентарі, перетворюючи належне в суттєво.

У той час Є.Є. Сіверс, який очолював Петербурзьку школу, визнавав автономне значення цих двох категорій.

О.П. Рудановський виступав проти віднесення інвентаризації до методів бухгалтерського обліку. У своїх ранніх розробках до елементів методу бухгалтерського обліку він відносив реєстрацію, систематизацію й координацію. Але в подальших своїх працях вчений виділяв такі елементи методу: систематизація, координація, оцінка. [ ]

П.І. Савічев приділив увагу інвентаризації незавершеного виробництва.

Питання інвентаризації досліджували також відомі українські вчені: Ф.Ф. Бутинец, Ю.С. Цал-Цалко, Л.Л. Гайдай, О.А. Шпіг, С.В. Бардаш.

Зверніть увагу на те, що інвентаризація як елемент методу бухгалтерського обліку розглядається в багатьох підручниках з теорії обліку таких авторів, як Ф.Ф. Бутинець, М.Т. Білуха, Н.М. Грабова, О.В. Лишиленко, Г.Ф. Шепітко, М.В. Кужельний і В.Г. Лінник, С.М. Гольцова.

Оцінка

Зверніть увагу, що перші уявлення про оцінку пов’язані з системою облікових регістрів Стародавнього Риму. Давньоримський архітектор Вітровій при оцінці споруд у будівництві планував щоденно зменшувати їх вартість на одну вісімдесяту частину первісної вартості. Таким чином, при продажу будівель розраховували рівномірний (прямолінійний) знос. [33]