Англо-американська школа 3 страница

В епоху Середньовіччя використовувалися різні види оцінки. У трактаті „Про рахунки та записи” (1494 р.) Л. Пачолі існують дві протилежні рекомендації щодо оцінки: оцінка за продажними максимально високими цінами і за собівартістю. Застосування оцінки за продажними максимально

86 високими цінами призводило до систематичного завищення величини

капіталу й зменшення суми прибутку, що відображався в звітах. Оцінку за

собівартістю Л. Пачолі пропонував застосовувати в поточному обліку. Саме

в цей період формується поняття оцінки як елементу методу бухгалтерського

обліку.

Слід з’ясувати, що у XIX ст., коли зароджуються школи обліку, проблеми оцінки цікавили багатьох вчених бухгалтерського обліку.

Представники італійської школи, які досліджували економічні аспекти обліку (Дж. Кріппа, Ф. Беста, Р.П. Коффі), визначали оцінку головним фактором обліку, вимагали проведення оцінки за поточними ринковими цінами.

Зверніть увагу на те, що французька школа дотримувалася лише експериментальної оцінки, що ґрунтувалася на даних фактичних зовнішніх угод. Вчені вимагали відокремлення обліку від впливу суб’єктивізму оцінок, збереження оцінки первинних угод аж до нових угод. Представники французької школи (Е.П. Леоте та А. Гільбо) допускали в книжковому інвентарі переоцінку лише на основі угод, на особливих рахунках порядку та методу, тобто вимагали резервування переоцінок. Пропонували всі цінності оцінювати тільки за собівартістю. [ ]

Вивчаючи цю тему, зверніть увагу на те, що для німецької школи був характерний суб’єктивістський підхід щодо оцінки. Представник німецької школи В. Ле-Кутр зазначав, що не може бути єдиної оцінки всіх об’єктів, в залежності від ролі об’єкта в господарстві, його цінності для підприємства може мінятися і оцінка (наприклад, для основних засобів пропонується ціна придбання, для товарів – поточні ринкові ціни, для готової продукції – собівартість; а в необхідних випадках можливі експертні оцінки). Інший представник німецької школи І. Крайбіг також розвивав суб’єктивну оцінку і вважав, що кожна стаття балансу повинна оцінюватися за тими принципами, які в найбільшій мірі підходять для неї. Пропонував основні засоби,

87 сировину та матеріали оцінювати за собівартістю, товари та предмети, що

призначені для реалізації, - за продажною ціною. [ ]

Видатний німецький вчений І.Ф. Шер зазначав, що проблема оцінки розглядається в літературі як одна з найважливіших проблем всієї балансової справи. Він вважав правильним застосовувати оцінку за поточними цінами. Однак рекомендував оцінку за принципом мінімальних цін (якщо собівартість вище продажної ціни, то обирається остання, якщо продажні ціни вище собівартості, то вона й служить для оцінки). Хоча зазначав, що подібна оцінка, а також створення багато чисельних резервів призводили до появи прихованих джерел.

Е. Шмаленбах запропонував динамічний баланс, основну роль якого бачив у відображенні результатів і виявленні прибутку. Допускав оцінку основних засобів за ціною придбання, матеріалів і готової продукції – за нижчою ціною.

Ф. Ляйтнер запропонував класифікацію методів оцінки, згідно з якою ціни поділяв на абсолютні (поточні й продажні, останні можуть бути договірними й ринковими) і відносні (облікові, номінальні, калькуляційні, прейскурантні, за середніми цінами, за собівартістю). Перші засновані на суто абсолютних даних, другі вводяться штучно з метою успішного функціонування бухгалтерського обліку.

Зверніть увагу на те, що в англо-американській школі в другій половині XIX ст. вчені А.Ч. Літтлтон, Р. де Рувер, Б.С. Ямей застосовували переважно принцип інвентарної оцінки (переоцінки цінностей) та балансовий метод. Але в кінці XIX ст. - на початку XX ст. виникла необхідність подальшого вирішення проблеми оцінки, стала застосовуватися оцінка за ринковою вартістю.

Серед представників цієї школи слід відмітити також Ф. Пікслея, який виступав за оцінку за собівартістю. Він підкреслював, що незмінність оцінки (перманентність інвентарю) призводить до утворення прихованих резервів, але це виправдано двома причинами: 1) не можна вважати фінансовим

88 результатом те, що не виявлено в грошах; 2) підприємство має

користуватись фінансовою автономією.

І. Фішер вперше чітко визначив ідею бухгалтерського номіналізму – оцінку за собівартістю. Зазначав, що всі об’єкти бухгалтерського обліку повинні бути виражені в грошовому виразі однакової купівельної сили, а засобами переоцінки повинні бути індекси цін. Отже, передбачалась постійна переоцінка цінностей, відображених в обліку.

Е. Купер дав найбільш повне теоретичне обґрунтування принципу інвентарної оцінки (переоцінки цінностей). Розглядав прибуток як приріст активу, після того як його вартість одержить справедливу й несуперечливу закону оцінку. Таким чином, трактував прибуток як такий, що не випливає з бухгалтерських документів, а пояснювався як реальний приріст багатства – власності підприємства.

Г. Свіней стверджував, що оцінка залежить від цілей господарської діяльності підприємства. Зазначав, що неважливо, скільки заплатили за той чи інший предмет тепер або в минулому. Вважав важливим те, яка ефективність використання цього предмета в майбутньому. Для цього рекомендував використовувати штучно визначену ціну виробництва.

Зверніть увагу на цікаві погляди російських вчених на проблеми оцінки. Засновник російської школи К.І. Арнольд пропонував оцінку за поточними цінами. Він виступав проти оцінки товарів за купівельними цінами або за собівартістю.

Е.О. Мудров і О.П. Рудановський відстоювали метод оцінки за собівартістю як єдиний правильний метод у бухгалтерському обліку.

Л.І. Гомберг пов’язував оцінку із цілями обліку. Дав одну з перших класифікацій видів оцінок (первісна, ринкова, відновлювальна, номінальна, експертна, pro memorie (для пам’яті), залишкова, правова). Зазначав, що єдино правильною може бути оцінка матеріальних цінностей за їх собівартістю.

89 І.Р. Ніколаєв зазначав, що ні оцінка за поточними ринковими цінами, ні

оцінка за ціною придбання (собівартістю) точного уявлення про майновий

стан господарства на даний момент часу дати не можуть. Стверджував, що

при застосуванні мінімальної (найменшої) оцінки можна одержувати баланс,

який перекручує дійсність.

Питання оцінки активів широко обговорювалися й у радянському бухгалтерському обліку, в якому застосовували оцінку майна за первісною вартістю (фактичною собівартістю). Оцінка за собівартістю розвивалася в бухгалтерському обліку з кінця XIX і до початку XX ст.

Слід також зазначити, що поряд з оцінкою майна за фактичною собівартістю в поточному бухгалтерському обліку використовувались облікові ціни, зокрема планова собівартість, прейскурантні ціни, фактурні ціни постачальників. Це зазначають у своїх підручниках із бухгалтерського обліку такі вчені: В. Макаров [29], Т.С. Мітюшкін [35], Н. Чембер [56], В. В. Сопко [52], В. Ф. Палій [39] та ін.

Зверніть увагу на те, що питанням еволюції оцінки приділяли увагу такі вчені, як Я.В. Соколов, Ф.Ф. Бутинець, М.С Пушкар, Н.М. Малюга та ін. Сучасні проблемні питання оцінки досліджуються в роботах багатьох російських вчених: В.В. Григор'єва [18], А.П. Ковальова [21], А.Н. Козирєва [22]. Їх теоретичні розробки характеризуються важливістю запропонованих рішень для практичної діяльності.

Сьогодні в України застосовуються в основному такі види оцінки: за первісною вартістю; за чистою вартістю реалізації (П(С)БО 10); за приведеною вартістю; за справедливою вартістю (П(С)БО 7, 8, 9, 30, 32).

Зверніть увагу на те, що оцінка як елемент методу бухгалтерського обліку розглядається в сучасних підручниках із теорії бухгалтерського обліку та інших наукових працях багатьох українських вчених.: Ф.Ф. Бутинця, Н.М. Малюги, О.С. Бородкіна, А.М. Герасимовича, Г.Г. Кірейцева, В.Г. Лінника, В.В. Сопка, Н.М. Ткаченко, Л. Янчевої, С.М. Гольцової.

Калькуляція

90 Зверніть увагу, що необхідність в обліку і контролі витрат виникла ще

в Стародавньому світі. У Стародавньому Єгипті та Вавилоні здійснювалося

нормування витрат. Норми витрат визначалися розрахунково-дослідним

шляхом. Особливістю обліку витрат було те, що при будівництві храмів і

пірамід враховувалися тільки предмети споживання – продукти, тобто

розраховувалося, скільки видано продуктів людям, що були зайняті на

будівництві. Облік здійснювався в натуральному вимірнику. Хоча

калькуляції в ті часи ще не було, усе ж таки облік витрат здійснювався на

господарському й державному рівнях.

Зверніть увагу на те, що перший крок у розвиток теорії калькуляції належить французьким вченим. Так, наприклад, відомий французький вчений Ж. Саварі (XVII ст.) розробив перші описи методики складання торговельних калькуляцій.

Видатний французький вчений Л. Сей (XIX ст.) наполягав на максимально детальному обчисленні собівартості. Стверджував, що кожний продукт має “свою ціну” - собівартість.

Представник французької бухгалтерської школи XIX ст. Ж.Г. Курсель-Сенель розробив вчення про облік витрат і калькуляцію. Уперше сформував відмінності між обліком витрат і розрахунком собівартості. Підкреслював, що метою обліку витрат є розрахунок собівартості, до якої включав прямі і непрямі витрати.

Зверніть увагу на те, що калькуляція як прийом обліку виникла разом із подвійною бухгалтерією й розвивалась зі зростом народного господарства. Однак відповідне визнання як елемент методу отримала тільки в XX ст.

Найбільший внесок у розвиток калькуляції зробили вчені англо-американської, німецької та російської шкіл.

Представник англо-американської школи Р.Н. Антоні вказував, що калькуляція може проводитися: 1) за центрами відповідальності – для контролю за технологічними процесами і діяльністю осіб, зайнятих у них; 2) за видами виробів (повна собівартість) – для калькуляції цін; 3) за видами

91 виробів (часткова собівартість) – для контролю за використанням вільних

виробничих потужностей. Написав роботу „Основы управленческого учета”

(1977).

Американський вчений Ч. Гаррісон теоретично узагальнив і втілив у бухгалтерський облік систему „стандарт-кост”, що передбачає попередню калькуляцію й жорстке нормування майбутніх витрат. Написав праці „Оперативно-калькуляционный учет производства и сбыта” (1931), „Учет себестоимости в помощь производственнику” (1935). Ці роботи суттєво вплинули на формування теорії калькуляції в інших країнах.

Представник німецької школи А. Кальмес займався розробкою теорії калькуляції. Зазначав, що суть бухгалтерії зводиться до нарахування собівартості, прагнув обчислювати собівартість кожного предмету, який знаходиться на підприємстві. Розподіляв все виробництво на основне й допоміжне. Виділяв витрати комерційного відділу, які не включались до собівартості й загальні витрати, які були частиною собівартості основної продукції. Написав праці, присвячені калькуляції, серед них: „Фабричная бухгалтерия” і „Фабричное предприятие”.

Німецький вчений І.Ф. Шер вважав калькуляцію однією з важливих складових частин бухгалтерії. Сформулював такі правила: 1) необхідне суворе розмежування між виробничими і збутовими витратами: перші входять до напівфабрикатів і готових виробів, останні – тільки до реалізованої продукції; 2) всі калькуляції діляться на попередні, фактичні і наступні; 3) чим більша частка прямих витрат, тим точніша калькуляція; 4) непрямі витрати повинні розподілятися пропорційно раніше визначеній базі. Визначав, що розподіл надає кінцевій калькуляції приблизний характер. Вважав, що цю приблизність можна звести до мінімуму шляхом вибору спеціальної бази для кожного виду витрат. Розробив методику поділу витрат на постійні й змінні, а також прийом, який назвав „мертвою точкою”, що дозволяє встановити момент (дату), з якої підприємство окуповує свої

92 витрати й починає одержувати прибуток. Написав працю „Калькуляція і

статистика в господарстві споживчих товариств”.

Слід також зазначити, що російські вчені багато уваги приділили питанням калькуляції, наведеним у додатку Д.

Зверніть увагу на те, що історія радянської калькуляції пов’язана з розповсюдженням нормативного обліку. Основними джерелами формування радянського нормативного обліку були ідеї А.П. Рудановського про нормування собівартості й система стандарт-кост, що узагальнена американським вченим Ч. Гаррісоном та впроваджена російськими бухгалтерами в теорію і практику обліку. Найбільш вагомий внесок в розвиток теорії калькуляції в цей період зробили Р.Я. Вейцман (ототожнив поняття планова та нормативна собівартість), М.Х. Жебрак (пропонував організувати та вдосконалити синтетичний облік в умовах застосування нормативного методу обліку витрат), В.І. Стоцький (розробив класифікацію калькуляцій, поділив витрати на прямі та непрямі, основні та накладні).

Зверніть увагу на те, що в другій половині XX ст. праці багатьох російських вчених були присвячені питанням застосування господарського розрахунку, обліку витрат і калькулюванню собівартості готової продукції в різних галузях народного господарства. Серед них такі: А.Ф. Аксененко, Е.К. Гільде, М.І. Баканов, П.С. Безруких, І.О. Ламикін, О. Д. Ларіонов, А.Ш. Маргуліс, П.П. Новиченко, В.Ф. Палій, М.З. Пізенгольц, Й.І. Поклад, О.Д. Трусов.

Слід з’ясувати те, що представники української школи в XX ст. також достатньо уваги приділяли питанням калькуляції. Найбільша кількість наукових праць була присвячена проблемним питанням калькуляції собівартості продукції сільськогосподарських підприємств. Внесок української школи в розвиток калькуляції наведено у додатку Е.

Крім того, наприкінці XX - на початку XXI ст. також вийшло багато наукових робіт, присвячених проблемам обліку витрат і калькуляції, серед

93 яких наукові праці Ф.Ф. Бутинця, В.В. Сопка, Л.К. Сука, А.М. Герасимовича,

Б.М. Литвина, Л.В. Нападовської, С.В. Голова.

Звітність і баланс

Зверніть увагу на те, що в Стародавньому Єгипті, Шумері та Вавилоні поточний облік завершувався складанням звітності. Звіти складали за певний проміжок часу (місяць, півріччя, рік, декілька років) за різноманітними показниками: збір зерна, кількість продуктів та інших цінностей на державних складах, доходи господарства, використання робочої сили тощо. Дані у звітах наводились у натуральних вимірниках. Звітність мала публічний характер. Характерною особливістю звітності була її деталізація. За структурою звіти нагадували прибутково-видаткові рахунки. Метою складання звітності був контроль державних ресурсів та їх розподіл. Уся звітність надавалась у вищі державні органи.

Вивчаючи дану тему, зверніть увагу на те, що перші уявлення про баланс пов’язані з балансом державного господарства – книгою „бреваріум”, яку складали в Cтародавньому Римі в I-II ст. до н.е. Так називали регістр бюджетного обліку, у якому відображались кошторисні асигнування та їх виконання як в масштабі всієї держави, так і в окремих провінціях.

Слід з’ясувати, що в епоху Середньовіччя термін „баланс” вперше з’явився в працях В. Котрулі „Про торгівлю і досконалого купця” (1458 р.) і Л. Пачолі „Про рахунки та записи” (1494 р.). В. Котрулі вимагав складати баланси хоча б кожні сім років. У свою чергу Л. Пачолі запропонував щорічне складання балансу і трактував його двояко: як „бланк” (лист) і як технічний прийом. Баланс являв собою „складений в довжину папір, на якому перераховані з правого боку всі довірителі, а з лівого – всі боржники...” [42]. Л. Пачолі також зазначав, що баланс є наслідком подвійного запису.

Зверніть увагу на те, що ідеї, викладені в „Трактаті”, вплинули на розвиток обліку в інших країнах, були розвинені та доповнені вченими.

94 Так, А. ді Пієтро (XVI ст.) трактував баланс як рахунок, яким

закриваються всі рахунки Головної книги. Пропонував нову Головну книгу

також починати з рахунку „Баланс”.

А. Казанова (XVI ст.) зазначав, що не рахунок є частиною балансу, а навпаки, баланс є рахунком, який подається в системі рахунків. Запропонував вести рахунки вступного і заключного балансу.

Д.А. Москетті (кінець XVI ст. - початок XVII ст.) негативно оцінив запропонований Казановою рахунок „Баланс” й визначив баланс як компендіум рахунків.

Цікавим був погляд іспанського вченого Д. дель Кастіло (XVI ст.) на категорію „баланс”. Визнаючи предметом бухгалтерії договори, трактував баланс як такий, що включав всіх осіб, з якими були укладені договори, і відображав обсяг прав і вимог, які випливають із цих договорів.

Серед французьких вчених, що значно вплинули на розвиток цієї категорії, слід назвати таких вчених XVII ст., як Ж. Саварі і Р. Делапорт.

Ж. Саварі поділяв кінцевий баланс на інвентарний і конкурсний. Інвентарний передбачав оцінку за собівартістю, а конкурсний - за продажними цінами на день складання балансу. Він також зазначав, що баланс випливає з інвентарю, і разом вони повинні служити засобом для переоцінки майна, вимог і зобов’язань.

Р. Делапорт розрізняв два види балансу: 1) Bilan, який представляв собою перевірочний баланс тільки оборотів по рахунках без відображення сальдо рахунків тут; при цьому ніяких записів у Головній книзі не робилось 2) Balance, який ототожнювався з інвентарем, складався при закритті рахунків і записувався по Головній книзі. [ ]

Зверніть увагу на те, що в XVIII ст. ще не існувало оборотних відомостей. Їх заміняли пробні баланси, у яких порівнювалися обороти по дебету й кредиту Головної книги. Б.Ф. Баррем запропонував форму пробного балансу, в якій назва рахунків вказувалася по середині таблиці, а суми дебетових і кредитових оборотів наводились зліва і справа. Пробний баланс,

95 так саме як і інвентарний баланс, пропонував складати в кінці кожного

місяця.

У кінці XIX ст. формуються різні світові школи бухгалтерського

обліку, які трактували баланс по-різному. Про це йдеться у додатку Ж.

Зверніть увагу на те, що світові бухгалтерські школи мали різні погляди на баланс як елемент методу. Представники італійської школи трактували баланс як рівність прав і обов’язків господарюючих суб’єктів. Вчені французької школи стверджували, що баланс – це рівність доходів і витрат. Не дивлячись на це, вчених цих двох шкіл поєднувала думка про те, що баланс є наслідком подвійного запису, і він заданий системою рахунків. Представники німецької школи вважали, що основою обліку є не рахунки, а баланс, і тому стверджували, що облік починається з балансу, з якого випливають рахунки. Усередині німецької школи тривали дискусії серед прихильників статичного, динамічного й статико-динамічного балансу. Представники англо-американської школи не пов’язували баланс із рахунками, а трактували його як рівність засобів із кредиторською заборгованістю й капіталом, розглядали баланс як засіб обчислення прибутку.

Зверніть увагу, що значний внесок у розвиток категорії „баланс” було зроблено вченими російської бухгалтерської школи, що наведено в додатку З. Засновник російської школи К.І. Арнольд трактував баланс як об’єктивно існуюче майнове співвідношення, рівновагу між власним майном і кредиторською заборгованістю. Усередині російської школи існували різні погляди на бухгалтерський баланс як елемент методу. Представники московської школи (М.С. Лунський, Г.А. Бахчисарайцев, Р.Я. Вейцман, О.М. Галаган) стверджували, що вивчати факти господарського життя необхідно від балансу до рахунку і від рахунку до документа. На їх думку, баланс – це перетворений інвентар. Крім того, вони наполягали на тому, щоб баланс відображав тільки майно, що знаходиться у власності підприємства. Представники петербурзької школи (Є.Є. Сіверс, А.М. Вольф, О.І. Гуляєв, М.О. Блатов) стверджували, що баланс є наслідком ведення рахунків і основою

96 для складання балансу є рахунки. Зазначали, що баланс не залежить від

інвентарю. Вчені цієї школи пропонували відображати в балансі все майно

підприємства, зокрема й те, що не знаходиться у власності підприємства, а

тільки перебуває в його володінні (орендовані основні засоби; товари,

прийняті на комісію тощо).

Крім того, проблеми радянського балансового обліку розглядали в

своїх працях В.Г. Макаров, А.О. Афанасьєв, М.В. Дмитрієв, С.О. Щенков.

Слід з’ясувати, що історичні аспекти категорії „баланс” досліджували

такі російські вчені: В.Ф. Палій [39], Я. В. Соколов [48], Т. М. Малькова [31]

а також українські вчені Ф.Ф. Бутинець [5], М.С. Пушкар [44], Н.В.

Гавришко [44], Р.В. Романів [44] і Л.В. Чижевська [57] та інші.

Зверніть увагу на те, що баланс і звітність як елементи методу

бухгалтерського обліку розглядаються в багатьох підручниках з теорії обліку

таких українських вчених: М.Т. Білухи [1], Ф.Ф. Бутинця [7], С.М. Гольцової

[15], О.В. Лишиленка [26], М.В. Кужельного [24], В.Г. Лінника [24], Г.Ф.

Шепітка [59] та інших.

6.2. Термінологічний словник

Баланс-брутто -бухгалтерський баланс, що містить регулюючі статті.

Баланс-нетто –бухгалтерський баланс без врахування регулюючих статей.

Бухгалтерська звітність– це система взаємопов’язаних і взаємозумовлених показників, що відображають господарсько-фінансову діяльність підприємства на визначений період.

Бухгалтерський баланс– звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає його активи, зобов’язання й власний капітал на певну дату.

Бухгалтерський документ –письмовий доказ фактичного здійснення господарської операції або письмове розпорядження на право її здійснення.

97 Виправдовуючі документи– документи, що оформляються після

здійснення операції і підтверджують її здійснення.

Документація- це спосіб суцільного і безперервного відображення об'єктів бухгалтерського обліку шляхом використання бухгалтерських документів.

Документообіг –рух документів в обліковому процесі з моменту їх складання на підприємстві або надходження від інших підприємств і до здачі до архіву.

Інвентаризація –спосіб перевірки відповідності фактичної наявності активів та фінансових зобов’язань даним бухгалтерського обліку.

Калькуляція –1) обчислення в єдиному грошовому вимірнику результатів будь-якого господарського процесу; 2) спосіб обчислення в грошовому виразі фактичної собівартості виготовленої одиниці продукції, виконаних робіт, наданих послуг, а також придбаних товарів і виробничих запасів.

Метод бухгалтерського обліку– система способів і прийомів, що забезпечують суцільне, безперервне й взаємопов’язане відображення та економічне узагальнення в грошовому виразі об’єктів бухгалтерського обліку з метою охорони права власності й контролю за процесом отримання прибутку, його руху та розподілу.

Модифікація –вид господарської операції, яка впливає на валюту балансу.

Нормативний облік витрат виробництва –регламентована система обліку витрат у межах норм, при якій витрати понад встановлені норми відносяться на витрати виробництва.

Оцінка– це відображення об’єктів бухгалтерського обліку в єдиному грошовому вимірнику з метою узагальнення їх у цілому по підприємству.

Первинний документ– документ, що відображає господарську операцію в момент її здійснення.

98 Пермутація –вид господарської операції, яка викликає зміни або

тільки в активі, або тільки в пасиві балансу, і не впливає на валюту балансу.

Подвійний запис– принцип тотожного відображення господарських операцій на рахунках, що зумовлює рівність оборотів по дебету й кредиту кореспондуючих рахунків.

Рахунки бухгалтерського обліку– це спосіб групування господарських операцій за економічно однорідними ознаками з метою систематичного контролю за наявністю за змінами засобів та джерел їх утворення в процесі господарської діяльності.

Статмологія– учення про бухгалтерський баланс, створене італійськими вченими на початку XX ст.

6.3. Теми рефератів

1. Еволюція планів рахунків в історії обліку.

2. Форми обліку, що застосовувались за радянських часів та
використовуються в Україні.

3. Еволюція категорій “дебіторська” та “кредиторська” заборгованість в
історії бухгалтерського обліку.

4. Еволюція форм бухгалтерського обліку.

5. Еволюція категорії “амортизація”.

6. Статутний капітал: історичні проблеми обліку.

7. Перші згадки про статутний капітал, порядок відображення його на
рахунку “Капітал”.

8. Сучасний етап розвитку фінансової звітності.

6.4. Контрольні питання

1. Розкрити історичні аспекти виникнення категорії «рахунки».

2. Які історичні передумови виникнення подвійного запису та основні етапи його розвитку?

3. Визначити історичні етапи документації як елемента методу
бухгалтерського обліку.

4. Які історичні аспекти інвентаризації як елемента методу бухгалтерського

обліку ви знаєте?

5. Пояснити, в чому полягає історичний аспект оцінки в бухгалтерському обліку.

6. Які етапи виникнення калькуляції як елемента методу бухгалтерського обліку ви знаєте?

7. Пояснити, для чого потрібно розглядати категорії „звітність” і „баланс” в історичному аспекті.

6.5. Тестові завдання для перевірки знань

1. Твердження, що основою обліку є рахунки, а вивчення фактів
господарського життя необхідно здійснювати, рухаючись від рахунків до
балансу, належить вченим:

а) французької школи; в) німецької школи;

б) італійської школи; г) англо-американської.

2. Наука про відкриття й ведення рахунків називається:

а) економологія;

б) логісмографія;

в) статмологія.

3. Перша спроба побудувати єдиний план рахунків була здійснена:

а) А. де Граафом;

б) Е. Дегранжем;

в) І.Ф. Шером.

4. Одним із перших вчених, хто усвідомив різницю між документами й
регістрами, був вчений:

а) І.Ф. Шер;

б) Ф.Ф. Бутинець;

в) В.Г. Горєлкін.

5. Представники італійської школи пропонували проводити оцінку
матеріальних цінностей за:

а) собівартістю;

б) поточними ринковими цінами;

в) інвентарною оцінкою;

г) прейскурантними цінами.

6. Одну з перших класифікацій видів оцінок (первісна, ринкова,
відновлювальна, номінальна, експертна, pro memorie (для пам’яті),
залишкова, правова) надав:

а) Л.І. Гомберг; в) Е. Шмаленбах;

б) О.П. Рудановський; г) В. Ле-Кутр.

7. Панівним видом оцінки в радянському бухгалтерському обліку була
оцінка:

а) за первісною вартістю (фактичною собівартістю);

б) справедливою вартістю;

в) за мінімальними цінами.

8. Найбільш вагомий внесок у розвиток теорії калькуляції здійснили:

а) Ф.В. Єзерський; І.П. Шмельов; В.В. Ісаков;

б) Р.Я. Вейцман; М.Х. Жебрак, В.І. Стоцький;

в) М.А. Кіпарісов; І.В. Малишев, М.Т. Білуха.

9. Система „стандарт-кост” передбачає:

а) врахування в складі собівартості лише прямих виробничих витрат;

б) ідентифікацію та збір інформації про витрати за кожним видом
діяльності підприємства;

в) попередню калькуляцію й жорстке нормування майбутніх витрат.

10. Висловлення, що основою обліку є не рахунки, а баланс, і тому облік
починається з балансу, з якого випливають рахунки, належить вченим:

а) німецької школи; в) французької школи;

б) італійської школи; г) московської школи.

11. Відомий німецький вчений, який в основу балансу поклад рівняння
капіталу: А-П=К, а сам баланс трактував як засіб для розкриття стадій
кругообігу капіталу, - це:

а) Е. Шмаленбах; в) Г. Хольцер;

101
б) Г. Нікліш; г) І. Шер.

12. Французькі автори виводили подвійний запис з:

а) балансу; в) документів, що надходять до бухгалтерії;

б) рахунків; г) результатів інвентаризації.

13. План рахунків, що грунтується на ідеї балансового групування,
запропоновував:

а) І.Ф.Шер; в) Е. Леоте;

б) Е.Шмаленбах; г) А. Гільбо.

Література

1, 2, 3, 5, 7, 9, 10, 12, 14, 15, 17, 18, 21, 22, 24, 26, 29, 31, 33, 35, 37-39, 44, 45, 48, 50, 52, 55-60.

ТЕМА 7. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В

УКРАЇНІ 7.1. Методичні вказівки