Суспільне становище преси і роль журналістської діяльності

У зв'язку з питаннями літературної обробки журналістського виступу постає не менш важлива проблема щодо методів роботи журналіста при збиранні та вивченні матеріалів. Справа в тому, що від правильної організації його роботи залежить не тільки глибина вивчення змісту матеріалів, але й рівень їх літературного оформлення.

Курс «Теорія журналістики» не може обмежуватись тільки питаннями, пов'язаними зі змістом і формою публіцистичного виступу. Не можна ні на хвилину забувати, що преса, радіо і телебачення виконують важливу суспільну функцію, яка має особливо велике значення. Ці інституції відіграють важливу роль у вихованні трудящих, у мобілізації волі та енергії людей, в організації їх зусиль у розбудові демократичного суспільства. Ось чому ми повинні завжди тримати в полі зору питання дієвості преси.

Сучасна газета наповнена філософським, психологічним, економічним, політологічним змістом, матеріалами, взятими з точних наук тощо. Наука про пресу теж не може бути відокремленою від суміжних суспільних і гуманітарних наук. Вивчення преси вимагає об'єднаних зусиль філософських, історичних, лінгвістичних і літературознавчих дисциплін, а також використання їх методів. При вивченні преси залучення інших дисциплін зовсім не є свідченням неспроможності і недостатності специфічних методів журналістських дисциплін, це, перш за все, результат дальшого неухильного розширення і поглиблення сфери впливу та застосування соціології.

Збагачення методології, союз із суміжними науками, синтез їх методів - генеральна лінія сучасної науки. Без такого синтезу важко розвивати науку про пресу, розірвати цехову закляклість, що й досі заважає розвитку журналістських дисциплін.

У наш час самостійність будь-якої галузі науки не може бути абсолютною. Ізольованість від суміжних дисциплін призводить до відставання і творчої безплідності. Успіх дає тільки тісний зв'язок зі спорідненими галузями наук.

Теорія і практика преси повинні вивчатися в тісному зв'язку і на основі глибокого використання таких суспільних наук, як філософія, політологія, історія України, соціоніка, соціологія, основи держави і права, спираючись на їх новітні досягнення. Крім того, теорія і практика преси немислимі без органічного зв'язку з такими науками, як психологія, організація і економіка народного господарства, економіка ЗМІ, з теоретичними й історичними літературознавчими та лінгвістичними дисциплінами.

Вже давно нові галузі науки не виникають на цілині. Вони формуються або шляхом обмеження частини певного предмета, або на межі кількох галузей науки і зосереджують свою увагу на тих проблемах, які до цього часу самостійно не вивчалися. Протягом останнього сторіччя йшов надзвичайно бурхливий процес розвитку ЗМІ, який викликав потребу у вивченні природи і загальних рис характеру преси як людської діяльності, її суспільної функції, смислу і закономірностей її історичного розвитку, якостей, специфічних літературних форм і зв'язку з читачем.

Визначаючи місце журналіста в житті суспільства, ми говоримо про нього як про людину, яка, не створюючи нічого тривалого, дає багато такого, що є цінним для сучасності; не навчаючи, дає засіб навчитися; її відгуки на сучасні події хоча і не належать до вченої галузі, але їх використовують всі, навіть учені.

Це зовсім не заперечує дослідницького характеру роботи журналіста. Наші ЗМІ глибше підходять до осмислення процесів, які мають місце в суспільстві. Головною рисою сучасної преси стає саме її дослідницький характер; вона все більше стає інструментом впливу на дійсність. Можна простежити, як відшліфовуються її дослідницькі якості, підвищується дослідницький тонус. Газета дає енциклопедично широку картину життя, на її сторінках поєднується пильний інтерес до злоби дня з глибинним дослідженням сучасності.

Життя вимагає від журналістів високої аналітичної культури, зваженого конструктивного підходу, передусім до висвітлення тих гострих питань, до яких особливо чутливий читач. Від журналіста чекають не просто сумлінного мислення, а насамперед глибокого осмислення і всебічного аналізу складних життєвих процесів. Можна сказати, що журналіст поєднує в одній особі компетентність спеціаліста і літературне обдарування публіциста.

Зауважимо, що завданням преси не є чисто наукове пізнання. Преса є одним з найважливіших засобів, за допомогою якого наукове пізнання в суспільному відношенні реалізується. Преса - суспільний реалізатор наукового пізнання. Вона виносить на розсуд громадськості явища та ідеї, відбиває і формує громадську думку. У цьому і полягає специфіка журналістської роботи. Ось чому справді наукове вивчення преси, органів інформації, передач радіо і телебачення абсолютно неможливе без органічного зв'язку з суміжними суспільними і гуманітарними науками.

Вихідним пунктом і базою теорії і практики преси є вчення видатних філософів і політологів про суспільне значення преси, її роль у побудові демократичного суспільства. Для повного розуміння всієї глибини філософських ідей в обґрунтуванні основ преси необхідно чітко уявити, з чого вчені виходили в своїх теоретичних судженнях, з чим погоджувались у попередньому досвіді, що переробляли. Без урахування цього скільки-небудь ґрунтовне судження про різноманітні погляди на пресу, які в ряді випадків висловлювались фрагментарно, просто неможливе.

Теорія і практика вітчизняної преси вивчаються на основі узагальнення її історичного досвіду. Історія служить основою теорії, тільки при історичному розгляді питання можна простежити, які саме закони і як прокладають собі шлях у розвитку суспільної думки, і в якому саме напрямку йде цей розвиток.

Теоретичне осмислення шляхів розвитку преси повинно будуватися на глибокому вивченні основних процесів і закономірностей історичного розвитку.

Найважливішим є те, що сучасна преса - це преса оновленого суспільства, яке знаходиться в процесі становлення і формування. Звідси такі її закономірності, як зв'язок із попереднім досвідом української преси, творче усвідомлення традицій і досягнень перших демократичних вітчизняних газет.

Історія преси, таким чином, є в той же час історією розвитку нашої публіцистичної спадщини в громадській свідомості, історією духовних цінностей. Саме ця специфіка кращих творів газетної і журнальної публіцистики минулого вимагає й особливого підходу до вивчення фактів і явищ історії преси. Не відриваючи певне явище журналістики від історичного грунту, не модернізуючи його під нашу сучасність, ми повинні зрозуміти його живе значення і для нашого часу. Історія преси не тільки кристалізує досвід попередніх поколінь, але і допомагає нам у сучасних змаганнях на ниві демократизації.

Якщо порівняно легко робити узагальнення на основі фактів завершеного історичного періоду, то робота з фактами сучасності надзвичайно складна. Тут можуть виявлятися і виявляються два захоплення: а) абсолютизація емпіричного досвіду, яка буває дуже ненадійною і короткозорою, оскільки вона не може дати точних даних, необмежених можливостями особистого досвіду; б) відірваність від практики взагалі, теоретичні викладки, виведені винятково шляхом логічних дедукцій. В обох випадках мова йде, по суті, про недостатні зв'язки з практикою.

Тому другою важливою особливістю курсу «Теорія журналістики» є те, що він, будучи цілком науковим, повинен разом з тим бути і гостро публіцистичним. Питання про публіцистичний характер курсу - це форма виявлення його громадської активності, питання про його зв'язок з життям, про його злободенність, про широту його громадського подиху, про його громадський розголос. На всі явища життя журналіст реагує з точки зору не корпоративних, а народних інтересів, точніше - загальнолюдських вартостей.