Специфічні ознаки журналістики

Отже, журналістський твір, на відміну від наукового чи художнього, має специфічні ознаки: актуальність, оперативність, політична гострота, практична спрямованість, постійна циклічна повторюваність тем, строгий документалізм та ін.

а) Актуальність(від лат. слова aktyalis - важливий у певний час, злободенний, назрілий) є важливою прикметою саме журналістики. Вона присвячена злобі дня, тому, що хвилює публіку в певний момент. Цю злобу дня ЗМІ підслуховують, вловлюють і виносять на суд громади. Актуальність є однією з підвалин такого важливого феномену журналістики, як цікавість. У журналіста повинен бути вироблений постійний інтерес до того, що насамперед болить людям. Джерелами суспільного настрою є редакційна пошта, дзвінки в редакцію, офіційні звернення громадян, збори і мітинги. Сьогодні важливим джерелом соціальних настроїв є соціологічні дослідження, певні документи тощо. І все ж журналіст повинен мати відповідне чуття, здатність боліти чужим і власним горем. Його душа - чутливий інструмент, який негайно резонує на настрої сучасників. Це одна з притаманних рис майстерності журналіста.

Українська журналістика разом із ЗМІ колишньої радянської імперії пережила досить тривалий час, коли теми виступів преси, їх так звана актуальність, диктувались зверху. Зверху визначалось те, що мало цікавити читача та слухача і, навпаки, те, що справді цікавило людей, відсувалось на задній план або заборонялось зовсім. Реципієнт відповідав взаємністю. Він починав читати газету з останньої сторінки, бо там була спортивна інформація, розваги, гумор. Журналісти старшого покоління ще добре пам'ятають так звану проблему першої сторінки, де була передовиця, казенна інформація про успіхи соціалістичного будівництва, які майже не цікавили широку громадськість. Життя змело атрибути цієї журналістики, але це не означає, що пошуки актуальних тем і проблем у ЗМІ знято з порядку денного. Актуальність сьогодні перемістилась у площину конкурентоспроможності, змагальності редакційних колективів. Не усунені певні об'єктивні перепони у постановці гострих питань, не всі журналісти здатні професійно досягати належної актуальності виступів.

б) З актуальністю тісно пов'язана оперативністьжурналістики, хоч актуальність оперативністю не вичерпується. Адже актуальними є не тільки оперативно написані інформаційні виступи, але й історико-публіцистичні, теоретичні, економічні, філософські роздуми і навіть практично-господарські поради. Оперативність - це здатність журналіста і редакції вчасно донести відповідну інформацію до аудиторії. Оперативність інформації залежить від її характеру. Так, коли йдеться про новини, оперативність вимірюється годинами, навіть хвилинами. Такими ж оперативними мають бути стислі коментарі до новин. Коли ж йдеться про аналітичні, розслідувальні жанри журналістики, виступи оглядачів, їхня оперативність вимірюється більшими відрізками часу, тобто днями, тижнями.

І все ж сучасна журналістика - це насамперед новини. І її наріжний камінь - оперативність. Цьому сприяє сучасна техніка і технологія. Цивілізований світ практично став "великим селом", давно передбачуваним канадським професором Маршалом Маклюеном: подія, що трапилась в одному його кінці, швидко стає відомою для всіх. Це має не тільки суто професійне, а глобальне політичне, стратегічне значення.

Одна із причин нищівної поразки комуністичного блоку в холодній війні полягала у тому, що тоталітарна система не могла конкурувати із західним світом в оперативному і докладному інформуванні населення про події і факти. У часи існування найдикішого виду цензури - заборони на факт, коли повідомлення про важливі події у світі жорстко контролювалися, а тому подавалися із великим запізненням або замовчувались зовсім, - вести мову про оперативність журналістики не доводиться. Проте у процесі ідеологічного впливу діє психологічний принцип: "Перший прийшов - перший зайняв". Той, хто першим повідомляє про подію, факт, явище, першим формує думку про нього.

Незважаючи на заклики, докази вчених про необхідність підвищення оперативності інформації, саме її трактування як різновиду пропаганди, як спосіб агітації фактами, тобто тенденційного їх підбору, не могло сприяти формуванню інформаційної культури журналістів, яка, крім оперативності, охоплюєвсебічність, точність, об'єктивність. Враховуючи традиції української журналістики (переважання журнальних і тижневих видань), виховання інформаційної культури, зокрема й оперативності, є актуальним.

в) Політична гострота журналістики випливає із її природи як частини політичної системи суспільства, як своєрідної форми влади над суспільством. Відмовившись від вульгарного і примітивного тлумачення МК як служанки політичної системи, ми не повинні забувати, що журналістська праця є різновидом суспільно-політичної діяльності, а журналістські виступи, з огляду на всю багатоманітність тематики, мають більше чи менше політичне спрямування, оскільки забезпечують інформаційно практично всі політичні процеси у державі. По-перше, у більшості ЗМІ політична тема є якщо не домінуючою, то дуже важливою. По-друге, для журналістських творів, особливо для публіцистики, характерний розгляд багатьох явищ життя під суспільно-політичним кутом зору. По-третє, ЗМІ здійснюють своєрідний контроль за діяльністю різних гілок і рівнів влади, ставлячи з допомогою громади актуальні питання державного будівництва, стежачи за їх виконанням, тобто беруть активну участь в управлінні соціальними процесами.

Працівник газети, журналу, телебачення, радіо, інформаційного агентства та інших видів інформаційних служб, повинен вміти передбачити можливий політичний резонанс будь-якого виступу. Своєрідне надзавдання журналістського матеріалу - впливати на політичну свідомість аудиторії, активізувати громадянина держави, спонукати його до дії.

г) Ще одна характерна ознака журналістики як виду творчості - її практична спрямованість на досягнення певних результатів як у сфері свідомості, так і практичних вчинків конкретної людини, групи людей, органів влади, громадських організацій тощо. Іншими словами, йдеться про результативність преси. Відсилаючи читача до відповідної літератури з цього питання[1], зазначимо, що, відкидаючи спрощений більшовицький принцип трактування преси як засобу комуністичного будівництва, принижується пропагандистська, виховна функція ЗМІ.

Сьогодні на виступи преси, навіть найправдивіші, найгостріші, найпереконливіші, ніхто не реагує. Журналісти, стурбовані втратою чіткої відповіді на питання: заради чого? Заради чого критикувати, заради чого пропагувати досвід кращих?

Процес впливу журналістського твору на практику складний і диференційований. Певні ідеї, судження, концепції, тобто пропагандистська інформація знаходить своє втілення у відповідних журналістських формах. Вона засвоюється аудиторією, внаслідок чого ми досягаємо певного духовного ефекту у вигляді зміни чи посилення відповідних поглядів, думок, настроїв і психологічних установок, тобто готовності діяти відповідно до проповідуваних ідей. І як результат - відповідний "поведінський" ефект, тобто зміна поведінки конкретної людини чи групи людей. Отож журналіст впливає на стан конкретних справ шляхом впливу на свідомість, на переконання аудиторії. Своєрідність регулятивно-управлінської діяльності ЗМІ, їх відмінності від інших форм управління, які безпосередньо спонукають людей до дії (закон, наказ, розпорядження, постанова), і є обов'язковими для них, інформація, яку несуть засоби масового впливу, за певним винятком, не мають директивного характеру і навіть не є обов'язковими для засвоєння. Тому найперше завдання журналіста - зацікавити своїм матеріалом, своєю газетою, друкованою чи електронною, журналом, передачею читачів, слухачів і глядачів.

Однак існує й інша система прямого організаційного впливу ЗМІ на стан справ у суспільстві, чим широко користувалася тоталітарна журналістика. Переставши здебільшого бути органами відповідних партійних і урядових інстанцій, ЗМІ втратили їх організаційну підтримку в формі обов'язкового реагування на виступи преси. Відсутність правових норм відносин "журналістика - соціальні інститути" призвели до зниження результативності, особливо дієвості, практичної віддачі слова. Бюрократи та господарники на критичні чи конструктивні виступи ЗМІ діють за принципом героя відомої байки Крилова: слухають критику і продовжують робити свою справу.

д) Відмінність журналістики від інших форм творчості полягає також у постійній повторюваності тем і проблем.Журналістика, яка постійно слідує за людським життям, живе за певними циклами: річними, сезонними, тижневими тощо. Щороку людство проводжає і зустрічає календарний рік, святкує Різдво і Великдень. Щороку селяни сіють і збирають, а комунальники готуються до зими та ін. Зрозуміло, журналістові щороку доводиться порушувати одні й ті самі теми. Коли це триває багато разів поспіль, неминучі повторення, певний вироблений трафарет. Особливо в складній ситуації опиняються регіональні редакції, які змушені повторювати не тільки теми, але й ті самі об'єкти і суб'єкти відображення. Об'єктивно виникає така небажана банальність. Журналіст змушений кожного разу шукати нові повороти теми, помічати незвичайні подробиці, тобто збільшувати інформаційний потенціал виступу завдяки оригінальності підходу, небанальності мислення.

е) Дуже важливою особливістю журналістського твору є його документалізм.Журналістський виступ, від замітки у три рядки і до великого за розміром нарису чи памфлету, зазвичай, будується на дійсних, достовірних фактах. У цьому велика привабливість ЗМІ і журналістики як виду творчої діяльності, що за неї події та факти "придумує" саме життя. Водночас це накладає на журналіста особливу відповідальність. Журналіст має право писати лише про те, що добре знає. Він нічого не мусить сприймати на віру, з чужих слів без перевірки, мусить дотримуватися золотого правила: по змозі побачити подію власними очима. А оскільки це не завжди можливо, потрібно знаходити людей, які були учасниками подій, грунтовно вивчати документи, радитись із фахівцями. Інакше не уникнути помилок, неточностей і плутанини. У цьому разі слід брати до уваги те, що сучасна журналістика зорієнтована на пошук незвичайних фактів, вона функціонує в умовах сильної конкурентної боротьби. Однак і за цих умов журналіст не мас права порушувати достовірності у викладі фактів, перекручувати їх.