Журналістика з точки зору психології творчості

Зрештою, багато залежить від розуміння характеру журналістської творчості[2]. Що таке журналістика з погляду психології творчості? Дещо спрощуючи цю складну проблему, можна сказати, що творчість - це така діяльність, у результаті якої народжується щось нове, досі невідоме, цінне, суспільно корисне.В науці мислення прийнято поділяти на репродуктивне і творче. Одні дослідники вважають, що між репродуктивним і творчим мисленням існує неперехідна межа, інші небезпідставно твердять, що, незважаючи на величезні відмінності, між ними є щось спільне й у звичайному репродуктивному мисленні, навіть у мисленні учня, с елементи творчості, тобто малесенького відкриття.

Не заглиблюючись у це складне питання, зазначимо, що є різні рівні творчості. Є творчість геніїв, у результаті яких відбуваються такі епохальні відкриття, як закони Архімеда, гравітаційна теорія Ньютона, теорія відносності А. Ейнштейна. Не менш важливими є прикладні винаходи, зроблені на підставі фундаментальних законів, як, наприклад, паровий двигун чи електрика в побуті, польоти в космос тощо.

Твори журналістики не можуть претендувати на високі епохальні відкриття. Вони здебільшого мають прикладний характер. Масштаб узагальнення незрівнянно нижчий, ступінь узагальнення незначний. Це дас підстави спеціалістам у галузі психології творчості заперечувати трактування журналістики як виду творчості.

Тут потрібен диференційований індивідуальний підхід. Журналістика, коли мати на увазі літературну частину цієї справи, - це водночас ремесло і творчість. Як і всяке ремесло, вона охоплює елементи творчого підходу. Літературна праця журналіста ґрунтується, здебільшого, на використанні уже відомих теорій, прийомів, підходів. В усі епохи журналістика давала і дає для науки необхідний емпіричний матеріал. Не формулюючи нових законів, вона все ж наштовхує вчених на нові відкриття своїми свіжими здогадками, припущеннями, оригінальними гіпотезами. Особливе творче значення журналістика і публіцистика мають у переломні епохи історії. Така ситуація склалась на наших очах у 80-х - на початку 90-х років, коли нові ідеї, конструктивні рішення проголошувались не в науці, а саме в публіцистиці. Публіцистичні дослідження Миколи Руденка, Івана Дзюби, Олеся Гончара, Сергія Плачинди, В'ячеслава Чорновола, Юрія Щербака, Юрія Бадзя, Івана Драча, Бориса Олійника, Євгена Сверстюка, Мирослава Мариновича, Степана Колесника та багатьох інших авторів були новим етапом у розвитку науково-політичної думки періоду українського відродження.

Якщо головна ознака творчості - новизна, руйнування стереотипу, то творчість у журналістиці - це нові оригінальні думки, нові погляди на явища, нові образи, втілені у відповідну досконалу форму. Журналіст повинен володіти здатністю помічати суперечності, альтернативи, піддавати сумніву істини, хай тривалий час очевидні, вміти ставити запитання і уникати поверхових відповідей. Він не може обійтись без творчої уяви, інтуїції. Йому повинні бути властиві велика схвильованість, активний інтерес до проблеми, поєднання сміливості, захоплення і творча розважливість. Зрозуміло, це характерно лише для певного виду журналістських творів, певного потоку журналістської інформації. Розглянемо різновиди інформації детальніше.