Аналіз тенденцій творчої практики сучасної журналістики: досягнення і проблеми.

Українська журналістика за останнє десятиліття змінилась дуже суттєво. ЗМІ пережили небачене піднесення, спричинене національним відродженням, яке вони стимулювали і сприяли його розвитку, а також значну економічну і якоюсь мірою творчу кризу, вийти з якої не вдасться досі. Без сумніву, журналістика стала вільнішою, розкованішою. Значно розширились її тематичні горизонти. Зняті практично всі табу, що не завжди мали позитивний вплив на публіку, особливо на молодь. Помітно урізноманітнились ЗМІ за типами видань і програм. Виникла досить потужна, небачена раніше комерційна журналістика. Значно зменшилась роль державних і партійних видань. Мас-медіа позбуваються, хоч і з великими труднощами, догматизму. Журналістика, особливо радіоелектронна, стала особистіснішою, домашнішою, інтимнішою.

Відігравши чи не вирішальну роль у розвалі тоталітарної системи, наша журналістика і досі цілком не позбулась мітингового пафосу, безшабашності, які нерідко межують із розв'язністю, безпардонністю, внаслідок чого її працівники підставляють себе під караючу, не завжди об'єктивну і кваліфіковану, але від цього не легшу руку судової влади.

ЗМІ за інтелектуальним рівнем, на жаль, не стали самостійною силою, мозком суспільства, не стали для всіх трьох гілок влади необхідним джерелом найважливішої соціальної інформації.

Розповідають, наприклад, що прем'єр-міністр Великобританії черпає із "Financial Times" таку інформацію, якої не можуть йому дати ні помічники, ні спецслужби. Таким високим авторитетом користуються якісні видання Німеччини, Франції, інших європейських країн. Коли відомий, сьогодні майже легендарний американський телеоглядач У. Кронкайт у результаті об'єктивного аналізу довів безвихідність американських збройних сил у В'єтнамі, тодішній президент США прийняв остаточне рішення вивести звідти свої війська.

У зв'язку із перебудовою і відродженням державності в Україні, створенням комерційної преси, телебачення і радіо, особливо регіональних, у журналістику влилась значна кількість людей без належної підготовки. Це не могло не впливати на загальний рівень професіоналізму. Внаслідок цього, а також інших чинників, майже у всіх країнах колишнього Союзу поряд із активізацією преси помітне зниження якості журналістської праці. Не ставши міцно на ноги, молода журналістика одразу заразилася глобальною хворобою сучасної культури - прагненням розважати не зважаючи ні на що.

Українська журналістика не позбулась до кінця затяжної хвороби провінційності. Певне мавпування чужих зразків особливо помітне на телебаченні. Більшою українською самобутністю, національним колоритом і певним рівнем професіоналізму характеризуються всі три канали радіо, що, на жаль, не можна стверджувати про всі регіональні й особливо комерційні радіостудії.

Українським мас-медіа ще бракує доброї поінформованості й об'єктивності внаслідок їх відвертої або прихованої заангажованості. Навіть видання і програми, які намагаються бути всебічними і неупередженими, помітно змінюються у зв'язку із наближенням виборів чи інших важливих політичних кампаній.

Не можна не помітити явного звуження жанрової палітри журналістики. Із сторінок періодики майже зник нарис, рецензія, літературно-мистецький і публіцистичний огляд. У загальнополітичних часописах, за незначними винятками ("День", "Зеркало недели"), майже немає аналітичних публікацій на літературно-мистецькі теми, особливо з проблем телебачення, що не може не впливати на формування естетичних смаків аудиторії.

Нарешті, найвразливіше місце ЗМІ в Україні - їхня мова. Принаймні у трьох аспектах. Перший і найболючіший - це домінування російськомовних видань і телепрограм як у загальноукраїнському, так і в регіональному вимірі. Кращі, найбільш тиражні газети і тижневики виходять російською мовою ("Факты", "Бульвар", "Натали", "Добрые советы"), як російськомовною є значна кількість програм загальноукраїнського масштабу. Другий - загальний низький рівень мовної культури. Особливо він помітний на телебаченні. Значна частина журналістів користується українською лише як службовою. Звідси - їхня ніби українська вимова, засміченість тексту русизмами тощо. І, що не менш важливо, професійне збіднення виражально-зображувальних можливостей такої багатої, милозвучної, мелодійної мови у лексичному, стилістичному, орфоепічному та особливо художньо-образному плані. Не можна вести мову про підвищення журналістської майстерності, коли ігноруються, збіднюються, примітивізуються такі національні здобутки, як мова. Тому вдосконалення майстерності української журналістики неможливе без нормального функціонування в ній української мови, що, до речі, передбачено Конституцією та законами держави.

ЗМІ повинні інформувати, аналізувати, просвіщати, допомагати управляти державою, розважати і приносити насолоду. Реалізується все це через слово, думку і зображення, через журналістів. Тому поліпшення роботи мас-медіа - це, крім всього іншого, значне поліпшення професійної майстерності журналістів, які тут працюють або працюватимуть. Саме через них, їхнім розумом і серцем треба створити добре поінформовану, об'єктивну, мислячу, а не ліниву і нудну журналістику.