Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Об'єктивність відображення - найсуттєвіша риса демократичної журналістики




Правдивість, об'єктивність - найсуттєвіший принцип журналістики. Та від проголошення цієї засади демократичної журналістики до її реалізації - дистанція досить велика. Щоб бути правдивого, журналістиці потрібні певні об'єктивні передумови: політичні, економічні, правові. Вони вивчаються, аналізуються у процесі розгляду місця і ролі ЗМІ у політичній структурі суспільства, їх функцій і принципів.

Однак загальний принцип правдивості, об'єктивності реалізується на рівні конкретних редакцій і на рівні конкретного журналіста редакції. Оскільки практично всі принципи журналістики втілюють у життя конкретні творчі особистості, є потреба хоч би у загальних рисах розглянути процеси відображення об'єктивної дійсності у різних за природою, ступенем складності, рівнем авторської майстерності творах.

Був час, коли всі ці питання вирішувались дуже просто. Найголовнішим принципом журналістики вважався принцип партійності. Від нього треба було танцювати. Об'єктивність, правдивість були поняттями похідними, повинні були вписуватись у партійність, тобто у відверте й беззастережне служіння партії. На практиці це означало таке: журналіст змушений був писати те, що потрібно було партії, владі. Сама думка про те, що ЗМІ можуть стати вище влади, вище партії, - вважалась не просто шкідливою, а крамольною і злочинною.

Суспільство й досі не може здолати старого підходу до соціальних явищ, в основі якого лежить класовий принцип поділу світу на ворожі частини, антагонізуючі групи та клани, і застосувати новий, в основі якого загальногуманістичні засади, засади єдності людства як у політичному, так і в економічному та культурному плані. У свідомості людей дуже живучий погляд на журналістику як на прислужницю відповідних соціальних груп, партій. Він виявляється не тільки у тому, що влада, навіть демократично обрана, хоче бачити у журналістах послушних підручних, але й у тому, що навіть демократичні партії намагаються керувати не лише власною партійною, а й загальнополітичною пресою. Трапляються випадки, коли провід партії звертається до редактора незалежної газети з вимогою звільнити з роботи журналіста, який, на думку керівництва партії, пише про неї не так, як би цього хотілося.

Все зумовлене нерозумінням і небажанням сприйняти демократію, яка органічно передбачає інакомислення і плюралізм, із визнання законності суперечності між різними частинами суспільства як рівноправних соціальних партнерів, здатних продуктивно взаємодіяти. А це означає добру поінформованість, культуру полеміки, зокрема у мас-медіа. І тут необхідно поставити питання про об'єктивність і позицію журналіста. Позиція журналіста означає ставлення до явища, яке виявляється насамперед у відборі того, що відображається. Дехто вважає, що змістом позиції журналіста є оцінка явища, і тому, мовляв, журналіст загалом не може бути об'єктивним[5]. Звичайно, абсолютно об'єктивно відтворювати складні явища життя неможливо. Елемент оцінки є уже в тому, що журналіст саме це явище (факт), а не інше, вважає гідним суспільної уваги. Журналіст виявляє значущість відображуваних подій, співвідносячи з нормативними уявленнями, ідеалами окремої особистості, певних соціальних груп і суспільства в цілому. Однак це не означає, що журналіст обов'язково має спотворювати, перекручувати, замовчувати. Сама природа його професії потребує бути максимально об'єктивним, правдивим.



Це лише один бік справи. Другим є феномен інформаційного суспільства. Не тільки змінюються наші уявлення про інформацію - змінюється світ. Він не лише багатопартійний і плюралістичний. Для нього характерна наявність багатьох каналів інформації, які кожної хвилини конкурують, змагаються, "взаємоконтролюються". В ньому неможлива "заборона на факт". Якщо ти не повідомив про невигідну для тебе подію, це зроблять інші, й на цьому програєш саме ти. Натомість до безмежності розширились можливості дезінформації. Постійно ведуться жорстокі інформаційні війни. Дуже промовисте інтерв'ю одного з ветеранів інформаційних війн Гліба Павловського "Ще чекає така битва компроматов, якої ще світ не бачив". Автор розповідає про війну компроматів, вважаючи, що ідеальним інструментом для запуску в масову свідомість необхідних сюжетів є Інтернет. Це своєрідний інформаційний розбій, злочинний бізнес. Інформація, здебільшого анонімна, передається через Інтернет, але опісля газети та телебачення можуть на неї зіслатися. Таких випадків, зокрема і судових слухань, немало й в Україні. Автор прогнозує, і не без реальних підстав, шквал компроматів, який поховає під собою і його споживачів, і розповсюджувачів, і творців[6].



Війна компроматов, зазвичай, яскраво спалахує у переломні моменти життя суспільства. Такими є загострення соціальних та національних конфліктів, військові зіткнення, вибори до парламенту чи президентські змагання тощо. Але вона, ця війна, у більш чи менш цивілізованих формах практично не припиняється ніколи.

Об'єктивною передумовою наближеної до реальності картини життя в журналістиці є свобода, економічна, політична, моральна можливість реалізації права людини на інформацію. Суб'єктивними передумовами є професіоналізм журналіста, який, крім суто літературних якостей, передбачає усвідомлення власної місії, совість, ерудицію, вміння по можливості розібратись, до того ж оперативно, у складних питаннях життя, неупередженість, всебічність у відтворенні реальності.



На підставі вищезазначеного можемо стверджувати, що різна у нас не тільки журналістика, а й журналісти. Мова йде про типи видань, до яких причетний журналіст, а значить ступінь залежності чи незалежності працівника редакції, інформаційної служби. Бо ті, кого ми називаємо журналістами і хто виконує інформаційно-літературну роботу, хто продукує відповідні тексти, перебувають у різному становищі, мають різні можливості вияву власної позиції. Насамперед це залежить від статусу ЗМІ. Одна річ незалежне, зважаючи на всю умовність цього терміна, видання чи канал, інша - редакція партійного видання з його чіткою ідеологічною орієнтацією. Якою б творчою автономією не користувався журналіст урядового видання, він вимушений реалізувати програму редакції, виконувати відповідні владні завдання.

Питання стосунків мас-медіа і влада, мас-медіа і капітал не можна обминути, коли йдеться про творчі можливості окремого журналіста. Незалежну позицію може зайняти лише журналіст економічно самодостатнього видання чи каналу "...Журналісти повинні бути вільними від зобов'язань перед будь-чиїми інтересами, окрім права громадськості знати правду", - нагадує одне із правил західної журналістики перший заступник редактора газети "Високий Замок" Наталія Балюк.

Сам процес роздержавлення ЗМІ всіляко гальмується. В особливо критичній ситуації перебуває найчисленніша ланка преси - районні, міськрайонні та деякі міські газети. Аналіз на підставі зарубіжного досвіду свідчить, що реформування цього найближчого до читача виду преси неминуче. Економічно незалежні видання існують, значна частина районних вчаться заробляти на хліб насущний власною працею. Але їх реформування, незважаючи на зважені пропозиції керівництва Національної спілки журналістів України, викликають глухий спротив влади та певної частини журналістів, які звикли жити за вказівками адміністрації.

Значна кількість журналістів працює у системі найрізноманітніших інформаційних служб, від паблік рілейшнз та реклами до прес-секретарів і авторів промов, статей, книг (їх на Заході називають спічрайтерами) політиків, державних діячів, великих бізнесменів, спортсменів, співаків тощо. Людина, яка обирає працю журналіста, повинна знати, що у цьому перенасиченому інформацією світі існує і така категорія літературних функціонерів.

Якщо називати ЗМІ "четвертою владою", то аж ніяк не можна так називати видання виконавчої, законодавчої чи судової гілки влади, а тим більше прес-службу чи прес-секретаря, навіть якщо вони обслуговують самого президента. Це інформаційно-журналістська праця, яку у світі називають сервільною (обслуговуючою). І у нас, і за кордоном у цих службах, особливо високого рівня, працюють здібні та досвідчені журналісти.

Свобода журналіста починається із права вибору. Це перше. В умовах розвинутого інформаційного ринку журналіст має можливість обрати той вид інформаційної роботи і те місце, яке відповідає його здібностям, уподобанням, переконанням тощо. Драма українського журналіста, особливо у провінції, полягає у тому, що існуюча система ЗМІ з явним переважанням провладних та фінансово-олігархічних видань і каналів можливість вибору дуже обмежує.

Другою передумовою гідного становища журналіста у суспільстві є законодавчі гарантії. Відповідно до Законів України "Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення" та інших журналіст має право відмовитися від виконання редакційного завдання, якщо воно пов'язане з порушенням закону, відмовитися від матеріалу, якщо його зміст після редакційного втручання суперечить особистим переконанням автора. На жаль, журналіст не завжди має змогу відстоювати свої позиції.

Третє. Бізнесові і владні структури повинні, як це радять закордонні експерти, навчитися тримати підпорядкованих їм журналістів не на короткому, а на довгому повідку, тобто давати найширші можливості самостійного вирішення всіх питань у визначених програмою межах. "Об'єктивного журналіста, - слушно наголошує Олександр Зінченко, - важко змусити писати "під темник". Так само журналіста-пристосуванця важко змусити писати об'єктивно"[7].

Звідси четверте. Журналіст-професіонал ні за яких умов не має права навмисно говорити неправду. Він може помилятися, але не має права брехати. Це повинно стати корпоративною нормою працівника масової комунікації. Свідомий обман повинен суворо каратися юридично і морально. Про роль журналіста у суспільних відносинах образно, хоч може й не вичерпно, сказав той же Олександр Зінченко: "Журналісти повинні усвідомити свою роль - посередника між владою і суспільством. Роль душоприкажчика, котрий не має права бути лакеєм"[8].

 


Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 24; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.018 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты