МІКРОФЛОРА ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ 7 страница

Епідеміологія. Кліщовий енцефаліт – трансмісивна, природноосередкова інфекція. Основну роль у збереженні вірусу в природі відіграють різні гризуни (польові та лісові). Переносниками вірусу і резервуаром є іксодові кліщі. Вірус передається трансоваріально і зберігає вірулентність після зимівлі кліщів. Теплокровними живителями збудника можуть бути понад 120 видів диких та сільськогосподарських тварин. Птахи заражаються вірусом кліщового енцефаліту і переносять інфікованих кліщів у різні регіони, де можуть формуватися природні осередки. В організм людини, тварини збудник проникає під час укусу інфікованого кліща. Найбільше епідеміологічне значення мають самки кліщів, оскільки процес кровоссання у них триваліший (декілька днів), вони вводять більшу дозу збудника. Можливий також аліментарний шлях зараження при вживанні в їжу сирого молока або молочних продуктів інфікованих кіз або корів. Частіше хворіють люди у віці 20-40 років. Серед захворілих діти складають, у середньому, 35%. Відзначається сезонність енцефаліту. Пік захворюваності припадає на травень-червень, тому його й називають "весняно-літнім енцефалітом". Однак випадки кліщового енцефаліту можуть спостерігатися і в літньо-осінній період, особливо при теплій сухій погоді.

Ареал поширення інфекції охоплює Євроазійський континент. Виділяють три типи осередків кліщового енцефаліту:

Природний;

Перехідний, при якому циркуляція збудника відбувається завдяки господарській діяльності людини;

Антропургічний (розташування поблизу поселень людей).

В Україні – ендемічними регіонами з кліщового енцефаліту є території Полісся, передгір'я Карпат, Карпати та гірські райони Криму де існують існують осередки другого й, рідше, третього типу.

Після перенесеної хвороби імунітет стійкий, тривалий. Зрідка можливе повторне захворювання або захворювання вакцинованих.

Патогенез. Основними шляхами інфікування людини вірусом кліщового енцефаліту є трансмісивний і аліментарний (через сире молоко домашніх тварин). Першим субстратом, у якому проходить реплікація вірусу, є шкіра й підшкірна клітковина, у яких через 12-18 годин після інокуляції виявляється специфічна флюоресценція клітин типу макрофагів і фібробластів, а при аліментарному зараженні – тканини шлунково-кишкового тракту, переважно кишечнику. Наступною ланкою патогенезу є вірусемія. При гострому кліщовому енцефаліті вона має двохвильовий характер.

Перша хвиля – короткочасна (резорбтивна вірусемія), друга – у кінці інкубаційного періоду – збігається з реплікацією вірусу у внутрішніх органах і його появою в ЦНС. Резорбтивна вірусемія триває від 2-х до 6-ти хвилин після інфікування. Розвиток її пов'язаний не тільки з наявністю вірусу в плазмі крові, але й з безпосередньою участю в цьому процесі імунокомпетентних клітин периферійної крові. Доведено, що антигенемія при безсимптомному перебігу хвороби спостерігається значно рідше, ніж при маніфесттації енцефаліту. Наявність антигенемії є показником інфікування більш вірулентним штамом вірусу.

Як відомо, вірус має пантропні властивості, репродукується в період вісцеральної фази інфекції у внутрішніх органах, у ряді випадків не пошкоджуючи їхні клітини. Вірусний антиген був виявлений у залозах зовнішньої й внутрішньої секреції, залозах слизової оболонки шлунка й товстої кишки, гіпофізі, мозковій частині наднирників, а також у м'язових волокнах, ретикулоендотеліальних тканинах, остеобластах, одонтобластах, що ще раз дово-дить генералізований характер цієї інфекції.

Одержані дані підтверджують реагування органів імунної системи на інфікування вірусом кліщового енцефаліту: встановлено ранні прояви морфологічних змін у лімфоїдних органах, їх зв'язок з характером і ступенем змін у ЦНС, показниками гуморального і клітинного імунітету. Ураження органів імунної системи є важливим фактором патогенезу, а виражена альтерація лімфоїдних органів вважається наслідком цитопатичної дії вірусу. В інфекційний процес активно втягується тимус. При кліщовому енцефаліті має місце імунна відповідь, яка характеризується дефіцитом Т-лімфоцитів, проліферацією В-лімфоцитів, реакцією макрофагів, появою антитіл у крові. Захисний ефект іменних реакцій проявляється, перш за все, в обмеженні екстрацелюлярного поширення вірусу. Інвазія нервової системи вірусом можлива гематогенним і невральним шляхами. Виражений тропізм вірусу до рухових нейронів довгастого і спинного мозку. Спостерігається ураження нервової тканини у середньому мозку, таламічній і гіпоталамічній ділянках, корі головного мозку і мозочка. Уражуються м'які оболонки мозку. Нейротропізм штамів вірусу різний: високонейротропний штам уражує частину нервових клітин, штам зі зниженою патогенністю не призводить до загибелі нейронів, тому вірусна інфекція має абортивний характер.

У патогенезі кліщового енцефаліту також важливу роль відіграють про-тизапальні цитокіни. Сьогодні існують нові погляди на дію механізмів біоло-гічної регуляції при нейроінфекціях та роль оксиду азоту (NO) у них. Синтез NO здійснюють активовані макрофаги за участю цитокінів.

Дані останніх років свідчать про те, що ендогенний оксид азоту – важливий фактор неспецифічної резистентності організму при внутрішньоклітинних інфекціях. NO відіграє ключову роль і виступає посередником цитотоксичності макрофагів до внутрішньоклітинних патогенів, збільшує синтез цитокінів, впливає на збільшення продукції інших запальних медіаторів і, таким чином, бере участь в імунопатологічних процесах. Дефіцит оксиду азоту у фагоцитуючих клітинах – одна з основних причин незавершеного фагоцитозу, що є важливим фактором формування персистентної інфекції.

Патогенез хронічно прогресуючого кліщового енцефаліту розглядається з точки зору персистенції вірусу в структурах мозку на фоні порушення імунного статусу.

Патологічна анатомія. На аутопсії мозкові оболонки, речовина мозку набряклі,

повнокровні. Виявляються множинні вогнища некрозу сірої речовини мозку, дифузне запалення паравертебральних симпатичних вузлів, периферійних нервів, дистрофічні зміни, крововиливи в міокарді, нирках, печінці, селезінці. Внутрішні органи повнокровні.

Клініка. Інкубаційний період від 3-х до 21-го дня, частіше 7-14 днів. Більш коротка інкубація спостерігається при аліментарному зараженні, а його подовження відмічається в осіб, які отримали імуноглобулін проти кліщового енцефаліту з профілактичною метою.

За даними Д.К.Львова і В.І.Покровського, у 95% зараження вірусом кліщового енцефаліту закінчується інапарантним перебігом інфекції з форму-ванням імунітету: на один клінічний випадок припадає 60 інапарантних. У 38% маніфестація проявляється лише гарячковою реакцією, у 48% – розвитком менінгіту і лише у 14% хворих – паралітичними проявами.

143. Рабдовіруси, загальна характеристика. Вірус сказу, диференціація дикого та фіксованого штамів. Патогенез, імунітет, лабораторна діагностика, профілактика сказу. –

Відповідь:

-Рабдовіруси (Rhabdoviridae) – родина РНК-вмісних вірусів.

-Мають спіральну симетрію та форму циліндру, який зазвичай закруглений з одного боку та плоский з іншого та порожній усередині. Розміри віріонів 200 – 300 нм у довжину та до 70 нм у діаметрі. Містять одноланцюгову (-)РНК, молекулярна маса коливається від 3,5 до 4,5 мегадальтон. РНК-геном транскрибується на кілька видів і-РНК, які кодують структурні протеїни вірусу. Нуклеокапсид містить РНК-залежну РНК-полімеразу та має інфекційні властивості. Зовні він вкритий ліпопротеїдною оболонкою, на якій знаходяться пепломери (мають вигляд ворсинок). Пепломери мають довжину до 10 нм та утворені молекулами глікопротеїдів. Усі вивчені віруси мають у своєму складі п'ять білків.

В процесі морфогенезу рабдовірусів можуть утворюватись так звані Т-частинки (англ. truncated — усічений). Це неповноцінні віріони, які не відрізняються за хімічним складом від повних В-частинок (англ. bullet-shaped — кулеподібні), але містять менше нуклеїнової кислоти. Такі частинки неінфекційні, але беруть участь у вірусній інтерференції.

Рабдовірусів поділяють на дві великі групи - віруси рослин та віруси тварин. Віруси, які викликають захворювання тварин мають кулеподібну форму. Група включає роди Vesiculovirus та Lyssavirus, а також віруси не віднесені до певного роду. Вони викликають захворювання людини та тварин, зокрема вірус сказу. Віруси, що викликають захворювання рослин мають бацилоподібну форму (віріон циліндричний та плоский з обох боків). Група включає біля 50 видів.

Сказ (водобоязнь, гідрофобія) — гостре інфекційне захворювання людини і теплокровних тварин, яке виявляється в ураженні центральної нервової системи. Збудником сказу є фільтрівний вірус.

Сказ зараховано до особливо небезпечних хвороб.

Зараження відбувається через слинуславнер хворої на сказ тварини при укусі або ослиненні ушкодженої шкіри.

Зараження людини сказом відбувається в основному через укуси хворою твариною чи внаслідок попадання її слини на свіжі поранення, подряпини шкіри або слизових оболонок. Інфікування людини сказом відбувається здебільшого від диких хижих (вовки, лисиці — 41,4 %) чи домашніх тварин (коти — 21,8 %, собаки — 15,3 %), а також сільськогосподарських тварин (20,2 %).

Інкубаційний період сказу триває досить довго — у середньому 1—3 місяці (хоча може тривати й до року), і перші ознаки хвороби виникають пізно, коли у мозку вже відбулися руйнівні процеси (набряк, крововилив, деградація нервових клітин), що робить лікування практично неможливим (зафіксовано лише три науково підтверджені випадки одужання після прояву симптомів).

Хвороба має три періоди:

Продромальний (період провісників)

Триває 1-3 дні. Супроводжується підвищенням температури до 37,2-37,3°С, пригніченим станом, поганим сном, безсонням, занепокоєнням хворого. Біль у місці укусу відчувається, навіть якщо рана зарубцювалась.

Стадія порушення

Триває від 4 до 7 днів. Виражається в різко підвищеній чутливості до найменших подразнень органів чуття: яскраве світло, різні звуки, шум викликають судоми м'язів кінцівок. Хворі стають агресивними, буйними, з'являються галюцинації, марення, відчуття страху.

Стадія паралічів

Настає параліч очних м'язів, нижніх кінцівок. Важкі паралітичні розлади дихання викликають смерть. Загальна тривалість хвороби 5-8 днів, зрідка 10-12 днів.

[ред.]

Ознаки захворювання

Головною ознакою захворювання диких тварин є зміна поведінки, насамперед, втрата відчуття страху. Звірі втрачають обережність і вдень з'являються у населених пунктах, нападають на людей і тварин. З метою попередження сказу ветеринарною службою ведеться боротьба зі сказом серед собак, знищення бродячих тварин, профілактична вакцинація свійських тварин.

При несвоєчасно проведених щепленнях, які здійснюються після укусу інфікованої тварини, хвороба закінчується смертю.

Боротьба проти сказу

Головним заходом боротьби проти сказу є профілактика (знищення хворих на сказ тварин, профілактичне щеплення). Профілактичну вакцину проти сказу запропонував Луї Пастер (фр. Louis Pasteur) у 1885. З українських авторів першу працю про сказ написав Д. Самойлович. В Україні перші щеплення проти сказу запровадив у 1886 М. Гамалія.

144. Онкогенні віруси, загальна характеристика. Вірусо-генетична теорія онкогенезу Л.О.Зільбера. Роль вірусів в етіології лейкозів і злоякісних пухлин.

Відповідь:

• -Класифікація онкогенних вірусів

• Родина ретровірусів (як правило,оnc (+)-віруси)

Рід альфаретровірус

вірус лейкозу у птахів і тварин

Рід бетаретровірус

вірус лейкозу у птахів і тварин

Рід гаммаретровірус

вірус Т-клітинної лейкемії 1 типу

Рід дельтаретровірус

вірус Т-клітинної лейкемії 2 типу

Рід лентівірус

вірус СНІДу

• Класифікація онкогенних вірусів

• Родина поліомавірусів

Рід поліомавірус

вірус багатоосередкової лейкоенцефалопатії

• Родина папіломавірусів

Рід папіломавірус

вірус доброякісної папіломи різної локалізації

• Папіломи

• Віруси подвійної дії (onc(-))

• Родина аденовірусів

Рід мастаденовірус

уражає ВДШ, ШКТ у дітей, кон’юнктиву

• Родина поксвірусів

Рід парапоксвірус

викликають контагіозний пустульозний дерматит

Рід молюсціпоксвірус

викликають контагіозний молюск

• Віруси подвійної дії

• Родина герпесвірусів

Підродина альфа-, бета-, гаммавірусів

викликають ураження слизових оболонок, шкіри, лейкоцитів, лімфоцитів

• Родина гепаднавірусів

Рід ортогепаднавірус

вірус гепатиту В (викликає карциному печінки)

-Вірусо-генетична теорія О.Зільбера

• Пухлини викликаються вірусами, що містять онкогени

• Онкогенна дія вірусів супроводжується зміною всіх властивостей клітини

• Онковіруси поділяють на “onc+” та “onc-”

• Онковіруси передаються усіма шляхами, характерними для інфекційних вірусів

• Онковіруси наділені рецепторною специфічністю по відношенню до клітин-хазяїв

• Клітини інфіковані онковірусами набувають здатності до необмеженого розмноження

• Вірусний канцерогенез

• Універсальні механізми вірусного онкогенезу:

1. Реактивація вірусними промоторами в нормі заблокованих клітинних генів росту і розмноження (протоонкогенів)
2. Метаболічне активування протоонкогенів вірусними білками шляхом метилування або фосфорилювання останніх

• Вірусний канцерогенез

3. Блокада клітинних генів диференціювання і апоптозу (мутаційне або метаболічне)

4. Активація факторів росту клітини, підвищення кількості рецепторів до факторів росту на інфікованій клітині

5. Вбудовування в геном клітини вірусних онкогенів з їх подальшою активацією

• Онковіруси (ретровіруси)

• Представлені вірусами Т-клітинного лейкозу людини I і II типу

-Будова віріону

складний

90-120 нм

двохнитковий (+)РНК-геном

• Антигенна будова

розрізняють багато антигенних варіантів

поверхневі білки капсиду

внутрішні білки

-Резистентність

• Чутливий до дії:

нагрівання

детергентів

жиророзчинників

• Стійкий до дії:

низьких температур

іонізуючої радіації

УФ випромінювання

-Культивування

• Залежно від роду вірусу культивуються в Т-лімфоцитах або

в В-лімфоцитах

• Епідеміологія і патогенез

• Джерелом інфекції є

хвора людина

вірусоносій (ВІЛ-інфікований)

-Шляхи зараження: статевий, парентеральний, трансплацентарний, трансплантаційний, контактний, ентеральний

Вірус вражає всі клітини, що несуть на мембранах специфічні до них рецептори

-Імунітет

• Віруси мають імуносупресивну дію

• Імунітет забезпечується:

системою інтерферонів

клітинними неспецифічними факторами захисту (NК- клітини)

клітинними специфічними факторами захисту (Т-кілери)

гуморальними специфічними факторами захисту (IgG)

-Лабораторна діагностика

• Матеріал для дослідження: біоптат пухлин, кров, сироватка крові

• Вірусологічний метод

культивування в культурах клітин (застосовується рідко, в В-лімфоцитах викликає утворення синцитію, в Т-лімфоцитів – волосоподібні паростки)

• Серологічний метод: ІФА

• Молекулярно-генетичний метод (ПЛР)

• Утворення волосиноподібних паростків в культурі Т-лімфоцитів

-Профілактика і лікування

• Неспецифічна:

розрив механізмів і шляхів передачі інфекції

• Специфічна - не розроблена

Показане використання:

інтерферонів

цитостатиків

145. Ретровіруси, загальна характеристика. Віруси імунодефіциту людини. Патогенез, лабораторна діагностика , профілактика СНІДу. –

Відповідь:

• -Вірус СНІДу

• Таксономія:

• Родина ретровірусів

• Рід лентівірус

• Вид вірус імунодефіциту людини (ВІЛ)

• Будова віріону

складний, діаметр 90-120 нм

Капсид (форма усіченого конусу) містить двохнитковий (+)РНК-геном (диплоїдний!) і ферменти вірусу – зворотню транскриптазу (р51) і інтегразу (р32)

-Будова вірусу СНІДу

• Антигенна структура

Розрізняють 2 антигенних варіанти:

ВІЛ-1 (поширений у всьому світі);

ВІЛ-2 (поширений переважно у країнах Африки)

Поверхневі антигени (типоспецифічні) - глікопротеїни суперкапсиду

ВІЛ -1 : gp 41, gp 120

ВІЛ-2 : gp 36, gp 125

• Антигенна структура

Внутрішні антигени:

1. Структурні білки капсиду (типоспецифічні Аг) : матриксний білок - р17, капсидний білок - р 24 (ВІЛ-1) або р26 (ВІЛ-2), зв^,язувальні білки – р9 і р7;
2. Ферменти вірусу: протеаза – р11, інтеграза – р32, зворотня транскриптаза (ревертаза) – р51

• Особливості репродукції ВІЛ

• Брунькування ВІЛ

• Резистентність

• Чутливий до дії:

перекису водню

концентрованих кислот та лугів

етилового спирту

ефіру

ацетону

глютаральдегіду

високої температури (56⁰С-30хв.)

-Резистентність

• Стійкий до дії:

низьких температур

іонізуючої радіації

УФ випромінювання

• Зберігається при кімнатній температурі 15 діб

-Культивування

• Перещеплювані культури лейкозних Т-хелперів

• Моношарові культури астроцитів

• Первинні культури Т-хелперів, стимульованих ІЛ-2

• Епідеміологія

• Джерело інфекції - хвора людина

вірусоносій (ВІЛ-інфікований)

• Вірус міститься в усіх біологічних секретах людини, найбільша кількість його виявляється в крові, спермі, вагінальному секреті, грудному молоці

-Механізм зараження - перкутанний

-Шляхи зараження:

статевий, парентеральний, ін'єкційний, трансплацентарний, трансплантаційний, трансфузійний

-Патогенез

• Після потрапляння в кров вірус вражає всі клітини, що несуть на мембранах рецептори CD 4: Т-хелпери, макрофаги, моноцити, дендритні клітини лімфатич-них вузлів, астроцити, олігодендроцити головного мозку, клітини Лангерганса

• Типи взаємодії з чутливими клітинами:

– Інтегративний (в неактивованих клітинах)

– Продуктивний ( в клітинах, активованих цитокінами)

• За тропізмом до різних клітин розрізняють 2 штами вірусу:

1. X4 – інфікує активовані Т-лімфоцити, які мають на своїй поверхні рецептор CXCR4 до хемокінів
2. R5 – інфікує макрофаги і не активовані Т-хелпери, які несуть на своїй поверхні хемокіновий рецептор CCR5

• Віруси з подвійним тропізмом - R5X4

• Внаслідок високої мінливості в організмі хворого вірус може утворювати “квазівиди”

• Патогенез

Виділяють 3 стадії патогенезу:

1. Рання вірусологічна:
1. серонегативний період (до 45 діб);
2. період сероконверсії (поява захисних антитіл до поверхневих АГ)
2. Безсимптомна стадія

триває від 2-3 до 8-10 років; вірус повільно розмножується, більшість вірусів знаходяться в інтегрованому стані

• Патогенез

3. Стадія імунодепресії (СНІД)

Активація репродукції вірусу, вірусемія, виражене пригнічення імунітету за рахунок загибелі Т-хелперів, приєднання опортуністичних інфекцій, поява пухлин (саркома Капоші)

• Причини імунодепресії

• Імунодепресія виникає внаслідок:

1. Загибелі великої кількості Т-хелперів
2. Утворення синцитіїв, що складаються з інфікованих і неінфікованих Т-хелперів за рахунок експресії на інфікованих клітинах gp41 (gp36),- білок злиття

• Причини імунодепресії

3. Циркуляції великої кількості gp120, який зв'язується з CD4 здорових Т-хелперів, в результаті чого вони стають неспромож-ними розпізнавати презентовані антигени

4. Індукція апоптозу здорових Т-хелперів вірусними білками

5. Висока швидкість репродукції ВІЛ (1000 віріонів у 1 хв.)

• ВІЛ-асоційовані захворювання

• Бактеріальні інфекції

сальмонельози, шигельози, мікобактеріози і туберкульоз, стафілококові і стрептококові інфекції та ін.

• Генералізовані вірусні інфекції

герпетичні, цитомегаловірусні, ВЕБ, саркома Капоші та ін.

• Саркома Капоші

• ВІЛ-асоційовані захворювання

• Грибкові інфекції

генералізовані кандидози, нокардіоз, криптококовий менінгіт, гістоплазмоз

• Протозойні інфекції

пневмоцистоз, токсоплазмоз, лямбліоз, амебна дизентерія

-Імунітет

• Розвивається імунодепресія

• Клітинні і гуморальні фактори захисту неспроможні елімінувати вірус з організму за наступних причин:

1. Зберігання вірусу в клітинах, недоступних для цитотоксичних Т-лімфоцитів (клітини нейроглії)
2. Зберігання вірусу в резервуарах (дендритні клітини) без активної реплікації
3. Активація апоптозу Т-кіллерів

-Лабораторна діагностика

• Матеріал для дослідження: сироватка крові

• Серологічний метод

Діагностика здійснюється в 2 етапи:

1) ІФА – метод скринінгового обстеження для попередньої серодіагностики ВІЛ;

виявляють антитіла (анти- gp 120 і анти-gp 41) до поверхневих АГ віруса

2) Імуноблотінг або вестернблот – метод для підтвердження діагнозу ВІЛ-інфекція;

застосовують для виявлення антитіл до внутрішніх АГ вірусу методом імуноелектрофорезу

• Динаміка виявлення антигенів ВІЛ і антитіл до поверхневих глікопротеїнів в різні періоди захворювання

-Матеріал для дослідження: кров

• Вірусологічний метод ((у серонегативний період)

• Проводять тільки в спеціалізованих лабораторіях!

культивування в культурах клітин (викликає утворення синцитію)

• Молекулярно-генетичний метод - ПЛР

(висока чутливість: дозволяє виявити 1 молекулу вірусної НК в 10 мл крові)

• Профілактика

• Неспецифічна:

раннє виявлення, ізоляція і санація джерела інфекції

розрив механізмів і шляхів передачі інфекції

• Специфічна

недосконала через високу мінливість віруса

розробляються живі атенуйовані, інактивовані, генно-інженерні векторні, хімічні та антиідіотипові вакцини

-Лікування ВІЛ-інфекції

• Нуклеозидні інгібітори зворотньої транскриптази

– Аналоги тимідину – зидовудин, азидотимидин, віро-Z,зідовін, ретровір, ставудін (віростав, зеріт, ставір)

– Аналоги аденіну – диданозин (відекс, вірозин)

– Аналоги цитідину – ламівудин (зеффікс, ладивін, віролам, ламівір, епівір)

– Аналоги гуаніну – абакавір

– Комплексні препарати (зидовудин + ламівудин) – вірокомб, дуовір, комбівір

• Ненуклеозидні інгібітори зворотньої транскриптази

Невірапін (вірамун, невімун)

іфавіренц (стокрин, ефервен)

• Інгібітори протеази:

саквінавір (фортоваза)

індінавір (криксиван)

ритиновір (норвір)

нелфінавір (вірасепт)

• Інгібітор інтегрази - зинтенавір

• Блокатори вірусних рецепторів – зинтевір,

тубазид

• α-інтерферони

147. Герпесвіруси, загальна характеристика. Віруси простого та рецидивуючого герпесу. Патогенез, імунітет, лабораторна діагностика, профілактика герпесу. –

Відповідь:

n -Класифікація герпесвірусів людини

n Родина Herpesviridae (3 підродини і 9 родів)

n Alphaherpesvirinae – віруси характеризуються коротким репродуктивним циклом, тропністю до клітин базального шару епітелію і слизових оболонок; здатністю до персистенції в нервових гангліях

Роди:

Simplexvirus – збудники простого герпесу (1 і 2 типів);

Varicellovirus – збудник вітряної віспи/оперізуючого лишаю (Varicella/zoster virus)-вірус герпесу людини 3 типу

n Класифікація герпесвірусів людини

n Betaherpesvirinae: віруси характеризуються тривалим репродуктивним циклом, тропністю до клітин залозистої і лімфоїдної тканин, персистенцією в паренхіматозних органах людини

Роди:

Cytomegalovirus – вірус герпесу людини 5 типу (ЦМВ);

Roseolovirus - віруси герпесу людини 6 і 7 типів

-Класифікація герпесвірусів людини

n Gammaherpesvirinae: віруси характеризуються тропністю до Т- і В-лімфоцитів людини, здатні викликати персистуючий і літичний типи інфекції.

-Роди:

Lymphocryptovirus:

Вірус Епштейна – Бара (ВЕБ, вірус герпесу людини 4 типу) – збудник інфекційного мононуклеозу/лімфоми Беркіта;

Rhadinovirus:

Вірус герпесу людини 8 типу, асоційований з саркомою Капоші

-Морфологія вірусів простого герпесу

n Будова віріону

складний, сферичної форми

110-120 нм, ікосаедральний тип симетрії

Суперкапсид – глікопротеїни (А-І)

Між капсидом і суперкапсидом – додаткова білкова оболонка – тегумент

Капсид – містить геном, представлений дн ДНК, вірусну ДНК-полімеразу, структурні білки

-Антигенна структура вірусів простого герпесу

n Розрізняють 2 серотипи ВПГ людини (ВПГ-1 і ВПГ-2)

n Типоспецифічні Аг:

глікопротеїни суперкапсиду

n Групоспецифічні Аг:

білки нуклеокапсиду

-Резистентність

n Чутливі до:

високих температур (60⁰ С)

УФО

жиророзчинників

кислого рН

n Стійкі до:

низьких температур

n При кімнатній температурі зберігають життєздатність протягом 10 год

-Біологічні властивості

n Здатність до персистенції і спроможність викликати латентні інфекції;

n Здатність утворювати внутрішньоядерні включення в інфікованих клітинах;

n Убіквітарність поширення (по кількості інфікованих ВПГ на планеті посідає 1-е місце);

n Можуть приймати в свій геном велику кількість чужерідної ДНК, тому використовуються в якості векторів в генній інженерії;

n Найменш вираженні в родині онкогенні властивості

n Культивування

n Курячі ембріони (клітини ХАО)

Через 2-3 доби утворюють білі бляшки на ХАО

n Культури клітин (усі типи)

ЦПД – утворення багатоядерних клітин і внутрішньоядерних тілець-включень

n Культивування в організмі лабораторних тварин (модель герпетичного кератокон΄юнктивіту)

n Епідеміологія лабіального і генітального герпесу

n Джерело інфекції:

хворі і вірусоносії (70-90% населення інфіковано ВПГ-1)

n Механізм зараження – контактний і трансплацентарний

n Шляхи зараження – побутовий контакт, статевий контакт, інфікування при проходженні через родові шляхи, через плаценту

n Патогенез

n Інфікування клітин слизової оболонки ротової порожнини або статевих органів (первинна реплікація вірусу)

n Поширення вірусу по чутливим нейронам в ганглії потрійного нерву або спиномозкові ганглії (латентна форма інфекції)

n При імуносупресивних станах – проникнення вірусу у кров і виникнення генералізованих форм інфекцій

n Рецидиви характеризуються поширенням вірусу по чутливим нейронам у клітини слизової оболонки (герпетичний гінгівостоматит)

n Імунітет

n Нестерильний

Забезпечує повний імунітет до гомологічного типу і частковий до гетерологічного типу вірусу

n Носить клітинний і гуморальний характер

n Лабораторна діагностика

n Експрес – діагностика

Матеріал для дослідження: вміст везикул, зіскоби з слизової оболонки, ліквор, кров

-Методи:

1. РІФ

2. Цитоскопічний – в мазках, забарвленних за Романовським-Гімзою виявляють багатоядерні клітини з внутрішньоядерними включеннями (тільця Ліпшютца)

n Лабораторна діагностика

n Вірусологічний метод

Матеріал для дослідження: вміст везикул

n Вірус культивують у КЕ на ХАО або на КК

n Індикація: утворення бляшок на ХАО або ЦПД у КК

n Ідентифікація: РН з врахуванням по бляшкоутворенню або відсутності ЦПД

-Лабораторна діагностика

n Біологічний метод

Кон”юнктивальне зараження мишей або кролів і вітворення герпетичного кератокон”юнктивіту

n Серологічний метод

Матеріал для дослідження: сироватка крові

Виявлення Ig M(первинна інфекція) або IgG (рецидив латентної інфекції) за допомогою ІФА

-Профілактика

n Неспецифічна:

розрив механізмів і шляхів передачі інфекції

n Специфічна:

жива генно-інженерна і субодинична вакцини (США);

-Лікування

n Неспецифічне етіотропне:

• Інгібітори вірусних ферментів

Ацикловір – герпервір, ацигерпін, герпесин, гевіран (місцево); віролекс, зовіракс, медовір (місцево і парентерально);