Практика та її ролі в процесі пізнання.

Практика – цедiалектика об`єктивного i суб`єктивного, матерiального та ідеального.

Об`єктивна сторона практики пов`язана з тим, що саме в практицi людина взагалi виявляє об’єктивність природи, тобто те, що не залежить вiд її думок, бажань, настроїв, суб`єктивних уподобань, уявлень про властивостi та вiдносини оточуючого свiту, бiльше того, сама категорiя “об`єктивнiсть” формується у людей насамперед завдяки їхнiй практичнiй дiяльностi. Практика немов би демонструє людинi, що в процесi своєї життєдiяльностi вона має робити не те, чого жадає, а те, що вона повинна, бути “ скромною” у своїх намірах i не нав`язувати їх силомiць ні природi, ні суспiльству.

Практика – це не лише спосiб виявлення об`єктивного, водночас вона мiстить у собi i суб`єктивний елемент.

Iснує власне суб`єктивна сторона працi. Будь-яка проекцiя, грань, яка висвiтлюється за допомогою практики в об’єкті, визначається, з одного боку, багатовимiрнiстю самого об`єкта, а з іншого – цiлями, потребами, iнтересами та знаннями самої людини. Практика є об`єктивною в змiнах речей, а суб`єктивнiсть на кожнiй сходинцi розвитку цивiлiзацiї завжди цiлком означена та обмежена. Це значить, що i практика є завжди історично обмеженою, бо вона залежить вiд тих можливостей суб`єкта, які він має на кожний проміжок часу.

Практика пов`язана з “перевтiленням” iдеальних образiв, схем реальностi, моделей майбутнього у дiйснiсть, у свiт предметiв, свiт технiки i технологiї. Разом з тим практика має суспiльно-iсторичний характер i залежить вiд рiвня розвитку суспільства, його продуктивних сил, культурного i наукового потенцiалiв. Внаслідок аналізу різних аспектів категорії практики можна дати її розгорнуте визначення.

Практика – це активна дiяльнiсть конкретно-iсторичного суб`єкта (iндивiда, соцiальної групи, класу, суспiльства), у ходi якої вiн здiйснює матерiальне перетворення об`єкта вiдповiдно до своїх цiлей, iдеальної моделi дiйсностi, до знань про властивостi цього об`єкта, а також розвивається i змінюється сам.

Риси практики:

1) предметність,

2) всезагальність,

3) безпосередність,

4) революційність,

5) універсальність,

6) цілепокладання.

Особливість практики полягає в тому, що вона є процесом постійного заперечення природнього і соціального даного. Оскільки практика в суттєвому, либинному р озумінні є не тільки просте повторення і навіть не відтворення того що було і є, вона виступає як момент акумуляції, включення того що буде в майбутньому.

У практичнiй дiяльностi ми зустрiчаємося з двома протилежними процесами:

1) люди перетворюють дiйснiсть, що оточує їх,

2) та водночас у процесi своєї дiяльностi змiнюється самi.