Істина та її характеристика.

Істина – основна характеристика відношення пізнавального образу, людських знань до об’єкта. Істина є образ, адекватний відображеному об’єкту.

Істина – це мислене відображення предмета або явища об’єктивної реальності, їх властивостей розвитку в свідомості людини.

Основні характеристики істини:

1) об’єктивність,

2) абсолютність,

3) відносність,

4) конкретність,

5) суб`єктивність,

6) обгрунтованість.

Рівні (види) істин:

1) відносна,

2) абсолютна.

Істина – суб`єктивна як форма людської діяльності та об’єктивна по змісту.

Під істиною в філософії розуміють відповідність змісту наших знань предметам і явищам, які існують самі по собі. Істина не є об`єктом пізнання, це наші знання про предмети, явища, процеси. Як ідеальне явище, істина не містить ні грана матеріального.

Об’єктивна істина –це такий зміст наших знань, що не залежить від суб’єкта, тобто не залежить від людини чи людства.

Об’єктивна істина постійно розвивається, бо людина все глибше проникає в об’єкт пізнання, а його знання становиться все більш точним. З іншої сторони людину оточує світ як об’єкт пізнання, який знаходиться в постійному розвитку, що обумовлює зміну знань про світ.

Абсолютна істина – цілковито повне, точне, всебічне, вичерпне знання.

Щодо об’єкта пізнання – це таке історично завершене знання, яке відтворює реальність у всій її повноті, може мислитись лише як межа до якої ми безкінечно наближаємось. Постійний процес переходу від істин до об’єктивної істини є важливим проявом процесу пізнання. I все ж висновком буде визначення неухильного прогресу людського пізнання до дедалі повнішої істини про навколишній світ.

Відносність знання виявиться, як тільки ми спробуємо вийти за визначені межі – перейдемо до інших аспектів.

Відносна істина – це форма вираження об’єктивної істини, яка залежить від історичних умов, від людини котра характеризує степінь її точності, повноти, яка досягнута на даному рівні пізнання.

Абсолютна істина є повною відповідністю образу предмета в даному інтервалі.

Відносна істина виражає залежність будь-якої істини від тих чи інших об’єктивних та суб’єктивних умов, від меж наближення наших знань до реальності.

Істинність будь-якого знання оцінюється у його відношенні до предмета, що виявляється суб'єктом за допомогою певних засобів за певних об’єктивних умов. Через це саме взаємодія відносної істини й абсолютної є такою, що перша саме тому є істиною, що містить у собі момент абсолютної істини; абсолютна ж істина виступає як сума, підсумок відносних істин.

Відносна й абсолютна істини є різні види й рівні об`єктивної істини.

Кожна відносна істина містить в собі долю абсолютної істини.

Істина – це не картина реальності в людському розумінні, а складне процесуальне розумове утворення, яке дає змогу констатувати наявне, виявляти суттєве та пересвідчитись у можливостях знання.

Розвиток людського пізнання – є постійна зміна одних відносних істин іншими, які найбільш точно відображують об`єктивну істину.