КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Порівняння -метод емпіричного рівня наукового пізнання, за допомогою якого робиться висновок про подібність чи відмінність об’єктів пізнання. ⇐ ПредыдущаяСтр 9 из 9 Вимірювання – спостереження, яке фіксує не лише якісні характеристики об’єктів i явищ, а й кількісні аспекти. Експеримент – це засіб набуття нового знання про навколишній світ використовується в науці у зв'язку з пізнавальними завданнями, для вирішення яких учений змушений звертатися до певної форми практичної дії, до створення організованого, штучного середовища i використання спостережної матеріальної взаємодії з метою одержання корисної інформації. Синонімом поняття «істина» виступає інше поняття «знання».Знання відрізняється від віри - переконання, що базується не на раціональних доказах , а на емоційно-вольових поштовхах. Класифікація знання: 1)перцептивне (почуттєво-дане), первинне в значенні очевидності і достовірності, що відображає контакт людини з реальністю; 2) повсякденне знання,або знання на рівні здорового глузду; 3) навколонаучне, яке містить певні елементи науковості, але не на достаньому рівні (наприклад - астрологія); 4) наукове знання , первинне в онтологічному відношенні Наука- це особливий різновид пізнавальної діяльності, спрямований на отримання об’єктивних, системно-організованих та обгрунтованих знань про навколишній світ. Особливості наукового пізнання: 1) об’єктивність, 2) раціональність (доведеність) 3) есенціалізм, тобто спрямованість наукового знання на відтворення сутності, закономірностей об’єкту, 4) системність, 5) можливість перевірки. Структура наукового знання, окрім емпіричного та теоритичного рівнів включає: 1) ідеали і норми пізнання , які відображають цінності та цільові настанови науки; 2) наукову картину світу, яка складається як результат синтезу знань, отриманих різними науками; 3) філософські підвалини науки, які включають філософські ідеї та принципи, що обгрунтувають як ідеали та норми науки, так і змістовні уявлення про наукову картину світу, а також забезпечують включення наукового знання у культуру. Типи наукової раціональності (класична, некласична, постнеокласична) і є структурами філософських підвалин науки. Зазначені методи ми досить часто (стихійно) застосовуємо в повсякденному життєвому досвіді. До компетенції методології науки відноситься перш за все питання про систематизацію форм організації наукового знання. Форми організації наукового знання: 1) ідея- це форма науковоо пізнання, яка відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на ії перетворення а також поєднує істинне знання про дійсність і суб’єктивну мету ії перетворення. Функції ідеї як форми організації наукового знання: а) підсумовування досвіду попереднього розвитку знання; б) синтезування знанняв цілісну систему; в) виконання ролі активних евристичних принципів пояснення явищ; г) спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем. 2) проблема- це форма і засіб наукового пізнання, що є поєднанням двох змістовних елементів. 3) гіпотеза -це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з ожливих варіантів вирішення проблеми. 4) концепція - це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії. 5) теорія- це найбільш адекватна форма науковго пізнання, система достовірних глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, систематичне уявлення про закономірності та суттеві характеристики об’єкта. 6) закон- це зв’язок , який характеризується основними ознаками істотного відношення: це загальністью, необхідністю, повторіваністю, стійкістю.
Методи теоретичного рівня пізнання: 1) Аксіоматичний – виділення вихідних співвідношень сфери пізнання та встановлення з їх допомогою змісту зв'язків цієї форми, 2) Теоретичного–моделювання – конструювання предметних якостей за допомогою математики, теорії систем, 3) Гіпотетично–дедуктивний – формування гіпотез, що пояснюють сукупність фактів, виведення з гіпотез часткових тверджень та їх пояснення, 4) Сходження від абстрактного до конкретного – виділення елементарних характеристик фактів та зведення їх в єдину систему тверджень, 5) Поєднання історичного та логічного –досліджують історичний процес певної сфери, виділяють у ньому необхідні зв'язки, які зводять в єдину систему тверджень, 6) Системно-структурний – вивчення об'єкта як в цілісності його структури, так i його складників. Теоретичні меотди пізнання використовуються для остаточної обробки інформації, отриманої емпіричним шляхом. Теоритичні методи пізнання: Абстрагування - це меотдм, за допомогою якого подумки відволікаються від неістотних властивостей явищ, що вивчаються. Узагальнення- це уявний перехід від окремих фактів, подій до їх ототожнення або від однієї думки до іншої, що є більш загальною. Аналіз - це уявне розчленування предмета (явища,процесу), властивості предмета або відношення між предметами на частини. Синтез- уявне поєднання різноманітних елементів, сторін предмета в єдине ціле (систему). Синтез є наступним етапом пізнання після аналізу. Індукція - метод пізнання, з допомогою якого на підставі знання властивостей, зв’язків чи відношень окремих предметів роблять висновок про наявність цих властивостей (зв’язків чи відношень) в усіх предметах чи явищах відповідної предметної сфери. Дедукція - метод гнауковго пізнання, за допомогою якого, виходячи з більош загальних положень, одержуть меньш загальні, часткові, а той одиничні. Аналогія - метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками. Моделювання- метод дослідження об’єктів на їх моделях. Формалізація- метод, з допомогою якого змістовність знання відображаться у формалізованій мові.
Усі зазначені методи пізнання у реальному науковому дослідженні завжди працюють взаємодії. Їх конкретна системна організація визначається особливостями об’єкта, що вивчається, а також специфікою того чи іншого етапу дослідження.
Форми теоретичного пізнання: а) міркування, б) інтелектуальне споглядання, в) уявне конструювання, г) уявне експериментування, яке спрямоване на побудову наукової теорії. Результатом пізнання є формування наукової теорії.
|