Методи здійснення естетичного виховання

В. Рогожкін [] окремо виділяє групу методів виховання почуттів на уроках навчання грамоти. Серед них автор називає методи:

1) спеціального опору на емоційність змісту, знаходження в ньому духовно близького, істотно важливого, рідного для школяра з метою збудження і розвитку в нього моральних почуттів;

2) вплив на почуття школяра шляхом виразності викладу, мовлення, міміки, жестів педагога;

3) залучення школярів до активної навчальної і позакласної діяльності, що забезпечує переживання, радість пізнання, творчості, творіння;

4) вплив на почуття школярів емоційністю обстановки;

5) вплив на почуття школярів емоційністю стосунків між ними, вчителями, батьками, оточуючими людьми.

При виборі методів у ході естетичного виховання слід враховувати наступні чинники [лозова]:

1) Педагогічно обґрунтоване зіставлення методів виховання, які використовуються з метою, завданнями, змістом, принципами виховання, особливим принципом урахування індивідуальних і вікових особливостей школярів.

2) Застосування в єдності методів формування свідомості, формування досвіду, суспільної поведінки, стимулювання діяльності та корекції поведінки, самовиховання.

3) Урахування своєрідності педагогічних ситуацій.

4) Аналіз впливу на особистість методів, які вже застосовувались.

5) Особа вихователя, його педагогічна рефлексія, яка передбачає усвідомлення мотивів своїх дій, уміння вирізняти особисті труднощі школяра; здатність поставити себе на місце іншого, побачити те, що відбувається, очима дітей, адекватно оцінити результати роботи.

6) Забезпечення переходу методів виховання в методи самовиховання.

Реформування вищої педагогічної освіти України вимагає нові підходи до підготовки фахівців для початкової ланки освіти. Питання підготовки майбутніх вчителів початкових класів до професійної діяльності завжди мали значну актуальність.

Про якість професійно-педагогічної підготовки судять за рівнем готовності майбутніх вчителів.

Проведемо аналіз психолого-педагогічних досліджень визначення поняття «готовність». У дослідженнях Н. Левітова готовність трактується, як цілісне проявлення особистості, що займає проміжне місце між психічними процесами та її властивостями. На його думку такі психічні стани утворюють найважливішу сферу внутрішнього світу людини. Вони характеризують психічну діяльність у цілому на даний період часу.

В. Сластьонін, що дав одне з найбільш повних визначень сутності готовності, розуміє готовність як особливий психічний стан особистості, що проявляється в наявності в суб’єкта образа, структури певної дії й постійної спрямованості на його виконання [5, с. 14].

Під готовністю К. Дурай-Новакова розуміє систему інтегрованих змінних властивостей, якостей, знань, навиків (досвіду) особистості. Найбільш значними її чинниками є мотивація, підготовка, самомобілізація знань, установка на діяльність, властивості особистості, задоволеність працею.

А. Линенко розглядає готовність майбутніх учителів до професійної діяльності як цілісне утворення, що визначається рядом складових: педагогічна самосвідомість, ставлення, інтерес до діяльності, потреба в ній, мотиви діяльності, педагогічні здібності, знання про предмет і способи діяльності, навички і вміння, професійно значущі якості.

Аналізуючи дослідження з проблеми готовності, Н. Глузман акцентує увагуна тому, що розгляд готовності до професійної педагогічної діяльності здійснюється у двох основних аспектах: функціональному та особистісному. За першим готовність розуміють як сукупність певних знань, необхідних для ефективного здійснення певної діяльності та сформованих на цій основі вмінь і навичок, засіб їх успішного включення в цю діяльність. У межах другого (особистісного) аспекту готовність трактують як складну інтегровану якість особистості, структура якої містить ряд компонентів (мотиваційний, змістовий, операційний тощо) [Н. Глузман, с. 93].

Готовність випускника педагогічного вузу до діяльності з розвитку творчих здібностей учнів в процесі навчання О.Ігнатюк розглядає як складне соціально-психологічне явище, як інтегральний прояв ряду властивостей особистості із спрямованістю на творчу діяльність. Результативність цієї діяльності визначається не тільки освіченістю педагога, але і ступенем сформованості його мотиваційної, інтелектуальної, емоційної, вольової сфери, психофізіологічними особливостями, що забезпечують йому високу професійну працездатність, творчий підхід до справи [].

У загальному вигляді готовність має таку структуру, яка зображена на рис.1.3:

· мотиваційну складову;

· теоретичну складову;

· практичну складову.

Рис. 1.3. Структура готовності до педагогічної діяльності

Аналіз теоретичних посилань, дозволяє дійти висновку, щоготовність вчителя до професійної діяльності з розвитку творчих здібностей молодших школярів – це складне особистісне утворення, що характеризується цілями, мотивами діяльності з творчого розвитку учнів, володінням необхідними знаннями, уміннями, навичками розвитку творчих здібностей молодших школярів.

Немає єдиної точки зору в психолого-педагогічній літературі щодо компонентного складу готовності вчителя. Так Л. Кандибовіч вважають, що готовність студента є складним утворенням і включає у себе в стійкій єдності наступні компоненти:

· мотиваційний (позитивне ставлення до професії, інтерес до неї та інші професійні мотиви);

· орієнтаційний (знання і уявлення про особливості та умови професійної діяльності, про її вимоги до особистості);

· операційний (володіння способами та прийомами професійної діяльності, необхідними знаннями, уміннями, навичками);

· вольовий (самоконтроль, уміння управляти собою під час виконання трудових обов’язків);

· оцінний (самооцінка своєї професійної готовності та відповідність її до оптимальних професійних зразків); мобілізаційно-настроювальний (оцінка труднощів, майбутніх дій) [Л. Кандибовіч, с. 315].

Проаналізувавши підходи авторів до структури готовності, були визначені наступні компоненти зазначеної готовності: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, операційний, що обумовлені усвідомленням учителя значимості проблеми, систематичності роботи щодо розширення та поглиблення знань.

Отже, в результаті аналізу наукової літератури можна зробити висновок про те, що проблема здійснення естетичного виховання набула в Україні величезного суспільного значення, науковцями визначено форми, методи та засоби організації естетичного виховання школярів. До форм віднесено: семінари, екскурсії, гуртки, уроки, бесіди, диспути, колективні творчі справи. До засобів належать: художні та літературні твори, музика, мистецтво, кіно, театр, народний фольклор. Серед методів виділяють методи формування естетичних знань, методи організації естетичної діяльності і формування досвіду поведінки, методи стимулювання, методи самовиховання.

Докладніше схарактеризуємо стан формування готовності майбутніх вчителів початкової школи до естетичного виховання.