Зміст фаз життєвого циклу проекту

Розглянемо детальніше проектну діяльність за фазами й етапами життєвого циклу.

Розроблення концепції проекту. Певна інноваційна ідея (створення нового продукту або послуги, організаційних перетворень в галузі, регіоні, підприємстві) розглядається як кінцева мета, якої можна досягти різними шляхами. На цьому етапі потрібно чітко визначити цілі і завдання проекту, а також такі характеристики, як:

· наявність альтернативних технічних рішень;

· попит на продукцію проекту та рівень цін;

· тривалість проекту;

· співвідношення витрат і результатів проекту;

· інвестиційний клімат для реалізації проекту.

Передбачається проведення розрахунків щодо можливих альтернативних шляхів реалізації проекту, тобто стисле техніко-економічне обґрунтування та розробка бізнес-плану.

Обґрунтування інвестицій та оцінювання життєздатності проекту. Розглядають альтернативні варіанти, розроблені на попередньому етапі, оцінюючи їх за добраними критеріями. На цьому етапі встановлюють граничні умови, конкретизують цілі та визначають вартість проекту із точністю від 20 до 40%. Для оцінювання життєздатності проекту порівнюють варіанти проекту з позицій їх вартості, термінів реалізації та прибутковості, тобто оцінюють ефективність альтернатив. Якщо проект (або кілька варіантів його) варті уваги, проводять ретельні маркетингові дослідження й аналіз чинників зовнішнього середовища.

Аналіз та експертиза проекту. Для обраних на попередній стадії варіантів проекту після проведення додаткових досліджень та вдосконалення бізнес-планів проводять проектний аналіз за такими напрямами: маркетинговий (комерційний) технічний; фінансовий; інституційний; екологічний; соціальний та економічний [6; 13], метою якого є встановлення результату (цінності) проекту, яка визначається різницею його вигод та витрат. На підставі проектного аналізу здійснюється експертиза проектів, завданням якої є оцінювання відповідності результату діяльності запланованим показникам. Експертиза здійснюється за правилами, визначеними документально у відомчих, нормативних та законодавчих актах. Особливу увагу приділяють експертизі проектів, що претендують на фінансування з коштів держбюджету. Експертиза будівельних проектів є обов’язковою і проводиться згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1269 від 31.10.2007 року, експертиза інноваційно-інвестиційних проектів здійснюється згідно зі статтею 8-15 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, яка розглядає порядок комплексної експертизи інноваційних і інвестиційних проектів. Для проведення експертизи невеликих проектів, які фінансуються із власних коштів, залучають як зовнішніх консультантів, так і спеціалістів-експертів з підрозділів підприємства. На підставі даних експертизи інвестор може прийняти попереднє рішення щодо доцільності фінансування проекту.

Наступний етап передінвестиційної фази пов’язаний із розробленням проектної документації та підготовкою до реалізації. Однією з найважливіших стадій цього етапу є розробка, коригування та затвердження ТЕО (техніко-економічного обґрунтування) проекту.

Техніко-економічне обґрунтування проекту передбачає:

· проведення масштабних маркетингових досліджень;

· підготовку програми випуску продукції (реалізації послуг);

· підготовку дозвільної документації;

· опис організації будівництва;

· опис системи управління підприємством, організації праці робітників та службовців;

· формування проектно-кошторисної документації: оцінювання витрат виробництва, розрахунок надходжень від діяльності підприємства за рік, розрахунок потреби в обіговому капіталі, рекомендації щодо джерел фінансування проекту та вибору інвесторів, оформлення угод, планування термінів здійснення проекту, оцінювання комерційної ефективності проекту.

Основні техніко-економічні і фінансові показники, що включаються в документ для затвердження ТЕО інвестицій [6]:

1.Потужність підприємства (річна) в натуральному вираженні за видами продукції.

2.Вартість товарної продукції у млн. грн.

3.Загальна чисельність працюючих, у тому числі робітників, осіб.

4.Кількість робочих місць, місце.

5.Загальна вартість будівництва в млн. грн.

6.Вартість основних виробничих фондів, млн. грн.

7.Тривалість будівництва, роки.

8.Питомі капітальні витрати, грн/од.

9.Собівартість основних видів продукції, грн/од.

10.Балансовий прибуток, млн. грн.

11.Чистий прибуток (дохід), млн. грн.

12.Термін окупності капітальних витрат, років.

13.Внутрішня норма рентабельності (норма прибутку), %.

На цьому етапі розробляється розширений бізнес-план проекту, що є структурованим документом, в якому вказано цілі та завдання, які необхідно вирішувати підприємству, способи досягнення цілей, техніко-економічні показники підприємства та проекту на момент їх досягнення, а також аналіз ринку, споживачів, конкурентів, постачальників тощо. Склад розділів бізнес-плану достатньо детально описано у відповідних джерелах [14].

На основі аналізу ТЕО та бізнес-плану приймається остаточне рішення щодо інвестування проекту і розпочинається нова фаза його життєвого циклу – інвестиційна, яка передбачає здійснення трьох етапів: проведення торгів та укладання контрактів, реалізація проекту та його завершення.

Узагальнюючі наведені вище підходи до управління проектом на основі його життєвого циклу, виокремлюють такі фази інноваційного проекту [4]:

· формування інноваційної ідеї. На цьому етапі визначають кінцеві цілі проекту, кількісно оцінюють обсяги і терміни отримання прибутків, а також шляхи їх досягнення, суб’єкти і об’єкти інвестицій, їх форми і джерела;

· розроблення проекту. На цьому етапі проводять пошук рішень щодо досягнення кінцевої мети проекту, формують взаємозумовлений за термінами, ресурсами і виконавцями комплекс заходів щодо реалізації проекту. Для цього здійснюють порівняльний аналіз різних варіантів досягнення цілей проекту і обирають найефективніший для реалізації. Далі розробляють план реалізації інноваційного проекту та розглядаються організаційні заходи щодо реалізації проекту: набирають команду проекту, проводять комплексний відбір потенційних виконавців проекту, оформлюють контрактну документацію;

· реалізація проекту. На цьому етапі здійснюють контроль за виконанням календарних планів і витратами ресурсів, оперативно регулюють та корегують відхилення, які виникають у процесі реалізації проекту;

· завершення проекту. Це процес прийняття замовником результатів проекту і закриття контрактів – завершення життєвого циклу інноваційного проекту.

Модель життєвого циклу проекту виступає реальним інструментом управління проектом, за допомогою якого можна здійснювати інтеграцію проекту та враховувати його стратегічні аспекти. Модель життєвого циклу проекту поєднує як загальні властивості, що є характерними для будь-якого виду проекту, так і специфічні риси, притаманні лише певному конкретному проекту.

При розгляді інноваційного проекту за елементами організації вирізняють органи управління його формуванням і реалізацією та його учасників. Залежно від типу проекту в його реалізації можуть взяти участь від однієї до декількох десятків (інколи – сотень) організацій. У кожної з них – свої функції, рівень участі в проекті та міра відповідальності.

Усі ці організації, відповідно до виконуваних ними функцій, відносять до учасників проекту. Учасниками проекту є ініціатори, замовники, інвестори, проектувальники, підрядники, ліцензіари, консультанти. Схематичне зображення основних учасників проекту наведено на рис. 10.2.

Рис. 10.2. Основні учасники проекту.

Ініціатор проекту – автор ідеї проекту. Ним може бути працівник організації або стороння особа, яка пропонує свої послуги.

Замовник – майбутній власник і користувач результатів проекту, головний учасник. Замовником може виступати фізична або юридична особа, також замовником може бути як одна організація, так і декілька організацій, які об’єднали свої зусилля, інтереси і капітали для реалізації проекту і використання його результатів.

Інвестор – це особа чи організація, яка фінансує проект. Інвестором може виступати і замовник проекту. Якщо інвестор і замовник є різними особами, то інвестор укладає з замовником договір, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту.

Проектувальниками виступають проектні організації, які розробляють проектно-кошторисну документацію. Організація, що несе відповідальність за виконання комплексу проектних робіт, називається генеральним проектувальником.

Постачальником (генеральним постачальником) є організація, що здійснює ресурсне забезпечення проекту (закупівлі та поставки).

Підрядник (генеральний підрядник, субпідрядник) – це юридична особа, яка несе відповідальність за виконання робіт відповідно до контракту.

Консультант – це фірма чи спеціаліст, який на контрактних умовах надає учасникам проекту консультаційні послуги з питань його реалізації.

Науково-технічні ради (НТР) – провідні спеціалісти за тематичними напрямками проекту, які несуть відповідальність за вибір науково-технічних рішень, рівень їх реалізації, повноту і комплексність заходів для досягнення проектних цілей. Науково-технічна рада відповідальна за конкурсний відбір виконавців та експертизу проекту.

Ліцензіар – юридична або фізична особа, яка володіє ліцензією та ноу-хау, що використовують в проекті. Ліцензіар надає (зазвичай на комерційних умовах) право використання в проекті необхідних науково-технічних досягнень.

Керівник проекту (менеджер проекту) – це юридична особа, якій замовник (або інвестор) делегує повноваження з управління роботами над проектом: планування, контролю та координації роботи його учасників. Конкретний склад повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником.

Проектна команда – це організаційна структура, яку очолює керівник проекту. Створюють її на період здійснення проекту для ефективного досягнення його цілей. Склад та функції проектної команди залежать від масштабів, складності та інших характеристик проекту.