Фінансування інноваційного проекту

Одним із найважливіших завдань управління проектом є організація його фінансування, тобто забезпечення проекту інвестиційними ресурсами, до складу яких входять не лише грошові кошти, а й інші інвестиції, зокрема, майнові права та нематеріальні активи, кредити, позики і застави, права землекористування тощо.

Фінансування проекту має здійснюватися із дотриманням таких умов:

· динаміка інвестицій повинна забезпечувати реалізацію проекту відповідно до часових і фінансових обмежень;

· зменшення витрат фінансових коштів і ризиків проекту слід забезпечувати за рахунок відповідної структури і джерел фінансування, а також організаційних заходів, зокрема: податкових пільг, гарантій, різних форм участі.

Фінансування проекту включає реалізацію таких етапів:

1. Попередній аналіз життєздатності проекту (прийняття рішення щодо доцільності реалізації проекту після вивчення співвідношення вартості необхідних витрат та запланованого прибутку).

2. Розроблення плану реалізації проекту (оцінювання ризиків, ресурсного забезпечення тощо).

3. Організація фінансування, що передбачає:

· оцінку можливих форм фінансування і вибір конкретної форми;

· визначення структури джерел фінансування;

· призначення організацій, що здійснюватимуть фінансування.

4. Контроль за виконанням плану і дотриманням умов фінансування.

Для фінансування інноваційних проектів можна скористатися такими джерелами фінансування:

· власні фінансові кошти (прибуток, амортизаційні відрахування, страхові відшкодування), а також інші види активів (основні фонди, земельні ділянки тощо) і залучені кошти (кошти від продажу акцій, добродійні та інші внески, кошти, що виділяють вищі за рівнем холдингові чи акціонерні компанії, промислово-фінансові групи на безоплатній чи пільговій основі);

· асигнування з державного, регіонального і місцевих бюджетів, фонду підтримки підприємництва, надані на безоплатній або пільговій основі;

· іноземні інвестиції, надані у формі фінансової чи іншої участі у статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих грошових внесків міжнародних організацій різних форм власності, а також фізичних осіб;

· позикові кошти, зокрема кредити, надані державою на поворотній основі; кредити іноземних інвесторів, кредити банків, інвестиційних фондів і компаній тощо;

· цільове фінансування, що являє собою стратегічну участь інвестиційних фондів або партнерів у структурі власності підприємства з метою отримання доходу та прав на участь в управлінні завдяки наявності контрольного пакету акцій;

· фінансування за рахунок венчурного капіталу.

Порівняльне оцінювання деяких зовнішніх деяких зовнішніх джерел фінансування наведене в табл. 10.3.

Таблиця 10.3

Переваги та недоліки зовнішніх джерел фінансування інноваційних проектів.[12]

Наведені якісні характеристики джерел фінансування дозволяють здійснити попередній вибір економічно обґрунтованої схеми фінансування.

Для власників і керівників фірми економічну привабливість різних джерел фінансування інноваційно-інвестиційних проектів можна проранжувати таким чином (за зменшенням привабливості):

1. Використання амортизаційних відрахувань

2. Капіталізація власного чистого прибутку:

а) у межах податкових пільг;

б) у загальному порядку.

3. Використання позикового капіталу:

а) отримання пільгових державних кредитів;

б) отримання комерційних кредитів.

4. Залучення акціонерного капіталу:

а) розміщення пакетів акцій серед дрібних акціонерів;

б) залучення крупних інвесторів, які можуть стати співвласниками.

Для залучення інвестицій використовують різні організаційні форми фінансування, такі як бюджетне, акціонерне, боргове, проектне, венчурне тощо.

Бюджетне фінансування. Централізовані інвестиції, що надходять з державного, регіонального та місцевих бюджетів, концентруються на пріоритетних напрямах розвитку економіки. Перелік інноваційно-інвестиційних проектів, що фінансуються за рахунок держави, формують відповідно до цілей і пріоритетів інноваційно-інвестиційної політики. Централізовані інвестиції з бюджету виділяються на платній і зворотній основі в порядку, визначеному урядом. Довгострокові кредити, у тому числі пільгові, що надаються підприємствам для реалізації інноваційно-інвестиційних проектів, мають бути повернені у встановленому порядку.

Акціонерне фінансування може здійснюватися через участь у статутному капіталі завдяки грошовим внескам, наданням техніки або технології, майнових прав, прав використання ресурсів, інтелектуальної власності. Однією з найпоширеніших форм фінансування проектів є отримання фінансових ресурсів за рахунок випуску акцій та облігацій. Ця форма дає змогу перенести розрахунки з інвесторами на пізніші терміни, коли підвищується спроможність проекту генерувати прибутки.

Боргове фінансування реалізується через отримання довгострокових кредитів у комерційних банках, фінансових установах, завдяки іпотечним позикам, приватного розміщення боргових зобов’язань, а також емісії облігацій і боргових зобов’язань, відповідно на діючих підприємствах.

У розвинених країнах світу вже кілька десятиліть поспіль використовують проектне фінансування. Таке фінансування характеризують як різновид фінансування інноваційно-інвестиційних проектів, за якого сам проект є способом обслуговування боргових зобов’язань. Суб’єкт фінансування оцінює об’єкт інвестицій відносно рівня доходу, що може забезпечити погашення наданої інвесторами позики.

Залежно від частки ризику, яку бере на себе кредитор, розрізняють такі форми проектного фінансування: з повним регресом на позичальника; без регресу на позичальника; з обмеженим регресом на позичальника. Під регресом розуміють вимогу про відшкодування наданої в борг суми.

Фінансування з повним регресом на позичальника, тобто за наявності певних гарантій або вимоги обмеженої відповідальності кредиторів проекту. Ризики за проект несе позичальник, проте і “ціна” позики невелика, є можливість швидко отримати фінансові кошти для реалізації проекту. Така форма фінансування використовується для малоприбуткових та некомерційних проектів (наприклад, таких, що мають соціальну або екологічну спрямованість).

За фінансування без права регресу на позичальника кредитор не має від нього жодних гарантій і бере на себе майже всі ризики, пов’язані з реалізацією проекту. Така форма фінансування відрізняється високою вартістю для позичальника, оскільки кредитор сподівається отримати відповідну компенсацію за високий ступінь ризику. За такою схемою фінансуються проекти із високим рівнем прибутковості, що здатні реалізовувати конкурентоспроможну продукцію. Проекти такої форми фінансування повинні використовувати прогресивні технології, а також діяти на ринках продукції, що мають тенденції до розвитку. Умовою надання відповідних коштів є сукупність надійних угод з постачальниками матеріально-технічних ресурсів для реалізації проекту.

Фінансування з обмеженим правом регресу передбачає розподіл усіх ризиків проекту між його учасниками таким чином, щоб кожен брав на себе ті ризики, що залежать від нього. За такої умови розподілу ризиків “ціна” позики помірна, а всі учасники проекту зацікавлені в ефективній реалізації проекту, адже прибуток кожного залежить від інтенсивності власної діяльності.

Певну зацікавленість викликають у потенційних учасників інноваційно-інвестиційних проектів такі специфічні форми фінансування як венчурне, а також фінансування за рахунок використання лізингу, форфейтингу та франчайзингу.