Завдання. Питання для обговорення

Вивчення економічного та суспільного зростання, його джерел має довгу історію в економіці та базується на математичних моделях зростання та емпіричному аналізі процесів зростання. Необхідно зазначити, що майже усі складові суспільства впливають на потенціал зростання країни. Деякі переваги, як-от, простий доступ до сировини, можуть бути вигідними лише на певному етапі процесу розвитку, однак призведуть до залежності від таких ресурсів та до зниження бажання інвестувати в інші галузі та освіту, що, у свою чергу, спричинить скорочення потенціалу зростання у майбутньому. У той же час завчасне впровадження законів про захист довкілля сприятиме інноваційним тенденціям у виробництві товарів та організації процесів. Іншими словами, зростання – це динамічний процес, який складно прогнозувати у середньостроковій та довгостроковій перспективах. Відповідно, стратегії, які були доцільними у певний період, можуть втратити ефективність, або навіть перешкоджати зростанню в інші періоди.

Вивчення процесів зростання означає вивчення складних систем, що враховує взаємодію між сферами політики та запровадженими заходами з її реалізації. Наприклад, реалізація інноваційної політики потягне за собою спільні планові заходи в системі освіти, досліджень та інновацій, щоб не створювати проблемні місця у різних сферах. Наприклад, амбітним інноваційним стратегіям може стати на заваді недостатня кількість високоосвічених науковців, оскільки політика не була скоординована з розвитком системи освіти. Цей підхід, який часто називають у Європейському Союзі політикою трикутника, допомагає стимулювати інновації, які у свою чергу допоможуть розвивати економіку шляхом підвищення конкурентоспроможності на міжнародних ринках.

У цьому відношенні ще одним важливим аспектом є конкуренція, оскільки інноваційною діяльністю та інноваційними стратегіями здебільшого керує прагнення посилити конкуренцію певної країни, галузі або компанії.

Розглянемо декілька європейських моделей розвитку:

Європейська модель (моделі)

На перший погляд Європа здається однорідною економічною зоною, яка розробила спільні інституції та принципи для управління економічною діяльністю на спільному ринку, що стає дедалі більше інтегрованим. Відповідно, багато оглядачів говорять про існування Європейської економічної та соціальної моделі, для якої характерні:

• Відносно високий рівень податків, державної діяльності, перерозподілу та соціальної цілісності

• Універсальні громадські служби (охорони здоров’я та освіти)

• Комплексний соціальний захист (для хворих, літніх та безробітних, тощо)

• Широкі права робітників та соціальний діалог

• Вірність макроекономічній стабільності шляхом грошової та фіскальної політики

Багато дослідників критикували європейську модель за дещо повільніше економічне зростання у порівнянні зі США, починаючи з середини 1990-х років, навіть попри те, що після Другої світової війни європейська економічна та соціальна модель забезпечувала успішний процес надолужування, в ході якого Європа скоротила своє відставання від США.

Однак слід звернути увагу на доволі помітні відмінності на рівні окремих європейських країн, про що свідчать суттєва неоднорідність у економічних показниках, що викликано інституційною організацією, політиками та стратегіями, галузевою спеціалізацією кожної країни тощо. Попри те, що чіткі національні відмінності існуватимуть завжди, спроби знайти типологію між країнами Європи дали (щонайменше) 4 різні європейські економічні та соціальні моделі:

Скандинавська модель: Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія

Базується на рівності, комплексному підході, соціальній інтеграції, універсальності:

• Велика інфраструктура соціальних служб, які надають високоякісні послуги за доступною ціною

• Високий рівень зайнятості та акцент на гендерній рівності

• Допомога по безробіттю та медичне забезпечення фінансується з податків

• Найвищий рівень детоваризації та перерозподілу

• Прогресивна система оподаткування, податки на майно та на спадок

• Низькі податки для бізнесу

• Доволі високі мінімальні зарплати, високі ставки заміщення, пенсії зі щедрими мінімальними стандартами та пов’язаними з прибутками елементами

• Співробітництво між соціальними партнерами (бізнес, профспілки та уряд)

• Страховкою по безробіттю та підготовкою кадрів займаються профспілки

Континентальна модель: Німеччина, Франція, Бельгія, Нідерланди, Австрія, Швейцарія

Базується на збереженні соціального статусу та домінуванні грошових виплат. Пов’язані з прибутком виплати з низькими мінімальними стандартами

• Система соціального страхування здоров’я, пенсії та безробіття, що базується на внесках

• Слабкі заходи перерозподілу, регресивна податкова структура (низькі податки на багатство, високі податки на працю та споживання)

• Кооперативні міжгалузеві відносини та узгоджений рівень зарплати

• Торги

Англосаксонська модель: Англо-Американська модель у Європі: Велика Британія, Ірландія

Англо-Американська модель у світі: США, Канада, Австралія, Нова Зеландія

• Переважаюча роль ринків, мінімальна роль держави

• Низький рівень регулювання

• Висока конкуренція, складна структура регулювання систем забезпечення

• Вибіркові соціальні виплати; тобто, з перевіркою на ступінь потреби

• Стратегії «від соціального забезпечення до праці»

• Система державного медичного забезпечення (Велика Британія, у США лише для бідних) та (частково) державне фінансування шкіл (Велика Британія, але не США)

Середземноморська модель: Італія, Іспанія, Португалія, Греція

• Важлива роль родинних зв’язків

• Низькі виплати

• Високий ступінь гендерної нерівності, низька доля робочої сили у загальній чисельності певної вікової групи

• Залишилися деякі риси аграрного патріархального суспільства

Вивчення показників зростання у цих моделях у довгостроковій перспективі демонструє, як не дивно, незначні відмінності у зростанні: середньорічне зростання було в діапазоні від 2,2% до 2,5%, майже ідентичне значення у цих моделях. Лише за останні 10 – 15 років Скандинавська та Англосаксонська моделі помітно переважили Континентальну та Південно-Європейську моделі. Цікаво, що дві абсолютно протилежні моделі у цьому порівнянні – тобто Скандинавська з її комплексним соціальним захистом та ліберальна до ринку Англосаксонська – знаходяться на одному рівні. Таким чином, суто економічне порівняння, що базується на показниках зростання, не дозволяє виявити чіткого лідера. Однак у відповіді на питання, чому країнам Північної Європи вдалося досягнути таких же показників, як і США. фахівці пояснюють таку історію успіху здатністю цих країн реформувати свою соціальну сферу і, таким чином, гарантувати безпеку для своїх громадян та ефективну й гнучку політику для підприємств. Реформування системи соціального забезпечення, яке дало можливість значно зменшити витрати та стабілізувати державні фінанси, було поєднано з активними політичними заходами, спрямованими на стимулювання науково-дослідної діяльності, освіти та поширення технологій. Таким чином, уроки з аналізу процесів зростання були добре засвоєні та впроваджені у найбільш оптимальний спосіб.

Запитання:

1. Надайте характеристику різним європейським моделям розвитку. Що є спільним та які відмінності вирізняють кожну з них?

2. Яка, на ваш погляд модель, є більш перспективною з точки зору економічної ефективності? Яка модель буде (можливо) домінувати в Євросоюзі? Чому?

3. Яка модель ближче за своїми характеристиками до моделі (майбутньої моделі) України?

Кейс 3. Риси інноваційної моделі сталого економічного зростання:практика розвинених країн та набутки України[2].

У передових країнах, де інноваційна діяльність у підприємницькому секторі добре розвинена, темп зростання заснованих на науці галузей, особливо в плані доданої вартості та працевлаштування, постійно випереджає інші галузі.

Значні структурні зміни у світовому експорті на користь високо- та середньотехнічних галузей стали результатом поширення комплексів високотехнологічних галузей промисловості, що типово для інноваційних країн. Той факт, що продуктивність та продажі у високотехнічному виробництві також можуть у різних формах підвищити економічну ефективність сировинних баз та скоротити пов’язане з доданою вартістю виробництво дає переваги країнам зі значною часткою середньо- та високотехнічних галузей. Цю особливість можна виявити, порівнюючи ВВП на душу населення у розвинених країнах (як правило, з великою часткою високотехнічного сектору) та в інших країнах. У розвинених країнах ВВП на душу населення у 5-10 разів вище, ніж у інших країнах, включаючи Україну.

Разом із вищезазначеними фактами існують суто економічні причини, чому інноваційні економіки, які визначаються особливою роллю знань як джерела економічного зростання, відрізняються від традиційних економік. Нові наукові знання перебудовують базу традиційних економік, які, передовсім, пов’язані з такими поняттями як майно, товари та відчуження. Знання мають таку особливість, що їх можна поширювати практично без будь-яких витрат, однак зі збитком для початкового власника знань. Через це питання інтелектуальної власності в інтелектуальній економіці набагато важливіші, ніж у традиційних економіках. Інтелектуальна економіка стимулює зростання шляхом активізації творчого та підприємницького потенціалу громадян, що є обов’язковою передумовою розвитку соціально збалансованого, стабільного та демократичного громадянського суспільства. Інноваційна економічна модель передбачає необхідність досягнення відповідного рівня громадянського суспільства, а також його інтелектуального потенціалу, що визначається високим рівнем освіченості громадян, розвитком науки та часткою кваліфікованих працівників у робочій силі. Середній рівень освіти робочої сили у більшості розвинених країн становить 12-15 років шкільної освіти. Кількість науковців, нових технологій, винахідників, інженерів та менеджерів збільшується швидше, ніж кількість інших працівників; обсяг річних витрат на науку та інновації збільшується стабільно.

Система освіти та підготовки кадрів, засоби масової інформації та вся система популяризації та поширення наукових знань, окрім своїх традиційних функцій, мають також нове завдання – формувати культуру інновацій для суспільства загалом, окремих громадян та органів виконавчої влади. Ще однією важливою рисою інноваційної моделі економічного розвитку та необхідною умовою для її ефективного функціонування є гарантія системного забезпечення структур, джерел та функцій, які реалізовуються у науковому, технічному та інноваційному процесах. Крім того, для інноваційних економік співвідношення інвестицій у науку, освіту та капітальних інвестицій з модернізацією виробництва визначається як 1:3:3, хоча у більшості наукоємних галузях витрати на технічний та науковий розвиток дорівнюють капітальним інвестиціям. Кожне нове робоче місце у науково-дослідній галузі обумовлює створення 7-10 високопродуктивних робочих місць в економіці, що надзвичайно важливо для вирішення проблеми безробіття та для формування завдань в системі освіти, спрямованих на підготовку спеціалістів та на ефективне планування. Згадані вище основні риси моделі інноваційної економіки, які визначають її з погляду ресурсів, структурного співвідношення та ефективності, мають спільну для такої моделі мету – підвищити конкурентоспроможність держави за допомогою нових знань, а також розвитку та застосуванню в економіці високих технологій та інновацій.

Попри це, в реальності цілком очевидно, що інноваційні моделі різних держав відрізняються. Для технічно розвинених країн (держави, які вже досягли або близькі до досягнення технічної межі) радикальні інновації мають надзвичайну важливість. Відповідно, у таких моделях домінують механізми та інструменти активного розвитку та використання інновацій; такі інновації роблять країну більш конкурентоспроможною. У моделях економік, що надолужують, пріоритетними повинні бути менш радикальні інновації. Елементи моделі розвитку та політичні заходи для допоміжної діяльності необхідно пристосовувати до особливостей економік, що надолужують. Ось чому відповідна інноваційна модель економічного розвитку вимагає належних політик та стратегій впровадження. Загалом, її мета полягає у підтримці сталого економічного зростання та високого рівня життя та соціального захисту для громадян як результату економічного зростання. Ключовим елементом є саме високий рівень життя, який досягається шляхом високопродуктивної роботи, ефективного використання праці та створення системи нарахування зарплати, яка базується на ринкових принципах.

Перехід до інтелектуальної економіки повинен бути пов’язаним зі збільшенням інвестицій в інтелектуальний сектор. Середній обсяг інвестицій у державах ОЕСР в середині поточного десятиліття становлять 2,3% ВВП (загалом, з усіма витратами на освітню діяльність, крім вищої освіти, обсяг інвестицій перевищив 10%). Щодо України, зв’язок ВВП з наукою скоротився з 3% у 1991 році до 0,84% у 2009 році. Така ж ситуація виникла з фінансуванням системи освіти, що свідчить про суттєве скорочення інноваційної діяльності в Україні. Для поліпшення ситуації в науці, технологіях та інноваціях з урахуванням політичних особливостей українськими вченими було розроблено Стратегію інноваційного розвитку в умовах глобалізаційних викликів. Концепція містить опис кількох можливих сценаріїв науково-технічного та інноваційного розвитку країни на 2010-2020 роки. За оцінками експертів, у разі обрання зазначеної стратегії розвитку, до 2020 року Україна зможе досягти значного рівня (відносно європейських показників) по багатьом напрямам:

· Можливості розвитку інформаційно-комунікаційних технологій – до 80–85%

· Можливості у науково-дослідній діяльності - до 85–90%

· Можливості розвитку промисловості – до 70–75%

· Патенти, торгові марки, промислові зразки – до 20–30%

Необхідно зазначити, що динаміка багатьох показників здебільшого залежатиме від швидкості структурних зміни в Україні, посилення секторів з високим рівнем виробничої обробки та збільшенням її обсягу у загальній продуктивності, суттєве вдосконалення системи державного управління, яка керує інноваційним розвитком країни. Навіть якщо обставини будуть сприятливими, Україна все одно не вийде на рівень провідних держав ЄС одразу, але це допоможе їй підвищити загальний рівень інноваційної діяльності та досягнути середнього для ЄС рівня інноваційної діяльності. Якщо інноваційна політика слабка, не слід очікувати поліпшення позицій України в порівнянні з іншими державами ЄС. У такому випадку Україна навіть почне втрачати ті невеликі переваги, які у неї є зараз. Українські експерти, що брали участь у програмі прогнозування, вважали, що за короткий період часу (3-5 років) цілком реально організувати промислове виробництво конкурентоспроможних матеріалів та виготовлених із них товарів – надтвердих матеріалів (гексаніт, циборит), п’єзокераміка, поглинаючі радіовипромінювання, протиударні та стійкі до тертя керамічні та композитні матеріали, сонячні елементи та інші функціональні матеріали. До цього переліку також входить створення наноструктурних компонентів альтернативної енергії, яка вважається перспективною тенденцією, сонячних батарей, суперконденсаторів, оксидних камер згорання, а також розробка сучасних матеріалів, запчастин та комплексних заходів безпеки для авіаційних та космічних апаратів, щоб запобігти їх пошкодженню, зношенню та корозії в жорстких умовах експлуатації.

Визнаючи, що енергетична інтенсивність є ключовим фактором конкурентоспроможності українських товарів та економіки, беззаперечним є той факт, що Україна має величезний потенціал для заощадження енергії – понад 50 мільйонів тонн еквівалентного палива; єдиним шляхом для реалізації цього потенціалу є впровадження енергоефективних технологій. Основною причиною неефективного впровадження ринкових реформ в Україні є відсутність державного управління у соціальному та економічному розвитку країни. Коли держава почала трансформування ринкової економіки, ні на початку, ні під час впровадження цих реформ, не були визначені функції, роль та предмет відповідальності держави. Лише у такому випадку можливо перетворити Україну на сучасне інноваційне суспільство, у якому економічне зростання та розвиток будуть відбуватися на основі реалізації потенціалу наукової, технологічної, інформаційної та підприємницької діяльності, що, у свою чергу, поліпшить рівень життя кожного громадянина України.

Запитання:

1. Які риси притаманні інноваційній моделі економічного розвитку?

2. На скільки ці риси присутні в суспільних підсистемах України?

3. Які технологічні напрями розвитку вважаються перспективними для України? Що заважає її інноваційному розвитку?