УПА та інші військові формування в боротьбі за незалежність України

УПА стала спадкоємницею традицій ще й повстанського руху, який продовжувався і в 20-ті роки.

Не випадково, головний командир УПА генерал Роман Шухевич взяв собі псевдонім від одного з головних діячів повстанського руху 20-х років поета Григорія Чупринки.

Найзначнішою підпільно-революційною організацією, що діяла між двома світовими війнами, а також прологом ІІ Світової війни і після неї, була ОУН, яка й створила УПА ініціатором і фундатором ОУН був Євген Коновалець, колишній командир корпусу УСС.

ОУН створилася з Української Військової Організації, що згодом залишилась стержнем ОУН й була причиною побудови її на війсь­ковий лад. Ця організація у своїх програмних завданнях поставила мету: створення Самостійної Соборної Української Держави.

Напередодні Другої світової війни ОУН була вже значною політичною силою, яка стояла на перешкоді сталінським планам щодо західної України, була небезпечна для Москви. НКВС вирішив вдарити по ОУН, щоб підірвати її вплив у народі. Знаючи, що керівник організації Є. Коновалець є авторитетною особою в європейський колах, було вирішено, в першу чергу, ліквідувати його. 23 травня1938 році в Роттердамі проти нього було вчинено терористичний акт. Агент НКВД Яценко-Валюх вручив Коновальцю золотий портсигар, який при відкриванні вибухнув.

Двадцять років перед тим у Парижі був вбитий також Головний Отаман армії і флоту УНР Симон Петлюра.

Знищення цих двох видатних постатей в українському національно-визвольному русі, звичайно, не могло знищити їхні ідеї.

Результатом великої організаторської роботи проведеної ОУН на чолі з Коновальцем на західноукраїнських землях була створена добре керована підпільна організація, побудована на військовий лад.

Ефективність її дій забезпечувати такі складові:

1. Центральне керівництво, що виконувало функції військового штабу.

2. Територіальна мережа підпільних організацій, тісно зв’язаних між собою і керованих з одного центру.

3. Дисципліновані члени, що готові були виконувати завдання своїх командирів.

Таким чином, ОУН створила до бою сильну військову організацію, що мала відіграти значну роль в подіях, що наближались.

Але національно-визвольний рух в міжвоєнний період мав і зна­чні недоліки.

Першим з них було те, що на східних український землях не була створена така спільна підпільна-організація як ОУН. Важливою причиною цього було те, що на цих землях Радянська влада, не знищила цілком самостійність (як це зробила Польща), а створила УРСР. Значна частина України підтримала таку форму державного будівництва.

До того ж всякі спроби організувати цей рух натикались на жорстокі протидії репресивного апарату Сталіна.

Другим великим недоліком ОУН було надмірне захоплення теро­ристичними методами боротьби, які не завжди виправдовувались методами революційної доцільності. Саме ці методи, й відштовхнули від ОУН багато українців і давали привід офіційній владі вести шалену антинаціоналістичну пропаганду І939-1940рр.

Коли в 1939-1940 рр. на західноукраїнські землі прийшла Радянська влада, діяльність будь-яких політичних партій і організацій була заборонена (крім ВКП/б/ і комсомолу). Всі легально діючі українські партії змушені були самоліквідуватись у підпіллі продовжувала діяти лише ОУН. Її провід змушений був перейти за кор­дон.

Але по той бік кордону організація розкололась на 2 частини, розкол був тяжким ударом по національно-визвольному руху. Боротьба між двома фракціями послабила впливи організації серед українсь­кого народу, а також внесла фанатичну нетерпимість, групову ви­ключність, санкціонувала недозволені методи боротьби. Керівник ОУН А.Мельник, який очолив її в 1938 р. після загибелі Є.Коновальця сподівався на допомогу німців, які готувались до війни. Зовсім інакше думав другий популярний лідер ОУН С.Бандера та його прихильники М.Лебідь, Я. Стецько, Р.Шухевич, які не довірили Гітлерові, пам’ятаючи, як ще в 1934 р. гестапо співпрацювало з польською поліцією, допомагало їй в боротьбі з українським підпіллям.

Не в змозі досягти компромісу, обидві фракції оголосили себе єдиним законним проводом ОУН. Ті, що стали на бік Бандери стали називати себе ОУН-Б , а мельниківці - ОУН-М.

Бандера і його прибічники були переконані, що в боротьбі за незалежність української держави, треба розраховувати тільки на власні сили. А для того, щоб створити ці сили, С. Бандера вирішив скористатись допомогою німців.

Напередодні нападу гітлерівців на СРСР їм вдалося сформувати двабатальйони, що держали назву "Нахтігаль" і "Роланд". Ці частини дотувались при підтримані абверу, але мали вони особливий статус і підлягали ОУН-Б.

Німці планували використати їх в пропагандистських і диверсійних цілях, але ОУН-Б сподівалася, що вони стануть основою майбутньої національної армії України.

Відомо, що створенням перших загонів займались як мельниківці, так і бандерівці. Мельниківці створили кілька таборів - один у південній Кременеччині (“Блакитний”), другий на Волині (“Білий”), третій на Рівненщині (“Волинець”). З боку бандерівського проводу перші вишкільні загони, були під керівництвом "Остапа" (Сергія Качинського) та "Санара" (Василя Івахіна). Із найбільш підготовлених бійців відділів самооборони восени 1942 р. провід ОУН-Б створив “Першу сотню УПА”, якою став командувати “Довбегино” (Іван Перегійняк). З’являються й інші сотні.

На Поліссі з 1941 р. діяла ще одна збройна формація - загони отамана М.Боровця ("Тарас Бульба"), що мали назву "Поліська Січ". Бульба-Боровець ще в 1940р. прибув на Волинську землю для організації проти більшовицького повстанського руху. З початком війни він отримав завдання німецького командування очищувати свій регіон від залишків радянської армії. Та згодом, коли началась нацистська реакція, і німці зробили спробу роззброїти його загін, Бульба-Боровець перейшов у підпілля, утворивши Українську Підпільну Армію (теж УПА).

Як бачимо, у 1942-1943 рр. на Поліській Волині діяли загони збройної української оборони трьох формацій – ОУН Бандери, ОУН Мельника і “Поліської Січі” Боровця.

Були спроби добровільно об’єднати ці сили, але вони не дали бажаних результатів. Проте таке об’єднання відбулось під дією сильнішої сторони (бандерівської).

Постановою Української Головної Визвольної Ради від 30 травня 1947 р., було визнано днем створення УПА – 14 жовтня 1942 року.

Ради УПА постійно зростали – насамперед за рахунок мобілізації молоді, яку проводили територіальні організації ОУН, їх мобілізаційні відділи, які, крім набору, займались їх бойовою підготовкою, забезпеченням зброєю і всім необхідним. В бойові загони УПА без зброї нікого не приймали.

На початку 1943 р. на бік УПА перейшов майже в повному складі курінь допоміжної української поліції. З нього було укомплектовано два курені УПА – “Дружинників” і “Галайди”.

Якою ж була структура УПА? На чолі армії стояло Головне командування зі штабом, утвореним на базі “УПА Північ”. Штаб складався з кількох відділів:

- Оперативного; - Політичного; - бойової підготовки; - зв’язку; - санітарного;

- господарського.

При головному командуванні функціонував відділ Служби Безпеки (СБ) – як розвідувальний, так і контр розвідувальний орган.

В основу організаційної побудови був покладений територіальний принцип.

УПА поділялась на 4 групи:

І. УПА – Північ (Волинь, Полісся).

2.УПА – Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття, Закордоння).

3.УПА – Південь (Кам’янець-Подільська, Житомирська, Вінницька і південна частина Київської області).

4. УПА – Схід (Північ Житомирської області, Вінницької і півдня Київської області). Щоправда, попри всі намагання мережа УПА – Схід розбудована так і не була.

В свою чергу, кожна з груп поділялась на військові округи.

Кожна округа мала по кілька тактичних відтинків, які об’єднували 3-5 куренів, по 300-400 чоловік.

Сотня мала 100-120 стрільців – 3 чоти по 20-40 стрільців, по 3 рої – 10-13 стрільців.

В групах “УПА-Південь” та “УПА – Захід”, курінь становив найбільшу самостійну тактичну одиницю і лише в випадках потреби курені об’єднувались в певну бойову групу.

В УПА-Північ найвищою бойовою одиницею був загін, що складався з 3-4 куренів.