Моделі впливу пропозиції грошей на економіку в короткостроковому періоді

У попередніх частинах цього розділу ми доводили наявність впливу пропозиції грошей на реальну економіку та розкривали його механізм методами формально-логічного обгрунтування, виявляючи причинно-наслідкові зв'язки між динамікою кількості грошей та основними змінними реальної економіки. Такий спосіб обгрунтування для українського читача видається найбільш переко­нливим і зрозумілим. Разом з тим у західній літературі, у тому числі і в навчальній, широко використовується структурно-модельний метод обгрунтування зв'язку кількості грошей з обсягом вироб­ництва, що спонукало нас розглянути цей механізм ще й на під­ставі окремих моделей.

У теоретичних дослідженнях застосовується кілька моделей: модель JS—LM—FE, яка пов'язує процентну ставку ринку капі­талів з обсягом виробництва та реальних грошових запасів; мо­дель AD—AS, яка пов'язує обсяги виробництва (пропозиції) з попитом та рівнем цін; модель реального ділового циклу та ін. Ми скористаємося моделлю рівноваги сукупного попиту і пропо­зиції AD—AS для визначення впливу грошей на економіку.

Нагадаємо, що сукупний попит — це загальний обсяг плато­спроможного попиту, який пред 'являють усі економічні агенти на всіх ринках товарів та послуг країни за даного рівня цін. До­могосподарства пред'являють попит на товари і послуги кінцево­го споживання (С); фірми — на інвестиційні товари та послуги: обладнання, товари в запаси, матеріали та техніку для будівницт­ва та ін. (І); державні структури — на товари та послуги обох ви­дів для своїх потреб (державні запаси — Д₃); експортери — на всі товари вітчизняного виробництва, на які є попит за кордоном (в обсязі чистого експорту — Е_ч). Обсяг сукупного попиту (П_с) мо­жна записати у вигляді формули:

П_с = С + І + Д₃ + Е_ч.

Крива сукупного попиту — це певний ряд точок у системі ко­ординат, кожна з яких виражає залежність між середнім рівнем цін (ІД) та обсягом виробництва (В). У графічній моделі вона по­значається як AD (рис. 8.2).

Рис. 8.2. Крива (AD) сукупного попиту

Крива AD має від'ємний нахил, що свідчить про обернену за­лежність між рівнем цін і обсягом сукупного попиту, а отже, і обсягом виробництва: чим нижчі ціни, тим вищий буде обсяг по­питу, і навпаки.

Така залежність між Ц та В має монетарне походження. Адже коли ціни зростають, то зменшується запас (і пропозиція) реаль­них грошей (Г/Ц). Для утримання в рівновазі ринку грошей має зменшитися і попит на гроші, що можливо за умови зростання ре­альної процентної ставки на негрошові активи. Вища ставка про­цента буде прямо стримувати інвестиційний попит фірм (змен­шення І) та опосередковано споживчий попит домогосподарств (зменшення С), оскільки їм вигідніше буде заощаджувати. Змен­шуватиметься і чистий експорт, оскільки зростання реальної про­центної ставки зробить вигіднішими вклади у внутрішні фінансові активи, ніж в іноземну валюту, внаслідок чого зменшиться попит на валютному ринку. Обмінний курс національної валюти підви­щиться, що гальмуватиме експорт та прискорюватиме імпорт і чи­стий експорт знизиться (Е_ч). Оскільки три складові сукупного по­питу (С, І, Е_ч) знижуються, то і його обсяг зменшиться.

Сукупна пропозиція — це загальна кількість товарів і послуг, які фірми готові виробити і продати на ринку. Ця готовність ви­значається двома видами чинників:

— повнотою використання наявних факторів виробництва (обсяг виробництва за повної зайнятості);

— рівнем цін.

Проте чинник цін впливає на обсяг пропозиції лише на корот­ких часових інтервалах, а на довгих такого впливу не відбуваєть­ся, тому тут діє лише чинник факторів виробництва¹. Завдяки цьому крива сукупної пропозиції (AS) має подвійну форму: од­ну — для коротких періодів, другу — для тривалих. У цьому під­розділі розглянемо форму кривої короткострокової сукупної про­позиції.

Оскільки короткострокова сукупна пропозиція зазнає впливу не тільки повноти використання факторів виробництва, а й сукуп­ного рівня цін, її крива має висхідний нахил (рис. 8.3).

Рис. 8.3. Крива AS сукупної пропозиції

Висхідна форма кривої AS свідчить про пряму залежність об­сягу виробництва від сукупного рівня цін: чим вищі ціни, тим бі­льшим буде обсяг пропозиції, і навпаки. Кут нахилу кривої AS визначається мірою гнучкості цін щодо зміни сукупного попиту, а отже, пропозиції грошей. Якби ціни були зовсім не гнучкі щодо сукупного попиту, то крива AS набула б горизонтального поло­ження. А якби ціни були вільно гнучкими, то крива AS розмісти­лася б вертикально. Місце, яке займає крива AS між цими двома крайніми положеннями, свідчить про силу та швидкість, з якою зміна пропозиції грошей впливає на сукупну пропозицію.

Висхідний нахил кривої AS визнають як неокласики, так і неокейнсіанці. Проте методики доказу зв'язку між цінами і суку­пною пропозицією у представників цих двох шкіл дещо відмінні, хоч ця відмінність не є принциповою. У принципових же питан­нях їх позиції збігаються: одні й другі у своїх доказах ураховують

Теоретичне обгрунтування цього положення наведено в § 7.4.

як чинник впливу на обсяг пропозиції (В) чинник використання факторів виробництва і чинник сукупного рівня цін, але не в його абсолютному виразі, а як різницю між очікуваним рівнем цін та фактичним рівнем цін. Отже, у трактуванні кривої сукупної про­позиції західна монетарна теорія досягла майже повної згоди.

Якщо накласти криві AD та AS одна на одну, то одержимо графічну модель AD—AS, що адекватно виражає рівновагу суку­пного попиту і сукупної пропозиції (рис. 8.4).

Рис. 8.4. Модель короткострокової рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції

Як видно з моделі AD—AS, рівновага між сукупним попитом і пропозицією в короткостроковому періоді настає в точці А_о, в якій обсяги попиту і пропозиції збігаються на рівні В_о, а адекватна їм сукупна ціна встановлюється на рівні Ц_о. Ні в яких інших точках цих кривих рівновага встановитись не може. Наприклад, у точках Аі на кривих AD та AS сукупний попит буде значно меншим від сукупної пропозиції, яку захочуть надати фірми за нового рівня цін Ці. Виникне надлишок пропозиції, який стимулюватиме про­давців знижувати ціни доти, доки рівень їх не повернеться в точку Ао, в якій уся пропозиція буде реалізована, а ціна повернеться до попереднього рівня Цо, тобто рівновага буде відновлена на попе­редньому рівні. Якщо візьмемо точки А₂, то виникне надлишок попиту завдяки зниженню цін до Ц₂. За цього рівня ціни виникне дефіцит товарів і послуг, який стимулюватиме продавців до під­вищення цін, а покупців — погоджуватись купувати за цими ціна­ми. Такі зміни триватимуть доти, доки ціна не підвищиться до по-

переднього рівня Цо, а сукупний попит і пропозиція не змістяться до рівня В_о і не відновиться рівновага в точці Ао.

Разом з тим економіка може бути виведена з рівноваги, в якій во­на перебувала в точці А_о, під впливом зовнішніх чинників, які змі­щують криві AD і AS вправо чи вліво від їх рівноважного положення.

Зміщення кривої AD праворуч має стимулювальний (розширю­вальний) ефект, оскільки призводить до зростання цін, яке стиму­лює поточне виробництво. Зміщення кривої AD ліворуч має стри­мувальний (обмежувальний) ефект, оскільки веде до зниження цін, яке дестимулює поточне виробництво. Одним із головних чинників зміщення кривої AD вправо чи вліво є зміна пропозиції грошей, що підтверджує вплив кількості грошей на економічне зростання.

Наявність такого впливу, як зазначалось нижче, визнають і неокейнсіанці, і неокласики, хоча в методах їхніх доказів є певні відмінності. Неокейнсіанці визнають такий вплив без будь-яких застережень, а неокласики — лише за умови, що зміни пропози­ції грошей і цін були неочікуваними для економічних агентів. Якщо ж зміни пропозиції грошей та цін очікуються, то ціни ста­ють повністю гнучкими щодо пропозиції грошей, а гроші нейт­ральними щодо економічного зростання.

Оскільки позиції неокейнсіанців і неокласиків з цього питання при неочікуваному зростанні цін збігаються, тобто є загальнови­знаними, то розглянемо насамперед цей варіант зміщення кривої AD (рис. 8.5).

Рис. 8.5. Вплив неочікуваної зміни пропозиції грошей на обсяг виробництва

Спочатку зауважимо, що в цій моделі очікувані економічни­ми агентами ціни є незмінними, оскільки вони не чекають іс­тотних змін пропозиції грошей. Фактичні ціни можуть зміню­ватися під тиском пропозиції грошей, і тоді фактичний їх рівень відхиляється від очікуваного. Таке відхилення справляє голов­ний стимулювальний вплив на настрої фірм: їм видається, ніби зросли ціни на їхню продукцію, що підштовхує до збільшення випуску. Якби фірми усвідомлювали, що зрушення цін зумов­лене збільшенням пропозиції грошей, яке охопило всі ціни, то вони б не збільшували виробництва, оскільки одночасно зі зрос­танням доходів від збільшення цін і випуску продукції зростуть і їхні витрати, отже, прибуток залишиться незмінним, а можли­во й зменшиться. Збільшувати виробництво в таких умовах не­має сенсу.

Повернемося до рис. 8.5. Унаслідок несподіваного збільшення центральним банком грошової бази на 10 % зріс на 15 % загальний обсяг пропозиції грошей (операція 1). Ця зміна кількості грошей зміщує криву AD₀ в позицію AD,. Оскільки економічні агенти не очікували такого зростання пропозиції грошей і цін, їх товарна пропозиція не зросла і крива AS залишилася в попередній позиції AS₀. Виник надлишок попиту (операція 2) або дефіцит пропозиції в розмірі (Ві - Во), що провокує зростання фактичних цін від Ц_о до Ці (операція 3). Таке зростання сприймається фірмами певний час як зростання цін лише на їх продукцію і стимулює до збіль­шення виробництва від Во до Ві (операція 4).

Якщо ж пропозиція грошей несподівано зменшується, то всі процеси в зазначеній моделі розгортаються у зворотному на­прямі і в кінцевому підсумку зменшується і обсяг поточного ви­робництва.

За умов очікування зміни пропозиції грошей економічні аген­ти передбачають також широкомасштабні зміни цін, за яких від­носні ціни на товари та послуги залишаються незмінними і тому втрачаються стимули до зміни обсягів поточного виробництва. Такого висновку дотримуються неокласики, підтверджуючи його моделлю впливу передбаченого збільшення пропозиції грошей на обсяги виробництва (рис. 8.6).

Якщо центральний банк збільшує пропозицію грошей (опера­ція 1) на 15 %, про що заздалегідь були проінформовані економіч­ні агенти, які очікували відповідного зростання цін, то одночасно зміщуються дві криві: попиту AD і пропозиції AS — перша впра­во і вверх, друга вліво і вверх (операції 1 і 2). Тому рівновага між AD і AS не відхиляється від вертикальної прямої В_о - А_о - А_!;

тобто не виникає надмірного попиту чи надмірної пропозиції. Додатковий попит, що формувався відхиленням вправо кривої AD, «з'їдався» відхиленням уліво кривої AS, тобто зростанням очікуваних цін. Таке зміщення двох кривих тривало до перетину їх у точці Аі, яка й стала новою точкою рівноваги, що відповідає збільшеному рівню цін Ці (операція 3). Проте обсяг виробництва не змінився, оскільки точки Аі, А_о залишилися на одній вертикалі з точкою В_о (операція 4).

Рис. 8.6. Вплив очікуваної зміни пропозиції грошей на обсяг виробництва

Слабким місцем цієї моделі, яку захищають неокласики, є те, що вона допускає повну синхронізацію зміщення кривих AD і AS відносно рівноваги в точці Ао, тобто повну гнучкість цін за умови очікуваного збільшення пропозиції грошей.

Проте навіть із суто технічних причин така синхронізація про­сто неможлива: через недоступність та викривленість інформації про збільшення пропозиції грошей, через тверду фіксацію цін, тарифів, рівня заробітної плати тощо в контрактах, трудових уго­дах та ін., що заважає їх швидко змінювати. Тому більш реаліс­тичною видається позиція неокейнсіанців, які вважають, що і при очікуваній зміні пропозиції грошей та рівня цін виникає надли­шок попиту, який стимулює зростання виробництва, хоч і в дещо меншому розмірі, ніж при неочікуваній.