![]() КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Наднаціональний – при цьому зовнішня торгівля регулюється шляхом створення спеціальних міжнародних інститутів і угод (ГАТТ, ВТО, міжнародна торгова палата тощо).План 1. Принципи регулювання зовнішньоторговельної діяльності 2. Основні інструменти зовнішньоторговельної політики 3. Сучасні особливості регулювання міжнародної торгівлі
Література: Бураковський, Ігор. Теорія міжнародної торгівлі. – К.: Основи, 1996. – 241 с.
1.Роль держави у регулюванні зовнішньоторговельної діяльності Механізм здійснення зовнішньоекономічної політики складається з двох основних частин: із системи адміністративних державних органів, які розробляють та втілюють в життя заходи, що впливають на формування ЗЕЗ, та з комплексу інструментів такого впливу. Розрізняють 2 напрями державного регулювання зовнішньої торгівлі: 1) Протекціонізм – політика, спрямована на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом збільшення кількості обмежень у торгівлі; 2) Лібералізація (фрітредерство) – політика, спрямована на відкривання внутрішнього ринку для іноземних конкурентів шляхом зниження кількості обмежень у торгівлі. Дискусія між прихильниками вільної торгівлі та протекціонізму почалася ще у 18-у столітті і триває до сьогодні. І хоча відтоді практично ніхто не заперечує, що за умов вільної торгівлі нація досягає більш високого рівня виробництва і споживання, прихильники протекціонізму продовжують відстоювати необхідність обмеження міжнародних товарних потоків.
Основні види протекціонізму: 1) монопольний – при цьому держава одноособово здійснення і регулювання зовнішньої торгівлі (характерний для країн з командно-адміністративною економікою – Куба, Північна Корея); 2) прихований – це одночасне зниження рівня мата (від 1 до 4%) і збільшення кількості нетарифних обмежень (у зовнішній торгівлі застосовується до 800 видів нетарифних обмежень). Прихований протекціонізм застосовують економічно розвинуті країни. 3) колективний – це політика, яку проводять інтеграційні угруповання держав по відношенню до третіх країн (ЄС); 4) селективний (вибірковий) – передбачає захист від іноземної конкуренції лише окремих галузей національного виробництва (наприклад, аграрний протекціонізм). Лібералізація торгівлі зумовлена зростаючим зацікавленням компаній, і передусім, ТНК, у зовнішніх ринках, оскільки відносна вузькість внутрішніх ринків стримує використання зростаючих виробничих можливостей. Діяльність країн Заходу у галузі лібералізації МЕВ у перші повоєнні роки зосередилася на відновлені конвертованості національних валют і скороченні кількісних обмежень імпорту, що було на той час головним бар’єром на торговельних шляхах. Лібералізація реалізується у двох формах: 1) застосування режиму найбільшого сприяння, тобто надання податкових, митних пільг для суб’єктів зовнішньоторговельних відносин; 2) здійснення вільної торгівлі – передбачає невтручання держави у розвиток торговельних відносин між суб’єктами світового господарства. Регулювання зовнішньоторговельних відносин може здійснюватись на різних рівнях: 1) рівень фірм – це угода між фірмами про розподіл ринків сировини, матеріалі, збуту товарів, сфер впливу, цінової політики; 2) національний – при цьому зовнішня торгівля регулюється у відповідності з національними нормативно-правовим забезпеченням ЗЕД; наднаціональний – при цьому зовнішня торгівля регулюється шляхом створення спеціальних міжнародних інститутів і угод (ГАТТ, ВТО, міжнародна торгова палата тощо).
|