Микола Леонтович

Основу музичної спадщини Леонтовича складають хорові мініатюри — обробки українських народних пісень, які й донині є неперевершеними й виконуються всіма українськими хорами в Україні і діаспорі. Це позначені великим талантом композитора перлини народного мелосу «Щедрик», «Козака несуть», «Дударик», «Із-за гори сніжок летить», «Женчичок-бренчичок», «Гаю, гаю, зелен розмаю» та багато інших. На основі українських народних мелодій Леонтович створював цілком оригінальні самобутні хорові композиції, всебічно художньо переосмисливши їх, надавши їм неповторного звучання. Леонтович був одним з перших серед майстрів української музики, які по-новому інтерпретували фольклор, використовуючи музичні надбання європейської музично-хорової культури. Водночас почерк Леонтовича вирізняється з-поміж інших граничною гнучкістю і природністю руху голосів, ювелірною шліфовкою деталей. Леонтович вдало використав традиції імпровізаційності в творчості українських кобзарів, які кожну нову строфу тексту пісні інтерпретували по-новому.

Тематика хорових мініатюр композитора надзвичайно різноманітна. Це обрядові, церковні, історичні, чумацькі, жартівливі, танцювальні, ігрові пісні. Одне з центральних місць у творчості Леонтовича посідають хори на побутові теми. Це, зокрема, «Ой у лісі при дорозі», «Ой темная та невидная ніченька», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам'яної». Вони характерні динамічним розгортанням сюжету, активною драматизацією подій та образів. Взірцем такого високого драматичного піднесення може служити народна пісня «Пряля», в якій Леонтович досяг рівня трагічної балади.

Найвищим досягненням композитора вважаються пісні «Щедрик» та «Дударик», в яких Леонтович досягнув максимальної ритмічної організації. Особливо популярним був і залишається «Щедрик», в якій органічно поєднані прийоми народного багатоголосся з досягненнями класичної поліфонії, і кожен голос відіграє цілком самостійну виражальну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою в пісні, подаючи кожен художній образ у граничному завершенні.Леонтович - Учитель

Леонтовичу, як і багатьом тогочасним українським композиторам – Миколі Лисенку, Кирилу Стеценку, Якову Степовому, – притаманне було поєднання творчої, педагогічної і виконавської (диригентсько-хорової) діяльності. Понад двадцять років Микола Леонтович віддав роботі вчителя співів у школах різних міст: Тиврова, Вінниці, Гришиного (нині Красноармійська), Тульчина та Києва. Як, композитор він був ще й добре обізнаний зі станом викладання співів у школах, з художнім рівнем учнівських хорів. Саме, в Музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка і на диригентських курсах Леонтович викладав хоровий спів, основи техніки диригування, теорію музики і контрапункт. Проводячи свої заняття він часто знайомив хористів з своїми піснями («Дозволь мені, мати», «Ой там, за горою», «Дударик»), виявляючи у них чудове уміння, за доволі короткий ча, охопити хоровий твір у цілому і створити повноцінне враження про цю композицію, Леонтович комбінував різні позиції співу - пропонуючи спів сидячи і стоячи, спів окремими групами, а потім усіх разом, і що найголовніше, завше вважав за необхідне, вдаватися до музично-слухової наочності, зокрема співу самого вчителя. Великого значення Микола Леонтович надавав дикції виконавця, співацькому диханню, застерігаючи від надто сильного, форсованого звуку, обстоюючи тихий або голосний спів і відповідне його застосування при виконанні пісень. А щодо добору/вибору пісень, Леонтович орієнтує вчителів співів на пісні канонічного складу, вважаючи, що їх засвоєння створює ґрунт для двоголосного співу.

28 6 клас програмамістить чимало ексклюзивних уроків, важливих фактів, понять та термінів, що сприятимуть швидкому засвоєнню знань та вмінь з музики .

Тема 1. Тривалості нот та пауз. Вокальні вправи та розспівки. Значення музики в історії людства. Тема 2. Лад. Мажорна гама. Тональність. Історія церкового співу.

Тема 3. Динамічні відтінки. Східна літургія. Хоровий спів.

Тема 4. Західна традиція. Григоріанський спів. Дводольний розмір, тактування. М.Леонтович Тема 5. Музика Середньовічча. Ритмічна вправа.

Тема 6. Знаки альтерації. Двоголосна ритмічна вправа. Поліфонія

Тема 7. Поліфонія та гомофонія. Музика Франції та Італії 14ст.

Тема 8. Ритмічне рондо. Мінорний лад. Тональність Ля-мінор.

Тема 9. Музика епохи Відродження. Чотиридольний розмір тактування. Вокальні вправи.

Тема 10. Форми вокального мистецтва. Фламандська школа.

Тема 11. Творчість Дж.Палестріни. Ритмічний канон.

Тема 12. Барокко: характерні риси музичної мови. Тридольний розмір тактування.

Тема 13. Виникнення оперного театру. Сольфеджування вправ.

Тема 14. Інструментальна і вокальна музика 17-18ст. Тональність фа-мажор.

Тема 15. Творчість А.Вівальді. Ритмічні вправи.

29. Кабалевский. У програмі велику увагу приділено творам народної, класичної і сучасної музики. Особливого значення надаєть­ся проблемі інтересу, захопленості, емоційного відгуку дітей на музику. "Програма ставить перед учителем музики три основних

педагогічних завдання: прищеплювати інтерес до музики;

формувати здатність свідомо сприймати музику і творчо

І розмірковувати про неї; розвивати в учнів навички виразного виконання.

Відповідно до цього формулюються вимоги до уроку

музики, який має бути цілісним процесом, спрямованими" емоційне, активне сприймання музики.

З одного боку, сприймання музики включає в себе ос­мислення, оцінку певного твору на основі засвоєння уза­гальнених знань про музику; з другого — розмірковування < про музику, про її художню форму має спиратися на сприй­мання змісту музичного твору, що містить у собі художні образи.

Такий підхід забезпечує поєднання процесу розвитку сприймання музики з процесом засвоєння музичних знань, формуванням навичок і вмінь, створює передумови для розвитку музичного мислення, музичних творчих здібностей і художнього смаку школярів.

Важливою умовою успішної реалізації нової програми є обізнаність учителів з вихідними положеннями, що ляг­ли в основу її розробки, оволодіння фактичним змістом програмного матеріалу, усвідомлення особливостей органі­зації і методики уроку, педагогічних умов забезпечення єдності навчання, виховання і розвитку школярів на різ­них вікових ступенях.

Провідною ідеєю нової програми з музики є невіддільність музичних занять від формування духовного світу уч­нів.

Втілення цієї ідеї у зміст програми зумовило нові під­ходи до її побудови, визначення завдань і кінцевих резуль­татів на кожному етапі навчання.

Опора на «трьох китів» дає можливість без особливих зусиль входити в будь-яку галузь музичного мистецтва, включаючи найскладніші жанри — оперу, балет, симфонію, інструментальний концерт.

Програма передбачає, що вже на початковому етапі навчання в активний словник школяра ввійдуть терміни «опера», «симфонія», «концерт», «кантата», «балет» та ін.

Ідеї Д. Б. Кабалевського щодо використання складного музичного матеріалу та спрямування методів навчання на максимальний розвиток школярів співзвучні з концепцією розвиваючого навчання в педагогіці і психології.

Головна мета навчання музики - ввести школярів у світ великого музичного мистецтва, навчити їх любити і розуміти музику в усьому багатстві її форм і жанрів.

Нова програма створює можливості для включення му­зики в систему міжпредметних зв'язків. Так, за допомогою опори на пісню, танець і марш забезпечується зв'язок цьо­го виду мистецтва з історією людського суспільства, що вивчається в школі. Цьому сприяє ознайомлення школярів з піснями і танцями народів світу, творами композиторів минулого і сьогодення, вітчизняними і зарубіжними. Зав­дяки музиці факти з історії стають емоційно-натхненними. Встановлюються також зв'язки між музикою і літературою.