РЕГУЛЮВАННЯ НАДНАЦІОНАЛЬНОГО РІВНЯ

ГАТТ (Генеральна угода про тарифи і торгівлю). Основні її принципи - багатосторонність зовнішньої торгівлі; застосування загального режиму найбільшого сприяння; зниження митних тарифів та інших (нетарифних) обмежень; взаємність поступок; ведення зовнішньої торгівлі на приватноправовій основі.

ВТО (Всесвітня торговельна організація), її головною метою є сприяння розвитку торгівлі як засобу економічного зростання і розвитку.

ЮНКТАД - спеціалізована організація ООН, що займається всією сукупністю питань сприяння розвитку міжнародної торгівлі.

ЄЕС (Європейське економічне співтовариство) - одне з найбільших економічних угруповань; завдання: створення "Загального ринку" через ліквідацію бар'єрів на шляху вільного руху товарів, робочої сили, послуг і капіталів, а також поступовий перехід до проведення єдиної політики в різноманітних сферах економ. і соц. життя країн-учасниць.

ЄАВТ (Європейська асоціація вільної торгівлі). Основна ціль Асоціації - ліквідація перешкод, що утрудняють розвиток торгівлі (скасування мита і кількісних обмежень).

АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії). Головні її завдання: сприяння економ., соц. і культ. прогресу; зміцнення миру і регіональної стабільності; взаємодопомога в проведенні науково-дослідних робіт, розвитку освіти, техніки, у підготовці кадрів, у питаннях адміністрування; досягнення ефективного співробітництва в промисловості і сільському господарстві.

НАФТА (Північно-Американська угода про вільну торгівлю). Основним завданням є: ліквідація митних бар'єрів на шляху вільного руху товарів, робочої сили, капіталів і послуг.

74. Сегментува́ння ри́нку — розподіл потенційних споживачів на групи на основі відмінностей в їх потребах, характеристиках та поведінці. Мета сегментації ринку споживачів полягає в пошуку оптимальної групи споживачів, об’єднаних за якимись ознаками, тобто оптимального сегмента або сегментів ринку, ще не зайнятих конкурентами. Вибір цільових сегментів ринку, які є найбільш привабливими, здійснюється за такими вимогами: достатня міскість; можливість майбутнього зростання; мінімальна конкуренція або взагалі, що значно краще, відсутність конкурентів; наявність незадоволеного попиту, який організація може задовольнити. Принципи сегментації ринку: 1.Сегментація за географічним принципом (зовнішній/внутрішній ринок; регіональні ринки; ринки окремих країн; внутрішні регіональні ринки), 2. за демографічним принципом (передбачає розподіл ринку на сегменти на основі таких демографічних змінних, як стать, вік, розмір сім'ї, етап життєвого циклу сім'ї, раса, національність, релігія), 3. за соціальна-економічними характеристиками (враховує рівень доходів споживачів, приналежність до певного класу, професію, освіту тощо), 4.за психологічним принципом (урахування типу особистості та стилю життя), 5. за споживчими мотивами (передбачає класифікацію споживачів залежно від ступеня їх прихильності до товарних марок, інтенсивності споживання, а також за пріоритетністю мотивів придбання - ціна, якість, добротність, зручність, післяпродажне обслуговування тощо).

Позиціювання — дії, спрямовані на формування сприйняття споживачами даного товару відносно товарів-конкурентів за тими перевагами й зисками, які вони можуть отримати. Тобто позиціювання — це визначення місця товару фірми на ринку серед товарів-аналогів. Позиціювання являє собою два взаємопов'язаних процеси: робота зі свідомістю потенційних споживачів; робота з товаром. Перша дозволяє оцінити, як реально споживач сприймає товар. Друга — яких дій необхідно вжити, щоб даний товар посів відповідне місце серед товарів конкурентів, з числа яких споживачі роблять свій вибір. Позиціювання само по собі не має сенсу, якщо воно не пов'язано із сегментацією ринку; і навпаки, сегментація недоцільна, якщо вона не закінчується позиціюванням. Тому позиціювання й сегментація виступають як два боки одного процесу. Позиціювання товару — комплекс маркетингових заходів, завдяки яким споживачі ідентифікують цей товар порівняно з товарами-конкурентами. Особливе місце в цьому процесі посідає комунікаційна політика, метою якої є створення певного іміджу марки. Послідовність у позиціонуванні необхідна для того, аби споживач не плутався у величезній навалі щоденних обіцянок, які дають йому різні торгові марки та фірми. Репозиціонування - це процес зміни цільових ринків або конкурентної переваги (або одразу двох можливостей позиціонування).

75.Середовище міжнародного менеджменту (середовище діяльності міжнародних корпорацій) — це сукупність різноманітних відносин і інтересів різних груп і організацій, які складаються у всіх країнах, де корпорація здійснює свої ділові операції. Головною особливістю поняття «середовище» пов’язане з об’єктивністю зазначених відносин і інтересів, які складаються у країнах незалежно від міжнародної корпорації. До міжнародного середовища корпорація має

пристосуватись, витрачаючи на це відповідні ресурси.

До середовища МБ відносять:. Політичне середовище. Складові частини політичного середовища: Політична система - призначена для інтеграції суспільства в життєздатне функціонуюче ціле. Ідеологія - систематизована й інтегрована сукупність концепцій, теорій і цілей, що утворюють соціально-політичну програму. Політична стабільність - рівень політичного ризику - можливість конфіскації, експропріації, валютні ризики, тероризм). Правове середовище. Включає: правове регулювання на національному рівні, ефективність державного управління в країні – реципієнті, загальна оцінка узгодженості системи права в країні з основними положеннями міжнародного права, регулювання в'їзду/виїзду приватних осіб, захищеність власності і прав особистості, правові питання оподатковування, загальна оцінка стабільності правової системи країни. Економічне середовище. Економічна система призначена для розподілу обмежених ресурсів між конкуруючими користувачами і пов'язана з регулюванням і координацією ресурсів і власності на будь-яке майно. Включає: 1. Місце, що займає країна по показниках: ВНП, темпи економічного росту, темпи росту інвестицій, зовнішньоторговельний оборот, імпорт товарів і послуг. 2. Населення країни і його динаміка. 3. Структура суспільства і питома вага окремих соціальних прошарків із характеристиками їх прибутку. 4. Ресурси. 5. Основні характеристики можливостей зв'язку. 6. Транспортні комунікації. 7. Рівні і форми оплати праці в сферах бізнесу, що цікавлять фірму.Соціально-культурне середовище - це певні фізичні, демографічні і поведінські норми, характерні для кожної країни, що впливають на методи ведення справ.

Внутрішнє середовище міжнародної економіки – це внутрішня будова системи міжнародних економічних відносин, що разом з її законами функціонування і розвитку може бути представлене як набір таких елементів:– зовнішньоекономічна діяльність країн та їх суб’єктів;– управління міжнародними економічними процесами, регулювання міжнародної економічної взаємодії;– форми і рівні міжнародних економічних відносин;– внутрішні закони розвитку міжнародної економіки, тобто ті явища і процеси, що відбуваються у світовій економіці і мають чітко виражений причинно-наслідковий характер.

Зовнішнє середовище міжнародної економіки – це система зовнішніх умов, у яких розвиваються міжнародні економічні відносини, та система факторів, що формують мікро- та макромотивацію поведінки суб’єктів світогосподарської взаємодії. Зовнішнє середовище має певну структуру. За характером воно поділяється на:– умови й фактори прямої (безпосередньої) дії;– умови й фактори непрямої (опосередкованої) дії.

Моніторинг (від латинського monitor – той, що нагадує, наглядає) в науковій літературі визначається як спеціально організоване систематичне спостереження за станом будь-яких об’єктів. В економіці система моніторингу – це спеціально розроблений механізм здійснення постійного спостереження за найважливішими поточними показниками і визначальними реквізитами економічної діяльності об’єкта в умовах постійно мінливої кон’юнктури ринку. У світовій економічній науці аналіз основних факторів макросередовища називають PEST-аналізом (від абревіатури назв основних елементів цього середовища: P - political and legal environment (політико-правове середовище); Е - economie environment (економічне середовище); S -sociocultural environment (соціокультурне середовище); T - technological environment (технологічне середовище)

Моніторинг стану зовнішнього середовища підприємства та прогнозування очікуваних змін у ньому є важливою складовою частиною діагностики кризових явищ та загрози банкрутства

Зібравши максимальну інформацію про фактори зовнішнього середовища, її оцінюють і визначають загрози та можливості даного середовища. Важливо не лише визначити загрози і можливості, а й дати їм оцінку з точки зору важливості та ступеня впливу на стратегію підприємства.

76. Інформація - це сукупність відомостей (даних) про будь-який об’єкт, факт, явище, процес. Маркетингова інформація має певну специфіку: 1.Маркетингова інформація відображає якісні, а не кількісні характеристики об’єкту; 2.не піддається формалізованому представленню; 3.обробка потребує участі людини; 4.інформація розпорошена у великій кількості джерел; 5.актуальність маркетингової інформації короткострокова.

Маркетингова інформація також може бути класифікована по різним ознакам. По періоду діяльності об’єкта розрізняють ретроспективну, поточну, прогнозну. В залежності від рівня значущості розрізняють оперативну, тактичну, стратегічну. По частоті надходження розрізняють систематичну інформацію і епізодичну. По методам одержання інформації розрізняють первинну і вторинну інформацію. Первинна - інформація, що збирається вперше безпосередньо в місцях виникнення. Вторинна інформація - це інформація, яка вже існує, і надходить до дослідників з різних джерел. Дослідження переважно починають із збирання вторинної інформації. Цей етап називають “кабінетними дослідженнями”. Вторинну інформацію можна збирати із внутрішніх і зовнішніх джерел.

Інформацію, яка використовується в маркетингових дослідженнях, оцінюють за допомогою різних критеріїв: Корисність; Достовірність; Новизна; Актуальність; Релевантність - ступінь задоволеності користувача одержаними даними; Репрезентативність. Крім того, велике значення має і можливий рівень формалізації, що обумовлює швидкість її передавання; а також швидкість і якість її обробки. В сучасних умовах потреба в маркетинговій інформації постійно зростає, і менеджери з маркетингу часто відчувають брак достовірних, актуальних та вичерпних даних.

Система маркетингової інформації– постійно діюча система взаємозв’язку людей, обладнання і методичних прийомів, призначених для збору, класифікації, аналізу, оцінки і розповсюдження актуальної, своєчасної і точної інформації для використання її розпорядниками сфери маркетингу з метою вдосконалення планування, втілення і контролю за виконанням маркетингових заходів. Основні складові:

1. Система внутрішньої звітності. Ця система відображає показники поточної реалізації, суми витрат, рух готівки, дебіторські і кредиторські заборгованості та ін.

2. Система збору зовнішньої поточної маркетингової інформації. Система дає маркетологам повсякденну інформацію щодо подій, які відбуваються у комерційному середовищі.

3. Система маркетингових досліджень. Спрямована забезпечити збір інформації, яка є необхідною для конкретної маркетингової проблеми, що постала перед фірмою.

4. Аналітична система маркетингу, яка охоплює прогресивні засоби для аналізу даних і проблемних ситуацій. Вона складається із статистичного банку і банку моделей..

Структура аналітичної системи маркетингу. Статистичний банк –сукупність сучасних статистичних методів оброблення інформації, які дають змогу відокремити найважливішу інформацію. Функцією статистичного банку аналітичної системи маркетингує оброблення статистичних даних, їх аналіз та узагальнення.

77. Управління персоналом — самостійна галузь менеджменту, головною метою якої є підвищення виробничої, творчої віддачі та активності персоналу; орієнтація на скорочення частки та кількості виробничих та управлінських працівників; вироблення та реалізація політики підбору та розміщення персо­налу; вироблення правил прийому та звільнення персоналу; вирішення питань, пов'язаних з навчанням і підвищенням кваліфікації персоналу.

Предметом менеджменту персоналу є вивчення стосунків працівників у процесі виробництва з точки зору найбільш повного та ефективного вико­ристання їх потенціалу в умовах функціонування виробничих систем.

Основна мета менеджменту персоналу — поєднання ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфікації та трудової мотивації для роз­витку здібностей працівників і стимулювання їх до виконання робіт більш високого рівня.

включає сьогодні такі підсистеми:

Аналіз та планування персоналу: до цієї підсистеми належать розробка кадрової політики, розробка стратегії управління персоналом, аналіз кадрового потенціалу та ринку праці, кадрове планування, прогнозування потреб у персоналі, організація реклами та встановлення взаємодії із зовнішніми організаціями, що забезпечують підприємство кадрами.

Підбір та наймання персоналу: проведення співбесід, тестів, анкетування для вияву інтелектуального рівня, професіоналізму, комуніка-тивності та інших необхідних якостей.
Оцінювання персоналу: персональна оцінка - рівень знань, умінь, майстерності та особистісної відповідальності; оцінка виконуваної роботи та її результатів.

Організація навчання та підвищення кваліфікації персоналу: навчання персоналу, перепідготовка та підвищення кваліфікації, введення в посаду, організація кадрового зростання,

Атестація і ротація кадрів: проведення заходів, спрямованих на вияв відповідності результатів діяльності, якостей і потенціалу особистості працівника вимогам, що висуваються до виконуваної роботи.

Управління оплатою праці. Мотивація персоналу: розробка систем мотивації, вироблення систем оплати праці, участі персоналу в прибутках і капіталі підприємства, розробка форм морального стимулювання персоналу.

Облік співробітників підприємства: облік прийому, переміщення, винагород співробітників та стягнень з них, звільнення персоналу, організація ефективного використання персоналу, управління зайнятістю персоналу, кадрове діловодство.

Організація трудових відносин на підприємстві: оцінювання виконання персоналом своїх функціональних обов'язків, формування у співробітників почуття відповідальності, аналіз та регулювання групових і міжособистісних відносин, управління виробничими конфліктами та стресами, соціально-психологічна діагностика, встановлення норм корпоративної культури, робота зі скаргами на трудові відносини.

Створення умов праці: створення безпечних умов для праці співробітників; дотримання норм психофізіології праці, ергономіки, технічної естетики; кадрова безпека.

Соціальний розвиток та соціальне партнерство: організація харчування, медичного і побутового обслуговування, відпочинку та культурно-оздоровчих заходів, управління конфліктами та стресами, організація соціального страхування.

Кадрова безпека. Правове та інформаційне забезпечення процесу управління персоналом: вирішення правових питань трудових відносин, підготовка нормативних документів, що їх регулюють, забезпечення необхідною інформацією всіх підрозділів управління персоналом.

Успіх управління персоналом визначається двома основними чинниками: здатністю підприємства чітко визначити, яка поведінка працівників потрібна для досягнення його стратегії, і можливістю застосовувати ефективні управлінські важелі для спрямування працівників на бажану поведінку. Обидва завдання однаково важливі й складні, особливо в умовах ринкової трансформації економіки.

Найважливішими особливостями сучасного процесу вдосконалення управління персоналом є:
- розширення повноважень виконавців на місцях і зміна форми контролю; - спільне прийняття господарських рішень і створення атмосфери довіри на підприємстві; - розвиток механізмів планування кар'єри для ключових працівників; - комплексне бачення проблем і цілісний підхід до людських ресурсів у взаємозв'язку зі стратегічними установками підприємства; - створення корпоративної культури інноваційного типу.Методы управления персоналом (МУП) – способы воздействия на коллективы и отдельных работников с целью осуществления координации их деятельности в процессе функционирования организации. Наука и практика выработали три группы МУП: административные, экономические и социально-психологические

81.Планування - це особлива форма діяльності, спрямована на підготовку і упорядкування рішень про цілі, засоби і дії(заходи), які повинні забезпечити виробництво і реалізацію продукції, задоволення існуючого попиту і майбутніх потреб. План включає систему заходів, необхідних для досягнення цілей, іх зміст, забезпечення ресурсами, а також обсяги, методи, послідовність і строки виконання робіт різного характеру. За допомогою планування досягається узгодженість і координація діяльності в системі горизонтального і вертикального рівнів управління. Ціль планування - зменшення підприємницьких ризиків за рахунок зниження невизначеності умов діяльності і концентрації ресурсів на найбільш перспективних напрямках. Основні принципи, на яких будується планування - системність, комплексність, обмеженість ресурсів, варіантність, оптимальність, узгодженість, динамічність, адаптивність. Планування маркетингу - це впорядкована сукупність етапів і дій, що пов”язані с аналізом оточення, постановкою цілей маркетингу розробкою заходів для їх досягнення. По масштабу і глобальності цілей - розрізняють стратегічні, тактичні і оперативні плани маркетингу. Стратегія маркетингу - це генеральна програма маркетингової діяльності на цільових ринках. Стратегія включає головні напрямки діяльності підприємства для кожного сегменту ринку, визначає напрямки товарної, цінової, збутової, комунікативної політики, показує з яким продуктом, на який ринок підприємство бути виходити, і у який проміжок часу. Стратегія - це спосіб використання підприємством власного потенціалу і досягнення успіху в оточуючому середовищі, це основний спосіб досягнення маркетингових цілей. Стратегічний план маркетингу визначає орієнтири довгострокового зростання підприємства і весь набір товарів, що буде пропонуватися (номенклатура товарів ) - звичайно на п'ять років. На рівні компанії стратегічне планування входить в обов'язки вищого керівництва, включаючи віце-президента по маркетингу. План визначає комплекс видів діяльності, якими повинна займатися компанія. Створення комплексу видів діяльності - це ключовий елемент довгострокової стратегії росту, оскільки компанія визначає ринки, на яких фірма буде працювати, і споживачів, із якими вона буде мати справу.

Тактичне планування маркетингу відображає головним чином кон’юнктурні умови і принципи формування і задоволення попиту споживачів на продукцію підприємства. Тактика пов’язана з розробкою і реалізацією цілей підприємства на конкретному ринку з конкретною номенклатурою товарів в певний обумовлений проміжок часу. Вона формується на основі стратегії маркетингу і врахування динаміки реальної ринкової ситуації. Тактика маркетингу визначає шляхи і засоби, форми і методи здійснення маркетингу, котрі найбільш раціонально забезпечують досягнення стратегічних цілей підприємства. Вищі менеджери зобов'язані передбачити в комплексі сполучення розвинутих і нових видів діяльності. Розвинуті види діяльності забезпечують засоби для фінансування перспективних напрямків розвитку. Перспективні напрямки, у свою чергу, стануть розвинутими галузями діяльності, що будуть фінансувати майбутні напрямки росту фірми в міру розвитку комерційного комплексу. Тактичне планування охоплює планування всіх основних елементів комплексу маркетингу, тобто асортименту продукції, збуту і розподілу, реклами і стимулювання продажів, розробку планів обґрунтовування і зміни цін. До основних етапів процесу тактичного плану маркетингу можна віднести: - визначення можливостей і проблем бізнесу (бізнес-оцінка); - встановлення специфічної і реальної мети бізнесу; - встановлення відповідальних за виконання програм; - розробка графіків роботи і контролю виконання програм; - перехід від мети і програм до прогнозів і бюджетів, які є базою для планування діяльності інших підрозділів фірми

82. Стратегічний менеджмент (Стратегічне управління) — це процес оцінки зовнішнього середовища, формулювання організаційних цілей, ухвалення рішень, направлених на створення і утримання конкурентних переваг, здатних забезпечити бізнесу прибуток в довгостроковій перспективі. Він починається з оцінки ситуації зовні і усередині компанії, вироблення можливих напрямів застосування сил компанії, вибору якнайкращою з виявлених альтернатив і розробки докладного тактичного плану, направленого на поетапне здійснення вибраної стратегії.

Методологічною основою стратегічного управління є системний підхід, згідно з яким організацію характеризують такі особливості: змінність окремих її параметрів; унікальність і непередбачуваність поведінки системи в конкретних умовах; здатність змінювати структуру та формувати варіанти поведінки, протистояти руйнівним тенденціям, адаптуватися до зміни умов; прагнення до формулювання цілей усередині системи. Стратегічний менеджмент складається з окремих елементів. За класифікацією американської консалтингової фірми "МакКінсі" доцільно розрізняти такі елементи: стратегія, структура, стиль, кадри, мистецтво управління, участь у розподілі доходів. Однак найчастіше стратегічний менеджмент організації розглядають як систему з трьох елементів: а) стратегія, як сукупність управлінських рішень щодо перспективного її розвитку; б) відповідна структура управління, зорієнтована на розроблення і впровадження стратегії; в) організаційна культура. Вважають, що організаційна структура, окреслюючи межі підрозділів і встановлюючи формальні зв'язки між ними, є "скелетом" організації, а організаційна культура — своєрідна и "душа", яка виробляє "правила гри" в колективі. В результаті утворюється трикутник: "стратегія розвитку — організаційна структура — організаційна культура", який має бути внутрішньо стійким і перебувати в гармонії з зовнішнім середовищем.

Структура процесу стратегічного менеджменту : 1.Стадія визначення місії та цілей організації передбачає три процеси, які вимагають складної та відповідальної роботи: формулювання місії організації, що в концентрованому вигляді виражає зміст її існування, призначення; визначення довгострокових і короткострокових цілей. 2.Діагностика середовища організації забезпечує основу для уточнення (в деяких випадках визначення) її місії та цілей і вибору відповідної стратегічної поведінки. 3. Вибір стратегії — основа стратегічного управління. За допомогою спеціальних методів визначають, як досягти цілей і реалізувати місію організації. При цьому порівнюють чинники зовнішнього та внутрішнього середовища, аналізують можливі стратегічні альтернативи і вибирають з них конкретну стратегію, яка відповідає заданим критеріям. 4.Контроль за реалізацією стратегії — завершальний процес, який здійснюється на стадії стратегічного управління і має забезпечити якісний зворотний зв'язок.

83.Коли компанія виходить на зовнішній ринок перед нею постає питання вибору правильної маркетингової комунікації(мк) та продуктової політики(пп). Існують наступні варіанти:

1. Стара мк+стара пп

2. Стара мк+нова пп

3. Нова мк+нова пп

4. Нова мк+стара пп

5. Адаптація мк та пп до нового ринку

Маркетингова комунікація - певні маркетингові повідомлення, які за посередництвом рекламних засобів доводяться до ринку. Основними інструментами мк є:

1. Дірект маркетинг (має особистий характер, адресне звертання,виховує прихильність до одного бренду)

2. Реклама ( - масове охоплення аудиторії – формує довгострокове сприйняття бренду. Види - інформуючи, переконуюча, нагаду вальна, позиціонуючи, порівняльна, прихована)

3. Персональні продажі (часто вища вартість)

4. Стимулювання збуту(імпульсивність та активна позиція)

5. Пропаганда (усяке безкоштовне поширення інфо про фірму та товар)

6. Піар (формуваня іміджу компанії)

Під продуктовою політикою розуміють створення нових, вдосконалення існуючих, перевірку і пристосування послуг з метою задоволення виникаючих потреб наявних або потенційних клієнтів.

Широта – кількість асортиментних груп що випускає компанія (харчування, хімія, папір…)

Насиченість – загальна кількість окремих товарів (декілька видів порошку продаються паралельно під різними марками)

Глибина – кількість варіантів виконання кожної торгової марки в межах асортиментної групи (різна розфасовка чи види)

Гармонійність – ступінь схожості між товарами різних асортиментних груп з точки зору їхнього кінцевого використання.

Продуктово-асортиментна політика є серцевиною маркетинг-міксу підприємства. Це виражається в тому, що розробка нових виробів, розширення асортименту і своєчасне зняття з виробництва застарілих виробів, тобто цілеспрямоване творче формування збутової програми підприємства, є головним фактором конкурентоспроможності як окремих товарів, так і підприємства загалом на його ринках збуту, фактором стійкого і безпечного росту підприємства.

Продукт в маркетингу розглядається в технологічному, економічному і психологічному розумінні.

Ці три сторони продукту розглядаються і представляються на ринках в комплексі і в кінцевому рахунку визначають конкурентоспроможність продукту.
Конкурентоспроможність продукту на ринку залежить, з одного боку, від правильності вибору ринку (наявність на даному ринку попиту і відсутності конкурентів), а з іншого - від сукупності факторів, притаманних власне товару.

Конкурентоспроможність виробу може забезпечуватися двома шляхами: - за рахунок розширення номенклатури, що дозволить більш гнучко переводити фонди з виробництва одного виду продукції на інший; - за рахунок розширення модифікацій випущених товарів при сталості або навіть зменшенні номенклатури, що дозволить розширити коло споживачів і скоротити витрати виробництва, а також витрати на збут та організацію обслуговування.
Конкурентоспроможність товару на міжнародному ринку визначається сукупністю таких техніко-економічних параметрів:

- Ціна споживання товару

- Технічні параметри

- Нормативні параметри

- Ергономічні параметри, що відображають рівень "дружності" товару щодо користувача

- Естетичні параметри: рівень дизайну, відповідність вимогам моди.

При розробці маркетингової товарної політики щодо товарів народного споживання особливу увагу приділяють питанням упакування і торгової марки, під якою товар буде продаватися на іноземних ринках, а щодо товарів виробничого призначення - їх сервісному обслуговуванню.

84.За своєю суттю страхування вантажів передбачає зобов'язання страховика здійснити виплати страхувальнику згідно з умовами договору в разі настання страхової події, що спричиняє йому збитки. Об'єктом страхування за таким договором виступають майнові інтереси фізичної чи юридичної особи, що є власником, користувачем чи розпорядником вантажу, внаслідок ушкодження, знищення, зникнення безвісти вантажу за будь-якого способу його транспортування.
Страхувальником може бути фізична чи юридична особа, котра є власником вантажу та має в ньому страховий інтерес.

Застереження про страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків з морського страхування мають три типи застережень: "А", "В", "С". Застереження типу "А" надає найширше страхове покриття, застереження типу "С" - найвужче покриття, а застереження типу "В" - середнє страхове покриття. Щодо їх застосування, то найбільшою популярністю користуються застереження типу "А" (понад 80 % укладених полісів), на найдешевші із застережень - застереження типу "С" - припадає близько 15 %, а застереження типу "В" застосовуються найрідше - не більш як 5 %. Така світова тенденція характерна й для вітчизняного страхового ринку.

Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "А" з морського страхування передбачає страхове покриття за загибель та пошкодження від усіх ризиків, окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4-7, а саме:

* Застереження 4 виключає навмисні порушення умов страхування страхувальником, погане пакування, властиві товару природні вади, пов'язані з притаманними йому дефектами, затримку, неплатоспроможність перевізника, використання ядерної зброї.

* Застереження 5 виключає втрати через непридатність судна для плавання (транспортного засобу до рейсу), якщо страхувальникові про це відомо.

* Застереження 6 виключає воєнні ризики (за винятком піратства);

* Застереження 7 виключає страйки, громадські заворушення, тероризм, народні заворушення за політичними мотивами.

Ці застереження є дійсними для всіх трьох типів застережень страхування вантажів, але за умовами типу "В", "С" до нестрахових подій додатково віднесено:

* навмисні пошкодження або навмисне псування застрахованого вантажу чи будь-якої його частини через неправомірні дії однієї або кількох осіб;

* захоплення, арешт, конфіскація вантажу та піратські дії. Обсяг відповідальності за договором страхування може бути збільшений за рахунок додатково внесених за бажанням страхувальника перелічених раніше ризиків, що відповідно вплине на зростання розміру тарифу та страхової премії.

Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "В" та «С-тільки перші 8» з морського страхування передбачає страхове покриття за загибель та пошкодження вантажу внаслідок таких ризиків (окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4-7): * пожежі або вибуху; * посадки на мілину, потоплення або перевертання судна; * перевертання чи сходження з рейок наземного перевізного транспорту; * зіткнення судна або іншого транспортного засобу з будь-якими зовнішніми об'єктами, крім води; * розвантаження вантажу в порту лиха; * землетрусу, дії вулкану або блискавки; * пожертвування за загальною аварією; * викидання за борт або намокання; далі тільки «В» * потрапляння морської, річкової або озерної води у судно, човен, контейнер, підйомник або в місце зберігання; * повної загибелі цілого місця вантажу, що впав за борт, або упущеного внаслідок навантажувально-розвантажувальних робіт на судно чи інший транспортний засіб.

Умови страхування вантажів, що перевозяться авіатранспортом, збігаються із застереженнями типу "А" морського страхування, згідно з полісом Ллойда - Institute cargo clauses (Air). Винятки становлять обставини, що притаманні лише для морських перевезень (загальна аварія, змивання вантажу хвилею і т. ін.).

У світовій практиці широко застосовується поліс Ллойда з перевезення вантажів наземним транспортом (Lloyd's goods in transit policy), що при бажанні може включати і страхування відповідальності вантажоперевізника. По суті, вони аналогічні Застереженням страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "А" з морського страхування.

Вантажі страхуються на час безпосереднього транспортування, а також на час зберігання на складах з максимальним терміном до 30 днів. Договір страхування набуває чинності з 00 годин дня, що є наступним за днем надходження страхових премій до страховика, або в зазначений у страховому полісі (сертифікаті) строк.

За строком дії страхові поліси поділяються на рейсові, тобто вантаж страхується від одного пункту до іншого, та на визначений період часу.

Широке застосування як у зовнішньо-, так і внутрішньо-економічних зв'язках набула особлива форма - Генеральний поліс. За угодою зі страхувальником страховик зобов'язується протягом визначеного строку (як правило, рік) страхувати всі вантажі, що їх отримує чи відсилає страхувальник. Зручність полягає в тому, що за багаторазових поставок відпадає потреба в оформленні полісу страхування за кожною окремою партією вантажу.

Вантаж приймається на страхування в сумі (страхова сума}, заявленій страхувальником, але не вищій за вартість вантажу (страхову вартість), зазначену в рахунку поставки, включаючи витрати на перевезення, якщо інше не обумовлено. Договір може передбачати страхування вантажів у повній чи частковій їх вартості.