Вплив на економіку

Багато економістів стверджують, що злиття та поглинання – звичайне явище для ринкової економіки і що ротація власників необхідна для підтримки ефективності та попередження застою. Інша частина вважає, що злиття та поглинання «вбивають» чесну конкуренцію і не призводять до розвитку національної економіки, оскільки порушують стабільність та впевненість у завтрашньому дні, що зумовлює витрачання ресурсів на засоби захисту.

Загалом, продаж або купівля бізнесу дуже часозатратна та ресурсозатратна операція, з великою кількістю невідомих, усвідомлення та аналіз яких необхідно проводити у процесі реалізації, при цьому ігнорування навіть одного з аспектів оборудки може суттєво вплинути на її дохідність, призвести до збитків або недоотриманого прибутку. Саме тому під час реалізації угод M&Aпопулярним є залучення професіоналів – інвестиційних консультантів, які ретельно проходять разом з власниками та менеджерами бізнесу усі етапи оборудок M&A,чим максимально нівелюють ризики M&A.

90. Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Тобто лізинг можна розглядати як форму забезпечення вкладень, як прогресивний метод матеріально-технічного забезпечення, як активний інструмент маркетингу, як одну із форм кредитних надходжень, як альтернативу банківському кредиту.

Особливість лізингової діяльності полягає в тому, що, з одного боку, вона сприяє становленню приватної власності на засоби виробництва, а з іншого — веде до її подолання, зміні власника та розпорядника.

!!!Як форма інвестицій, дає можливість підприємцям швидше оновлювати матеріально-технічну базу, користуватися новою технікою та передовою технологією, випробувати нову техніку, покрити сезонні потреби в спеціальних технічних засобах на час фактичної їх експлуатації, вона не потребує і обов’язковому порядку негайного початку платежів за таку форму кредиту. Можливість реконструювання виробництва.

Об’єкти та суб’єкти лізингових відносин.Обов’язкова умова лізингу полягає в тому, що об’єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані лише для підприємницьких цілей. Іншим важливим критерієм визначення майна, що може бути предметом лізингу є неспоживаність речей у виробничому процесі. Отже, Об’єкт лізингу – це основні засоби виробництва.

Суб’єктами класичного лізингу являються три основних особи: лізингодавець, лізингоодержувач та виробник (продавець) предмета лізингу. Здавати майно у лізинг мають право його власники чи їх представники. Постачальниками можуть також бути фірми, які забезпечують гарантовані поставки заздалегідь визначеного типу устаткування, запасних частин і, можливо, фірмових послуг за технічним сервісом. : Лізингові компанії, створені банками, Лізингові компанії, створені державними та муніципальними структурами, Галузеві лізингові компанії

Види лізингу1.) У відношенні до орендованого майна лізинг поділяється на: 1 Чистий (net leasing), коли всі витрати по обслуговуванню майна приймає на себе лізингоодержувач. 2 Повний, або, як його ще називають "мокрий" лізинг (wet leasing), коли лізингодавець приймає на себе всі витрати по обслуговуванню майна. 3 Частковий (з частковим набором послуг), коли на лізингодавця покладаються лише окремі функції з обслуговування майна.

2.) За типом фінансування лізинг поділяється на: 1Терміновий, коли має місце одноразова оренда майна. 2 Поновлюваний (револьверний), при якому після закінчення першого строку угода продовжується на наступний період. Різновидом поновлюваного лізингу є генеральний лізинг, який дозволяє лізингоодержувачу доповнити список орендованого устаткування без укладання нових угод.

3.) В залежності від складу учасників (суб’єктів) угоди розрізняють наступні види лізингу: 1 Прямий лізинг, при якому власник майна (постачальник) самостійно здає об’єкт в лізинг (двостороння угода). 2 Непрямий лізинг, коли передача майна в лізинг відбувається через посередника. 3 Роздільний лізинг (лізинг за участю багатьох сторін) — leveraged leasing. Цей вид лізингу разповсюджений як форма фінансування складних великомасштабних об’єктів, таких, як авіатехніка, морські та річкові судна, залізничні поїзди, бурові платформи тощо. 4 Однією з форм прямого лізингу є зворотний лізинг (sale and leaseback arrangement)

4.) Відповідно до ознак окупності (умов амортизації майна) розрізняють фінансовий та оперативний лізинг. 1. Фінансовий (капітальний, прямий) лізинг - financial, capital leases – являє собою договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. 2. Оперативний (сервісний) лізинг — service, operating leases — являє собою орендні відносини, за яких витрати лізингодавця, пов’язані з придбанням і утриманням предметів, що здаються в оренду, не покриваються орендними платежами на протязі одного лізингового контракту.

Ефект лізингу має щонайменше три особливості.

Перша — мультиплікативність. Виникнувши в результаті застосування новітньої техніки та перетворення робітника в самостійного підприємця-власника в момент доцільної діяльності, ефект лізингу разповсюджується по ланцюгу на всі стадії виробництва, наростає та примножується по мірі переходу до розподілу, обміну та споживання.

Друга — емерджентність, якісна новизна ефекту лізингової діяльності, в силу чого величина його значно переважає арифметичну суму результату звичайної діяльності без залучення додаткових технічних засобів. Такий ефект є інтегративним ефектом і проявляється не лише локально, але і в масштабі всієї виробничої системи, збільшуючи її виробничу силу.

Третя — ефект, що отримується, проявляється не лише в процесі виробництва, але і в соціальній сфері життя і діяльності людей, тобто він має як економічні критерії, так і соціальні цінності, які виражаються в підвищенні змістовності праці, усвідомленні робітником своїх творчих можливостей, зростанні особистих доходів, незалежності тощо.

В сукупності всі перераховані особливості розкривають ефект лізингу як своєрідного економічного мультиплікатора, який надає імпульс розвитку всіх ланок підприємницької діяльності

91.Ситуаційний підхід передбачає відмову від уза­гальнення, від виявлення універсальних закономірностей функцюнування системи. Згідно з цим піддходом го­ловним у забезпеченні ефективного управління організа­цією є вивчення конкретних умов її діяльності. Основні положення ситуаційного підходу в управлінні розроблені американськими теоретиками у сфері управління Піте­ром Друкером (нар. 1909), Ігорем Ансоффом (нар. 1929), Майклом Портером(нар. 1947). У своїх дослідженнях вони дійшли висновку, що всі господарські ситуації, які виникають у діяльності кож­ної організації, обумовлюються певною сукупністю внутрішніх і зовнішніх чинників і можуть бути сприят­ливими чи загрозливими для неї.

Ситуаційний підхід передбачає застосування мене­джерами різних прийомів і методів управлінської ді­яльності. Менеджери повинні:

а) володіти всіма прийомами і методами управлін­ської діяльності, знати їх слабкі й сильні сторони;

б) вміти правильно інтерпретувати ситуацію, в якій опинилося підприємство;

в) використовувати ті методи і прийоми управління, які в даній ситуації завдадуть найменшої шкоди підприємству і забезпечать найкращий результат.

Згідно з ситуаційним підходом, найважливішим для ефективного менеджменту є виявлення ключових ситуаційних чинників, тобто тих, які найбільшою мірою впливають на здатність організації бути конкуренто­спроможною у переважній більшості бізнес-ситуацій.

Найвідомішими серед концепцій ситуаційного підходу є технократичний менеджмент, управління за цілями(стратегічне управління), система «канбан», ме­неджмент якості за системою ТQМ та ін.

Прибічники технократичного менеджментуголо­вним чинником конкурентоспроможності вважали до­сконалу організацію внутрішніх процесів, що здійснюються організацією. Вони переносили методи управління технічними системами на процес управління людьми, вважаючи, що варто лише раціонально організувати ви­робничу діяльність і налагодити контроль за її здійснен­ням, як підприємство стане фективним.

Автори концепції управління за цілями (стра­тегічне управління) основним чинником конкуренто­спроможності вважали правильне визначення напряму діяльності організації, що відображається загальною концепцією її розвитку (стратегією), що вказує пріоритетні завдання організації, відповідно до яких у процесі стратегічного планування здійснюється розподіл обме­жених ресурсів.

Система «канбан»акцентує увагу на управлінні логістичними процесами з метою зменшення загальних витрат, пов'язаних зі зберіганням і транспортуванням виробничих запасів. Вона передбачає раціоналізацію управління запасами матеріалів і комплектуючих для того, щоб на виробничі дільниці надходила лише така їх кількість і в такому асортименті, які необхідні для ви­готовлення кінцевої продукції відповідно до замовлен­ня споживачів. Особливого розвитку ця система набула на великих японських підприємствах.

Менеджмент якості за системою ТQМпередбачає спрямування уваги менеджменту на забез­печення високої якості всіх процесів і робіт, що здійснюються в організації. Якість розглядається як ос­новний пріоритет, визнаний всіма співробітниками підприємства, які не лише дотримуються встановлених стандартів роботи, а й активно беруть участь у їх вдос­коналенні.

Ситуаційний та системний підхід до управління став основою нової управлінської парадигми — еволюційної (органічної), яка націлює менеджерів на формування організації з високими адаптивними властивостями, здатністю еволюціонувати, розвиватись у відповідь на зміни та виклики зовнішнього світу.

93.Поняття «нова економіка» введене в економічну науку порівняно недавно, і його ідеологам поки не вдалося знайти тлумачення, прийнятне для всіх. Плідно вивчають феномен нової економіки в Росії, особливо з позицій готовності країни до її побудови. В Україні з цього приводу панує повна мовчанка — ні представники наукової сфери, ні політики ще не задумалися над цим напрямком.

Нова економіка поки що дає про себе знати лише в окремих сферах. На зламі століть, наприклад, усіх здивувало, що Yahoo! — пошукову інтернет-машину з приблизно 1000 співробітників оцінювали на біржі вище від таких підприємств, як Boeing або Daimler-Chrysler, кількість працівників у яких відповідно в 200 і 500 разів більша. Проте висновок із цього міг бути зроблений тільки один: Dot.coms нової економіки прогнозує масовому споживачеві швидший шлях до багатства, ніж розрекламовані концепції світових лідерів промисловості. Справжній крах уявлень про пріоритети і закономірності гри на біржі!

У наш час стає зрозумілим, що світ справді вступає в нову еру, в якій превалюючим чинником є глобалізація. В останнє десятиліття ми стаємо свідками поширення явищ, коли національна приналежність економіки не є визначальною. Мультинаціональні компанії здатні впливати на політичні та соціальні процеси більше, ніж президенти й уряди. Звичайні методи ведення господарства спрацьовують з перебоями або зовсім не діють. Можна спостерігати і чималі негативні ефекти, особливо при необгрунтованому централізованому регулюванні економіки, спробах стримування міжнародного руху товарів, робочої сили і капіталу.

Термін «нова економіка» значною мірою пов’язаний із поширенням Інтернету. Він виник у середині 1990-х, коли на ринок вийшли перші Інтернет-компанії (Yahoo!, AOL, Amazon.com). Поява нової економіки символізувала небувале зростання біржових індикаторів — акції Інтернет-компаній при первинному розміщенні виростали за день на сотню і навіть тисячу відсотків. До того ж значного поширення почав набувати бізнес в Інтернеті, і для багатьох нова економіка стала асоціюватися саме з ним.

Істотною її рисою є вироблення і використання нових знань. Ідеться не тільки і навіть не стільки про інноваційні розробки, а в першу чергу про фундаментальні дослідження та їхнє прикладне втілення.

Тому позитивно можуть бути сприйняті визначення нової економіки, що представляють її як «економіку знань», «знання—інтенсивну економіку», «засновану на знаннях економіку», «невагому економіку».

Формування нової економіки є результатом розвитку нових знань. Оцінки показують, що нині подвоєння знань відбувається кожне десятиліття. Знаннязавжди були умовою розвитку виробництва. Однак до початку XXI століття людство нагромадило їх у такій кількості, що вони перейшли в новий якісний стан і стали самостійним чинником виробництва, таким, як земля, капітал і робоча сила. Це робить нову економіку якісно іншою порівняно з усім попереднім розвитком людства, тому що раніше, незалежно від типу суспільно економічної формації, економіка функціонувала на основі однієї і тієї ж групи чинників.

У новій економіці знання стали не тільки самостійним чинником виробництва, а й головними в усій системі чинників.

У новій економіці багатство визначається володінням гуманним капіталом, хоча капітал, вкладений у матеріальні ресурси, не зникає. Як промислові суспільства не могли цілком відмовитися від фактора землі, так і в новій економіці необхідні матеріальні ресурси (так званий речовинний капітал), хоча їхнє відносне значення зменшується.

У новій економіці змінюється традиційна роль часу. Вона визначає економічну цінність знань. Найбільший розмір вони мають на початковому етапі виробничого використання, знижуючись при тиражуванні. Часова сутність знань лежить в основі біржових спекуляцій, інвестиційної привабливості наукових розробок, рекламних прибутків ЗМІ і т. д.

Багато українських менеджерів і керівників високого рангу, особливо тих, які розробляють економічну політику, не усвідомили реальної ролі знань у виробництві. Вони не бачать, що в новій економіці виробництво обходиться дуже дешево.

Роль компьютерів дуже значна в економіці.

Визнання ери нової економіки ставить на порядок денний питання про економічні закони, що управляють нею. Теоретики люблять цитувати вислів Шапіро і Варіано про те, що технологія змінює економіку, але не змінює її законів («Technology changes. Economic laws do not»). На наш погляд, це дещо спрощений підхід, якщо не відхід від пошуку відповіді.

Небувалий розвиток спостерігається насамперед у технічній сфері.

Такі високі показники економічного зростання можна пояснити просто — високою ефективністю нової техніки і попитом на неї. Але правомірно припустити, що в розвиток економіки «втрутилися» нові закони, яких не знала стара економіка.

Нова економіка веде насамперед до ліквідації географічних і національних кордонів економічного простору. Весь світ є реальним або потенційним клієнтом фірми, й одночасно будь-яка фірма світової економіки є реальним або потенційним конкурентом. З цих передумов бере початок стратегія управління і маркетингу: боротьбу за клієнта потрібно вести на всьому світовому ринковому просторі й з орієнтацією на цей же простір варто будувати стратегію конкуренції.

Нівелювання географічного і національного чинника нині знаходить вияв у збільшенні радіуса впливу окремих людей та неурядових організацій. У світі створюється велике число віртуальних коаліцій, у яких об’єднуються однодумці з метою надання допомоги одне одному в обміні інформацією, розробці та впровадженні своїх стратегій.

В оцінках взаємовпливу нової економіки і держави домінує точка зору, що Інтернет не замінив ні національну державу на її центральній позиції у світовій політиці, ні класичну політику влади. Однак він зміцнив існуючі обмеження національної дієздатності й сприяє створенню глобального громадянського суспільства. І одне, й інше в перспективі зачіпає позиції та поведінку національної держави.

Знання як чинник виробництва ведуть до виникнення нових форм бізнесу, що перебувають у постійній взаємодії суб’єктів ринку у реальному часі. Збір інформації, вивчення й адаптація до змінного середовища відбуваються безпрецедентно швидко.

Нова роль простору і часу зробила необхідним використання Інтернету як інструменту підприємництва для перебудови зв’язків між трьома ключовими постатями бізнесу — постачальником, самою компанією і споживачем. Виник і розвивається єдиний електронний ланцюжок поставок, у якому споживач може управляти складом свого постачальника, формуючи замовлення на виробництво і навіть конфігурацію продукту. На цій стадії, власне кажучи, починається використання інтернет-технологій у взаємодії між господарюючими одиницями.

Нова економіка вперше створює умови для практичної реалізації моделі досконалої конкуренції, тому що формує достаток інформації, необмежену кількість покупців та продавців, зводить до нуля операційні витрати і ліквідує всі бар’єри для нових учасників ринку.

Нині стає очевидним, що в усіх галузях виникають біржі В2В для забезпечення ефективнішого ринку обміну товарами між покупцями і продавцями.

Одним із першочергових завдань формування механізмів нової економіки є створення міжнародної системи емісії і використання електронних грошей (digital money). Цим поняттям позначають номіновані у визначеній валюті або товарі розрахункові одиниці, що існують у формі електронних записів в електронних пристроях (device), інформацію про які можна передавати з одного приладу на інший, даючи можливість користувачам здійснювати розрахунки за господарськими договорами. Відтак зменшується не тільки попит на гроші, емітовані центральними банками, — відбувається своєрідна узурпація організаторами таких систем права на прибуток від емісії, тобто сеньйораж.

У деякій мірі новий світовий економічний порядок уже створюється. Він представлений такими органами, як ООН, Світовий банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд, СОТ, Європейський парламент і т.п.

Вступ людства в епоху нової економіки є для України другим (після здобуття незалежності) унікальним доленосним шансом у новітній історії виграти конкурентну боротьбу за побудову національної економіки, що відповідає європейській цивілізації. Це вимагає надзвичайного напруження людських сил і всіх наявних ресурсів, а також включення до мережі суспільств і економік, які визнали науку й освіту за вирішальний фактор свого зростання.

95. 1.Меркантилізм — економічне вчення періоду становлення капі­талізму у XV-XVII ст. Його прихильники обстоювали повну експлуатацію природних ресурсів, сприяння експорту та обмеження імпорту. Меркантилісти вважали, що важливо володіти золотом та іншими валютними металами. Країни, яким їх бракувало, мали отримувати золото завдяки торгівлі. Багатство націй, згідно з цією концепцією, безпосередньо пов'язувалося з торговельним балансом.

2.Пізніше прихильники фритрейдерства (вільної торгівлі) — на­прямку в економічній теорії та політиці промислових кіл — до­вели помилковість поглядів меркантилістів. Шотландський філософ, економіст і історик Д. Х'юм (1711-1776) у 1752 р. розвін­чав концепцію меркантилістів, довівши, що резерви банківських металів країни переважно визначаються обсягом її економіки та її потребою у грошах як засобах платежу. Основні принципи фритрейдерства — вимога вільної торгівлі і конкуренції, невтру­чання держави в економічне життя країни та скасування про­текційного мита.

3.Теорія абсолютних переваг. її автор — шотландський еконо­міст А. Сміт (1723-1790), якого визнають і засновником сучас­ного "економіксу". Згідно з теорією абсолютних переваг країні доцільно імпортувати ті товари, затрати на виробництво яких у цій країні більші, ніж у зарубіжних країнах. Відповідно слід експортувати ті товари, затрати на виробництво яких нижчі, ніж у зарубіжних країнах. На відміну від меркантилістів А. Сміт обс­тоював свободу конкуренції як усередині країни, так і на світо­вому ринку, підтримував принцип невтручання держави в еконо­міку, висунутий французькою економічною школою фізіократів.

4.Теорія відносних переваг англійського економіста Д. Рікардо, стверджує, що у міжнародній торгівлі доцільно брати участь усім країнам. Згідно з цією теорією країні вигідно імпортувати той товар, відносні затрати на виробництво якого у ній перевищують затрати на експортований товар. Інакше кажучи, якщо якась країна має переваги над іншими країнами за рядом товарів, то їй доцільно зосередитись на виробництві і міжнародній торгівлі тих з них, щодо яких її переваги є найвагомішими.

5.Теорію факторів виробництва Хекшер і Б. Олін. Об'єктом ана­лізу були праця та капітал. Якщо обсяг певних факторів вироб­ництва у країні більший, то вони дешевші. І навпаки, фактори дорожчі, якщо їхній обсяг менший. З теорії випливає, що країні слід експортувати ті товари, які забезпечені дешевшими факто­рами, а імпортувати товари, що є результатом дорожчих для неї факторів.

Розглянуті теорії є класичними. У рамках науки про міжна­родну економіку розробляються і так звані альтернативні теорії та концепції міжнародної торгівлі. Серед новітніх теорій міжна­родної торгівлі можна вирізнити три групи:

• теорії, які розвивають положення класичних теорій; • теорії, які вивчають ті аспекти міжнародної торгівлі, які залишилися поза увагою клас.теор.; • теорії, які повністю відкидають класичні теорії, оголошую­чи їх застарілими.

Концепція реверсу факторів виробництва зазначає, що певний товар є водночас капіталонасиченим у капіталонасиченій країні і трудомістким у трудо- надлишковій країні. Це означає, що за наявності в окремій країні попиту на певний товар вона може імпортувати його з інших країн навіть попри те, що відповідні фактори виробництва в цій країні кращі, ніж у її партнерів.

Концепція внутрішньогалузевої міжнародної торгівлі пояс­нює міжнародну торгівлю прихильністю споживачів до певних товарів та відповідністю внутрішнього і зарубіжного попиту.

Концепція Столпера — Самуельсона. Міжнародна торгівля зумовлює підвищення доходів власників фактора, що інтенсивно використовується для виробництва товару, ціна на який збіль­шується, та зниження доходів власників фактора, що інтенсивно використовується для вир-ва товару, ціна на який змен­шується.

Теорія специфічних факторів виробництва (П. Самуельсон і Р. Джон) виходить з того, що певні фактори притаманні окремій галузі і не можуть переміщуватися між галузями. Міжнародну торгівлю зумовлює відмінність відносних цін на товари, яка виникає через неоднакову забезпеченість країн специфічними факторами виробництва. Міжнародну торгівлю рухає те, що специфічні для експортного сектору фактори розвиваються, а фактори, притаманні сектору, який конкурує з імпортом, скорочуються. У результаті торгівлі підвищуються доходи власників специфічного для екс­портних галузей фактора і зменшуються доходи власників факто­ра, специфічного для галузей, що конкурують з імпортом.

Теорія М. Портера стверджує, що на міжнародному ринку конкурують не країни, а фірми і успіх на ньому залежить від правильно вибраної конкурентної стратегії.