Навчально-методичне забезпечення

дисципліни

«Теорія та методика музичного виховання»

Змістові модулі № 1-6

Для студентів спеціальності 6.010101 Дошкільна освіта

денна форма навчання

Викладач:

канд.пед.наук, доцент

Макаренко Л.В.

2014-2015 н.р.

Зміст навчально-методичного забезпечення

Методичні рекомендації з підготовці до практичних занять та самостійної роботи студентів з дисципліни «Теорія та методика музичного виховання»

Підготовка до практичного заняття починається з ознайомлення плану практичного заняття. Спочатку студент звертає увагу на завдання до практичного заняття, а саме: вивчити рекомендовану літературу, виготувати «Музичне лото» тощо.

Обов’язковим є конспектування рекомендованих статей, які потім будуть використані студентом при відповіді на практичному занятті, а також виконання практичних завдань.

На практичному занятті студент повинен:

- бути готовим прийняти участь в обговоренні кожного питання;

- мати тези відповідей на кожне питання плану;

- мати конспекти рекомендованих статей;

- мати виконанні самостійні завдання до практичного заняття;

- відповісти на контрольні питання.

Готуючись до тем для самостійного опрацювання, слід звернути увагу на методичні рекомендації. Студенти повинні опрацювати питання для самостійного вивчення, а також виконати всі завдання, які їм запропоновано самостійно виконати.

ЗАЛІКОВИЙ КРЕДИТ І. Елементарна теорія музики

ТЕМА

Звук:властивості звука(2 години)

План лекції

1. Звуковисотність. Основні властивості музичного звуку.

2. Звукоряд. Основні ступені та їх назви.

3. Ноти. Нотний стан. Позначення звуків на нотному стані.

4. Октави. Назви октав.

5. Діапазон. Регістр.

6. Скрипковий ключ. Запис звуків у скрипковому ключі.

7. Басовий ключ. Запис звуків у басовому ключі.

8. Стрій. Темперований стрій. Тон і півтон.

9. Вихідні ступені звукоряду. Знаки альтерації. Ключові знаки.

10. Енгармонізм звуків.

11.Особливості розвитку звуковисотного слуху в дітей дошкільного віку.

Література

1. Андрєєва О.Ф. Основи музичної грамоти. – К., 1993. – 136 с.

2. Вахромеев В.А. Элементарная теория музыки. – М., 1966. – 251 с.

3. Виноградов Г., Красовская Е. Занимательная теория музыки. – М., 1991. – 192 с.

4. Дубровская Е.А. Теория и методика музыкального воспитания детей. – М., 1991. – 62 с.

5. Пог Д., Спек С. Классическая музыка. – М., 2002. - 256 с.

6. Способин И.В. Элементарная теория музыки. – М., 1979. – 199 с.

7. Фридкин Г.А. Практическое руководство по музыкальной грамоте. – М., 1985. – 290 с.

8. Смаглій Г.А., Маловик Л.В. Основи теорії музики. – Х.: Факт, 1998. – 384 с.

Короткий зміст

1.Звуковисотність. Основні властивості музичного звуку.

Якщо торкнути струну скрипки, домри, гітари або якогось іншого струнного інструмента – струна заколивається. Своїм коливанням вона збуджує навколишнє повітря, породжуючи звукові хвилі. Коли ці хвилі досягають нашого вуха, ми чуємо звук.

Звук можна видобути не тільки на струнних, а й на духових інструментах – флейті, трубі, сопілці, а також – на баяні, гармонії тощо. У духових інструментів роль пружного тіла виконують, головним чином, стовп повітря, що коливається всередині інструмента, а також губи виконавця. На баяні та гармонії пружним тілом є мідна пластинка. На фортепіано джерелом звуків є натягнені струни, по яких ударяють маленькі молоточки, що приводяться в рух клавішами.

Звуків навколо нас безліч. Всі вони поділяються на музичні – з визначеною висотою та шумові – без визначеної висоти (шум, тріск тощо). Шумові звуки в музиці видобувають на ударних інструментах – барабані, бубоні, тарілках, трикутнику та ін.

Музичний звук має такі властивості: висоту, силу (гучність), тривалість і тембр.

Висота звука залежить від частоти коливань пружного тіла. Чим більша кількість коливань — тим вищий звук.

Сила (гучність) звука залежить від широти розмаху коливань пружного тіла. При широкому розмаху коливань звук буде сильним, гучним. Коли розмах коливань зменшується, звук стає тихішим. Висота його при цьому не змінюється.

2. Звукоряд. Основні ступені та їх назви.

Всі музичні звуки, якщо їх розташувати за висотою від найнижчого до найвищого, утворюють музичний звукоряд, до якого входить близько ста різних за висотою звуків. Найбільший обсяг мають: орган (104 звуки), фортепіано (85-88 звуків), повний баян (57 звуків) та су​часна бандура (до 55 звуків).

Кожному звукові музичного звукоряду відповідають подібні до нього за звучанням, але різні за висотою звуки. Вони називаються октав​ними, а група звуків між ними – октавою.

Повна октава містить дванадцять різних за висотою звуків (октавний звук тринадцятий). З них лише сім основних мають самостійні на​зви: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі. Назви звуків періодично повторюються в інших октавах.

Весь звукоряд поділяється на дев’ять октав: сім повних та дві неповні. Найнижча у звукоряді субконтроктава – неповна, вона має тільки три звуки. Наступна зветься контроктавою, вона – повна. Далі йдуть велика та мала октави — також повні. Октави, що йдуть після малої, позначаються порядковими числами і називаються: перша, друга, третя і четверта (повні). П’ята октава має лише один звук до. Деякі фортепіано зовсім не мають п’ятої октави, і зукоряд у них закінчується звуком ля четвертої октави.

3. Ноти. Нотний стан. Позначення звуків на нотному стані.

Нота – умовний знак, за допомогою якого записують музичний звук. Це – білий або чорний овал з паличкою (штилем) або без неї. Палич​ка ж може бути з одним або кількома хвостиками. Кілька нот з хво​стиками пишуть або кожну окремо, або з’єднуючи в’ я з к а м и (ребрами) в групи. Палички пишуть вниз або вгору.

Нотним станом, або нотоносцем, називають групу з п’яти паралельних горизонтальних ліній, на яких пишуть нотні знаки. Відрахо​вують лінії знизу вгору.

Нотні знаки пишуть на лініях, між ними, над п’ятою або під першою. Чим вищий звук, тим вище він буде записаний на нотному стані.

Перерви у звучанні під час виконання музичного твору називаються паузами. Вони позначаються на нотному стані умовними знаками, які мають назви відповідно до нотних знаків такої ж тривалості: ц і л а пауза, половинна, четвертна, восьма, шістнадцята і т. д. Ціла пауза за тривалістю відповідає цілій ноті, удвоє коротша – половин​ній і т. д.