Історія української журналістики

1. Передумови виникнення та національні джерела української журналістики

Журналістика як явище духовної культури існувала не завжди, а виникла на певному етапі історичного розвитку людства, коли потреба потреба в масовій інформації стала самодостатнім атрибутом суспільства.

Цьому передували такі обов’язкові об’єктивні передумови.

1. Економічні передумови. Розвиток капіталістичного виробництва в ренесансній Європі призвів до руйнування феодальної замкнутості й роз’єднаності земель. Відійшло в минуле натуральне господарство, яке виключало потребу в інформації про виробництво товарів навіть у сусідніх містах. Унаслідок розвитку торгівлі в європейських країнах почав складатися внутрішньо національний ринок, а самі вони перетворювалися на централізовані національні держави. Зростала господарська активність населення, яке дедалі ширшими колами втягувалося у виробництво товарів та торгівлю ними. Розросталися міста, які набували статусу центрів промислового виробництва і культурного життя. У містах активно формувався третій стан, що в майбутній перспективі розщепиться на буржуазію й пролетаріат.

Сам спосіб буття суспільства поступово змінювався. Потреба в інформації стала важливою нагальною необхідністю багатьох громадян. Від повідомлень про ціни на товари залежав їх рух шляхами економічних комунікацій, визначення в їх кількості та асортименті. Від інформації про фінансові справи залежали обмінні курси валют у лихварів. Від повідомлень про наукові й технісні відкриття та винаходи залежали виробничі успіхи перших промислових підприємств і здатність товарів конкурувати між собою.

А відтак, в епоху раннього капіталізму різко зросла кількість людей, зацікавлених в отриманні достовірної інформації. Сама інформація перетворилася на товар, стала предметом торгівлі. У суспільній свідомості вироблялася думка, що володіння новинами створює підстави для матеріального добробуту, допомагає у веденні господарства і дає можливість мати стабільні прибутки.

Усе це разом узяте і породило попит на інформацію, що спричинило виникнення спершу рукописної перед журналістики, а потім і друкованих газет та журналів.

2. Політичні передумови. Ренесанс призвів до розкріпачення людини, підніс культ людської особистості, творчості, індивідуальності. Усе більше число громадян втягувалося у політичну діяльність. Творення історії, прийняття державних рішень перестає бути прерогативою лише монархів та їх найближчого оточення. У ряді країн виникають парламенти як представницькі органи усіх верств суспільства. До числа державних діячів, не кажучи вже про урядовців у провінції, все більше втя гуються нижчі суспільні прошарки, включаючи представників третього стану.

А відтак, розширилося коло споживачів політичної інформації, тих , кому необхіднго бути добре обізнаних з подіями в столицях сусідніх держав, новинами при дворах можновладців, перебігом бойових дій під час воєн, наявністю збройних сил у розпорядженні тієї чи іншої особи. Інформація поступово перетворилася з усної на письмову, з принагідної – у періодичну, з передаваної конфіденційними каналами – на поширювану публічно. Так народилася журналістика.

3. Технічні передумови. Головною технічною передумовою виникнення журналістики є наявність друкарського верстат і вже розвиненого книгодрукування. Усі спроби усних оголошень за допомогою окличників чи рукописного поширення інформації слід розглядати як передісторія журналістики.

Точна дата народження книгодрукування невідома, але добре відоме імя його засновника. Це Йоган Гутенберг, який відкрив спосіб виготовлення друкарських форм із застосуванням рухомих літер, створив ручний словолитний пристрій, сконструював друкарський прес. Відомо, що вже в 1438 р. він відкрив першу друкарню в Страсбурзі.

З Німеччини книгодрукування швидко поширилося на інші країни Європи – Італію, Швейцарію, Францію, Угорщину, Польщу. На 1500 р. друкарні були в 250 містах Європи.

4. Культурні передумови. Сутність цієї передумови полягає в тому, що у суспільстві має бути певний рівень освіченості, що, з одного боку, висуває певну групу літераторів-журналістів, а з іншого формує досить розвинуту читацьку аудиторію, яка складається з осіб, що мають навички щоденного читання й готові витрачати кошти на придбання періодичної преси.

На час пізнього Ренесансу в Європі вже склалася розгалужена система освіти, а вміння читати і писати стали звичайними атрибутами громадян, особливо у містах. Як тип вищого навчального закладу сформувалися університети, спершу в Італії (9-12 ст.), далі у Франції, Іспанії, Англії. Батьки охоче віддавали своїх дітей вчитися, бо це було запорукою успішної кар’єри.

Величезного поштовху розвиткові освіти надало винайдення книгодрукування, завдяки якому книга стала важливим чинником суспільно-політичного життя і розвитку культури. Книга перестала бути доступною лише королівським дворам.

Ще задовго до появи друкованих періодичних видань у Європі склалася стійка традиція збирання і поширення (в тому числі й продажу) інформації. Комунікаційні канали з обміну інформацією склалися в усіх країнах, але особливого значення набуло в Римі та Венеції з огляду на їх унікальне географічне положення. У цих містах збиралася надзвичайної ваги міжнародна інформація. Саме тут виникає своєрідне ремесло – створення рукописних листків найсвіжіших інформаційних повідомлень, які вже були товаром – газетта. Традиція торгувати новинами швидко поширилася по Англії і Німеччині, де також у 16 ст. виникають численні рукописні газети. Появу періодичної преси повязують з 23 червня 1588 р. – в Ангії вийшов Англійський вісник. Регулярні газети починають виходити з 1609 р., коли в Німеччині були засновані відразу 2 тижневики Релатіон в АдлерСтрасбурзі та Авізо-Релатіон в Аутсбургзі.

Журнальний тип виданняч виник як додаток до газет, які вміщуючи оперативну інформацію, не могли друкувати фундаментальні аналітичні матеріали. Прабатьком сучасних журналів є французьке періодичне видання «Журналь де Саван» (журнал науковців). Видання висвітлювало досягнення науки і літератури і літератури.Після цього почали зявлятися журнали і в інших країнах Європи.

Нова епоха в історії журналістики розпочалася з виникнення в Англії на початку 18 ст. моральних тижневиків Р. Сітта та Дж. Аддісона (Балакун, Спостерігач, Гардіан – Сторож, блюститель).

Такі найголовніші етапи пройшла світова журналістика до її виникнення в Україні. Зрозуміло, що для різних народів залежно від історичних умов, які об’єктивно склалися для їх розвитку, зародження журналістики відбулося в різний час.

На момент зародження журналістики на території України не існувало української держави, український народ перебував у стані культурної спаралізованості й провінційної заблокованості. Східна части України увійшла до складу Російської імперії, а Західна – до Речі Посполитої, а з її занепадом – до Австрії. Вплив цього чинника виявився у таких особливостях становлення української преси:

1. українська журналістика і журналістика в Україні започаткувалася значно пізніше, ніж преса народів з глибокими традиціями державного будівництва, де вона, безумовно, виступає як частина державотворчої чи й націобудівної традиції цих народів
2. преса в Україні зароджується не українською мовою, а державними мовами тих країн, до складу яких увійшли різні частини України, або міжнародною мовою, уживання якої було узвичаєне європейською традицією того часу для освіченого дворянства.

За таких обставин не існувало умов для виникнення української національної журналістики. Хоча з часом українська місцева стихія й прорвалася на зовні і проявила себе в наполегливих спробах української творчої інтелігенції не тільки друкувати окремі твори українською мовою, не тільки видавати українські книжки, а й мати свою періодику.

З дугого боку, попри існування несприятливих суспільно-політичних умов українська журналістика все ж виникла як наслідок титанічної духовної праці не одного покоління діячів. Її зародження і становленню сприяли національні традиції збирання, обробки і поширення інформації та створення актуальних, дієвих, публіцистичних творів. Воний склали національні джерела української преси. Найважливішими серед них були:

1. Першим твором, у якому була зібрана історико-політична інформація та ще й відповідним чином прокоментована, був «Літопис Руський», що складався з 3 частин: «Повість минулих літ», «Київський літопис» та «галицько-волинський літопис». Повіствуваня в ньому починалося зі стародавніх, легендарних часів, а першою фіксованою датою був 852 р. Завершується розповідь 1292 р.

Багато ознак споріднює його з журналістикою:

- тяжіння до періодичних записів, що робилися відразу після подій

- вміщення в літописних текстах інформації не лише про події, а й етнографічних деталей, описів політичної боротьби, епізодів і фактів з церковного життя, народження та смерті князів

- численні публіцистичні фрагменти, коментування тих чи інших явищ

2. «Слово про закон і благодать» Митрополита Іларіона (обґрунтовується думка про рівноправність українського народу серед інших християнських народів, як духовний подвиг підноситься прийняття християнської релігії Володимиром Великим, відстоюється незалежність від Візантії), «Повчання Володимира Мономаха дітям» (проповідує християнські чесноти: смиренність перед Богом, гуманізм, допомагати убогим, любити рідну землю, поважати людину).

Ці твори відкривають історію української публіцистики, насаджують її високими імперативними завданнями, створюють традицію розробки патріотичної, загальнолюдської проблематики.

3. Усна творчість . Зібрати інформацію про видатну людину чи подію, зафіксувати її в слові, відповідним чином прокоментувати, висловити своє ставлення – усе це було звичним для кобзаря Саме кобзарі розносили у своїх творах інформацію про перемоги Богдана Хмельницького.

4. Полемічна література, що особливого розмаху набула з середини 16 ст й особливо після Брестської унії. У памфлетах, посланнях і трактатах українських письменників Герасима і Мелетія Смотрицьких, Стефана Зизанія, Острозького клірика, Христофора Філарета, Петра Могили, Іоаникія Галятовського та Івана Вишенського давалася глибока оцінка релігійним та політичним проблемам того часу, відстоювалася ідея української самобутності і самодостатності, вироблявся публіцистичний стиль, освоювалися прийоми полеміки, а в читачів вироблявся смак до читання подібного роду творів

5. Козацькі літописи Самовидця, Самійла Величка, Григорія Грабянки, а також анонімний твір «Історія Русів». З одного боку це монументальні історичні пам’ятки, присвячені козацькій війні з поляками. Здутого, це твори, пройняті любов’ю до України, повагою до козацького народу, його волелюбності та демократизму, уболівання за тяжкі наслідки внутрішньо національної роз’єднаності, спрямовані на захист від принижень з боку Московського уряду.

6. У 18 ст. важливою складовою українського культурного життя стала феноменальна творчість мандрівних дяків. Вони працювали в площині побутової тематики. Їх сатирична творчість, короткі комічні сценки були спрямовані на пошук соціальної справедливості, утвердження правди як торжества морального закону.

Не можна не відзначити, що саме у полі тяжіння й розвитку мандрівного дяківства постала велична творчість Григорія Сковороди, який створив свою філософську систему

Можна сміливо говорити, що українська журналістика при своєму виникненні формувалася під впливом двох різнобічних чинників: загальних передумов виникнення журналістики, спільних для європейського культурного простору, і українських національних традицій збирання, обробки й поширення інформації та пристрасної публіцистичної творчості.

Оскільки українська журналістика зароджувалася не українською мовою, то на її початковий етап розвитку справили вплив і пресові традиції інших європейських народів.