Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Харківська журналістика 1810-1820 рр.




 

«Харьковский Демокрит». Цензурний дозвіл на перше число журналу датований 7 січня 1816 р. Видавцем його виступив Василь Маслович, студент Харківського університету, що закінчував курс навчання. Але літературний талант видавця був досить слабким і це позначилося і на журналі, це була друга (крім виїзду видавця у столицю) причина короткого віку журналу, третьою можна вважати нерозвиненість літературного життя в Харкові, відсутність широкої громадськості, а головне – творчої підтримки журналу подібного гумористичного напрямку.

З оригінальними творами в часописі виступали Г. Квітка, О. Сомов, Іван Срезневський, Д. Ярославський., широко друкувалися байки і сатиричні вірші Якима Рахімова, на той час уже покійного. Серед перекладачів зустрічаємо імя Р. Донорського. Але головним автором був його видавець Маслович.

Видавець декларував мету поміщати у журналі твори нашого краю.

Назва журналу пов’язана з тим, що за свідченнями біографів Демокріт був наділений глибоким сатиричним сприйняттям дійсності і не міг без сміху дивитися на людські пристрасті та клопоти, наслідував назвою Петербурзького Демокріта.

Журнал мав три відділи «Поезія», «Проза», «Суміш». Але переважали поетичні твори. Головна ідея опублікованих творів – природність людської моралі, запровадження в читацьку свідомість просвітницького варіанту народності, самоцінності простонародності, як незіпсутої цивілізації. Журнал викривав хабарництво, хвалькуватість, підлабузництво дворян, але гумористична спрямованість рідко мала виразну суспільну адресу.

Уже перший номер відкривався поемою «Заснування Харкова», що присвячувалася громадянам Слобідсько-Української губернії. Чимало матеріалів у журналі демонструють, що на той час українська мова була ще в процесі свого становлення, але нею були написані уже цілі завершені твори, а не лише діалоги чи окремі частини, але автор їм давав російські назви.

В. Маслович був другим автором після Котляревського, хто спробував писати художні твори українською мовою, а його журнал був першим часописом, що надрукував українські літературні твори. Видавець сміливо заявив про прагнення творити літературне життя у провінції.

«Украинский вестник»став першим в під російській Україні літературно-мистецьким, науковим і громадським місячником, що почав виходити одночасно з «Харьковским Демокритом», але видання якого продовжувалося 4 роки (1816-1819).

Ініціатива створення в Харкові поважного часопису загального типу для реалізації літературних талантів краю належала професорові університету Іванові Срезневському. Редагування журналу взяли на себе Є. Філомафітський, Р. Донорський та Г. Квітка. Проте на початку 1817 р. Квітка відмовився вважатися надалі видавцем, хоча друкуватися і не припинив. У 1818 р. відмовився від редакторської праці і Р. Донорський.

Тираж видання був на ті часи досить значним – 350-500 екземплярів.

Назва Україна вживалася тоді лише по відношенню до харківських полків, і її вживання у назві видання було виявом місцевого патріотизму, і означало орієнтацію на місцевих авторів, тематику, читачів.

Спочатку видавці будували журнал з 6 розділів:

- «Науки і мистецтва»

- Мальовнича проза

- Дитяче читання

- Вірші

- Харківські записки

- Суміш

Але потім видавці відмовилися від Дитячого читання., а «Мальовнича проза» і Вірші були об’єднані у»Красне письменство» з підрозілами. Перший розділ був переіменований у «Наукові статті», з нього до другого розділу були перенесені всі літературно-художні матеріали. Таким чином, за рік було сформовано обличчя журналу, хоча матеріали часто були розкидані по всьому журналу.

Як для загального часопису в ньому було опубліковано чимало матеріалів з природничих наук, у чому слід вбачати вплив університету. Початок їм поклав магістр хімії Орест Шуман двома «Листами до видавців» - перший розповідав про дитину, що зїла алебастрову іграшку і загинула від отруєння. Другий – про фальшиве золото, що продавалося на харківських ярмарках. Обидва листи були пересторогою для обивателів від необережних покупок.

Наступна стаття розповідала про видобування вугілля в Донбасі, вона викликала резонанс, обмін думками.

Видавці друкували промови науковців університету. Так, тут була надрукована промова професора ботаніки 2Про щорічну вирубку лісів і потребу і збереженні і поповненні оних»., ця промова розкривала важливу екологічну проблему.

Але найбільшою сенсацією стала стаття «Про тваринний магнетизм», так тоді розумілося вчення, що згодом дістане назву «психоаналіз».

Широко були представлені ігуманітарні науки. Важливе місце посіли історичні праці, причому всі вони були зорієнтовані на вивчення історії України (Іван Срезнєвский «Про богослужіння руське при язичництві»

Друкувалися і перекладні праці, як , наприклад, лист Жан-Жака Руссо до Вольтера. 1756 р. Але ці матеріали правили за додаткові прикраси розділу, і поєднували матеріали харків’ян зі світовою традицією.

Естетичну програму видання формував Розумник Донорський, і тут йому належить щонайменше два здобутки:

  1. Теорія наслідування гармонії слова, яка є особливо цікавою з погляду наступного розвитку художньої думки – звуки асоціюються не лише з кольорами, але й з предметами
  2. Теорія мальовничої прози.

У відділі «Красне письменство» видавці друкували світових класиків. Лише Іван Пилипович Вернет витримав конкуренцію із зарубіжними авторитетами. Його твори зорієнтовані з одного боку на «Сентиментальну подорож « Стерна, з другої на швейцарську літературну школу, представником якої був Руссо. Твори вернета – безсюжетні етюди, де поєднують авторські спогади, філософські роздуми і цитати з улюблених письменників. Багато думок, суголосних з думками Сковороди, знаходимо у творах Вернета.

У відділі віршів виступали з перекладами, а потім і з власними віршами Іван Срезневський, Євграф Філомафітський, Павло Куницький, Орест Сомов, Любов Кричевські.

У числі співробітників журналу значився і Гулак-Артемовський. Зокрема, все більше місця відводиться перекладам з польської, надруковану «Промову в день відкриття кафедри польської мови при Імператорському харківському університеті», перелічуючи словянські мови, поряд з польською і російською Гулак-Артемовський назвав і українську. Також тут надруковано «Пан та собака», «Супліка до Грицька К…ки» та інші твори.

Відділ Харківські записки заповнювалися звітами про діяльність харківського добродійного товариства, розповідалося про урочисті події в університеті.

Відділ Суміш складали відомості про книжки, що вийшли з друкарні університету, але ґрунтовна критика була відсутня. Тут також розміщувалося листування з читачами.

Саме «Харьковский вестник» став блискучим зачином української журналістики В Харкові.

 

У 1917 р. в Харкові зароджується і галузева журналістика. Її первістком став «Украинский домовой», але вийшли лише 2 його числа. Видавав його професор університету Федір Пільг ер, а сам часопис було присвячено проблемам ветеринарії. У статтях журналу йшлося про про потребу розвитку ветеринарної науки та зєднання її з практикою утримування домашніх тварин, давалися характеристики свійських тварин, викладалися запобіжні засоби проти їх захворювання та методи лікування.

У статті «Загальна користь від скотарства» Пілгер вказав на те, що поміщики розорюють селян і від цього скорочується поголів’я худоби. Журнал було негайно закрито.

«Харьковские известия» її видання зініціював Вербицький. Це була щотижнева газета, що мала формат А3 і виходила на 4 сторінках. Дайджестові видання – передруки зі столичної преси. Складалася з 3 розділів: «Повідомлення», «Суміш», «Об’яви». У газеті друкувалися обяви власників книгарень про нові книжки, ціни на них, про продаж нерухомості, віддання на службу кріпаків.

Після зняття Вербицького відділ об’яв був значно скорочений, тепер тут друкувалися повідомлення губернського правління

Розділ «Суміш» заповнювався переважно анекдотами.

«Повідомлення» найчастіше заповнювалися передруками із «Северная пчела» і «Северная почта». Але вербицький запропонував декільком особам, що вирущали з Харкова за кордон, стати спеціальними кореспондентами. Головними об’єктами подій стали університет, губернаторство і події в місті

«Витяг з метеорологічних спостережень у с. Кручику», автором яких був Василь карабін, але такого роду матеріали були рідкісними.

«Украинский журнал» - літературно-мистецький, науковий і громадсько-політичний двотижневик, що видавався Харківським університетом. Редактором виступав ректор університету, у вступній статті він заявив про намір вміщувати у виданні моральні статті і ті, що стосуються наукової праці університету, історичних відомостей, землеробства, торгівлі і промисловості Півдня Росії.

Тираж видання– 600 примірників, був значним для того часу, спочатку друкували списки передплатників, потім потреба в такій саморекламі відпала.

Поділи на розділи не мав, кожний матеріал вміщувався під римською цифрою. Спочатку був додаток – зведення метеорологічних спостережень, потім додаток зник.

Свобода значно зменшилася, статті про моду вилучалися як непристойні і невідповідні для тої верстви, що читала журнал.

Вміщено промову Панаса Могилевського, декану філологічного факультету «Про користь, що виникає від читання Святого Письма».. Подібних публікацій було чимало, але їм місце у релігійному часописі.

Але «Украинский журнал» друкував і статті з природничих наук – «Про Місяць», «Про лічильні системи». У журналі публікувалися важливі для того часу наукові працці, які становили інтерес як у читача, так і у науковців.

Праця Івана Кулжицького «Деякі зауваження щодо історії і характеру малоросійської поезії» - перша праця, що звернула увагу на багатовікову традицію українського фольклору. Але при цьому автор не знайомий з явищем міжмовних синонімів і критикує українську мову, що гарна дівчина називається ще й вродливою.

Але головним автором був сам редактор О. Склабовський, зокрема він написав «Розгляд оди, вибраної Ломоносовим з Іова» - аналіз твору Ломоносова, зіставлення з біблійною книгою. Він бачить у класика як вдалі місця, так і недоліки.

Друкує у журналі вірші декабриста Раєвського, хоча розуміє, що той політичний злочинець, і такі матеріали можуть обернутися для нього неприємностями.
Українська альманахова журналістика 1830-1840-х рр..

На рубежі 1825-26 років в Росії розпочалася нова епоха, зміст якої визначався страхом царського уряду перед можливими новими повстаннями. Було зроблено все, аби придушити в країні Віль думку, творчу свободу, які негайно породжували в людині заперечення довкілля.

Прийнятий у 1926 р. «Цензурний устав»:

- людина, яка б намагалася створювати видання мала б пройти спеціальну перевірку цензурного комітету з поданням донього програми видання, своїх попередніх творів і послужного списку

- заборонялися твори, де прямо або опосередковано піддавалося сумнівам Святе Письмо

- заборонялася логічна і філософська література, окрім навчальних книг для юнацтва

- твори, де засуджувався монархічний спосіб правління

І. Срезневський разом з Коваленком, Розковшенком, Шпигоцькимта Костомаровим, Метлинським, Корсунем утворюють харківську школу романтиків. Школа не лишила за собою маніфестів, але головна ідея, яку утверджували харківські романтики, полягала в захисті літературного статусу української мови, і головним доказом цього була велич фольклорних надбань.

У статті «Погляди на пам’ятки української народної словесності» І. Срезнєвский з оптимізмом писав про перспективи української літератури. Створення першої історико-літературної Концепції належало М. Костомарову – його стаття називалася «Огляд творів, написаних українською мовою».Автор не ставить питання бути чи не бути українській мові, а сприймає її як уставлений факт, пише її історію.

Харківські романтики намагалися довести російському уряду, що розвиток української мови йому не зашкодить.

У лютому 1830 р. в середовищі харківських друзів виникла ідея видання літературних і наукових праць під назвою «Украинский альманах», організаторами стали І. Срезневський та Розковшено. Через брак коштів альманах вийшов тільки у вересні 1831 р. Книжечка мала 36 сторінак, але це був первісток української альманахової журналістики.

Упорядник висувалася вимога або подавати твори українською мовою, або пов’язані з українською тематикою, але послідовно дотриматися її не вдалося.

Окрасою книжки став вірш Левка Боровиковського «Козак», що давав блискуче втілення на українському ґрунті романтичного типу героя.

На сторінках альманаху дебютував і Євген Гребінка з твором, написаними російською мовою «Рогдаев пир».

Шпигоцькому, на думку дослідників, належить і прозовий твір «Гаркуша2, що надрукований без підпису.

З віршів Срезневського варто відзначити «Молдавські пісні» - переспіви фольклору, також він опублікував 9 ліричних пісень і 2 думи

«Український альманах», незважаючи на свою зовнішню скромність і не претензійність, започаткував цілу низку побібного роду видань на Україні. Основні засади добору матеріалу, такі як поєднання прозових і поетичних творів, наукових, історико-літературних праць і красного письменства, фольклору і літературних послань, перекладів і оригіналів творів, вміщення поруч українських і російських текстів – усе це було продуктивно сприйнято творцями майбутньої альманахової журналістики.

 

Наступним виданням Харківської школи романтиків став альманах «Утренняя звезда», що вийшов на межі 1833-34 рр.. Керівником нового видання виступив Іван Петров, який займав посаду губернського скарбника. Йому й підкинув ідею нового альманаху Г. Квітка, а сам зайнявся збиранням для нього матеріалу.

Друга книжка цього ж альманаху стала першою україномовною книгою.

У першій книжці альманаху була надрукована стаття І. Срезневського «Уривки із записок про старця Григорія Сковороду», до статті додавався портрет – перше зображення філософа. У нарисі Сковорода поставав як романтичний герой, самотній і відчужений від суспільства, творець релігійно-міфологічного вчення, вічний мандрівник. І Срезневський високо оцінив поетичну творчість Г. Сковороди, зокрема збірку «Сад божественніх песен». А ось «Басни Харьковские» І.Срезнєвський оцінив не високо і Г. Квітці довелося вжяти філософа під свій захист.

Друга книжка відкривалася творами Грицька Основяненка. Взяв участь і Гулак-Артемовський, але крім двох байок і вже опублікованої баллади «Рибка» нічого нового не запропонував. Але «Утренняя звезла» стала тереном боротьби котляревщини і нового стилю.

«Супліка до пана іздателя», хоч і була написана в гуморному тоні, створювала відчуття контексту української молодої літератури, відкидала заперечення української творчості з боку російської журналістики і заохочувала нові праці.

«Солдатський патрет» і «Супліка знадобилися для того», щоб надрукувати уривок з «Марусі» - «Малоросійський ранок». І. Срезневський виступив з уривком із «Запорозької Старовини», що тоді почала виходити першими випусками.

Г. Квітка згрупував на сторінках альманаху провідних авторів молодої української літератури. Зважаючи на літографію української дівчини, портрет Сковороди і краєвид Харкова, то можна вважати цей альманах першим ілюстрованим виданням.

 

Ознакою розвитку українського літературного процесу стала спроба української творчої інтелігенції видавати свій часопис. Ініціатива належала Г. Квітці, який прагнув видати додаток до «Отечественніх записок» українською мовою. Але в цьому видання літературно-критичний відділ очолив Бєлінський, який по відношенню до всього українського був налаштований досить агресивно. Тому, зібрані твори довелося видати альманахом, який було названо «Ластівка». Відкривався альманах вступним словом Є. Гребінки «Так собі до земляків», у якому автор створює образ поміщика, який живе одним життям зі своїм народом. Передмова була датована 7 січня 1841 р.

Це був перший альманах, що спеціалізувався саме на представленні української літератури, видання повністю орієнтувалося на українського читача, російські тексти були відсутні.

Уперше після Кобзаря тут були опубліковані нові твори Т. Шевченка – «Вітре буйний», «Причинна», «На вічну пам'ять Котляревському», «Тече вода в синє море» уривок з поеми «Гайдамаки».

Також тут були вміщені поетичні твори Л. Боровиковського – «Чорноморець», «Вивідка», «Розставання» - на основі «Їхав козак за Дунай».

Дебютував у «Ластівці» й Віктор Забілаз віршами на теми глибокого нещасливого кохання.

Г. Квітка «Пархомове снідання» та «Напущення як завязано», повість «Сердешна Оксана».

П. Куліш «Циган2.

У «Ластівці» проявилося прощання з котляревщиною, яка була остаточно подолана.

 

Альманах «Сніп» був також виданням харківської школи романтиків, але її склад на той час значно змінився. Альманах мав підзаголовок «Український новорічник», у відповідності до образу снопа, упорядник так окреслив свою роль «Скрутив Олександр Корсун». Після цього містився напис «рік перший», тобто планувалося, що виданя буде періодичним.

Головним автором альманаху вважали Костомарова, який заповнив своїми творами не менш третини книжки.Відкривався збірник трагедією «Переяславська ніч». На відміну від драматургії, вірші Костомарова не відзначалися довершеністю.

Кореницький «Вечерниці». Вперше опубліковані вірші М. Петренка «Дивлюсь я на небо», «Вечірній дзвін», «Туди мої очі». Його дебют став відкриттям талановитого поета, підніс саме значення альманаху.

 

«Молодик» складався з трьох томів, він став дітищем Івана Бецькогго. У матеріалі «Від видавця» він висловив подяку усім авторам. Складався з 3 томів: у першому тому друкувалися художні твори харківських письменників російською мовою, у другому розміщувався український відділ, третій містив наукові статті і матеріали з історії України.Альманах задумувався з продовженням, але смерть Квітки, виїзд Костомарова не дали здійснитися цим планам.

Окрасою першого тому став родинний переказ Квіток «Заснування Харкова», «Підбрехач», «Перекотиполе».

У відділі віршів були опубліковані три нові твори Т. Шевченка «Думка», «Утоплена»., «Н. Маркевичу».

Серед критичних творів слід назвати працю М. Костомарова «Огляд творів, писаних малоросійською мовою», який був першою оглядовою критичною статтею про українську літературу. Він серед українських письменників особливо відзначає Квітку.

 

Альманах «Киевлянін» М. Максимовича. Усього вийшло три книжки альманаху у 1840, 1841, 1850 р. Перші два томи вийшли у Києві, останній – у Москві. У своїх засадах видання орієнтувалося на київську та українську тематику. Окрасою першої книги стали твори самого Максимовича. Стаття «Огляд старого Києва» представляє цікаву реконструкцію старої частини міста з розглядом того, коли і ким побудована та чи інша споруда. До статті додавалася карта, щоб полегшити орієнтацію на місцевості.

Стаття «Про надгробки у Печерському монастирі» розповідає про могили на території Києво0Печерської Лаври.

Упорядник запросив до участі в альманасі В. Бенедиктова, Ф. Глинку, В. Жуковського, В. Домбровського.

Перша книга прикметна тим, що у ній відбувся дебют П. Куліша. Він опублікував тут цикл «Малоросійські повідання». Стаття Максимовича «Сказання про Коліївщину» була заборонена цензурою. Але книга не користувалася попитом у читачів.

У другому виданні була надрукована повість «Огненний Змій» П. Куліша, Г. квітка – «Добрий пан». Друга книжка була більш вдалою

Третя книга зявилася у світі лише через 9 років, у ній широко представлена творчість російських авторів. В науковому відділі виступив С. М. Соловйов з нарисом «Велика княгиня Ольга», кн.. М. О. Оболенський «Про дві найдавніші святині Києва: мощі св. Климента і хрест Великої Княгині Ольги». Окрасою збірника стала стаття М. Максимовича «Про місто Степан» викладала історію волинського містечка, відомого з 13 ст.В науково-історичному відділі були надруковані людинознавчі матеріали про Княгиню Ольгу, князя Михайла Чернігівського, гетьмана Сагайдачного.

Альманах згуртував наукові мистецькі сили навколо творення української літератури і науки, але несприятлива політична ситуація і стан здоров’я упорядника не дозволили йому перетворитися на повноцінне друковане видання.

 

«Юний руський сборник» А. Метлинського – цей альманах був останнім проявом діяльностіі Харківської школи романтиків. Його видання слід розглядати як подвиг, бо після розправи з Кирило-Мефодіївським братстом, настала десятилітня перерва в історії нашого розвитку. А Метлинський, на самому початку сміливо заявив своїм виданням, що українська мова і українська інтелігенція живі.

Першу книжку склали дві великі добірки ліричних віршів «Думи та співи» Михайла Петренка та «Думки і пісні» самого упорядника. Саме тут були опубліковані 17 з 19 віршів Петренка, що дійшли до сьогодні. – цикл «Слов’янськ». Твори поетів відривали українську літературу від бурлескної традиції, ще живої котляревщини, супроводжували її в світ романтичних героїв і уявлень.

Вміщена поема Макаровського «Наталя або дві долі разом2 – невисокий поетичний талант, але глибоке відтворення звичаїв.

У кінцевій книжці друкувалася драма Г. Квітки «Щира любов або Милий дорогше щастя».


6. Українська журналістика в Росії в добу «Великих реформ»

Після поразки Росії у кримській війні стало зрозуміло, що у країні застаріла політико-економічна система і необхідне реформування усіх сторін життя. Підготовкою і проведенням реформ зайнявся імператор Олександр ІІ. Після звільнення селянства від кріпацтва у 1861 р. далі була проведена судова, військова і земська реформи, що згодом вирішальним чином змінять обличчя Росії. Політичним потеплінням, демократизацією суспільного життя скористалися і українці. Почала відновлюватися українська журналістика, спочатку в альманаховій, а потім і в часопис ній формі.

Наслідком розвитку демократичних процесів стала поява в Росії соціалізму в його народницькому зразку. Соціалістичні гуртки й організації розпочали розхитувати Росію з метою домогтися негйого результату – соціального повстання або принаймні народної соціалістичної революції. Але раптово змінити природну течію життя було неможливо, тому соціалісти-народники стали на шлях терору проти царя, царської родина та високо посадових членів уряду. 1 березня 1881 р. Олександра ІІ було вбито. У Росії остаточно запанувала доба реакції.

З 1863 р. в Росії була заборонена українська журналістика. У 1866 найбільш прогресивні журнали західницького спрямування «Руське слово» і «Сорвременник» також були закриті. Українське слово було знову загнане в альманахи або й узагалі випхане за кордон, у Австрію.

«Записки о Южной Руси» П. Куліша вийшли в Петербурзі. Це був двотомний альманах, перша книжка якого зявилася 1856 р., а друга 1857 р. Відомо, що фінансову допомогу у виданні надали поміщики Г. Ґалаган та В. Тарновський. Це перші свідчення про меценатів, що підтримували розвиток журналістики.

Альманах засновувався на фольклорі, історики української фольклористики детально описали і проаналізували внесок Куліша на цьому науковому терені. Він вперше в історії створив альманах у жанрі етнографічного щоденника, де головна роль відводилася спостерігачу. Стрижнем став порядок сприйняття матеріалу записувачем – вказувалося де, коли й від кого почуто твір, подати повідомлення про кобзарів і лірників, описати їх манеру виконання, зафіксувати їх репліки, пояснення і коментарі до тексту.

Відкривалася книжка твердженням про важливість збереження духовних скарбів народу. Далі йшов запис «Легенди про Золоті Ворота». Потім вводилася розповідь про кобзаря, що й повідав цю легенду.

Другий том мав істотні відмінності від першого й виразно засвідчив тенденцію до переростання видання в універсальний журнал. Тут теж вміщувалися фольклорні матеріали, але вони вже не домінували. Натомість були представлені художні твори, наукові праці та документи з історії України. У томі були опубліковані два художні твори: поема Т. Шевченка «Наймичка», надрукований анонімно, та ідилія П. Куліша «Орися».

Великий розділ другого тому складали нотні записи О. Маркевичаукраїнських народних пісень. І хоча тексти цих пісень були відомі раніше, вони були вперше опубліковані з нотами, що відкрило новий етап в українській фольклористиці.

Історичні дослідження представлені перекладом видавця рукопису польського пана Симона Закревського «Оповідання сучасника-поляка про походи проти гайдамаків», статтею Іоана Могилевського «Про давність і самобутність південно-руської мови». Також Куліш помістив свою дискусію з польським письменником М. Грабовським з приводу публікації універсала гетьмана Острянині.

Куліш клопотався про дозвіл видавати періодичне видання «Хата», але йому відмовили. Але Куліш уже зібрав матеріали і видав їх альманахом, що дістав назву «Хата».

Про успіх книги свідчило те, що після першого видання довелося друкувати наступний наклад. У другому видання Куліш зробив лише незначні поправки.

«Хата» являла собою збірку творі провідних українських письменників. У рубриці «Кобзарський гостинець» було опубліковано 10 віршів Т. Шевченка, написаних на засланні і після нього

Друкувалося і оповідання «Чари» Марка Вовчка, друкувався тут і Є. Гребінка, Ганна Барвінок «Лихо не без добра», «Восени літо».

Зі своїх творів П. Куліш опублікував драму «Колії» та оповідання «Сіра кобила».

На завершення книжки друкувалося оповідання М. Номиса «Дід Мина і баба Миниха».

До багатьох розділів Куліш написав коротенькі літературно-критичні нариси про письменників.

Програмовий характер мала вступна стаття «Переднє слово до громади», наповнена багатьма дорогими для Куліша ідеями.

«Хата» стала першим українським альманахом, у якому літературна критика набула значення не доважку до художніх творів, а самостійної частини книжки. Завдяки гарному підбору творів, їх глибоким критичним інтерпретаціям альманах мав великий успіх. Він, як і «Записки о Южной Руси» написані новим українським правописом.

 

Журнал «Основа» над ним спільно працювали П. Куліш, Т. Шевченко, М. Костомаров. Виклопотати дозвіл взявся Василь Бєлозерський. І це йому вдалося. «Основа» замислювалася за типом товстого журналу з найширшим представленням усіх матеріалів, що мали б дотичність до українського краю. Журнал обіцяв друкувати українськ твори або такі, що відображають життя і природу України.

Перший номер вийшов із друку 12 січня 1861 р. Часопис проіснував майже два роки і припинився на десятому числі 1862 р. Друкувався він українською і російською мовами – перша вживалася для публікацій художніх творів, друга – наукових досліджень. В «Основі» художній і науковий відділи були урівноважені. Щономера друкувалися твори померлого Шевченка,, тут друкувалися уривки з Шевченкового щоденника.

Другою постаттю в літературно-художньому відділі була Марко Вовчок. Оцінку її «Народним оповіданням» дав М. Костомаров. У журналі надруковані оповідання «Три долі», «Від себе не втечеш», «Ледащиця».

О. Стороженко - оповідання «Се така баба, що чорт їй на махових вилах чоботи оддавав», «Закоханий чорт». Друкувався у журналі і сам П. Куліш, класичні твори Л. Глібова «Вовк і ягня», «Лев та Миша», «Жаба і Віл», ліричний вірш «Журба» - ці твори вже друкувалися, але в «Основі» вони пролунали з всеукраїнської трибуни. Степан Руданський опублікував свої знамениті співомовки – «Повій вітре на Вкраїну» та «Гей, бики».

Серед наукової частини журналу, безумовно, лідерство захопили історичні праці, головними авторами яких були Костомаров та Куліш.

Головна властивість історичних праць М. Костомарова – їх історіософічність. Це не просто виклад давно минулих подій, а спроба пояснити складний механізм формування національного характеру.

«Думки про федеративне начало в Русі», у якій він доводив, що Київська Русь не являла собою етнічно монолітну державу, а вже тоді складалася як федерація племен. Програмовою слід вважати працю М. Костомарова «Дві руські народності», у якій наголошувалася думка про двозначність російського світу, що складався з двох народностей – велико- та малоросів. «Риси народної південно руської історії» - опис буття за часів князів, але не їх правління, а народних повстання.

Полемічна стаття «Іудеям» - для втихомирення дискусії з приводу вживання в українському фольклорі слова жид, сказав, що євреї талановитий народ.

Саме в «Основі» публікувалися «Листи з хутора2 П. Куліша. Як літературний критик П. Кудліш цілком знищив Гоголя, довів відсутність у них правди через численні порушення в них побутових деталей – «Сорочинський ярмарок».

«Характер і завдання літературної критики» - завдання критики викривати фальш у мистецтві, накреслює програму розвитку української літератури.

«Простонародність в українській словесності».

«Основа» проіснувала недовго, оскільки зменшилося число її передплатників, редакція не відповідала на листи читачів і не повідомляла авторам про долю їх рукописів, внутрішні суперечності в колективі, несвоєчасність виходу номерів.

 

Газета Л. Глібова «Чернігівський листок». У газеті передбачалося друкувати літературні твори невеликого розміру, місцеві новини і повідомлення, популярні статті із сільського господарства, домоводства, промисловості, торгівлі, медицини, короткі відгуки на книжки, об’яви приватних осіб і установ. 12 липня 1861 р. Глібов розпочав видавати газету, але у серпні 1863 р. видання було закрите.

До участі в газеті вдалося залучити П. Куліша, О. Кониського, П. Кузьменка, М. Вербицького, М. Номиса, О. Лазаревського.

Глів опублікував на сторінках газети всього 2 власні байки, два давні перероблені вірші російською мовою, а також 13 нових російськомовних віршів. Це дозволяє твердити, що газета створювалася не для публікації літературних творів, а для виконання журналістських функцій.

В кожному номері газети друкувалися власні матеріали Глібова, статті і нариси, де він описував місцеві події, подавав хроніку культурного життя міста. Передплатники виписували газету неохоче, тому у її виданні частенько траплялися перерви. Але Л. Глібов на її сторінках друкує блискучі журналістські твори, серед яких рецензія «Про виставу Наталки Полтавки, дану аматорами».

Орієнтуючись на «Основу» Глібов ввів рубрику «Із уст народу», де друкувалися українські народні казки, пісні та оповідання.

 

Появі Валуєвського циркуляра передувала кілька важливих суспільно-політичних чинників. Першим слід назвати українське відродження, яке проявлялося у виникненні громад, відкритті недільних шкіл для народу з викладанням української мови, активізації творчих дій письменників.

 

11 січня 1863 р. в Польщі почалося величезне національне повстання. Перед Росією постала загроза руйнації чи відторгнення окраїн. Вона було придушене спільними силами Росії, Прусії та Австрії. Польське повстання стало причиною репресій російського уряду проти українського руху. Воно засвідчило, якою силою володіє будь-яке національно-визвольне повстання і яку страшну загрозу становить пробудження національної свідомості в мільйонних масах українського напроду.


7. Москвофільська та народовська журналістика в др.. пол. 19 ст.

Москвофільство має давню історію в Галичині і зародилося як суспільно-політична течія незадовго до революції 1848 р., ставши поруч з руською трійцею та її маніфестом «Русалкою Дністровою» першою ознакою пробудження серед українців національної свідомості.

Москвофільство виникає внаслідок безперервної боротьби проти українців проти загрозливих тенденцій полонізації, онімечення, мадяризації, який зазнавав український народ в Австрії. Власні українські сили були слабкими, а царська Росія була єдиною слов’янською державою.

У цих умовах виникає панславізм як суспільно-історична доктрина, головними постулатами якої були:

- український та російській народ братні, то їм і долею покладене спільне майбутнє

- саме майбутнє бачиться по-різному: українцям – як рівноправна федерація словянських народів, російським слов’янофілам – як подальше розширення Російської імперії, патріотам Польщі – як створення словянської держави під патронатом Речі Посполитої.

- найближче тактичне завдання – обмін культурними надбаннями між народами, для чого потрібно здійснювати переклади.

Типологію москвофільської журналістики можна викласти так:

  1. Офіційні урядові видання, що видавалися від імені австрійської держави для галицьких русинів. Першою газетою цього типу слід вважати «Галичо-Руський Вестник». Газета виходила тричі на тиждень, друкувалася кирилицею. Газета була провідником офіційної позиції Відня, у перекладі на «язичіє», яке видавець М. Устинович намагався максимально приблизити до народної мови, друкувала державні постанови, закони і розпорядження У 1850 р. вона була перенесена до Відня, де виходила під назвою «Вестник для Русинов австрийской держави». У різний час він друкував додатки – «Отечественній сборник», де друкувалися повісті, казки, корисні в господарстві речі, «Домова школа» був присвячений проблемам домашньої освіти, а 2Сион церков, школа» містив церковні повчання
  2. Загальні, суспільно-політичні якісні видання. До цієї групи належала «Зоря Галицька», тоді, коли її 1850 р. видавав Старопігіївський інститут, газета І. Гушалевича «Новини», яку він видавав 1849 р. «Новини» замість вступних статей давали вірші, далі йшли коротенькі політичні вісті.

«Руська рада» І. Наумовича, у якій засновник друкував свої промови і використовував для висвітлення своєї активної політичної позиції. Також він видавав і журнал «Наука».

  1. Третю групу складали ліберально-наукові часописи. Першим серед них стоїть перший неполітичний літературно-науковий часопис «Пчола» І. Гушалевича, яка виглядала дещо кращою за «Новини», зокрема уній повідомлялося про діяльність Руської Матиці, подавалися протоколи її засідань. Редакція друкувало чимало матеріалів без вказівки на джерело, а твори Квітки-Основяненка без зазначення, що це переклади були перекладені на язичіє.
  2. Спеціалізовані, фахові часописи – педагогічна газета «Дом і школа», «Школа».

Популярним виданням серед читачів став журнал «Страхопуд»

Газета «Зоря Галицька» була органом ГРР. Перший номер газети вийшов 3 травня 1848 р. і це був перший руський часопис. За короткий час газета набула величезної популярності. «Зоря Галицька2 являла собою тип загальної інформаційної газети і репрезентувала на своїх сторінках не політичну партію, а всенародну громадську організацію. Мовний режим газети не можна оцінити однозначно, вона виходила то народною мовою, то язичієма потім знову народною мовою

Газета друкувала головні документи ГРР, стала головним комунікативним каналом для народу, ставши на позиції обєднання українців з обох боків кордону. У цей час її редагує а. Павенцький, один із засновників і активний член ГРР. Окрім політичних питань газета торкалася і економічних, зокрема, застерігала селян від продажі ґрунтів. Але зрозумівши, що позиція ГРР, яка намагалися залишатися на боці українського народу і його прагнення до підкорення австрійському уряду не співпадають, Павенцький відмовився редагувати газету. «Зоря Галицьку» передано Ставропігієвському інститутові, редактором призначено Гушалевича. У своїх статтях він розвивав ідею орієнтації на Москву. Автори, що гуртувалися навколо нього перевели газету на язичіє і довели майже до занепаду.

Редактором став Б. Дідицький, який перетворив газету з політичної на літературно-наукову. Поруч з доволі слабкими літературними творами редактора друкували вірші Пушкіна «Зимний вечер», Крилова «Лебедь, Рак и Щука».

Матеріал про горілку і коров.

Наступним редактором став П. Костецький, який вів газету ніби-то в народнім дусі, але не допускав нічого протиурядового чи проти польського. Але повернути напрямок газети на пропольський не вдалося, зате її авторитет було підірвано. До кінця свого існування «Зоря Галицька» перетворилася на літературний часопис, зовсім не публікувала новин і читачі відвернулися від неї.

 

Наступним дітищем москвофілів стала газета «Слово» (1861-1887), яка була заснована як громадсько-політична газета, хоча й широко друкувала літературні й наукові, переважно історичні, матеріали. Головна роль у заснуванні «Слова» належить Крачковському. У мові орієнтувалася на язичіє, але дозволяла собі відхилення у бік чистої літературної мови.

Мовна політика вже на ранньому її етапі викликала дискусію. Так, молодий лікар А. Кобилянський видав у Чернівцях брошуру «Слово на лово до редактора слова». Вона була надрукована латинськими літерами за чеським правописом. Автор енергійно повставав проти поросійщення української мови. Як доказ він наводив твори О.-Ю. Федьковича. Це був дебют поета. Нові твори Федьковича зявилися у «Слові».

Наступною брошурою стала «Голос на голос для Галичини». Костя Горбаля.

У ряді матеріалів відчувався український вектор «Вспоминька о Шевченку» друкувала неправдиві відомості з його біографії, зате наступна стаття «Похорони Тараса Шевченка» мала виразний репортажний характер. Українські автори не долучилися до співпраці відразу, тому редакція розпочала передрук вже опублікованих матеріалів.

З жовтня у газеті зявляються вірші П. Куліша, так само передруки з 2Основи» та поступово між українцями та г8аличанами на сторінках слова завязується діалог.

Нарешті, 25 липня 1862 р. було надруковано «Слово к братьям Галичанам от братьей Киевлян». У цій статті кияни складали звіт перед Україною, розповідали про свої перемоги, ділилися думками про труднощі. Відповіддю стала «Дещо на ответ братьям украинцам».

У перші роки своєї діяльності газета відстоювала ідею єднання галицьких русинів саме з українцями.

Поляки прагнули перетворити Галичину на власне канцлерство, на що «Слово» відгукнулося статтею «Один именем многих» - проголосила орієнтацію на Росію.

 

Народовці належали до другого покоління інтелігенції у Галичині. Їх духовний досвід уже був збагачений працею попередників, у якій вони вбачали позитивні і негативні сторони. До позитивних слід віднести саме національне пробудження русинів, розгортання наукової і літературної праці, створення журналістики; до негативних – цілковитий відрив від національного ґрунту, орієнтація на Росію.

Народовці у своїй політичній програмі відстоювали такі погляди:

- галицькі русини – це не великороси, а українці, тобто нащадки русичів Київської Русі, від яких і ведуть свою назву

- українці – могутній народ, що кількісно перевищує поляків, чехів, болгар. Але в силу історичних обставин він перебуває у занедбаності

- маючи величезний запас внутрішньої сили українці не потребують орієнтації на зовнішні сили, наприклад, на Росію, вони здатні розв’язати свої проблеми самотужки.

- орієнтація на внутрішні сили передбачала, у першу чергу, освітню працю, яка має здійснюватися на основі української літературної мови.

- у стосунках з Австрією народовці стояли на засадах утворення українського кордонного краю з усіх українських територій.

Час зародження народовства – це 1850-1860 рр, остаточне відділення припадає на 1860 р. Різниця між народовцями і москвофілами стала помітна після створення українського народного театру. Москвофіли нав’язували йому недолугі п’єси Наумовича, Гушалевича та інших бездарних авторів. Але директор театру, спираючись на підтримку трупи і глядачів учинив цьому опір і включив до репертуару Котляревського, Квітку, Шевченка. Так і не був відданий москвофілам.

8 грудня 1868 р. у Львові засноване товариство «Просвіта», яке первісно мало опікуватися лише питаннями української освіти, але поступово захопило керівництво літературним життям. З просвіти вийшла і ідея створення першої народовської газети «Діло».

Періодизацію народовської журналістики можна викласти так:

1862-66 рр – послідовне існування кількох невеликих короткочасних часописів, які видавалися з перервами, і у яких не було постійного читача. – «Вечерниці», «Нива2, «Мета», «Русалка».

1876-1880 – існування єдиного журналу «Правда». Мав передплатників, був життєспроможним, консолідував різних діячів.

1880-1900 – бурхливий розвиток народовської журналістики, з’являються великі газети з тенденціями до щоденного виходу – «Батьківщина», «Діло», «Буковина», журнал «Правда», «Зоря». Вони повністю забезпечували інтереси українського читача.

Народовська журналістика стала головною складовою у системі журналістики другої половини 19 ст. Вона виражала інтереси українства у цілому, орієнтувалася на національні цінності, оборону політичних, економічних і культурних прав українського народу, на досягнення його рівноправності з сусідами. Вона опанувала загальнолюдські, загальнодемократичні цінності.

Політична програма – піднесення української національної свідомості, розширення освіти, української журналістики, книгодрукування, створення світської інтелігенції.

Народовська журналістика стала чинником розвитку української культури, літератури, піблікувала класичні твори української літератури, науки. Об’єднувала українців Австрії і Росії у праці над спільним завданням. Спричинила до вироблення української літературної мови у різних стилях – художньому, науковому, інформаційному. Забезпечує зростання політичного авторитету своєї партії. .не вичерпує себе у кінці19 століття, а продовжує розвиток у руслі всеукраїнських громадських організацій і партій, що стояли на засадах незалежності.

 

Журнал «Нива» (20 липня 1865 – почав видаватися – 1865), всього 20 номерів. Редактор – Кость Горбаль

Основний зміст:

Художню частину складали передруки з українських видань, Шевченко – вірш «О. А. Козачковському», М. Вовчок «Інститутка», О. Стороженко «Історія столітнього запорожця Миколи Коржа», Федькович «Сафат Зінич», «Побратим», «Три рідні брати».

Переклади Лермонтова, Крилова, Гейне Свінціцький переклав першу дію «Гамлета».

Театральна критика спиралася на репертуар Руського театру.

Видання прикметне тим, що обєднало авторів з під російської і під австрійської частин України.

 

Газета «Русалка» (1 січня – 2 квітня 1866). Редактором виступив Федор Заревич. Брали участь О. Левицький, К. Горбаль, О. Могильницький, В. Шашкевич.

Шашкевич був основним автором, що писав на політичні, соціальні теми – «Про що нам дбати» (діяльність народовців, анти москвофільська позиція).

Причинами швидкого закриття стала як слабкість авторського складу, так і відсутність фінансування.

 

Журнал «Правда» головний видавничий проект другого періоду народовської журналістики. Ініціював створення П. Куліш, з допомогою О. Патриць кого, А. Вапняного. Зявився 1 квітня 1867 р. Виходив 1, 11 і 21 числа кожного місяця

Тут друкувалися художні твори П. Куліша – «Потомки гайдамацтва», автобіографія 2Жизнь Куліша». Федькович представив «Опришок», «Безталанне закохання», «Довбуш» цикл віршів «Окруши». Нечуй-Левицький «Дві московки», «Панас Круть», «Причепа». М. Вовчок «Невільничка».

Серед публіцистики слід зазначити статтю О. Патриць кого «Отповідь московським журналам».

Етнографічна наука була представлена статтями Є. Загарського «Народна філософя списана по народним послів ям і приповідкам»

Літературно-критичні статті писали В. Барвінський, І. Нечуй-Левицький.

З журналу пішов Пантелеймон Куліш. Для редагування газети було запрошено Т. Леонтовича.

Правда мала перерву – видавали «Основу» - двічі на тиждень, складалася з новинарних повідомлень, публіцистики – «Відношення язика руського до московського», «Відношеня русинів до поляків і до москалів».

1862 р. – відродження журналу «Правда»., виходив у книжковому форматі двічі на місяць. Основний зміст складала література (Федькович, Нечуй-Левицьки «Баба Параска та баба Палажка», «Микола Джеря», «Кайдашева сімя».

Переклади Тургенєва, Некрасова, Лермонтова.

Відділом крити і публіцистики займався Драгоманов «Антракт з історії українофільства», орієнтувався на Росію, яка мала б допомогти Україні у визвольній боротьбі.

Через деякий час відбувся другий занепад «Правди»., у жовтні 1888 р. відновили Кониський, Баврінський. Співробітничали Драгоманов, Франко, Нечуй-Левицький, Мирний.

Але «Правда» знову занепадає через проіски конкурентів, відтік читачів, невміння реагувати на потреби ринку і вузько консервативні народовські погляди.

 

Газета «Батьківщина» - 1 жовтня 1879 р. у Львові вийшло перше число газети. Її заснував Юліан Романюк, основну увагу видавець спрямував на українське село. Спочатку газета виходила раз на два тижні, потім тижнево. Вона повідомляла про події в країні і в краї, говорила українською мовою. У літературній частині друкувалися твори Ю. Федьковича, К. Устиновича, В. Шашкевича, А. Чайковського, С. Коваленка, П. Думки. Вміщувала газета і переклади з російської М. Гоголь, О. Кольцов. Редакція намагалася відбирати твору, що відображали побут простолюду.

1886 р. існувало щомісячне видання «Додаток до Батьківщини», літературно-наукового спрямування. Його організувала О. Доброграєва. Тут були вміщені недруковані раніше твори Максимовича та Нечуя-Левицького, популярні нариси «Запорозька спілка», «Січове товариство».У 1888-1889 рр газету редагував М. Павлик, прагнув надати газеті радикального змісту, але наштовхнувся на опір аудиторії.

 

На відміну від «Батьківщини», спрямованої на селянство, «Діло» замислювалося як загальнополітична інформаційна газета, розрахована на широкі кола українства, включно з міською інтелігенцією. Редактор газети, В. Барвінський погодився працювати без платні аж поки газета не набуде 300 передплатників. «Батьківщина» та «Діло» витіснили москвофільське видання «Слово». У газеті існували рубрики «Наука, штука і література», «Вісті єпархіальні», «Переписка редакції», «Послідні відомості і телеграми», «Рецензії», «Господарство і торгівля», «Справи краєві», «Сойм краєвий», «Що пишуть газети», «Всячина». У цих рубриках охоплено все розмаїття дійсності того часу.

Важливу роль у публіцистичному плані відіграли статті Степана Качали «Право-політичне становище русинів», в цій та подальших його статтях відстоювалася ідея рівноправності українців з іншими народами.

У вересні 1887 р. співпрацювати з газетою почав І. Франко. Свої статі він маркував анонімно, або своїм знаменитим псевдонімом Мирон. Як письменник Франко опублікував оповідання «Грицева шкільна наука», «Пироги з черницями».

У статті «Наше теперішнє положення Франко розвинув думку, що наш народ платить податки, з яких користуються інші. Благополуччя не можливе без національного визволення. Головна ідея І. Франка полягала в доведенні неможливості відродження Речі Посполитої.

Газета приділяла увагу проблемам етногенезу, націософії

Газета мала розвинену публіцистику, що була зорієнтована на формування громадської думки, виховання українського патріотизму. «Діло» виховало групу майстрів історичної та історіофілософської публіцистики (Ом. Патриць кий, М. Грушевський).

Газета «Буковина»

Журнал «Зоря» став видатним явищем у журналістиці. Серед його авторів були провідні письменники тога часу. Крім І. Франка друкувалися Олена Пчілка, О. Кониський, М. старицький, І. Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський, Б. Грінченко, тобто у ньому співробітничали і українці, і галичани. Із «Зорі» виріс «ЛНВ» як ціком нове за типом і характером явище в українській журналістиці.

 

Буковина – 1 січня 1885 р. вийшов перший перший номер. Часопис заснували москвофіли, але через деякий час він перетворився на часопис буковинських народовців. Редактором журналу був Ю. Федькович. Газета виступала за права українського народу, розвивала національну самосвідомість буковинців, виховувала почуття єдності з усім українським, але підтримувала почуття вірності австрійському монархові.

Структуру журналу намагалися зробити зрозумілою і зручною

1 - ша стор – суспільно-політичні, культурно-освітні статі, господарська тематика

2-3 стор – окремі статті, рубрики «Рада державна», «Буковинське товариства руські»,

4 стор - «Новинки». Новини з Відня та світу.

Основою змісту була громадсько-політична тематика, піднесення самосвідомості українців. «Якого роду українці». Поступово газета набувала авторитету, до неї почали писати Кониський, Грінченко, Коцюбинський, Кримський.

Історичне значення – дискусія між Грінченком і Драгомановим.

Грінченко: українство в жалюгідному стані, народ зденаціоналізований, місія інтелігенції – повернути народу розуміння власної національної принциповості. Але Грінченко не бачить у інтелігенції сили, вказує на її бездіяльність, промосковську орієнтацію. Фомальне співчуття без конкретних дій. Вину покладає на попереднє покоління. Нелінива українська інтелігенція це радикали з соціалістичним ухилом, вони любять свій народ, але не мають чіткої програми дій, свідомі українські націоналісти виступають за самостійне порядкування на своїй землі.

Він повязував національну справу з народним добробутом, говорив, що добра освіта обов’язків елемент національної свідомості.

Драгоманов: Не сприймав національного максималізму. Він говорив, що Україна може зміцніти настільки це вигідно Росії

Дискусія засвідчила народження свідомого українського народу, прискорила механізм формування українців як нації, розширила коло політичних завдань ідеєю добробуту народу


  1. Радикальна та еміграційна журналістика

Радикальна течія народилася у середині 1870-х рр. з течії народовської, ґрунтувалася на ідеях марксизму. Соціалізм пов’язувався з революцією.

Засновники українського соціалізму

- М. Драгоманов – 1883 р. в автобіографії визнав себе поміркованим західноєвропейського зразка соціалістом

- С. Подолинський – особисто знав Маркса. Видав брошури «Парова машина», «Про бідність». Заперечував головний постулат Маркса, що капіталізм експлуатує працівників.

- Франко, Павлик та ін.

Головні особливості «Соціалізму по-українськи»

  1. У Галичині соціалізм виник з народовства під впливом Драгоманова, у 1873 р. утворилася україно-руська радикальна партія (1890).
  2. Революція, але еволюційну модель не відкидали (ідея вищої моральної справедливості)
  3. Соціалізм – шлях виведення України з вузько провінційного стану
  4. Більшість соціалістів – представники інтелігенції
  5. У 1890 р. партія розкололася: старше покоління з І. Франком павликом, Данилевичем; молодше зі Стефаником
  6. Першим виданням соціалістів був журнал «Друг»До першого редакторського комітету увійшли С. Лабораш, редактор І. Кардосевич, О. Калиновський, М. Вагилевич.
  7. Москвофільський, хоча дехто дотримувався народовських позицій і соціалістичних ідей.

Першим періодичним виданням радикалів був (соціалістів) був журнал «Друг». Часопис був заснований студентським москвофільським товариством «Академіческий кружок», яке існувало у львівському університеті з 1870 р. Напротивагу йому було засноване народовське товариство «Дружній лихвар». Початковий об’єм газети складав один аркуш – письмо для белетристики і науки, видавав Степан Лабаш. Потім об’єм видання збільшився до 1,5 аркуша. Тираж видання від 600 примірників збільшився до 2 тис.

У розвитку журнал пройшов три етапи:

1. від заснування до оснені 1875 р. (коли почалася дискусія після першого листа Драгоманова)

2. З осені 1875 і до кінця 1876 р, коли в «Друзі» саме відбувається процес ідейного зламу.

3. Період 1877 р., коли «Друг» уже виходив як революційно-демократичний журнал.

Видання журналу здійснював редакційний комітет, до його першого складу входили Степан Лабаш, Ієронім Кордасевич, Омелян Калиновський, Михайло Вагилевич і Антон Долінський. До друку журнал підписував І. Кордасевич, бо тільки він мав 24 роки, але він займався лише адміністративними питаннями. Передбачалося, що редакційний комітет буде щороку переобиратися. Восени 1874 р. до редакційного комітету був обраний Михайло Павлик, який поставив питання про мову журналу. Але «Друг» продовжив розвивати москвофільські традиції. Журнал мав переважно реферативний характер, видатних художніх прозових творів у ньому не було. Поезія була представлена творами М. Павлика, І. Озаркевича, І. Франка («Балади і розкази»).

Художній відділ мали б загатити твори «Пес» Тургенєва, «Вій» Гоголя, «Вадим» Лермонтова, але подавалися вони в жахливому перекладі на язічіє.

Науковий відділ журналу складався з 2 частин: природничої й літературно-критичної. У першому містилися компілярні матеріали, створені студентами з німецьких першоджерел. Цей відділ як найменш важливий з часом зазнав скорочення.

У літературній критиц відзначилися три статті: «Общественная сторона развития новейшей літературі великорус ской» А. Дольницького (реферат з «Вестника Європи» - наявність у російському літературному русі західників і слов’янофілів), «Миколай Васильович Гоголь» М. Павлика (Гоголь як особа, що єднає малоруський і великоруський напрями у творчості), «Новое направление украинской літератури» о. Гната Онишкевича (посилаючись на Драгоманова говорив, що українська література розглядалася як перешкода для єднання галицької літератури з російською) – викликала дискусію.

На таке перекручення власних думок Драгоманов відповів листом:

- українська література не лише не ворожа великоруській, але і не шкідлива Росії, не противна змаганню Галичан війти в духовний зв'язок з нашою російською суспільністю

- до українських письменників і в Росії ставляться з повагою

- краще ніж сперечатися про межі української літератури зайнятися спільною роботою в напрями просвіти народу

- питання про розмір української літератури розв’яже час.

- намагаючись писати російською мовою, ігноруючи уже створену українську, галицькі журналісти слова та друга створюють не літературну мову, а волапюк.

- Російську літературу також необхідно вивчати

Онишкевич відповів поверхово.

До редакційного комітету увійшли А. Дольницький, Іван Франко, Михайло Вагилевич, Володимир Лукаш-Левицький, Михайло Павлик, Іван Белів. Але змінити москвофільський напрям тоді ще не вдалося.

Але видано повний «Кобзар» Т. Шевченка, з’явився приклад для наслідування. Зі студентами поспілкувався Драгоманов.

Другий лист Драгоманова друкувався не в перекладі язичієм, а російською мовою

- у Галичині не ведеться робота інтелігенції для народу

- рішуче виступив проти прагнення галичан убезпечити себе від зовнішнього впливу

- говорячи про спілкування з Росією, я маю на увазі спілкування моральне, а не політичне приєднання

- ніхто не може заперечити, що українська мова в Галичині зазнала німецьких і польських впливів. Але галичане неодноразово заявляли про бажання злиття з Росією, а українську мову критикують за те, що вона зазнала російських впливів

- галичани прагнуть законсервувати рутенщину, навічно прикріпити галицькому письменству провінційність

Відповів А. Дольницький, чіплявся за дрібниці, а по суті нічого сказати не міг.

Третій лист Драгоманова – думки автора зосереджувалися навколо проблеми народу і проблеми культури. Розділяв мораль і релігію, релігію і науку: можна вірити або в астрономію, або в Ісуса Христа.

Розмірковуваннями на соціальні теми були сповнені і вірші І. Франка –«Намит», «Поступовець».

Налякані російською пропагандою австрійці, один за одним арештовували видавців журналу. З усього редакторського колективу залишився лише І. Франко, він заповнив сторінки журналу своїми творами цикл «Борислав: Картини з життя підгірського народу», що ознаменував появу нової теми і нового героя в літературі, ознаменував народження в російській літературі натуралізму.

У відділі літературної критики переважали публіцистичні матеріали, написані Драгомановим за підписом «Українець».

20 травня 1877 р. вийшло останнє число журналу «Друг», він припинив виходити через арешт редакції. Але часопис став стартовим майданчиком для значної кількості видатних українських журналістів, він розвивав думку про галицько-українську єдність.

 

Журнал «Громадський друг». Його відповідним редактором був М. Павлик, журнал мав усього 15 передплатників. У ньому вміщувалися статті Драгоманова та вірш І. Франка «Товаришам із тюрми».

№2 журналу вийшов 12 травня, його конфіскували, Павлика заарештували на 6 місяців.

Щоб обійти цензуру журнал було переіменовано на «Дзвін» 1878р, він виходив на 7 друкованих аркушах. 27 серпня конфіскували

«Молот» - виходить на початку січня 1879 Тут друкувався Франко («Каменярі»), Павлик. З перекладів слід назвати «Провина аббата Мюре» - переклад Золі, Друкований уривок з»Квінтесенція соціалізму» - «Що таке соціалізм».

«Вісті з галичини» псали про убогість галицького селянства, «Вісті з України» друкували статті Кониського з Полтавщини, О. Пчілки

Журнал «Світ»

Навколо Франка формується молодіжний гурток соціалістичного напряму (І. Онишкевич, О. Терлецький та інші). У 1881 р. вони утворюють журнал «Світ». Це був ілюстрований науково-політичний часопис. Він виходив до 1882

Тут надрукований твір Франка «Борислав сміється» - вперше зображений робітничий страйк, Сатиричні твори І. Релея «Роман Розмарин», «Гнет Перевізник», Коницький «Антін Калина».

Поетичний розділ був представлений творами Гулака-Артемовського, П. Куліша, І. Галки, Т. Шевченка, Б. Грінченка

Редактором виступив І. Франко. Він же переклав поему Некрасова «Русские Женині»

Наука і публіцистика були представлені статтями

«Як розвивалися погляди людські на звірів»

І. Франко «Місль о еволюции в истории руськості», «Промислові робітники в Східній Галичині».

Також Франко полемізував з народовськими ідеями.

Літературна критика була представлена роботами Франка про Т. Шевченка, відповідь на статті Белінського, Добролюбова.

Причини припинення журналу

  1. Недостатнє зацікавлення читачів
  2. Фонетичний правопис
  3. Нестача коштів

 

 

Еміграційна журналістика

Першим українським журналістом на еміграції слід вважати Агапія Гончаренка (справжнє ім’я Гумницький Андрій). Був засуджений за викривальні статті проти духовенства, але друзі допомогли йому втекти. Заснував друкарню у Сан-Франциско. Невдовзі отримав пропозицію від уряду США вести пропагандистську роботу на Алясці. 1 березня 1868 р. розпочалося видання двотижневика англійською і російською мовами «Вісник Аляски» Газета мала ознайомити читачів з американськими законами й політикою американського уряду. У відриві від батьківщини у редактора пробудилася національна свідомість. У першому числі своєї газети він вмістив статтю «Цікаві ідеї поета Т. Шевченка», яка складалася з прозового перекладу поеми «Кавказ» і стислого коментаря до нього з роз’ясненням колоніальної політики царського уряду щодо України. Редактор і балі друкував твори Шевченка у своїй американо-російській газеті українською мовою. Він приділив значну увагу українському питанню, вмістивши статтю про військо запорозьких козаків, які за наказом царського уряду перейшли Беренгову протоку для створення Аляски. Видавець відстоював права читачів перед владою, виступив із закликом вимагати від американських підприємців зарплату не меншу, як по п’ять доларів щоденно, виступав проти зловживань військової влади на Алясці. Через таку позицію його стосунки з урядом зіпсувалися. У травні 1872 р. газета припинила своє існування.

Замість неї А. Гончареко почав видавати російський журнал «Свобода, простая речь». Вийшло 5 чисел журналу, де були вміщені статті про Гоголя, Рилєєва, Герцена. Але журнал особливого успіху не мав. У 1890-ті роки розпочав листування з Павликом, у журналі «Народ» зявилися його статті «Волі, вічної, святої волі», «Країна козаків у Північній Америці, або Аляска».

Видатним діячем еміграційної журналістики є М. Драгоманов, який у 1877-1882 рр видавав журнал «Громада» у Женеві. У різний час участь у виданні брали С. Подолинський, Ф. Вовк, М. Павлик, А. Ляхоцький. Опублікавув анонімно повість П. Мирного «Лихі люди». – в ньому вперше зображався українофіл, революційний діяч. Перший випуск «Громади» вийшов на початку 1878 р. і містив «Переднє слово», що являє політичний маніфест Драгоманова (громадівство як рівність людей через рівність власності; без начальство – люди вільної праці мають добровільно допомагати один одному; категорично відкидав повстання як спосіб зміни порядків; воля і рівність повинні стати основою стосунків між націями).

Ужиткова програма Драгоманова виглядає такою:

- добиватися скасування царської і чиновничок сваволі, запровадити республіку

- працювати для українського мужика

- громадівці мусять виступити проти попівства, бо воно пристало до чужого начальства і панства

- для здійснення своїх дій необхідно закласти українську пресу

У журналі був вміщений розділ «Що нового в газетах»,

Праця «Шевченко, українофіли і соціалізм» Драгоманова започаткувала принизливе ставлення до Шевченка. У його творчості Драгоманов побачив міцні підвалини релігійної свідомості, виходячи з того, що людина продукт оточення, Шевченку ніде було навчитися соціалістичних ідей.

З приїздом Павлика і Подолинського, який надав кошти, журнал змінюється. У ньому мали міститися власні статті про природні й соціальні науки, про найважливіші праці в цих галузях, повісті і драми, що прадиво паказують життя бідняків, перегляд робітничого життя по місцевих часописах, дописи і статті про стан громад в Україні, дрібні звістки й новинки про те, що діється в Україні.

С. Подолинськів виклав поширену тоді ідею природності соціалізму, розвідка «Громадівській рух в Англії й Ірландії» - розкрито причини виникнення робітничого руху, викладено його історію.

М. Павлик починає повість «Вихора» (тобто, стихія).

Занепад журналу спричинила гостра критика як з боку російських соціалістів, і від монархічної преси, батьки перестали надсилати Подолинському гроші, потім він захворів і невдовзі помер. Драгоманов, як людина гостра, нетерпима не зміг зібрати достатніх сил для видання журналу.

На американському континенті українську журналістику продовжив о. Іван Волянський. 15 серпня 1886 р. він почав видавати газету «Америка» Видання газети тривало три з половиною роки. Католицькі священики оборювалися, що поряд з ними перебуває одружений уніатський піп, зажадали від Риму заборони перебувати в Америці жонатому духовенству. І. Волянський повернувся в Україну, а газета занепала. 2 червня 1889 р. вийшло її останнє число.

15 вересня 1893р о. Григорій Грушка заснував у Сан-Джерсі газету «Свобода» яка існує і досі. Вона стала найширшим інформаційним джерелом американських українців, широко висвітлювала життя української еміграції, відіграла значну роль для пробудження національної свідомості в емігрантів у США.
Роль журналістики у становленні національної свідомості українства в 19 ст.

Цей період презентовано переважно політичною журналістикою. Українська періодика виникла не для інформаційних потреб: та інтелігенція, що потребувала періодики для щоденного читання задовольняла свої інформаційні потреби за допомогою газет і журналів іншими мовами (французькою, польською, німецькою, російською). Але інший пласт свідомості міг бути реалізованим лише в емоційному художньому слові.

Неоціненним є значення журналістики для розвитку української літератури. Якщо на початку століття спостерігаємо цілковиту відсутність літературного процесу, наявність окремих явищ літератури, роз’єднаних між собою у часі і просторі, то наприкінці століття за допомогою журналістики сформувався літературний процес, творення художніх цінностей перетворилося в безперервний процес

У другій половині 19 ст журналістика відіграла величезну роль у формуванні української літературної мови. Журналістика Галицької України розширила її стильовий плацдарм української мови, забезпечивши вироблення в ній інформаційного, суспільно-політичного, наукового стилів.

((__lxGc__=window.__lxGc__||{'s':{},'b':0})['s']['_228270']=__lxGc__['s']['_228270']||{'b':{}})['b']['_698049']={'i':__lxGc__.b++};
Поделиться:

Дата добавления: 2015-04-21; просмотров: 374; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты