Масово-інформаційна діяльність у стародавньому світі

Виникнення саме журналістськия явищ повязують з 1609 р. – роком виходу першої друкованої газети в Німеччині. Але до 1609 р. існувала ціла група явищ культури і письменства, яка отримала назву пражурналістики.

Пражурналістика – це такий стан масово-інформаційної діяльності, який передує народженню друкованих періодичних видань і характеризується усними чи письмовими, рукописними, методами збирання, обробки і поширення інформації у стародавньому світі.

Особливості даних явищ

- існували до народження друкованих видань

- були пов’язані з ціленаправленим розповсюдженням актуальної, соціально значимої інформації

- вплинули на сучасні форми періодики і публіцистики.

Пражурналістські явища поділяються ну усні і письмові.

До усних відносять інститут гінців (як основний інститут інформування), інститут ораторства (як основний інститут переконання, впливу на масову свідомість), спілкування давніх греків як обмін новинами.

До знакових пражурналістських явищ відносять:

- повідомлення і реклама

- аннали

- прагазети – Акда дурна і Акта сенату

- письмова публіцистика

- - святкові промови Ісіократа

- Політичні трактати Цицерона

- Філософські трактати Цицерона

- Історіографія – логоси, історичні праці Геродота, Фукідіда, Ксенофонта та ін.

В історії ораторського мистецтва виділяють декілька періодів

10-9 ст. до н. е. – раннє грецьке красномовство, воно не залишило пам’яток

8-6 ст. - поява видів ораторства, яке сформувалося у жанрову систему

- політичне красномовство (Фемистокл, Перикл)

- епідиктичне, торжеств енне – красномовство на публічних зібраннях (Горгій)

- судове красномовство (Лісій).

Кінець 5- початок 4 ст. до н. є. Цей період розвитку ораторського мистецтва пов'язаний з імям Сократа, він був одним з найвідоміших представників жанру торжеств енного красномовства. Із усіх античних ораторів саме його слід вважати першим публіцистом. Слабкість голосу не дозволяла йому виступати у якості політичного оратора, тому він ніколи не виступав усно. Він почав свою діяльність як логограф, а потім перейшов на складання епідіктичних промов. Епідиктична мова стала у нього формою публіцистики, тому що вона вже не виголошувалася, а видавалася як політичні памфлети. Він став засновником письмового красномовства, своєю творчістю заклав початок таким жанрам як трактат, стаття, есе, памфлет, лист.

4 ст. до н. е. пов’язане з імям Демосфена, видатного політичного оратора, прибічника афінської демократії. Від природи у нього не було ораторських навиків, ому він довго і наполегливу навчався майстерності і врешті-решт отримав славу. До нас дійшла 61 його промова, але найвідоміший – цикл «Філліпіки» - проти македонського царя Філіпа.

1 ст. до н. е. – вершина античного красномовства, яке активно розвивалося у стародавньому світі. Розвіт політичного красномовства. Найвідомішим оратором є Марк Тулій Цицерон – цикл викривальних промов «Проти Гая Вереса», «Проти Катиліни», проти консула Марка Антонія Після вбивства Цицерона у 43 р. у розвитку ораторства настає перерва, оскільки Октавіан Август припинив політичне красномовство. Але після його смерті розвиток ораторства поновився і він пішов по трьом напрямам:

- проповідництво – формується в низах античної культури

- судійське ораторство

- нове красномовство з миттєвим ефектом.

Письмова публіцистика представлена епідектичними промовами Сократа, трактатами Цицерона «Про державу», «Про закони», філософськими творами «Парадокси стоїків», дидактичними творами «Про добро і зло», «Про дружбу», теоріями ораторства «Про оратора», «Брут».

Найбільш наближеною до журналістики є історіографія – Геродот, Фукідід, Ксенофонт. Так, в основі «Історії» Геродота лежать три методи збору інформації – інтерв’ю чи опитування, вивчення історичних документів, спостереження.

Фукідід – автор «Історії Пелопоннеської війни» Предметом викладу була сучасна історія, на відміну від попередніх творів, де описувалися минулі події. При цьому автор висував вимогу максимальної точності і перевірки кожного факту. Особливості його праці: глибина аналіза політичних подій, безпристрасність, об’єктивність, строга фактичність викладу, поєднання авторського викладу і мовлення історичних діячів.

Ксенофонт намагається у своїй «Грецькій історії» бути об’єктивним, але це йому не дуже вдається. Зате він створює літературні портрети – індивідуальні характеристики окремих історичних діячів.

Виникненню прагазет передували різноманітні письмові оголошення в публічних місцях, написи на стінах, що повідомляли про продаж рабів, введення нових законів.

Традиція вивішувати таблички в людних місцях сприяла появі анналів – хроніки (повідомлення без коментарів) про важливі події року.

Поступово у Римі складалася традиція обнародування протоколів засідань сенату. Спочатку вони складалися лише для знатних осіб, іноді довірені люди в римі таємно робили копії і розсилали своїм знайомим. В 50-ті рр.. до н. е. за розпорядженням Юлія Цезаря була створена перша пра-газета – акта сенату («Щоденні протоколи сенату») Вона являла собою деревяну дощечку з текстом, покриту білим гіпсом. Для провінції виготовлялися копії на пергаменті. Газета вивішувалася у приміщенні форуму і повідомляла про виступи у сенаті. Її головне значення в тому, що вона висвітлювала раніше таємну діяльність сенату і формувала суспільну думку. Вона є прообразом якісної газети.

Через деякий час Цезар віддав наказ про заснування більш масової щоденної прагазети (Акта дурна). Вона представлялася на площах, базарах, з неї знімали копії, а отже можна говории про тираж. Римська влада контролювала характер її повідомлень, небажані події замовчувалися і реакцією на такий контроль стали підпільні листівки.

Октавіан Август віддав наказ виготовляти акту сенату лише в одному примірнику, а імператор Тиберій заборонив взагалі. Акта дурна існувала ще багато років, а після розпаду Римської імперії виходила в Константинополі.

У період середньовіччя об’єм грамотних людей скоротився, світська публіцистика витісняється церковною.

30 р н. е. – початок служіння Ісуса Христа. Сам він не записував своїх промов але їх записали учні – 4 Євангелія. Проповідь мала двох адресатів – учням адресовані довгі проповіді, простим людям – короткі задушевні промови, для кращого розуміння Христос використовував притчі.

З 33 р. – письмовий характер публіцистики. Посланія. Новий Завіт. Християнська публіцистика, яка представлена діяннями святих, апостолів.

Усна публіцистика – проповідь (приходська – виголошувалася священиком перед прихожанами, місіонерська – перед язичниками; гомілія – пояснення Святого Письма, слово – з приводу церковного свята, катехізісне повчання – виклад уроку віри). Публіцистична проповідь – послання, листи, папські булли.

Рим: Ієронім Стридонський – вів велику переписку, керував кружком жінок, що вивчали Біблію. Здійснив її переклад

Амвросій Медіаланський – судебник оратор. Проповіді повчального характеру, надгробні, листи.

Августин Аврелій – судовий оратор, вчитель красномовства. Його публіцистичні твори – нравственно-практичні проповіді, трактати «Сповідь», «Про град Божий».

Візантія: Григорій Богослов – вчитель красномовства в Афінах. Основний напрям – промови проти єретиків. Листи, вірші слова

Іоанн Златоуст – гоміллії, настановчо-моральний характер

Каналом масової інформації був і храм.