Характеристика законів Хаммурапі.

У Стародавньому Вавилоні вільне населення поділялося на дві категорії: авілум (люди­на, син людини) і мушкенум (дрібний люд). Своїм правовим стано­вищем авілум стояв вище мушкенума. Особа, життя, здоров'я, честь, сім'я авілума охоронялися більш суворо. Так, якщо авілум виб'є око авілуму або зламає йому кістку, то винний відповідав за принципом таліону — «рівне за рівне», тобто «око за око». Коли ж він так само скалічить мушкенума, то покарання мало обмежитися штрафом. Особливий правовий статус отримував не тільки сам авілум, але й члени його сім'ї, наприклад, якщо авілум вдарить вагітну жінку, доч­ку авілума, і ця жінка помре, то належить вбити його власну дочку. Але коли такий випадок траплявся з дочкою мушкенума, то досить було заплатити за її смерть 1/2 міни (приблизно 250 г) срібла. Різни­ця між цими групами полягала, як вважають деякі дослідники, в тому, що авілум — це повноправні общинники, а мушкенум — люди, які стояли поза общиною і були пов'язані з царським або хра­мовим господарством.

Окремий стан суспільства становили раби. Найрозповсюдженішим джерелом рабів був військовий полон. До рабів ставилися мов до худоби: їх таврували, відрізали їм вуха, карали на розсуд господаря, аж до смертної кари включно. Рабів при­носили в жертву, примушували виконувати найважчу, брудну робо­ту. Вони у величезній кількості гинули на будівництві пірамід, храмів і палаців, в каменоломнях, їх продавали, дарували, закладали, пере­давали в спадщину, обмінювали і т.д.

У Вавилоні деякі категорії рабів (раби палацу або раби мушкенума) мали право одру­жуватися навіть на вільних дівчатах, мати дім, рухоме майно.. За Законами царя Хаммурапі, коли вмирав раб, який оженився на вільній дівчині, все, що вони разом з дружи ною набули з того часу, як оселилися разом (дім, рухоме майно), слід було розділити на дві частини: половину одержував господар рабів, а половину — дружина померлого раба для своїх дітей.

У Вавилоні на людину, яка вивела за міську браму чужого раба, схо­вала утікачів — раба або рабиню, — чекала страта. Цирульнику, який видалив рабу його тавро, відрізали пальці. За Законами Хаммурапі, якщо раб скаже хазяїну: «Ти не мій пан», йому слід було відрізати вухо.

Закони Хаммурапі окреслюють досить строкату картину професійного поділу суспільства. Існували такі категорії населення як воїни, торгові агенти, жерці (жриці), лікарі.

Оскільки виробництво та торгівля у Вавилонії були доволі розвиненими, норми цивільного права, не дивлячись на його другорядність порівняно з кримінальним, були досить детальними. В Законах Хаммурапі відсутнє узагальнююче визначення права власності. Разом з тим Закони розрізняли власність двірцеву, храмову, общинну і приватну, включаючи в перелік об'єктів приватної власності поле, сад, дім, рабів та інше майно. У Законах Хаммурапі розглядається і особливий правовий режим так званого майна «ілку».

Таке майно у вигляді поля, саду, дому, надавалося царським воїнам за умови їх­ньої обов'язкової служби. Воїн володів і користувався майном «ілку», але не мав права його продати або обміняти. Згідно з Законами царя Хаммурапі документ чоловіка, який купив поле, сад чи дім редума, баїрума (тобто воїна), «слід розбити і цей чоловік втрачає своє срібло, а поле, сад, дім повертаються воїну (ст. 37). Якщо хтось купить у ре­дума волів або овець, подарованих редуму царем, — він «втрачає своє срібло» (ст. 35). Однак і сам воїн «не може відписувати з своїх поля, саду чи дому, зв'язаних з його повинністю, своїй жінці або дочці», а також віддавати за свій борг (ст. 38). Якщо редум чи баїрум під час перебування на царській службі буде забраний у полон, а його син може нести повинність, слід віддати синові поле і сад. Якщо син малолітній, то слід віддати 73 поля і саду його матері, і мати вирос­тить його. Водночас, якщо воїн не піде в царський похід або, найняв­ши найманця, пошле його замість себе, — «цього редума чи баїрума слід убити; найнятий ним дістає його дім» (ст. 26).

Закони Хамму­рапі ліквідували пожиттєве боргове рабство і обмежили сваволю кредиторів. Боржник отримав можливість при відсутності грошей віддати борг зерном, при відсутності зерна — хатнім майном, пере­дати кредитору засіяне поле. Якщо і це було неможливим, то дово­дилось віддавати в боргову кабалу строком на три роки членів сім'ї боржника. «Якщо чоловік має на собі борг, — сказано в ст. 117 За­конів Хаммурапі, — і він віддасть за срібло або віддасть в боргову кабалу свою жінку, свого сина чи свою дочку, — вони повинні слу­жити в домі їх покупця або позикодавця (тільки) три роки; на чет­вертий рік слід відпустити їх на волію». Коли заложник загине в домі кредитора від побоїв або жорстокого ставлення, то «якщо взятий в заклад є сином боржника, належить вбити сина кредитора, якщо він є рабом боржника — належить відважити 1/3 міни срібла, і, крім того, кредитор втрачає все, що позичив» (ст. 116). Існувала ще одна пільга для боржників: якщо врожай боржника загине через повінь або за­суху, то він звільнявся від сплати відсотків за цей рік.

Доволі детально визначено в Законах царя Хаммурапі зобов’язальне право. Для виникнення зобов’язань визначалися дві підстави: укладення договору та делікт (завдання шкоди). Типи зобовязальних угод: 1) оренда; 2) купівля-продаж; 3) позика; 4) зберігання; 5) доручення; 6) особистий найом.

Провідним способом забезпечення виконання договору був заклад. Заклад – це забезпечення угоди майном. Кредитор в разі невиконання договору може задовольнити свої вимоги за рахунок закладених речей.

Договірні відносини у Вавилонії поширювалися й на шлюб.

В Законах Хаммурапі досить детально регламентувалися особисті та майнові відносини між подружжям Передбачалося розлучення, як за ініціативою чоловіка, так і за ініціативою дружини.

Раб мушкенума або палацу мав право оженитися на віль­ній дівчині, мати дім, рухоме майно.

Дитина була не тільки об’єктом а й суб’єктом права. Вона могла бути предметом закладу. Разом з тим батько не міг довільно позбавити дитину спадщини, встановлювалася рівність дітей, навіть якщо вони були від матері рабині. Успадкування могло бути за законом та за заповітом.