Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Закони Ману. Загальна характеристика.




Закони Ману – давньоіндійська збірка законів. Складена брахманами близбко ІІ ст. до н.е. Еазва походить ві міфічного прабатька людства - Ману. Складається з 12 розділів, які у свою чергу поділяються на 2 650 віршів. Фактично З.М. є зводом релігійних, етич-них та юридичних настанов. Вони вважаються першим етапом розвитку індуського права. Найбільше правових норм міститься в розділах 8 та 9. юридичні правила обґрунтовувалися переважно релігійними настановами З.М. відзначалися формалізмом та відсутністю різниці між цивіль-ними та кримінальними нормами. Норми З.М. умовно можна поділити на три групи: 1) релігійні накази жерців (брахманів); 2) норми, що ви­значають організацію державної влади; 3) норми цивільного та кримі­нального законодавства. У З.М. детально обґрунтовується розподіл дав­ньоіндійського суспільства на варті, визначаються їх походження, а відтак, права та обов'язки. З.М. регламентують дії царів та їх оточення. Царя заборонялося обожнювати, відкидалося його право на релігійну зверхність. Тому в Стародавній Індії не існувало класичних форм дес­поти- Водночас цар наділявся широким колом повноважень для ефекти­вного управління державою. Згідно з З.М. главою сім'ї був чоловік. Жінка повністю залежала від свого батька, чоловіка або синів. Шлюб був фактично майновою угодою, внаслідок якої чоловік купував собі дружину й вона ставала його власністю. Чоловік міг мати декілька дру­жин. Кримінальне право відзначалося досить високим, як на ті часи, рів­нем розвитку. У ньому визначалися форми вини (необережність, намір), рецидив, співучасть, важкість злочину. У той же час у нормах кримі­нального права зберігалося багато пережитків первісного ладу (наприк­лад, ордалії, принцип таліону, відповідальність сільської общини за зло­чин, здійснений на її території, коли злочинця не виявлено тощо). В З.М. подано загальну характеристику процесу. Суд не був відокремлений від адміністрації. Вища судова влада належала царям і брахманам. Різниці між кримінальним та цивільним процесом не було. Процес мав змагаль­ний характер. Розгляд справи міг розпочатися лише за вимогою позива­ча або потерпілого. Головним джерелом доказів були показання свідків. Вагомість свідчень визначалася приналежністю свідків до певних варн. Як свідки не могли виступати зацікавлені особи, а також жінки ("внаслідок мінливості жіночого розуму"). У З.М. виділяються такі види злочинів: а) проти держави (державна зрада, розголошення державної таємниці, заподіяння шкоди державному майну тощо); б) проти власнос­ті; в) проти особи; г) проти релігії. Серед видів покарання З.М. визнача­ють смертну кару (посадження на палю, спалення, утеплення, цькування собаками тощо), каліцтво (відрізання пальців, кінцівок тощо), штрафи, вигнання, ув'язнення та інші. Кровна помста в законах не згадується.

Важливим для визначення міри покарання було те, до якої варни жав злочинець і потерпілий.

У Законах Ману відверто сказано про панування чоловіка над жінкою. Жінка повністю залежала від свого батька, чоловіка або синів. Шлюб був фактично майновою угодою, внаслідок якої чоловік купував собі дружину й вона ставала його власністю. Чоловік міг мати декілька дру­жин. Вважалося, що ні дівчина, ні літня жінка не мають права щось роби­ти з власної волі навіть у своєму домі. У дитинстві жінка повинна підкорятися батькові, в молодості — своєму чоловікові, після смерті чоловіка — своїм синам. Дуже обмеженими були майнові права жін­ки.

Розірвання шлюбу, як правило, міг вимагати лише чоловік. В Індії вважалося, що ні продана, ні покинута дружина не звільнялася від свого чоловіка. Однак, «якщо дружина не родить дітей, — стверд­жували Закони Ману, — можна взяти іншу на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими — на десятому, якщо народжує (тільки) дівчат — на одинадцятому, але якщо говорить грубо — негайно».

Вдова після смерті свого чоловіка не повинна була навіть вимовляти ім'я іншого чоловіка.

Сини успадковува­ли після смерті батька. Але тут вирішального значення набувала належність матері до певної варни. Наприклад, якщо брахман мав дітей від жінок різних варн, то син брахманки одержував чотири частки, син кшатрійки — три частки і т.д.

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 307; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты