Соціальна структура та державний лад Стародавньої Індії.

Навідміну від інших Східних Дердав в Індії необмежена влада правителя не набула такого розвитку.

У розпорядженні правителя знаходився розгалужений і громізд­кий державний апарат з великою кількістю урядовців різних рангів і правового статусу.

Для побудови і діяльності такого державного апарату характерна двірцева система управління, центром якої був палац правителя.

Характерним було об'єднання в одних руках управління країною і палацом.

Першим і найближчим помічником правителя в управлінні, довіреною особою, яка очолювала величезну кількість різноманітних чиновників, був головний мантрин.

Чиновники центрального управління підрозді­лялися на декілька розрядів: радник - мантрин, вищий сановник - махаматра, сановник - аматья, наглядач - адх'якша. Тільки нагля­дачів було більше тридцяти. Важливим державним органом були збо­ри царських сановників - мантрипаришад. Він займався перевіркою всієї системи управління, давав поради правителю з важливих питань державної політики. Мантрипаришад мав певний вплив на рішення різноманітних питань і якоюсь мірою обмежував владу раджі. Була, рім цього, таємна рада, до якої входило вісім найповажніших санов­ників. До центрального апарату належали головний суддя, астролог, охоронець покарань, воєначальники, чиновники, які відали забезпечен­ням царя, збиранням податків та мита, охоронці державної скарбниці і т.д. Дуже впливовою особою був в Індії хатній жрець - пурохіта.

В умовах двірцевої системи управління спостері­гаємо відсутність постійно діючої державної установи з точно ви­значеною компетенцією, в ній були лише особи, слуги, яким давали доручення.

Провідними напрямками в роботі державного ме­ханізму були: фінансове відомство; військове відомство, і відомство громадських або публічних робіт, головним завданням якого була турбота про іригаційну систему.

Ці відомства діяли в тісному взаємо­зв'язку, їхні функції часто перепліталися, бо чіткого розмежування компетенції між ними не було. Часто одні і ті ж державні органи ви­конували різні функції.

Місцевий апарат безпосередньо реалізував основні державні функції. Чиновникам, що стояли на чолі адміністративних одиниць, надавалися дуже великі повноваження.

Низовою лан­кою в системі управління протягом усієї сільська община, яка мала свої органи самоврядування. Представники общинної адміні­страції стежили за виконанням общинниками різноманітних повинностей і сплатою податків, забезпечували охорону села, виконували судові функції, організовували працю селян.

Все вільне населення розділялося на чотири замкнені групи — варни: брахманів, кшатріїв, вайшіїв і шудр.

Належність до тієї чи іншої варни визначалася тільки народжен­ням. Перехід із однієї варни до іншої був неможливим.

Першу варну складали жерці-брахмани, їм приписували боже­ственне походження, вони користувались особливими пільгами та привілеями. Брахмани були монополістами знань і освіти, часто зай­мали в державному апараті впливові посади різного роду радників, їх обов'язком було постійно вивчати священні книги — Веди і на­вчати інших, приносити жертви за себе і за інших, дарувати і прий­мати подарунки. Брахмани вважалися володарями усього живого і мертвого на землі, всі їх бажання повинні були виконуватися без­відмовно. Особу і майно вважали недоторканними, а будь-яка об­раза, поранення, вбивство брахмана тягнули за собою найсуворіші покарання.

Привілейованою варною були і кшатрії-воїни. Цій варні стави­ли в обов'язок управляти країною, захищати її, охороняти підданих, здійснювати жертвопринесення, вивчати Веди, пильнувати, щоб усі люди дотримували законів і релігійних обрядів та ритуалів. Кшатрії становили світську знать, яка була наділена державною, політичною і військовою владою. З варни кшатрієв, як правило, походили прави­телі Індії — раджі.

Варна вайшіїв була непривіле-йованим станом. До неї входили сєляни-общинники і торговці. За­собом існування вайшіїв були землеробство, скотарство, торгівля. Люди цієї варни були зобов'язані вправно і добросовісно працюва­ти, примножувати своє майно, своєчасно і регулярно приносити жер­тви, бути покірними волі брахманів, своєчасно сплачувати податки, забезпечувати всім необхідним себе і членів вищих варн.

Для варни шудр був визначений лише один обов'язок - вірно служити трьом вищим варнам. Шудри були особисто вільними, вони не були рабами, мали право володіти майном, вільно ним розпоряд­жатися. Вони мали свої сім'ї, свої права і обов'язки. Однак шудра не мав права брати участь у релігійних обрядах, на нього дивились як на нечистого. Брахман не повинен був давати шудрі ні поради, ні за­лишати своєї їжі, не повинен був навчати шудру священному закону.

Але були в Індії і такі вільні люди, які опинилися за межами чо­тирьох варн — чандали та ін. Здебільшого це були представники відсталих племен. їх вважали «нечистими». Вони виконували бруд­ну роботу, працювали на цвинтарях, повинні були носити одяг, зня­тий з мерців, і т.ін. їм було заборонено входити вдень у селища, ко­ристуватися громадськими колодязями та купальнями.