МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ. Виникнення держави і права викликало утворення складних надобщинних структур і відповідних їм механізмів соціально-нормативної регуляції

Виникнення держави і права викликало утворення складних надобщинних структур і відповідних їм механізмів соціально-нормативної регуляції, форму­вання принципово нових основ управління суспільством. Люди почали розмір­ковувати про ці соціальні феномени, їх сутність та роль у суспільному житті. Такі роздуми на перших порах являли собою елементи релігійно-міфологічного світогляду. Встановлений на землі порядок розглядався нашими пращурами як невід'ємна частина всесвітнього порядку, започаткованого Всевишнім.

Умови життя суспільства сприяли формуванню уявлень людей про їх­нє місце в навколишньому середовищі, взаємини з іншими людьми, про свої права та обов'язки. Незважаючи на те, що більшість народів стародавньо­го світу жили відособлено один від одного, всім їм був притаманний саме такий підхід до розуміння сутності держави, суспільного порядку, справед-

ливості. Свідченням цього є нечисленні літературні пам'ятки, які дійшли до наших днів. Проте схожість підходів різних народів у визначенні вито­ків земного облаштування мала місце лише у найдавніший період всесвіт­ньої історії.

Людське суспільство перебуває у постійному розвитку. Разом з ним змінювались погляди на державу, порядок, справедливість. Це відбулось на етапі з'ясування людьми питання про взаємозв'язок порядку на небесах і на землі. У Стародавньому Китаї,наприклад, вважалося, що такий зв'язок уособлює правитель держави. Від імені Бога він реалізує надані йому Все­вишнім повноваження, встановлюючи порядок на землі. З огляду на це всі інші особи, підлеглі імператору, зобов'язані втілювати в життя його волю під страхом божественного покарання.

У Стародавньому Єгиптіпобутував міф, за яким божества не тільки уособлювали найвищу владу над людьми, але й брали безпосередню участь у встановленні земного порядку і вирішенні багатьох земних проб-лем. Прикладом саме такого уявлення є стародавньоєгипетські літературні пам'ятки: "Повчання Птахотепа" (XXVII ст. до н.е.), "Книга мертвих" (XXV-XXIV ст. до н.е.). Червоною ниткою через усі ці твори проходить ідея про божественну сутність влади і законів, їх небесне походження і відповідність божим настановам. Рекомендувалось дотримуватись спра­ведливої поведінки і виконання законів. Бог безпосередньо впливав на про­цеси в суспільстві, був верховним правителем, носієм законів і верховним суддею. Такий підхід до з'ясування питання про владу, порядок, справедливість домінував у народів протягом тисячоліть, він був сприйня­тий багатьма релігіями народів світу.

Досить багатими і різноманітними є пам'ятки політико-правових ідей Стародавньої Індії.Кочові племена аріїв, завоювавши місцеве автохтонне населення дравідів, стали авторами релігійних книг-ведів ("Священні знан­ня"). "Рігведа" стала найстарішою священною книгою брахманізму. Крім того, аріями створені релігійно-філософські твори („Упанішади"), поетичні епопеї "Махабхарата" та "Рамаяна", а також юридичні збірники, які здебільшого являли собою не стільки письмовий виклад норм звичаєвого права, скільки релігійно-філософські, морально-етичні та політичні трактати. Серед них важливе місце посідають "Закони Ману" (III ст. до. н.е.), де був закріплений кастово-варновий поділ давньоіндійського суспільства. Водночас тут містяться ідеї щодо закону, його ролі у людському бутті: "Вчинене беззаконня ніколи не залишається без наслідків для того, хто його вчинив", - говорять Закони Ма­ну. Покарання повинно служити засобом боротьби за підтримання законності в суспільстві. "Покарання є правитель, - це керівник, воно служить запору­кою дотримання закону... Тільки покарання править усіма істотами... Мудрі вважають покарання тотожним до закону".

Брахмани - автори священних книг, - вважають за необхідне давати поради правителям стосовно організації державного апарату, суду, управ­ління країною, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики, видання законів. Цьому присвячена "Артхашастра" ("Книга про користі"), автором якої є політичний діяч Стародавньої Індії Каутілья.

Древньоіндійські уявлення про державу визначають її сім елементів: територія, правитель, міністри, столиця, державна казна, військо і союзни­ки. Утворення держави і формування її політичної організації пов'я­зуються із занепадом моральності в суспільстві. Вважається, що тривалий час люди і своїх діях підлягали тільки законам, і ніяка влада не могла втру­чатись у життєдіяльність суспільства. Але згодом стало зрозумілим, що "там, де немає влади, сильний пожирає слабшого". Влада, підкреслює "Ар­тхашастра", є найважливішим елементом існування суспільства. Вона "оберігає сонного, панує над усіма істотами, охороняє їх, стоїть на сторожі загального порядку".

Починаючи з VIII ст.до н.е., погляди на державу, суспільний порядок, закони і справедливість зазнають суттєвих змін. їх початком стало поши­рення у Персії, а згодом - у країнах Близького Сходу вчення Заратустри:

- суспільний порядок розглядався ним як боротьба двох протилежних
сил: Добра (царства світлого божества) і Зла (царства темного божества);

- метою людського існування на Землі є Добро. Ведучи безперервну
боротьбу зі Злом, Добро утверджує справедливість, порядок, добробут.
Саме держава допомагає Добру у досягненні його благородної мети;

- подібно до своїх попередників, Заратустра зробив спробу визначити
сутність і функції влади, яку він ототожнював з особою монарха. На його
думку, правитель держави віддзеркалює на землі Добро - царство світлого бо­
жества. Він є його служителем. Для досягнення цієї мети, для успішної бо­
ротьби зі Злом єдиноуправитель держави захищає своїх підданих, встанов­
лює справедливість, мир і спокій, загалом - дбає про створення відповідних
умов для щасливого земного життя.

Дисонансом щодо ідей божественного походження влади звучать пог­ляди буддистів (VI-V ст.до н.е.), які заперечували божественну основу дер­жави і всього суспільного устрою. Прихильники цієї релігійної течії вважа­ли, що всесвіт живе за природним законом, і всі навколишні події є ні чим іншим, як природною закономірністю. Відповідно - життя людини переваж­ним чином залежить від неї самої, від її знання природного закону.

Нарешті, у VI-V ст. до н.е. уявлення про всесвітній лад, державний по­рядок і закон стали більш прагматичними. Показовим у цьому відношенні є стародавньокитайське вчення школи Конфуція(551-479 pp. до н.е.), яке аку­мулювало в собі ряд уявлень про державу і право тих часів. Політичні структури розглядались мислителем і його послідовниками в органічному

взаємозв'язку з правовими, у співвідношенні між собою та іншими соціо-нормативними регуляторами (звичаями, мораллю, обрядами). Це - перше.

Друге. Конфуціанці порівнювали державу з великою сім'єю, де влада правителя порівнювалась із владою глави сімейства, а відносини панування та підлеглості - як ієрархічні сімейні стосунки, де панує беззаперечне підпо­рядкування молодших старшим. Подібно до патріархальної сім'ї вла-да імпе­ратора в державі здійснюїться одноосібно, без будь-якого втручання ззовні.

Третє. Прибічники вказаної концепції переоцінювали вплив на суспільні відносини моральних норм і принципів. Вони стверджували, що державні закони більш-менш адекватно відображають суспільні відносини, але їх роль у регулю­ванні різних сфер життя суспільства недостатня внаслідок того, що нерідко зако­ни є досить жорстокими і не сприяють злагоді в суспільстві. Тому ефективнішим регулятором суспільних відносин, на їхню думку, була б система норм моралі, звичаї та інші неписані правила поведінки.

В цей же час значного поширення у Стародавньому Китаї набуває концепція даосизму, основоположником якої був Лао-цзи. Вона багато в чому повторювала буддизм. Зокрема, її прихильники теж обстоювали ідею про природне походження Всесвіту, суспільства та держави. В основі їх розвитку знаходиться вічний закон "Дао", відповідно до якого існують та процвітають природа і суспільство. Такі уявлення про суспільно-політичні процеси вимальовувались у дещо спрощену схему: якщо відносини у дер­жаві будуються за приписами "Дао", то панує порядок та справедливість і, відповідно, щасливе життя і добробут; якщо ж ці приписи не виконуються, то суспільство впадає в насилля, безпорядки і хаос.

В другій половині V ст. до н.е. в Китаї виникла "моїстична школа",засновником якої був Мен-цзи. В її основі знаходилась утопічна ідея взає­мної любові між людьми, правителями і підлеглими. В основі походження держави, за твердженням прихильників даної школи, є суспільний договір. Всі люди є рівними від природи, верховна влада в державі належить всьому народові, а управління в суспільстві слід здійснювати за загальноприйня­тими методами виховання і примусу. Мен-цзи вважав, що не держава при­гноблює народ, і не правителі експлуатують своїх підлеглих, а, навпаки, держава дбає про встановлення закону, подолання бідності, звільнення лю­дей від гніту та насильства.

Помітною течією державно-правової думки Стародавнього Китаю ста­ла "фацзя"(школа юристів). її автори відстоювали ідею поширення в дер­жаві єдиного, уніфікованого писаного права, яке покликане захищати осо­бу, державу, власність. В той же час, відстоюючи ідею правового порядку, суспільної безпеки, вони допускали можливість превентивного покарання, запровадження принципу колективної відповідальності, а також покарання за принципом об'єктивної осудності (коли до відповідальності за злочин могли б притягуватися родичі правопорушника). Взагалі закони і покаран-

ня бачилися прихильниками цього вчення головним інструментом держав­ного управління, засобом регулювання суспільних відносин.