МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ. Послідовниками політико-правових вчень давньогрецьких філософів ста­ли мислителі Стародавнього Риму

Послідовниками політико-правових вчень давньогрецьких філософів ста­ли мислителі Стародавнього Риму. Деякі з них були вихідцями з Греції або запозичали державні і правові ідеї Платона, Сократа, Арістотеля, Епікура та інших учених, розвивали і збагачували їх. Теоретичним державно-правовим концепціям римських авторів були притаманні характерні риси і особливості, які відображали нові політичні реалії і соціально-економічні умови:

- ідея давньогрецьких філософів про взаємозв'язок політики і права
знайшли свій подальший розвиток, новаторське втілення в трактуванні Ці-
цероном держави як публічно-правової інституції;

- логічним продовженням поглядів грецьких стоїків щодо вільного
індивіда стало створення римськими юристами нової концепції - поняття
юридичної особи;

- значним досягненням давньоримської думки було створення самостійної
науки - юриспруденції. Римськими юристами детально розроблений значний
комплекс політико-правових питань у галузі теорії права та галузевих наук;

- у своїх концепціях автори теоретично відобразили ту нову історичну і політико-правову реальність, ч умовах якої вони творили. Йдеться, в пер­шу чергу, про кризу полісної форми держави і полісних ідеалів мислителів Стародавньої Греції, розвиток ідеї республіки та монархії, які помітно вплинули на формування політичних і правових вчень середньовіччя та пізніших епох.

А тепер, відштовхнувшись від політико-правових вчень древньогрець-ких мислителів, спробуємо проаналізувати і конкретизувати ідеї римських авторів.

Послідовником вчення Епікура був римський філософ і поет Тіт Лук-рецій Кар.У своїй поемі "Про природу речей" він пов'язує всі форми сус­пільного життя винятково з розумом людини.

1. Кар заперечував втручання в життя людини якихось надприродних
сил чи божественного розуму.

2. Необхідність пристосування людини до умов природи сприяло появі
різних видів життєдіяльності, виникненню держави і законів. А відтак, зако­
ни і держава - результат природної творчості людей.

У ІІІ-ІІст. до н.е. поширюється вчення стоїків. Вони першими запере­чили поліс з його державно-правовими інститутами. Основами їхнього вчення була свобода особи і природне право. Прибічники цього вчення від­стоювали загальний природний закон, який мав божественний характер.

Стоїки розглядали світ (космос) у саморозвитку, а людей - як грома­дян єдиної світової держави (космополісу), де кожна особа є громадянином всесвіту. Цим самим стоїки започаткували теорію світової держави і теорію природного права. їхнім ідеалом була царська влада.

Вчення стоїків про всесвіт і природний розум відстоював грецький іс­торик Полібій (II ст. до н.е.), який був прихильником римського державного устрою. Він вважав, що держава виникла об'єктивним шляхом, а спонукало цей процес прагнення людей до взаємної підтримки і захисту. Вся життєді­яльність в державі врегульовувалась звичаями і законами, на основі яких поступово у суспільстві сформувалась уява про добро і зло, корисне і шкід­ливе. Так виникло право.

Прагнучи відшукати причини могутності Риму, Полібій сформулював теорію циклічності форм держави. В чому її суть?

1) У своєму творі "Історія в сорока книжках" він дійшов висновку про шість основних форм держави: царська влада (монархія), тиранія, аристо­кратія, олігархія, демократія, охлократія. Проводиться ідея про те, що пер-віснообщинний вождь природно перетворюється в царя. Ідеалізуючи царську владу, Полібій вважав, що вона наділяє кожного за його заслугами, а піддані підпорядковуються їй не через страх чи насильство, а за велінням розуму і з доброї волі.

2) 3 часом царська влада перетворюється на спадкову, і тоді царі змі­
нюють свій аскетичний спосіб життя, перестаючи піклуватися про підлег­
лих, починаючи віддаватися розкоші. Царство перетворюється на тиранію,
яку Полібій характеризував як початок занепаду держави.

3) В умовах тиранії поширюються змови проти володарів, які органі­
зовують відважні люди, що не бажають терпіти свавілля тирана. При під­
тримці народу ці шляхетні люди скидають тирана і утверджують аристо­
кратію (правління меншості, що встановлюється за згодою народу).

4) На перших порах аристократичні правителі дбають про "спільне
благо", але згодом їхня влада стає спадковою і опиняється в руках випадко­
вих осіб. Тоді аристократія перетворюється на олігархію, де панує зло­
вживання владою і беззаконня.

5) Проти олігархів виступає народ, який, не довіряючи попереднім
формам правління, встановлює демократію і бере на себе турботу про дер­
жаву. До головних цінностей демократії Полібій відносить владу більшості
народу, підпорядкування законам, пошану до богів та батьків. Але посту­
пово народ забуває про ці цінності, усувається від державних справ, що
спричиняє виродження демократії в охлократію.

6) Охлократію Полібій вважає найгіршою формою правління. В сус­
пільстві визрівають соціальні негаразди, і це підштовхує людей до пошуку
способів удосконалення державності. Вони об'єднуються навколо свого
лідера і обирають його правителем - царем, встановлюючи своїми руками
монархію. Розпочинається новий цикл розвитку і зміни форм правління.

Римській державі, на думку Полібія, була притаманна змішана форма правління, яка забезпечувалась поєднанням трьох влад: монархії (в особі римських консулів), аристократії (в особі сенату) і демократії (в особі народних зборів-коміцій). Інтеграція цих трьох влад в єдину змішану фор­му правління здолала тенденцію до занепаду держави.

В перші століття нової ери поширюються і наповнюються новим зміс­том ідеї світової держави, природного права, світового громадянства. Серед авторів таких ідей слід відмітити в першу чергу римського оратора, пись­менника і політичного діяча Цицерона Марка Туллія.

Заслуга Цицерона в розвитку історії вчень про державу і право полягає в наданні ним ідеї природного права такого тлумачення, яке стало вагомим здобутком державно-правової думки людства впродовж наступних століть. Згідно із його вченням, природне право виникло раніше, ніж виникла дер­жава і позитивний закон. Воно є вищим істинним законом справедливості. Тобто філософ у систематизованому вигляді започаткував природно-правову традицію в історії вчень про державу і право.

У своїх наукових здобутках "Про державу" і "Про закони" Ціцерон вказував, що основою держави є прагнення людей до співжиття, до задово­лення природної потреби в охороні власності. Щодо останньої тези, то Ці-

церон підкреслював особливий зв'язок держави і власності, зауважуючи, що основною її метою є охорона власності всього народу і кожного грома-дянини зокрема.

Аналізуючи різні форми державного устрою, мислитель називав най­більш життєздатною змішану державу, в якій поєднувались елементи мо­нархії, аристократії і демократії. Розкриваючи сутність держави, Ціцерон назвав її самоврядним корпоративним об'єднанням, членство в якому на­лежить усім громадянам. її основне завдання полягає у забезпеченні умов справедливого урядування. Цицерон сформулював три основні принципи справедливого урядування:

1) влада делегується народом;

2) влада повинна функціонувати лише на підставі закону;

3) влада може бути виправданою винятково моральними чинниками.
Управляти державою повинна людина, наділена доброчинністю, яка

оволоділа знаннями про державу і право та застосовувала їх у житті. Ідеальному громадянину повинні бути притаманні такі риси:

а) прагнення до пізнання істини;

б) справедливість і величність духу;

в) дотримання приписів закону;

г) не чинити нікому зла;

д) не зазіхати на чужу власність.

Благом у державі є закон, вважав Цицерон, оскільки держава і закони є спільною справою народу. А критерієм справедливості є відповідність за­конів, встановлених волею людей, законам природи. Панування справедли­вості у суспільстві настане тоді, коли всі учасники спілкування (громадяни) діятимуть згідно з приписами законів.

Традиційну для античного світу віру в державу як засіб реалізації найви­щої моральної досконалості порушив Сенека.Він пропагував ідею духовної свободи всіх людей, незалежно від їхнього громадянського стану. Негативно ставлячись до ідеї рівності громадян, Сенека висунув ідею загальної рівності всіх людей і всіх станів як божих творінь. Всі люди, незалежно від їхнього по­ходження чи майнового стану, повинні бути суб'єктами права. Лише в цьому випадку чинне в суспільстві право може відповідати справедливості.

Сенека обстоював думку про те, що всесвіт - це природна держава зі своїм природним правом. Громадянами такої держави є всі люди, незалеж­но від того, визнають вони це чи ні. Що стосується окремих державних утворень, то вони - плід творіння окремих груп людей, а тому є випадко­вими і тимчасовими.

Ідея природного права від Цицерона, Сенеки, інших мислителів анти­чності перейшла до римських юристів, а згодом - до родоначальників като­лицизму. Зусиллями римських юристів було створено нову науку - юрис­пруденцію, їхні праці були скомпоновані в Дигестах імператора Юстиніана

і за його наказом видані у 533 р. В полі зору юристів знаходилось широке коло проблем загальноюридичного і галузевого характеру, серед яких центральне місце займав захист приватної власності. Ними була розроблена юридична основа права особи на власність.

Поняття "право" трактувалось римськими юристами узагальнено, яке включало в себе дві складові:

а) право природне;

б) право позитивне.

Юристи Стародавнього Риму розрізняли три основні види права:

1) цивільне право, тобто позитивне місцеве право, яке включало в себе
звичаєве, преторське право та рішення народних зборів;

2) "право народів" (перегринське право);

3) природне право (право божественне).

Природне право визнавалося юристами Риму як реальність, як не­від'ємна складова частина діючого права. Воно застосовувалось виключно як теоретико-правова конструкція для обгрунтування в діючому праві обов'язковості дотримання таких моральних принципів, як: а) рівність усіх перед законом; б) дотримання слова; в) чемна поведінка у спілкуванні; г) заступництво за підданих; д) захист рабів від жорстокої поведінки з ними їхніх господарів.

Вимоги і властивості природного права рівною мірою відносились як до права позитивного, так і до "права народів". В римському праворозу-мінні природне право перш за все розумілось як право справедливості. Йо­го приписи забороняли зазіхання на приватну власність, попереджували невідворотність розплати за вчинене правопорушення.

Вчення і теоретичні розробки римських юристів знайшли відображен­ня та інтерпретацію в творчості визначних представників правової думки Європи.