МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ. Після загибелі Західної Римської імперії у 476 р

Після загибелі Західної Римської імперії у 476 р. для Європи розпочи­нається доба феодалізму, яка справила значний вплив на розвиток держав­но-правової думки. Теоретичні концепції про державу і право набули нового забарвлення, з'явилися нові підходи до з'ясування проблем сутності держа­ви і права, їх ролі в суспільстві. Своєрідно вирішувалися проблеми співвід­ношення людини і держави, свободи і справедливості.

Значно розширилися функції держави, а новий виток розвитку еконо­мічних відносин призвів до суттєвих змін у відносинах власності, сприяв подальшому поділові суспільства на стани, висунув на політичну арену нові державно-правові інститути, придатні до реалізації державних функ­цій. Законодавство приводилося у відповідність з новими соціально-економічними відносинами.

Великий вплив на зміст політико-правових поглядів середньовічного :>спільства справило християнство, яке з 325 р. стало державною релігією

Римської імперії. Християнство стрімко поширювалося серед народів, ста­ло застосовуватись для з'ясування проблем всесвітнього та земного поряд­ку, права і справедливості. Всі панівні на той час християнські вчення зво­дились до постулату, що спасіння людини - у церкві, яка є єдиним місцем відпущення гріхів і оцінки життєдіяльності людини.

Набувши статусу офіційної державної ідеології, християнство підпадає під опіку і контроль з боку римських імператорів, які, в свою чергу, поба­чили перевагу нового віровчення, можливості обгрунтування ним необме­женої влади і покори. І якщо на перших порах християнський світ уособ­лювався з кордонами Римської імперії, а сан імператора поєднувався з най­вищим духовним саном, то в період кризи і занепаду західноримської дер­жавності владу духовного настоятеля християнської церкви перебирає на себе римський єпископ (папа), який перебрав і деякі світські повноваження.

Державно-правове мислення Західної Європи відображає прагнення церкви утвердити своє панування над державою. Це - політичний догмат середньовіччя. Церковне (канонічне) право стало виділятися в окремий правовий напрямок, стаючи поряд із правом цивільним і намагаючись по­ширити свою компетенцію на сферу світських відносин. Середньовічне мислення стає в своїй основі теократичним, теологія поступово утверджує свою перевагу в науках і поглядах на державу та право. Основні постулати державно-правової думки набули релігійного забарвлення.

Свідченням ідейного панування християнської релігії і церкви в сус­пільстві в цілому і в державно-правовій сфері зокрема є те, що :

а) догмати церкви стали водночас політичними аксіомами, а державні
правителі співставляли свої дії з релігійними установками;

б) як у будь-якому світському, так і в церковному суді релігійні канони
мали силу закону, а принесена Богом клятва сприймалася як незаперечний
доказ;

в) поза християнськими вченнями не виникало будь-яких уявлень про
державу і право.

Основою християнських переконань і складовою частиною теологічної концепції взаємин держави і церкви стало вчення трьох великих мислите­лів - отців католицької церкви - Амвросія, Августина і Григорія. Хоча, зрозуміло, ніхто з них не мав на меті створити систематизовану церковну філософію та якоюсь мірою у відносини стосунки церкви і держави.

В основі концепцій мислителів раннього середньовіччя було положення про існування єдиного християнського суспільства світового масштабу. Воно мало таку внутрішню конструкцію:

1) Бог- єдиний, який стоїть над церквою, владою, людьми.

2) Після Бога суспільство містить в собі дві голови (папу та імперато­
ра), які уособлюють два принципи влади: духовне правління - священиків і
світське - королів.

3) У духовних справах юрисдикція церкви поширюється на всіх хрис­тиян, включаючи і імператора, який перебуває в лоні церкви, а не над нею.

Отже, роблять висновок мислителі, суперечності між двома ієрархіями (державою і церквою) за вплив на суспільство у правовому відношенні є винятково юрисдикційними.

Такий хід думок зафундаменталізував теорію "двох мечів", концепту­альні засади якої виклав папа Гелазій І наприкінці V ст. Основні положення теорії спирались на довільне тлумачення цитат із Євангелії, а саме:

а) імператор одержує свій меч від церкви, а тому зобов'язаний служи­
ти їй вірою і правдою;

б) у питаннях віри правитель залишає право останнього слова за церк­
вою і мусить вчитись у неї, а не повчати її.

Захищаючи право церкви на провідну роль у суспільстві, отці церкви створили основи теократичних теорій, які стали домінуючими в добу роз­винутого феодалізму. Основоположним у цих вченнях було твердження про те, що держава зобов 'язана підпорядковуватись церкві, а світські пра­вителі мусять коритись їй як християни.

Правова свідомість людей того часу визначалась такими світоглядни­ми параметрами:

- духовним джерелом таких понять, як "право", "закон", "справедли­
вість" була Біблія;

- установлення закону є неспростовними. Він має фундаментальне
значення для регулювання суспільних відносин;

- заради справедливості на землі і миру в суспільстві до звинувачених
застосовується помилування або жорстока кара.

Ранньохристиянські уявлення про державу і право

Феодалізм як історична епоха людства тривав понад тисячу років. За цей час церква зміцнила своє економічне становище, перетворившись у великого феодала, а церковнослужителі стали великими землевласниками. Нерідко священики високого сану займали важливі державні посади. Вони потребували юридичного підтвердження свого статусу. В результаті роз-гортаєтья боротьба між світською та духовною владами за вплив на сус­пільство. Це знайшла відображення у політичній думці.

І все ж раннє християнсто було передусім ученням про спасіння. Його ідеї пронизані месіанськими поглядами про те, що краще впорядкування на землі можливе в майбутньому після другого пришестя Ісуса Христа. Зло, насилля, беззаконня будуть виключені з життя, а замість наявного суспіль­ного устрою наступить "царство Боже", тобто ідеальна держава, де панува­тимуть мир, справедливість і порядок.

Ранньохристиянські пам'ятки, зокрема Апокаліпсис Іоанна Богослова, засуджували земні порядки, несправедливість. В них викладались думки

З — 4-2005

про новий суспільний устрій. Але згодом стали домінувати ідеї про божес­твенне походження влади і беззаперечне підкорення їй (Новий Заповіт).

В основі права християнство вбачало правду, добро і справедливість, за­початковані Богом. Воля людини обмежується Божим законом і має служити йому, а правда уявлялася у вигляді досконалого закону. Але знати закон недо­статньо, треба дотримуватись всіх його приписів. Причому підкорення закону має базуватись не на страхові покарання, а на глибокій свідомості.

Християнська монотеїстична концепція Бога мала в своїй основі по­ложення про те, що Бог-творець є першопричиною матеріального буття. Божественним розумом і волею світ створено заради певної мети, досяг­нення якої стане кінцем світу. Світ має початок (акт створення), свою істо­рію (перебіг подій) і кінець (Страшний Суд). Відповідно, і свідомість хрис­тиян була зорієнтована на неминучий кінець світу і спасіння душі у тепе­рішньому бутті.

Основними засадами раннього християнства були:

1) теїзм - сприйняття Бога як творця і вищого розуму;

2) дуалізм - бачення і сприйняття світу як постійної боротьби добра і зла;

3) персоналізм - одноосібна відповідальність людини перед Богом за
свої дії;

4) провіденціалізм - "божий знак", віра у кінцеву мету всього буття як
наперед визначену перемогу добра над злом.

Середньовічні теологічні уявлення ніколи не визнавали самостійності особи і держави, розглядаючи їх як такі, які мусять служити Всевишньому, виконувати його волю, навіть якщо для цього доведеться пройти через му­ки і страждання. Ті, хто не корився волі Божій, виступав проти його пове­лінь, уособлювали злу, ворожу силу - Диявола.

Така логічна конструкція християнського віровчення переслідувала конкретні прагматичні цілі, які віддзеркалювались у двох мооюливих фор­мах ставлення людини до держави:

- якщо влада в державі дана від Бога, тоді людина визнає її священною (са­
кральною) і вважає своїм найпершим обов'язком вірно служити їй;

- якщо влада не від Бога (така влада може бути відчужена від Всевиш­
нього або бути йому ворожа), то людині треба морально протистояти їй.
Навіть у тому випадку, коли влада силою держави буде примушувати хрис­
тиянина до скоєння не угодного Богу вчинку, людина повинна чинити опір
такій "богоогидній" дії.

Найповніше і найадекватніше ранньохристиянські ідеї знайшли відо­браження у філософії теолога Аврелія Августина (Блаженного)(345-430 pp.) У своїй книзі "Про град Божий" він виклав політичні і правові погляди.

1. Своїм ученням Августин відстоював ідею про те, що пізнати сут­ність держави і права, свободи і справедливості, закону і порядку можна лише з допомогою Святого Письма.

Розвиваючи цю думку, філософ наголошував, що всі соціальні та дер­жавніінститути, правові норми є наслідком гріховності людей. Бог наділив людину розумом і волею не для того, щоб користуватися ними для задово­лення своїх забаганок, а для того, щоб жити за приписами Святого Письма. Гвобода спонукає людину до скоєння гріха. А гріховність земного життя,

іраведливість державно-правових порядків виявляється у пануванні людини над людиною, у відносинах управління і підкорення.

2. Погляди Августина спрямовували суспільну свідомість на сприйняття
уержавияк організації нижчого порядку, другорядної відносно до церкви.

Своїм ученням він створив фундамент десакралізації існуючих в того­часному суспільстві уявлень про державу. Це диктувалось боротьбою за > твердження диктату церкви над державою і суспільством.

3. Прагнення применшити роль держави штовхнули філософа на про­
голошення її не як божого творіння, а як творіння людських рук. Звідси
робиться висновок: держава з її законами не відповідає і не сприяє істин-

справедливості. Найсправедливішими і найгуманнішими є приписи Закону Божого.

4. Дороговказним орієнтиром у вченні Августина є прагнення обґрун-
I) вати ідею моральної зверхності церкви над державою, визначити право і
обов'язок держави на підтримку церкви.

Правда, церковну і світську влади теолог не розглядав як діаметрально про­тилежні. Існувало єдине християнське суспільство, яке не протиставлялось дер­жавіі церкві. Сталий порядок Августин називав "природним ", маючи на увазі, що він є наслідком гріха і Божої кари. Цей порядок є тимчасовим, і має існувати до другого пришестя Христа, а тоді утвердиться "Царство Небесне". Але поки це станеться, люди повинні коритися природному порядкові, усвідомити необхід­ність сумлінного виконання своїх обов'язків. Саме в цьому відобразилась аполо­гетика Августином існуючих у феодальній державі суспільних порядків.